Кінець доби рожевих хмар

12 листопада, 2022, 17:00 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Яких ілюзій треба позбутися Європі, а яких — Україні

Кінець доби рожевих хмар
Кордон Харківської та Донецької областей України © Getty Images

Перед 24 лютого мені написав один відомий європеєць, який тоді відчував те ж саме, що й багато хороших людей у Європі, — розпач і безсилля перед лицем близької пітьми. Він запропонував план: президент України має терміново звернутися до нації з трьома меседжами. Перший: потрібно уникнути війни за будь-яку ціну, зокрема й ціною «болісних поступок». Другий: українці й росіяни — все ж таки брати, які мають домовитися. Третій: в українців і росіян —спільний ворог, і це не Путін і не Зеленский, а... глобальне потепління.

Усвідомлення загальної небезпеки глобальної катастрофи повинно було, в його розумінні, відкрити людям очі та показати, наскільки неістотні всі розбіжності між ними. У цьому його плані, як у дзеркалі, відбилися і наївність Європи, і її багатолітня звичка жити у своїй окремій реальності. Реальності, яка посипалася, немов картковий будиночок, удосвіта 24 лютого.

Я не цитуватиму, що написав тоді йому у відповідь. Тим більше що людина він насправді хороша, щира й за місяці війни допоміг багатьом українським біженцям. Не він винен, що 2022 року Захід прокинувся в новій, жорсткішій реальності, маючи в голові тільки набір наївних кліше та впевненість, що свобода — така ж самоочевидна річ, як хороший еспресо і круасан зранку.

Читайте також: Вихід із Херсона став черговим стратегічним провалом РФ — глава Міноборони Британії

Чому Захід був неготовий

24 лютого стало очевидно, що Європа тривалий час жила ілюзією, з якої частково й виросла ця війна. Жити ілюзією зручно, але, врешті-решт, майже завжди фатально. Україна не може дозволити собі цю розкіш. Зокрема важливо усвідомити всю міру неготовності, з якою зустрів цю війну Захід і в якій почасти перебуває досі. Передусім у корені неправильно бачити цю неготовність тільки як продажність західних еліт, яку успішно використовує Путін. Продажність, безумовно, певною мірою, є, але це лише один бік проблеми.

Другий — у тому, що впродовж принаймні трьох десятиліть Захід цілком щиро культивував упевненість, що будь-якого ворога можна перетворити на друга, обнявши його та почавши з ним торгувати і просто вести діалог. Особливо якщо цей ворог перебуває по сусідству, в Європі, й переплітається з нею в культурному, економічному та історичному планах. Особливо якщо дружба з ним приносить чималі дивіденди.

Читайте також: Угорська проблема Європи

В очах багатьох представників західної цивілізації кожен ворог — це просто друг, якого недостатньо любили, не завжди чули, не до кінця зрозуміли. В цій системі координат, якщо в тебе неждано-негадано з'явився ворог, подумай передусім, що ти сам зробив не так. Західна політкоректність велить, що справжній ворог може бути або внутрішнім, або спільним — як глобальне потепління чи голод в Африці. Мати перед собою ворога конкретного, лютого й однозначного, з іменами та прізвищами (як, наприклад, нинішній путінський режим), для більшості сучасних європейців гранично некомфортно.

Тому не виключено, що зразу ж по закінченні війни (навіть якщо, за її ганебними підсумками, Путін залишиться при владі) образ Росії як ворога почне потихеньку танути й розмиватися. І в Москву можуть знову потягнутися каравани вісників миру, пророків вільної торгівлі та проповідників простягнутої дружньої руки. Ні, це не буде тотальна «зрада». Занадто великий шок від цієї війни, і занадто цинічно скористався Путін наївністю Європи. Осад залишиться. Але ідеологія і природа Європи докорінно не зміняться.

Колективне осліплення замість колективної просвіти

По суті, це світла хороша ідеологія. Що може бути кращою панацеєю від переповненої ненавистю європейської історії, ніж синхронна відмова від образу ворога й ненависті, хай навіть інколи й заслуженої? Проблема лише в тому, що цей рецепт — для XXI століття, яке, як ми бачимо, настало не для всіх. Росія, наприклад, застрягла у ХХ столітті. Відмова від пошуку ворога не працює, коли твій сусід уже знайшов його, і ворог цей — ти. Саме тому в епоху путінізму від західної благодушності так часто тхне лицемірством.

Досить подивитися на Папу Римського Франциска і послухати його такий полум'яний, безкомпромісний осуд воєн у Сирії та Україні — при нездатності сказати вголос, хто ж ці війни почав і веде. Послухаєш Папу, і складається враження, що Алеппо бомбила бездуховність сучасного суспільства, а в Бучі на курок натискала інфантильна логіка зброї. Політкоректно, красиво й… лицемірно. Христос, здається, навряд чи схвалив би. Можливо, навіть сказав би щось пряме й недипломатичне, на кшталт: «Нехай слово ваше буде «так, так», «ні, ні», а все, що поверх того, — то від лукавого».

Читайте також: Папа Римський закликав молитися про закінчення війни в Україні

Проповідь Папи — насправді добровільне самоосліплення, щоб не заходити в конфронтацію з недосконалим світом і не приймати складних рішень, яких цей світ від тебе вимагає. До того ж сліпота — це ж пітьма, а в пітьмі легше йти на компроміси з совістю. Шукати правду навпомацки, десь посередині, часто легше й комфортніше, ніж просто розплющити очі й назвати чорне — чорним.

На такому підході до життя виросло не одне покоління колективного Заходу. Та ось настав 2022 рік, і рожева душа колективного західного ліберала заплуталася в чорній кошлатій бороді колективного російського мракобіса. Варварський, дикий, немислимий для сучасної епохи напад однієї країни на іншу насправді оголив багато гріхів у західних суспільствах, про які Папа, на жаль, мовчить. Наприклад, наївність однієї їх частини і продажність іншої. Це, безумовно, не той спогад, який світ плекатиме, але й не той, який легко забути. Чи стане він шоком, що поверне, наприклад, європейців на грішну землю та примусить подорослішати бодай у відносинах із Росією? Загалом, мабуть, так — питання тільки в термінах.

Читайте також: Папа Франциск закликав переосмислити роль ООН через війну в Україні

«Зміна часів»

27 лютого федеральний канцлер Німеччини Шольц, виступаючи перед Бундестагом, проголосив так звану Zeitenwende — у дослівному перекладі «зміну часів». Суть полягала в тому, що час незмінної прив'язки Німеччини до партнерства з Росією скінчився, сторінку перегорнено, путінська Росія вирішила бути ворогом, і, щоб достойно прийняти цей виклик, Німеччині знадобиться сила — моральна, військова, економічна. Промова прозвучала настільки рішуче, що здалося: епоха рожевих хмар у Європі й справді скінчилася, Європа готова бачити правду, навіть якщо вона не «посередині», та рішуче діяти відповідно до цього розуміння.

Ну що ж, енергетична політика Німеччини (та й більшості країн ЄС) справді показала, що зміна часів коли й не настала, то настає. Плавучі термінали для скрапленого газу почали рости, як гриби після дощу, спільні з Росією енергетичні проєкти почили в Бозі, напівпорожні підземні сховища наповнилися, «північні потоки» канули геть з-перед очей у безодню Балтійського моря.

Читайте також: Шольц розповів, якою бачить Україну майбутнього: "Вступ в ЄС — одне з найпослідовніших геополітичних рішень нашого часу"

Це з одного боку. А з іншого — чудові німецькі «Гепарди» виявилися досить повільними тваринами, а «Леопарди» взагалі заблукали в джунглях німецьких політичних розкладів. Німецьку зброю регулярно обіцяли, але вона так і не приходила. Разом із надіями на німецьку зброю танула й надія на німецьке лідерство в Європі. А без німецького лідерства це вже буде зовсім інша Європа.

