Судова реформа... шляхом регресу

02 лютого, 2021, 08:30 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Чому судові реформи проводять, але справедливого суду - немає.

Судова реформа... шляхом регресу

Тридцять років тому Україна прийшла у сучасний світ прямо з «розвиненого соціалізму». Його основною рисою, відповідно до Конституції СРСР 1977 року, була «керівна і спрямовуюча сила радянського суспільства, ядро його політичної системи, державних і громадських організацій — Комуністична партія Радянського Союзу, озброєна марксистсько-ленінським вченням». Отже КПРС була ядром, у тому числі й судової системи. На практиці це означало, що єдина в країні політична партія вирішувала:

— кому бути суддею, — судді народних судів хоч і обирались, але на безальтернативній основі;

— кому бути головою суду, — ним зазвичай був суддя з найбільшим партійним стажем;

— кому бути суддею у вашій справі, — автоматичного розподілу справ не існувало;

— яким має бути рішення у тій чи іншій судовій справі, якщо ця справа хоча б чимось цікавила партію, — суддя не міг винести рішення, попередньо не порадившись із головою суду, а той, за необхідності, — з райкомом, обкомом КПРС чи відділом ЦК.

При цьому Конституція проголошувала такі хороші, але абсолютно неправдиві тези: «радянська держава, всі її органи діють на основі соціалістичної законності», «судді — відповідальні перед виборцями, звітують перед ними і можуть бути відкликані ними у встановленому законом порядку», «судді є незалежними і підкоряються лише закону» тощо. Ніхто тоді не знав, чим соціалістична законність відрізняється від законності взагалі та що таке незалежність суддів, і ні звітування суддів перед виборцями, ні дострокового відкликання їх виборцями на практиці не відбувалося. Голова суду, якого на цю адміністративну посаду призначала відповідна рада народних депутатів за поданням начальника відділу юстиції виконавчого комітету, мав широкі повноваження: від призначення суддів головуючими в судових засіданнях та розподілу інших обов'язків між ними – до одноосібного керування роботою канцелярії суду. Суддя міг бути позбавлений повноважень за такі невизначені діяння, як «порушення законності при розгляді судових справ» і скоєння «поступку, що його порочить». Кандидат на посаду судді складав екзамен перед кваліфікаційною колегією, куди входили виключно судді, і яка діяла непрозоро. Партійно-суддівська корпорація вирішувала всі внутрішні проблеми і не дозволяла зазирати за лаштунки.

* * *

Через тридцять років усе ще здається, що Україна так і не позбулася радянського судоустрою. Лише змінилися актори: замість компартії є партія влади, роль відділу ЦК відіграє Вища рада правосуддя, голови судів перебувають на своїх посадах десятки років і вирішують усі найбільш принципові питання в суді. Хоч і з’явилося суддівське самоврядування, але воно переважно захищає не незалежність, а корпоративні інтереси суддів.

Масштабні зміни законів про судоустрій і статус суддів у 1992, 2002, 2010 та 2016 роках, які пафосно іменувалися судовими реформами, здається, не привели до появи справді справедливого суду.

Українці досі не вирвалися з лещат соціалістичного менталітету і не усвідомили, що в жодній цивілізованій країні судова влада так не працює. Основою правосуддя є незалежність судді, а основою незалежності судді — його найвища юридична компетентність, пієтет перед верховенством права, неупередженість і захист від стороннього впливу. Саме на це розраховує кожна людина, звертаючись до суду і до судді по захист своїх прав. Якщо ж вона систематично зіштовхується з некомпетентністю, відсталістю, упередженістю або беззахисністю залежного, а іноді й заляканого судді, то не може отримати справедливість, на яку розраховує.

Суд у демократичній правовій соціальній державі є такою самою сервісною службою, як і забезпечення громадського порядку, освіта або охорона здоров’я. Це прямо випливає з Конституції України, зокрема статті 55, яка гарантує захист судом прав і свобод кожної людини. Відмінність полягає лише в тому, що, наприклад, не отримавши допомоги від одного лікаря, людина може звернутися до іншого або й узагалі поїхати лікуватися за кордон; не отримавши належної освіти у вітчизняному університеті районного рівня (а таких наразі чимало) — спробувати вступити в інший, кращий, у тому числі закордонний. Не отримавши ж справедливості в суді, до якого вона звернулася згідно з правилами підсудності, людина зв’язана інстанційними та іншими правилами і має досить обмежені змістові й часові можливості щодо оскарження судового рішення. На отримання бодай якоїсь сатисфакції з допомогою Європейського суду з прав людини дехто витрачає роки життя і помирає, не дочекавшись її. Тому для громадян надзвичайно важливо отримувати правосудне, тобто законне, обґрунтоване та мотивоване рішення вже в суді першої інстанції і якомога швидше. Без цього ніколи не виникне довіри до суду. А без неї не зможемо ані довіряти одне одному, ані вийти з економічної «тіні», ані залучати інвесторів, ані спонукати правопорушників до законослухняної поведінки. Для вирішення юридичних спорів широко використовуватимемо мітинги, демонстрації, страйки та самоправство, а у безвиході — вдаватися до погроз, насильства, свавілля і революцій.

