Кнопіумні війни

У попередньому номері ми писали, що в опозиції є два "коники", дві зручні теми для законного обурення, дві можливості вилізти на броньовик, не втрачаючи серйозного вигляду. Це тема політв'язнів і тема персонального голосування. Про те, як опозиційні фракції експлуатують першу, ми вже розповідали. Настав час другої теми.

Нова сесія Верховної Ради так і не відкрилася в запланований термін - 5 лютого. З самого ранку вівторка трибуна була надійно заблокована представниками опозиції. На переговорах зі спікером лідери трьох опозиційних фракцій висунули умову допуску голови ВР до робочого місця: введення в дію системи "Рада-3", яка передбачає голосування з допомогою утримання сенсорної кнопки, що виключає можливість голосування "за того хлопця". У наступну дні Рада була заблокована навіть уночі - "ударники" влаштували в парламенті блокпост зі зміною почесної варти кожні шість годин. На момент здачі матеріалу парламентська трибуна та спікерське місце усе ще були надійно окуповані опозицією…

Зрозуміло, за бажання більшість могла здолати опонентів масою - тим паче що в деякі дні біля трибуни залишалося зовсім мало блокувальників. Та навряд чи це було б вдалим рішенням. По-перше, як логічно зауважив керівник фракції ПР Олександр Єфремов, мало кому хотілося грати в царя гори з Віталієм Кличком. Той самий випадок, коли чисельна перевага ламається через небажання будь-кого з бійців опинитися в першому ряду. По-друге, на четвер було намічено візит єврокомісара Штефана Фюле з виступом його в парламенті, і "заплямовувати" цей візит синцями було б не зовсім коректно з погляду європейських цінностей і традицій. По-третє, зайняти трибуну з боєм корисно, коли є законопроект, який потрібно терміново перетворити на закон. Такого, схоже, не було. Лізти на Кличка з кулаками лише для того, щоб за годину знову піти з тієї самої трибуни без будь-яких серйозних результатів - нелогічно.

Тому контраргументом регіоналів стало звинувачення лідера опозиції Арсенія Яценюка у зловживаннях, допущених при впровадженні цієї самої кнопки п'ять років тому. А їхньою лінією захисту - вимога "доопрацювати" систему для голосування, сумнів щодо ефективності техніки, яка "відпрацювала свій строк" (хоча й жодного разу не використовувалася), а також пропозиція створити комісію для вирішення цього питання. При тому, що в Раді вже давно ходить приказка: хочеш поховати ініціативу - створи для неї робочу групу.

Нагадаємо, "Рада-3" - система для голосування, розроблена Інститутом проблем математики машин і систем Національної академії наук, була встановлена у приміщенні Верховної Ради під час перебування Арсенія Яценюка на посаді спікера в 2008 році. Нині регіонали стверджують, що її легко обдурити, - мовляв, досить здерти лакове покриття й підставити мобільний телефон. Що тут скажеш, відразу видно - люди розбиралися. Інша претензія регіоналів до опонентів: при встановленні системи були нецільовим чином, в обхід бюджетного комітету, розтрачено кілька мільйонів гривень. За твердженням представників більшості, загальна сума розтрат державних коштів із подачі Яценюка становила понад 8 млн грн. Як стверджує нардеп Владислав Лук'янов, саме це стало свого часу одним із приводів для відставки нинішнього глави фракції "Батькiвщина" з поста спікера.

Зазначимо, що хоча під час перебування Яценюка керівником ВР йому справді ставили за провину нецільові розтрати коштів, це стосувалося, в основному, ремонтів у приміщеннях. Що ж до формальних причин відставки, то в 2008-му Арсенія Петровича справді зняли з посади з подачі Лук'янова. Однак сам депутат-регіонал в інтерв'ю "Інтерфакс-Україна" серед основних претензій до спікера називав не встановлення нової системи і навіть не розтрати, а "упереджене ведення засідань ВР, неможливість створити рівні можливості для участі в її роботі депутатів різних фракцій, емоційні оцінки виступів колег і одноособові внесення змін до "антикризового" закону".

При цьому, виступаючи проти "сенсорної кнопки", ПР на словах обстоює необхідність персонального голосування. За словами того ж таки Лук'янова, фракція "розробляє механізм позбавлення прогульників депутатських повноважень". Цікава ініціатива, яку практично неможливо реалізувати з погляду законодавства та Конституції. Крім того, складно уявити Лук'янова, який наполягає на відбиранні мандата та Іванющенка. Тож радикальна рацпропозиція - відмовка, не більше.

Кому вигідно

Чому боротьбу за персональне голосування слід вважати відносно вдалим ходом для опозиції? На це є чотири причини.

По-перше, персональне голосування - пряма вимога Конституції. Будь-який закон, ухвалений із порушенням цього принципу, потенційно можна анулювати через Конституційний суд.

По-друге, перед виборами свою відданість принципам особистого голосування декларували всі - навіть ті, хто їх багаторазово порушував. Обіцяли, що більше не будуть. Ось і попалися.

По-третє, ця вимога зрозуміла населенню країни, яке цілком її підтримує, що зафіксовано відповідними опитуваннями - так, нещодавнє дослідження Центру Разумкова показало, що особистого голосування від нардепів вимагають понад 90% українців. Народ і так не дуже любить своїх обранців, а вже коли їх на робочому місці не видно, і поготів засмучується.

По-четверте, в цій ситуації опозиція має шанси на перемогу. Система "Рада-3" вже встановлена і може бути запущена в будь-який момент, діло лише за доброю волею регіоналів - це загальновідомо. Регіоналам, звісно, хочеться опиратися (тим більше що вони взяли курс на придушення будь-якої ініціативи опозиції), але при цьому будь-яка протидія з їхнього боку видаватиметься дивною навіть в очах деяких їхніх прихильників. До того ж опозиція може в будь-який момент повернутися до блокування трибуни, і все почнеться з початку.

Та, пішовши на повідку в опозиції, ПР серйозно ризикує - постійно забезпечувати стовідсоткову явку ой як непросто. Тим паче що серед регіоналів чимало людей, які воліють бути в залі один раз, в день складання присяги. Необхідність ходити на кожне засідання не зруйнує більшості (на щастя для ПР, партнери з КПУ дисципліновано відвідують сесії), але може зробити її ще хиткішою. "Більшовикам" було б набагато зручніше, якби голосування проходило за старою "фортепіанною" схемою. Тому провладній фракції є за що боротися.

УДАРна Рада

Не всі опозиційні фракції використали нагоду показати себе однаково ефективно. Вигідніше за всіх виглядав УДАР. Схоже, його депутати врахували досвід "бенефісу" "Свободи" на першій сесії парламенту й творчо його доопрацювали. Рішення перед початком блокування вирізнити своїх депутатів яскравим дрес-кодом виявилося блискучим в обох значеннях цього слова: будь-якому сторонньому глядачеві було зрозуміло, хто в ці дні був героєм.

Був шанс обернути ситуацію на свою й партійну користь і в Арсенія Яценюка. Його Яценюку подарували регіонали, коли зробили головним обвинуваченим, а його роль у встановленні системи "Рада-3" - основним об'єктом критики. Отут би Арсенію Петровичу ініціативу й перехопити, домовитися з ударівцями про позмінне чергування біля трибуни (за інформацією DT.UA, такі ідеї в лавах "Батьківщини" обговорювалися) і гордо відбивати регіональні обвинувачення в розтратах. Але він цього робити не став.

Колись вашому покірному слузі один із доволі відомих у країні політтехнологів заявив таке: політик - це живе послання, живий образ. І майстерність піару - в умінні цей образ використати. З цього погляду спільна проблема обох лідерів опозиції полягає в тому, що, замість бути собою, Яценюк "косить" під Кличка, а Кличко - під Яценюка. Кожен з них, замість реалізувати власний затребуваний образ, влізає в образ опонента, всупереч логіці й здоровому глузду. Кличко намагається бути інтелігентним, акуратним, тонким, підкреслено чемно цідить кожну фразу. Яценюк намагається бути сильним, вольовим, небезпечним, відповідає різко, вставляє жаргонні слівця. При цьому Кличку образ япі-інтелектуала, а Яценюку образ домінантного самця підходять не більше, ніж коню будьонівка. І лише розчаровує їхніх же прихильників, які не отримують від Кличка належної сили, а від Яценюка - належної тонкості. Але ж саме за це вони заплатили своїми голосами.

Як на Віталієві Володимировичу позначається невідповідність образу - тема окремої розмови, а от Арсенія Петровича, схоже, змушує іноді чинити скоріше імпульсивно, ніж раціонально. Замість долучитися до ініціативи колег (навіть якщо розглядати їх як конкурентів - замість того, щоб цю ініціативу перехопити), представники союзної фракції обмежилися спільними заявами. До фактичного бойкоту Ради бійці з "Батьківщини" долучалися мінімально, а дехто з тих, хто долучився щільніше, навіть мав неприємну розмову з керівництвом. У результаті біля трибуни - червоні сорочки УДАРу, біля трибуни Київради - прапори "Свободи", а "Батьківщина" була помітна, скоріше, на протокольних заходах. Безумовно, не можна заперечувати важливість переговорів із тим же Штефаном Фюле, але ж і у фракції 99 нардепів.

Можливість компромісу

Поки що позиції сторін залишаються незмінними. Регіонали вимагають відмовитися від системної кнопки, намагаючись стимулювати зговірливість Яценюка обвинуваченнями в корупції. Опозиція стоїть на своєму - тим більше що командує парадом у цей момент Кличко, явно готовий стерпіти будь-яке обвинувачення влади на адресу партнерів. Разом із тим, в особистих розмовах депутати-опозиціонери визнають, що постійна присутність у парламенті всіх депутатів трохи недоцільна: головна робота депутата - у комітетах. Проблема в тому, що електорат про це не знає і знати не хоче.

Є компромісні пропозиції, які передбачають запровадження сенсорної кнопки супроводити зниженням частоти засідань у Раді. Наприклад, до вівторка й четверга. Так, це буде лише чотири засідання на місяць, але, як запевняють депутати, цього має вистачити. Все одно адекватне обговорення в стінах нашого парламенту - скоріше, виняток, а традиційні "дні опозиції" по середах влада повністю ігнорує. Залишок часу можна було б присвятити комітетам, зустрічам із виборцями та іншим депутатським функціям.

"Можна відсіяти технічну нормотворчість, не характерну для парламентів світу, - пояснив нам свою версію оптимізації роботи парламенту екс-віце-спікер Ради Микола Томенко. - Є технічні речі, які у світі вирішуються виконавчою владою, постановами Кабміну або указами президента. Наприклад, нині парламент має затверджувати зміну назви відомства всередині міністерства - це абсурд. Можна розвантажити парламент від дрібниць. Разом із тим треба ліквідувати коротку процедуру для обговорення рішень щодо кадрових питань і законопроектів. Якщо ми запровадимо довгу процедуру, це дасть інший характер для обговорення законопроектів. При цьому ми як опозиція зможемо піти на поступки більшості в аспекті частоти сесій і голосування, за досвідом європейських парламентів. Наприклад, у вівторок і четвер ми працюємо повністю, з ранку до 14.00 обговорюємо законопроекти, а з 16.00 до 18.00 - ухвалюємо рішення. Середа - гадаю, так само можна розділити, ухвалюючи рішення, скажімо, з 12.30. П'ятниця - можна не ухвалювати рішень, оскільки специфіка п'ятниці - це контрольні функції парламенту, це година уряду й інших речей, що не вимагають голосування. Тим самим ми покажемо Партії регіонів: мовляв, ми розуміємо, що й опозиція не здатна забезпечити стовідсоткову відвідуваність щодня й щогодини. Очевидно, що в депутатів є й інша робота. Припустимо, я не хочу слухати обговорення по нафті й газу, я на цьому не розуміюся, я краще б у цей час провів засідання робочої групи щодо роздержавлення медіа. Але якщо ви знаєте: о 16.00 у вівторок, о 16.00 у четвер і о 12.30 у середу ви маєте бути в парламенті, вам простіше розпоряджатися своїм часом".

Нині такі схеми не видаються надто прийнятними. Але пошук і знаходження компромісу не виглядають чимось неймовірним. Регіоналам рано чи пізно знадобиться інструмент для легалізації ініціатив Банкової, і коли питання постане гостро, вони будуть набагато менш делікатними. Розмови про готовність опозиції, на випадок чого, йти на дострокові парламентські вибори - тільки розмови. Бажання здобути символічну перемогу зрозуміле, але свою гнучкість непохитні борці з режимом демонстрували неодноразово - і після закінчення останньої виборчої кампанії, і в процесі обрання керівництва ВР...