На певному етапі Німеччина ніби злякалася власних сміливих слів. Але не могла не бачити, як сильно в головному питанні європейської політики її випередила, наприклад, сусідня Польща. Німці не могли не розуміти, як кепсько виглядають у цій ситуації. Адже всі пам'ятають, що саме вони допомогли Путіну перетворитися з маленького нікчемного чоловічка, який випадково очолив Росію, на маленького нікчемного чоловічка, який зруйнував мир у Європі.

У результаті цих, без перебільшення, історичних терзань зенітні танки «Гепард», хоч і з запізненням, але нарешті «добігли» в Україну, та й суперсучасні протиракетні комплекси IRIS-T, хоч і восени, але нарешті «розквітли». Подейкують, якщо активна фаза війни триватиме, то навіть танки «Леопард» можуть з'явитися на фронті.

У жовтні федеральний президент Штайнмаєр виступив із промовою ще більш полум'яною, ніж промова Шольца в лютому. Його заклик до німців бути готовими до складних часів, його здатність визнати, якою помилковою була політика стосовно Росії, взагалі показали Штайнмаєра в новому світлі. Здається, він став єдиним із провідних політиків Європи, кому не забракнуло совісті визнати помилки, за які сьогодні доводиться розплачуватися такою дорогою ціною.

Читайте також: Дипломатичне вирішення війни в Україні неможливе — Шольц

Інакше кажучи, з цією самою «зміною часів» ще не все ясно. Напередодні зими 2022/23 Німеччина отримала новий шанс показати, що заявлена сила в неї таки є і процес прощання Європи з такою звичною й затишною рожевою хмарою таки розпочався. Перед лицем варварської спроби відкинути світ на тридцять років назад (а може, й на всі триста) Німеччина ще може навчитися бути сильною. А якщо зможе вона, то зможе і решта Європи.

Що буде після Херсона

У певному сенсі, і Берлін, і Вашингтон, та й і інші столиці сьогодні запитально дивляться у бік головної політичної сили на європейському континенті — Збройних сил України. Адже ми живемо в той воістину історичний момент, коли мужність і героїзм солдатів, а не обачність боягузливих політиків вирішує долю континенту.

Настає вирішальний момент війни. Взяття Україною Херсона, близкість зими та нездатність Росії повернути стрілку війни на інших фронтах дають Заходу й Кремлю відчуття, що можлива пауза, яка переросте в переговори, які переростуть у компроміс, який переросте в який-неякий, але мир. Звідси й таке відчутне нині в повітрі «завмирання серця» на Заході. Звідси й потік натяків на бажаність переговорів. Звідси й раптова готовність Росії без застережень сісти за стіл перемовин і почати говорити про мир.

Читайте також: Виведення військ із Херсона є публічним визнанням труднощів РФ — британська розвідка

Один із моїх френдів на Фейсбуку навіть описав його можливі контури: Україна бере Херсон, отримує електроенергію ЗАЕС. Знищення електричної інфраструктури припиняється. Україна благополучно зимує. Захід спрямовує їй великий фінансовий пакет допомоги, а також, можливо, заморожені на Заході російські активи — повністю чи частково. В обмін прокреслюється нова лінія поділу на кшталт тієї, що розділила Корею. Зі збереженням і закріпленням російського контролю над більшістю окупованих нині українських регіонів, включно з Кримом. Це все, певна річ, завтра. А сьогодні... А сьогодні ЗСУ мають зупинитися. Не виключав би, що такий ось план справді крутиться в головах у багатьох на Заході й, цілком імовірно, у Кремлі. Хоч би як абсурдно він звучав для нас в Україні.

Ідея згодовування московському крокодилові українських земель задля миру в усьому світі ще не вмерла. Й ілюзія непереможності ядерної Росії — теж. Під вікном України вже певний час спостерігається сопіння й ворушіння, — це президенти, прем'єр-міністри та їхні радники з усього світу підстрибують і метушаться, навперебій пропонуючи посередницькі послуги в «досягненні миру». У цієї метушливої братії є, правда, переконлива альтернатива — український солдат, у якого свій і, як засвідчив досвід, доволі дієвий метод досягнення миру. Він полягає в тому, щоб гнати окупанта втришия з української землі. І народ України цей метод підтримує, хоч би якою холодною була майбутня зима.