На жаль, проведенням (чи гальмуванням) судової реформи сучасна українська держава лише підтверджує, що вона все ще стоїть на нижчому щаблі розвитку, тільки формується, і, замість того, щоб мовчати й слухати, вчитися й намагатися стати бодай більш-менш прийнятним членом сучасної цивілізації, продовжує йти торованим шляхом: кожна політична сила при владі хоче мати слухняних суддів, а втративши владу обурюється, що у руках нових вождів судді стають знаряддям економічного чи кримінального переслідування попередніх керманичів.

* * *

Ситуація з правосуддям в Україні свідчить про катастрофічну занедбаність. Зокрема:

— упродовж півтора року в Україні не діє кваліфікаційна комісія суддів і, фактично, не відбувається призначення суддів, внаслідок чого навантаження на суддів критично не відповідає жодним нормативам; це істотно вплинуло на подовження термінів розгляду справ у судах. Доступність громадян до правосуддя значно погіршилася;

— до попереднього складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС) входили члени, компетентність і доброчесність яких не були належно встановлені, дарма що ці їхні якості мали бути не нижчими, ніж у кандидатів на посади суддів, котрих вони перевіряли, та суддів, стосовно котрих вони проводили кваліфікаційне оцінювання;

— попередній склад ВККС не зумів забезпечити відповідність чинних суддів критеріям професійної етики і доброчесності, намагався обмежити законні повноваження Громадської ради доброчесності; встановив недосить чіткі правила й непрозорий спосіб виставлення балів під час проведення відбору та оцінювання суддів. Наслідком такої діяльності ВККС стало те, що більшість суддів, стосовно яких є обґрунтовані сумніви з приводу їхнього доброчесності, залишаються вершити правосуддя. Громадяни, які звертаються до цих суддів по захист своїх прав, не можуть бути впевненими в їхній компетентності та неупередженості;

— чинна Вища рада правосуддя (ВРП) складається з осіб, які не пройшли перевірки на професійну етику та доброчесність, хоча вона є «судом над суддями» і саме її члени вирішують, чи повинен суддя бути покараний у дисциплінарному порядку або звільнений із посади;

— ВРП, маючи широкий розсуд у питаннях суддівської дисципліни, часто зловживає ним, притягуючи до відповідальності суддів за їхню принципову позицію, яка суперечить інтересам чинної політичної влади, і, навпаки, не притягуючи до відповідальності суддів, котрі вчинили серйозні правопорушення;

— рішення у найбільш чутливих для держави резонансних адміністративних справах приймають судді не Верховного суду або Вищого спеціалізованого суду (який варто було б створити для розгляду таких справ), а одного з окружних адміністративних судів, які відверто зловживають своїм привілейованим становищем, а його судді, до того ж, уникнули кваліфікаційного оцінювання.

* * *

Минуло півроку відтоді, як 9 червня 2020 року український Уряд і Рада директорів Міжнародного валютного фонду схвалили Меморандум про економічну та фінансову політику. Нагадаємо, йдеться про отримання чималої суми дешевого кредиту — 5 млрд дол. Лист про наміри підписаний від імені України її президентом Володимиром Зеленським, прем’єр-міністром Денисом Шмигалем, міністром фінансів та головою Національного банку.

Відповідно до пункту 26 Меморандуму, українські вищі посадовці обіцяли, зокрема, до кінця 2020 року зробити таке: «Ми посилимо верховенство права шляхом забезпечення незалежності, доброчесності та підзвітності судових органів. Ми забезпечимо те, що управління та впровадження процесу відбору суддів та дисциплінарних механізмів... буде здійснюватися особами з високим рівнем компетентності, довіри та доброчесності. При забезпеченні узгодженості з Європейськими судовими стандартами та висновками Венеційської комісії, ми… внесемо зміни до закону про Вищу раду правосуддя (ВРП) з метою посилення якості відбору для того, щоб членами ВРП були люди з бездоганною репутацією та доброчесністю... буде створена комісія для попередньої перевірки потенційних кандидатів у ВРП та оцінки їх доброчесності. Ця комісія проведе аналогічну одноразову перевірку чинних членів ВРП. Принаймні половина членів комісії будуть шанованими експертами з визнаними етичними стандартами та судовим досвідом, у тому числі з відповідним досвідом інших країн. Комісія наділить зазначених експертів вирішальною роллю та вирішальним голосом...».

Минуло три місяці від часу прийняття Спільного висновку Венеційської комісії та Генерального директорату з прав людини і верховенства права Ради Європи стосовно проєкту поправок до Закону «Про судоустрій і статус суддів», а також деяких законів щодо діяльності Верховного суду та органів суддівського самоврядування» (№3711 від 22 червня 2020 року). У ньому, зокрема, наголошено, що не слід зволікати з вирішенням питання доброчесності самих членів ВРП, і запропоновано ВРП зробити офіційний запит міжнародним організаціям, які «можуть бути легко визначені як давні партнери України у реформі судової системи» (як у випадку з Вищим антикорупційним судом), і таким чином залучити міжнародних експертів до відбору членів ВККС та виключити із законопроєкту положення про підпорядкування ВККС Вищій раді правосуддя. Про все це нагадав і Комітет Верховної Ради з питань інтеграції України з Європейським Союзом у своєму висновку щодо законопроєкту 3711.

Минув місяць відтоді, як президент України попросив поради в послів семи провідних держав світу, і вже 25 січня посли «Великої сімки» (Велика Британія, США, Канада, Франція, Італія, Німеччина і Японія) в Україні у відповідь на запит розгубленого конституційною кризою президента України надали українській владі поради для проведення судової реформи, необхідної Україні на шляху до квітучої та безпечної демократії, у вигляді Дорожньої карти судової й антикорупційної реформ. У зазначених порадах враховано міжнародні та європейські стандарти правосуддя, водночас вони ґрунтуються на глибокій обізнаності про ситуацію в нашій країні.

Змістом Дорожньої карти є, зокрема, рекомендації:

— терміново провести реформування ВРП як необхідну передумову для ефективної судової реформи;

— створити незалежну комісію з питань етики, яка має повноваження перевіряти чинних членів ВРП;

— запровадити новий прозорий процес відбору членів ВРП, який забезпечить високі стандарти щодо вимог до професійної етики та доброчесності, із ефективним змістовним залученням міжнародних представників до цього процесу;

— забезпечити прозоре перезавантаження ВККС зі змістовним залученням до цього процесу міжнародних представників та створенням незалежної конкурсної комісії з повноваженнями встановлювати свої внутрішні правила для конкурсного відбору членів ВККС;

— забезпечити незалежність оновленої ВККС з повноваженнями ухвалювати регламент своєї роботи та внутрішні інструкції;

— встановити чіткі, публічно доступні правила та процедури для ВККС при здійсненні прозорого відбору суддів, з урахуванням їхніх попередніх заслуг та кваліфікаційного оцінювання;

— посилити Громадську раду доброчесності (ГРД) через встановлення суворіших вимог до її членів, розширити повноваження ГРД у частині перевірки доброчесності чинних суддів та кандидатів на посаду судді в судах першої інстанції, забезпечити ГРД державним фінансуванням та іншими ресурсами для підтримки її роботи;

— зміцнити підзвітність суддів через посилення вимог щодо дисциплінарної відповідальності судді й ухвалення чітких правил, стандартів і процедур розслідування та розгляду скарг на неналежну поведінку суддів;

— переглянути порядок розгляду резонансних адміністративних справ за позовами проти державних органів влади з віднесенням таких справ до юрисдикції Верховного Суду або створенням нового спеціалізованого адміністративного суду, судді якого добиратимуться шляхом проведення відкритого конкурсу за критеріями професійної придатності з ефективною участю міжнародних експертів.

Минуло два дні після того, як посли країн «Великої сімки» в Україні надали свої рекомендації, і нарешті 27 січня Комітет Верховної Ради з питань правової політики на своєму засіданні... відверто проігнорував їх, як і рекомендації Венеційської комісії, Генерального директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи та Меморандум МВФ, схваливши доопрацьований Комітетом проєкт Закону №3711-д із урахуванням пропозицій ВРП та позиції фракції політичної партії ОПЗЖ, які не погоджувалися, зокрема, ні на участь міжнародних експертів у формуванні ВККС, що нібито порушує «основоположні конституційні принципи державотворення», ні на буцім лише «церемоніальну функцію» ВРП щодо призначення відібраних Конкурсною комісією кандидатів на посади членів ВККС. Інакше кажучи, нереформована ВРП, яку і президент, і «слуги народу» обіцяли «перезавантажити», буде й надалі «реформувати» (читай — консервувати) судову систему у вигідному їй дискурсі й так, щоби максимально виключити з цього процесу міжнародних спостерігачів та громадськість.

Частині політикуму важливо в будь-який спосіб зруйнувати співпрацю України з МВФ та європейськими партнерами і повернути її в обійми інших, східних «кредиторів», а питання створення справедливого суду та відповідальної перед громадянами держави перед нею взагалі не стоїть. При цьому турбота про «основоположні конституційні принципи державотворення» не заважає керівникам держави ані збільшувати зовнішній борг держави, ані проводити міжнародні договори виключно з участю посередників, ані систематично отримувати міжнародну технічну допомогу в усіх сферах.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК