Кому і чим заважає відповідальність за незаконне збагачення

Про корупційну проблему в Україні говорять усі: Президент у своїх щорічних посланнях; депутати чи не на кожному телеефірі; інвестори та громадськість у різних опитуваннях називають корупцію однією з двох найбільших проблем держави. Безперечно, проблема такого масштабу потребує реагування.

Законодавство напряму забороняє посадовцям використовувати своє службове становище задля отримання неправомірної вигоди. Проте забезпечити дотримання цієї вимоги непросто. Важливими елементами механізму контролю є здійснення електронного декларування, контроль за вчасним і правдивим декларуванням посадовців, кримінальна відповідальність за неправдиве декларування і незаконне збагачення.

Кримінальна відповідальність за незаконне збагачення вперше була передбачена Кримінальним кодексом у 2011 році. У лютому 2015 р. до цієї статті внесли зміни, аби наблизити її до міжнародних стандартів (загалом зміни до цієї статті за останніх 7 років вносилися 5 разів). Відтоді незаконним збагаченням вважається набуття особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у власність активів у значному розмірі, законність підстав набуття яких не підтверджено доказами, а так само передача нею таких активів будь-якій іншій особі. На міжнародному рівні ідея криміналізації незаконного збагачення відображена у Конвенції ООН проти корупції, але українську редакцію цієї статті зробили дещо відмінною від конвенційної - у такий спосіб вдалось уникнути порушення презумпції невинуватості особи та зберегти покладення тягаря доведення на сторону обвинувачення.

Відкриттю кримінальних проваджень щодо можливого незаконного збагачення дав запуск електронного декларування й оприлюднення перших декларацій про активи та доходи посадовців за новою формою. Сьогодні лише у провадженні НАБУ і САП перебуває понад 40 справ щодо незаконного збагачення посадовців різного рівня, з яких 8 - щодо народних депутатів України.

На жаль, погляди як на дієвість, так і на конституційність цієї статті КК різняться. Критики нової редакції статті про незаконне збагачення повторюють, як мантру, тезу про її невідповідність положенням Конституції. Ця невідповідність, на їхню думку, зводиться до:

- нібито порушення цією статтею презумпції невинуватості особи;

- нібито можливості притягнути особу до юридичної відповідальності одного виду двічі за одне й те саме діяння;

- нібито встановлення обов'язку доводити свою невинуватість у вчиненні цього злочину.

Але прихильники цих аргументів припускаються помилки: розслідування усіх без винятку кримінальних проваджень здійснюється відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу України.

Чи визначає КПК якийсь особливий порядок досудового розслідування або судового розгляду проваджень про незаконне збагачення? Відповідь однозначна й очевидна - ні! У КПК відсутнє будь-яке положення, згідно з яким загальна засада кримінального провадження може не поширюватися на провадження за статтею 368-2 КК України. Отже, слідчі і прокурори повинні дотримуватися принципів законності, презумпції невинуватості, забезпечення доведеності вини, заборони двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне й те саме правопорушення, змагальності сторін, свободи в поданні сторонами своїх доказів суду та у доведенні перед судом їх переконливості.

Чи має доводити свою невинуватість підозрюваний або обвинувачений у незаконному збагаченні? Ні. Особа не зобов'язана цього робити: положення Конституції і КПК дають їй можливість зберігати мовчання, і завдання обвинувачення - спростувати наявність законних джерел набуття активу. Верховний Суд в одній зі своїх постанов визначив, що "обвинувачення має довести… що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення". Усі сумніви щодо доведеності вини мають тлумачитись на користь обвинуваченої особи.

Не варто забувати й про те, що незаконним збагаченням вважається необґрунтоване набуття досить недешевих, за українськими мірками, активів - зараз вони мають вартувати близько 920 500 грн. До того ж, посадовці, щодо яких ведеться розслідування незаконного збагачення, не обмежені у поданні доказів на своє виправдання. Вочевидь, сам власник майна краще за будь-кого іншого володіє інформацією, звідки в нього той або інший актив та яким чином, за які кошти він був набутий.

Практика інших держав свідчить, що статтю про незаконне збагачення визнають такою, що відповідає Конституції. Наприклад, у Литві минулого року Конституційний суд визнав такою, що відповідає Конституції цієї держави, статтю 189-1 КК Литовської Республіки.

Попри всі ці аргументи, наявність кримінальної відповідальності за незаконне збагачення, вочевидь, не дає спокою українським депутатам. Увага до цієї статті надмірна.

Спочатку 59 депутатів звернулися до Конституційного Суду України з вимогою визнати неконституційним положення КК щодо кримінальної відповідальності за незаконне збагачення. Згодом депутати вирішили скоригувати цю статтю Кримінального кодексу. Ще у січні цього року чотири депутати хотіли звести нанівець цю статтю, змінивши диспозицію на "Незаконне набуття активів... у значному розмірі". Тільки реакція громадськості та ЗМІ тоді посприяли відкликанню законопроекту. Влітку в парламенті з'явився черговий законопроект, спрямований на послаблення цієї статті. На переконання ініціатора, розпочати кримінальне провадження за незаконне збагачення правоохоронці повинні лише на підставі висновку НАЗК, яким буде встановлена наявність ознак незаконного збагачення у декларації конкретного посадовця. Незрозуміло, чим злочин незаконного збагачення настільки відрізняється від сотень інших злочинів, що лише його розслідування має починатися не з заяви будь-якої особи, а саме з висновку НАЗК.

Не враховано, що НАЗК не має достатніх можливостей для виявлення ознак цього злочину, адже часто їх можна встановити лише із застосуванням слідчих дій під час розслідування і неможливо - лише на підставі аналізу декларації. Також не враховано, що НАЗК не спроможне продукувати необхідну кількість висновків (за нашими підрахунками, йдеться про 500 висновків щогодини - фантастична швидкість, недосяжна для інституції, яка за півтора року завершила лише 331 повну перевірку декларацій).

Чи не ключовим аргументом ініціатора таких змін до КК є відсутність обвинувальних вироків за оновленою редакцією цієї статті. Втім, пояснити їх можна іншими чинниками, головний з яких - тривалість судового розгляду проваджень за цією статтею, що вже передані до суду. Наприклад, незабаром буде два роки, як триває судовий розгляд справи щодо незаконного збагачення екс-прокурора сил АТО Костянтина Кулика. Гальмують процес відсутність сформованої судової практики щодо цього злочину, недорозроблені дієві методики досудового розслідування, а також, звісно, резонансність і заполітизованість справ про ці злочини,

Втім, складно очікувати на формування єдиної судової практики і ефективної методики розслідувань, коли постійно змінюється редакція статті. Складно очікувати оперативності від суддів, коли своє слово ще не сказав Конституційний Суд. Вочевидь, слідчі, прокурори і судді досить обережно підходять до розслідування і розгляду відповідних проваджень.

Відомий італійський прокурор Джованні Кесслер під час однієї з дискусій слушно зауважив, що в умовах "ендемічної" корупції (а ситуацію в Україні слід вважати такою) потрібні всі можливі законні інструменти, які допоможуть забезпечити кращий рівень контролю корупції. Дивно буде нівелювати інститут відповідальності за незаконне збагачення в умовах, коли громадяни вважають проблему корупції однією з двох найбільш актуальних для України.

Усі крапки над "і" у дискусіях щодо відповідності Конституції статті про незаконне збагачення мають поставити судді КСУ. Схоже, розгляд відповідного конституційного подання є близьким до завершення. Вважаючи чинну редакцію ст. 368-2 КК відповідною положенням Основного Закону, ми сподіваємося, що довгоочікуване рішення органу покладе край багаторічній суперечці й сприятиме оздоровленню державного управління.