Читайте також: Чому в офісі президента не поспішають із конфіскацією активів російських олігархів

Головною перемогою буде побудова нової України

Вибираючи нині цей шлях — важкий, кривавий, холодний шлях до визволення наших земель і людей, — ми маємо розуміти, що на наступному етапі війни нам буде в певних аспектах важче, ніж в епоху «до Херсона». Відкидаючи спокусу швидкого миру, ми кидаємо виклик не тільки Росії, а й багатьом за межами України — тим, хто звик заради миру в усьому світі обіймати чужих ворогів та задобрювати їх за чужий рахунок. Після цього рубежу в нас буде вже не така палка підтримка колективного Заходу й, можливо, глухе несхвалення колективного не-Заходу — Африки, Азії, Латинської Америки. Знадобляться серйозні зусилля української дипломатії для діалогу з глобальною «агресивно мовчазною більшістю».

Але головне — ми маємо розуміти, що, програючи війну, Путін зробить усе, аби перетворити на руїну українську економіку, і на її відновлення підуть десятиліття.

Ні, нас ніхто не зупинить, якщо ми самі не зупинимося. Підтримка Заходу не вичерпається, свідчення того — позитивні для президента Байдена результати проміжних виборів до Конгресу, які вістять, зокрема й початок кінця трампізму у США. Але ентузіазму й співчуття, можливо, буде менше. Як і зброї. Як і фінансової допомоги для підтримки на плаву економіки. Путіну не вдасться перетворити цю війну на народну й священну, але гнати на забій в Україну нові й нові полчища безсловесних рабів він ще певний час зможе.

Читайте також: Нові рецепти для української економіки

Також не варто занадто вже зачаровуватися надіями на новий «план Маршалла», схожий на той, що був свого часу для Німеччини. Вона тоді відродилася з попелу не тільки й не стільки за рахунок американської допомоги (хоча та й була важливим чинником), як завдяки самовідданій праці цілого покоління німців. Чи готові ми стати «великим поколінням», яке спочатку піде в цій визвольній війні до переможного кінця, а потім не злякається післявоєнних труднощів, не поїде в еміграцію, а засукає рукави, забуде колишні чвари й будуватиме нову Україну цеглинка по цеглинці, міст за мостом, завод за заводом?

Нація, яка змогла надихнути світ своєю мужністю на війні, безумовно, може надихнути його і своїм подвигом у процесі відродження країни. Інакше буде соромно перед історією та тими, хто поклав на вівтар війни такі немислимі жертви. Але так само важливо й те, що не можна відбудовувати Україну, як ми її пам'ятаємо. Слід відбудовувати Україну, як ми про неї мріємо. У нас своя хмара, з якої потрібно злізти, — хмара корупції, невіри у власні сили, несправедливості, чвар. Коли з неї злазити, як не тепер?

Related video

Більше статей Олександра Щерби читайте за посиланням.

Дивіться спецтему: Росіяни облаштовують катівні й місця несвободи в кожному захопленому населеному пункті – мер Мелітополя Сьогодні стало відомо про наявність такого місця і в тимчасово зайнятому ворогом місті Пологи Запорізької області. Планується підписання декларацій про підтримку України на шляху в НАТО і ЄС з кількома державами – ОП Київ хоче затвердити кілька таких документів до кінця року.  Війська РФ обстріляли Чорнобаївку: поранено дитину Ворог не припиняє тероризувати звільнену територію Херсонщини. Британія навчила десять екіпажів ЗСУ управляти вертольотами Sea King Держава вже почала доставляти такі гелікоптери в Україну. Українців просять підготуватися: можливі нові ракетні удари і блекаути Нові атаки росіян очікуються наступного тижня. ZN.UA нагадує, як підготуватися до тривалого відключення тепла і світла.
Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК