Карати не можна помилувати, або Сучасний стан протидії тероризму в Україні

З початком агресії з боку Російської Федерації проблема тероризму набула в Україні особливої актуальності. Силами і засобами розвідувальних органів та спеціальних служб країна-агресор спровокувала численні терористичні акти на території Донецької і Луганської та інших областей України.

При цьому терористи користуються постійною підтримкою з території Російської Федерації, яка здійснює масштабні поставки озброєння, військової техніки, боєприпасів, надає значні матеріальні та фінансові ресурси, а також проводить підготовку бойовиків на своїх військових полігонах.

Усе це вкрай негативно позначається на криміногенній ситуації в Україні. Йдеться насамперед про істотне збільшення кількості вчинених терористичних злочинів, відповідальність за які передбачена статтями 258, 258-1, 258-2, 258-3, 258-4, 258-5 Кримінального кодексу України. До такого висновку можна дійти на підставі аналізу наданих Генеральною прокуратурою України статистичних даних. Так, в Україні у 2013 р. зареєстровано лише десять терористичних злочинів, упродовж 2014 р. - 2088, а в січні-липні 2015 р. - 1717 (див. рис. 1).

Наведена динаміка зростання кількості вчинених терористичних злочинів не може не турбувати українське суспільство. Однак не менше занепокоєння викликають статистичні дані (див. табл. 2), які можуть свідчити про низьку результативність діяльності правоохоронних органів України з досудового розслідування цих злочинів. Адже одна річ - зареєструвати факт вчинення злочину та прозвітувати про це перед суспільством, а інша - здійснити необхідні слідчі дії та довести розслідування до логічного завершення, передавши матеріали обвинувачення до суду... Тому не додає оптимізму разюча різниця між кількістю зареєстрованих упродовж 2014 р. та семи місяців 2015 р. терористичних злочинів та кількістю осіб, засуджених за їх вчинення (9 осіб)!

Як бачимо з рис. 1, у 2014 р. зареєстровано 1515 терористичних актів (стаття 258 КК України). Однак упродовж 2014-2015 рр. за вчинення цих злочинів жодної особи не було засуджено! Якщо до цього додати 897 кримінальних проваджень, розпочатих протягом семи місяців 2015 р., то картина вимальовується зовсім сумна... Складається враження, що зусилля правоохоронних органів, спрямовані на розслідування терористичних актів, а також пов'язані з цим відчутні фінансові витрати з державного бюджету України виявилися марними. І це тоді коли країна фактично перебуває у стані війни, а кожна гривня має бути використана максимально ефективно.

Статистичні дані, наведені у таблицях 1 і 2, свідчать, що протягом 2014 р. в Україні зареєстровано 12 фактів сприяння вчиненню терористичного акту (стаття 258-4 КК України), протягом семи місяців 2015 р. - шість. Однак за вчинення цього злочину засуджено чотирьох осіб. Це при тому що за вчинення терористичного акту протягом 2014 р. та семи місяців 2015 р. не засуджено жодної особи! Тож постає цілком слушне запитання: хто, кому і в чому сприяв?

В Академічному тлумачному словникові української мови слово "сприяти" визначається як "...позитивно впливати на що-небудь; створювати відповідні умови для здійснення, виконання і т. ін. чого-небудь; подавати допомогу в чому-небудь; бути причиною або наслідком виникнення, існування і т. ін. чого-небудь". З огляду на викладене, той, хто притягувався до кримінальної відповідальності за статтею 258-4 КК України, мав надавати допомогу іншій особі, котра, власне, і вчинила терористичний акт. Однак, з огляду на наведені статистичні показники, українські правоохоронці, очевидно, мають власну думку з цього питання. Так само важко збагнути й логіку народних депутатів України, які у вересні 2006 р. ухвалили внесення змін до КК України, доповнивши Кодекс новою статтею 258-4 (сприяння вчиненню терористичного акту). При цьому дати законодавче визначення зазначеного поняття вітчизняний законодавець чи то забув, чи то не схотів. Проте з диспозиції цієї норми випливає, що сприяння вчиненню терористичного акту - це "вербування, озброєння, навчання особи з метою вчинення терористичного акту, а так само використання особи з цією метою". Таким чином, наші законотворці значно звузили зміст поняття "сприяння вчиненню злочину".

Крім того, ухвалюючи вказані зміни до КК України, законодавець "трохи пом'якшив" покарання за сприяння вчиненню терористичного акту, адже особа, котра скоїла такий злочин, карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з конфіскацією майна або без такої. У попередній редакції Закону відповідальність за такі діяння наставала за статтею 258 КК України з урахуванням інституту співучасті у злочині і передбачала покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років. Тож, порівнявши медіани санкцій (відповідно, 5,5 та 7,5 року) зазначених норм, неважко помітити, що гуманність, виявлена вітчизняним законодавцем до осіб, які сприятимуть вчиненню терористичного акту, вимірюється двома роками позбавлення волі.

Однією з найактуальніших проблем боротьби з тероризмом сьогодні є проблема притягнення до відповідальності за фінансування тероризму (стаття
258-5 КК України). Проте, як бачимо з рис. 1, таких злочинів в Україні зареєстровано у
2014 р. - 60, упродовж семи місяців 2015 р. - 131. Тобто всього за вказаний період зареєстровано 191 злочин. Однак за його вчинення засуджено лише одну особу (у 2014 р. - 0, у 2015 р. - 1).

З огляду на наведені статистичні показники, постає цілком логічне запитання: це що, одна особа вчинила 191 злочин, фінансуючи тероризм? При цьому слід зважити на те, що у статті першій Закону України "Про боротьбу з тероризмом"тероризм визначається як суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров'я ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей.

Не вдаючись до глибокого аналізу наведеної законодавчої дефініції, хочеться запитати вітчизняного законодавця: з якою метою у цьому визначенні використано словосполучення "ні в чому не винних людей"? А якщо йтиметься про посягання на "в чомусь винних людей" (наприклад, на осіб, що відбувають покарання в місцях позбавлення волі), то аналогічна суспільно небезпечна діяльність (застосування зброї, вибухи, підпали чи інші дії, які створювали небезпеку для життя чи здоров'я людини, вчинені з відповідною метою) уже не визнаватиметься тероризмом?

Виходячи із законодавчого визначення поняття "фінансування тероризму" (частина перша статті 258-5 КК України), до відповідальності за вчинення цього злочину повинен притягуватися той, хто надавав фінансову підтримку або матеріальне забезпечення всім, хто вчинив в Україні 3805 терористичних злочинів. Невже правоохоронні органи своїми "здобутками" намагаються переконати суспільство в тому, що це справа рук лише однієї особи? А в решті випадків терористи діяли в умовах "самофінансування"?

Надані Генеральною прокуратурою України статистичні показники свідчать, що впродовж 2014 р. зареєстровано 489 злочинів, передбачених статтею 258-3 КК України (створення терористичної групи чи терористичної організації), а протягом семи місяців 2015 р. - 680 таких злочинів. При цьому у 2014 р. 11 кримінальних проваджень закрито за частинами 1, 2, 4, 6 статті 284 КПК України. За сім місяців 2015 р. з наведених підстав закрито 9 кримінальних проваджень. Тож на кінець липня 2015 р. правоохоронними органами Україні встановлено 1149 фактів створення терористичної групи чи терористичної організації.

Однак, звернувшись до таблиці 2, побачимо, що за вчинення цього злочину у 2015 р. в Україні засуджено лише три особи (у 2014 р. - жодної)! І знову маємо поставити те ж саме запитання: невже саме ці три особи спромоглися створити в Україні 1149 терористичних груп чи терористичних організацій? Це що, такий собі "злочинний промисел"?

Заслуговує уваги ще один документ. Це лист Служби безпеки України з інформацією про кількість терористичних злочинів, які розслідувалися слідчими цього відомства впродовж 2013, 2014 рр. та шести місяців 2015 р. Так, у 2013 р. у провадженні слідчих СБ України перебувало 18 кримінальних справ, у яких шести особам вручено повідомлення про підозру, у 2014 - 1680 щодо 481 підозрюваного, а з початку 2015 р. - 1099 щодо 653 підозрюваних. При цьому слід узяти до уваги, що Законом України "Про боротьбу з тероризмом" встановлено: головним органом у загальнодержавній системі боротьби з терористичною діяльністю є Служба безпеки України. Однак, частиною сьомою статті 216 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що в кримінальних провадженнях щодо злочинів, передбачених статтями 258, 258-1, 258-2, 258-3, 258-4, 258-5 КК України, досудове розслідування здійснює слідчий того органу, який розпочав досудове розслідування. Тож ідеться про так звану "альтернативну підслідність", коли кримінальні провадження щодо терористичних злочинів можуть здійснювати слідчі підрозділи органів внутрішніх справ, органів Служби безпеки України, органів, які здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органи державного бюро розслідувань, уповноважені здійснювати дізнання і досудове слідство. Таким чином, статистичні показники, надані СБ України, не дають вичерпної інформації про кількість підозрюваних у вчиненні терористичних злочинів протягом 2013, 2014 рр. та шести місяців 2015 р. (1140 осіб). Проте й цього достатньо, щоб визнати діяльність органів досудового розслідування незадовільною. Адже з 1140 підозрюваних, за даними Державної судової адміністрації України, лише 11 засуджено за вчинення терористичних злочинів.

Наведені статистичні показники, як видається, можуть свідчити про низьку результативність діяльності органів досудового розслідування у протидії терористичним злочинам. Однак, наш погляд, не варто перекладати всю відповідальність за стан справ у цій царині виключно на правоохоронні органи. Слід мати на увазі, що до початку агресії з боку Російської Федерації в Україні щорічно фіксувалася незначна кількість фактів прояву терористичної діяльності. У 2013 р. в Україні таких злочинів було зареєстровано всього десять (див. рис. 1). Тож, не маючи практики застосування відповідних положень Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України, співробітники правоохоронних органів зараз лише набувають необхідних практичних навичок розслідування терористичних злочинів.

Крім того, варто зважити на те, що чимало кримінальних правопорушень вчинено на не підконтрольній владі території України, а особи, які їх вчинили, знайшли прихисток у самопроголошених "ДНР" та "ЛНР", намагаючись у такий спосіб уникнути кримінальної відповідальності.

Ми ж хочемо звернути увагу суспільства на більш істотні, як видається, причини низької результативності боротьби з тероризмом в Україні. Зібрані українськими правоохоронними органами та міжнародними спостерігачами докази інспірування Російською Федерацією збройного протистояння на Сході України та її активної участі в цьому конфлікті дають підстави вважати це чи не найголовнішим чинником різкого зростання кількості терористичних злочинів, вчинених на території нашої держави впродовж 2014-2015 рр. Однак ключову роль у погіршенні криміногенної ситуації в країні, на наш погляд, відіграє непослідовна й недолуга політика керівництва Української держави. Повсюди стверджуючи, що в Україні де-факто йде війна, президент України, з мовчазної згоди Верховної Ради України, закріпив за збройним конфліктом на Сході України статус антитерористичної операції. Таке помилкове, на наше глибоке переконання, політичне рішення призвело до ситуації з правовою невизначеністю у виборі засобів протидії злочинності, кримінально-правової кваліфікації, а також неналежної констатації статусу підозрюваних у вчиненні терористичних злочинів. Як стверджують джерела інформації, чимало таких затриманих підлягають обміну або вже обмінені на полонених українських військових та бійців добровольчих батальйонів, що також не може не впливати на якість розслідування терористичних злочинів. При цьому багато кримінальних проваджень не закриваються після такого обміну через відсутність відповідних законодавчо закріплених підстав.

Ви можете запитати: а як же бути з одним із головних принципів кримінального права - принципом невідворотності відповідальності за вчинене? Чи у випадку з відповідальністю за терористичні злочини він із якихось невідомих причин не діє? Тоді дивний якийсь це принцип, а може – й не принцип зовсім... Ці запитання та низку інших, поставлених нами у публікації, ми адресуємо очільникам держави та керівникам правоохоронних органів, яким годилося б дати на них відверту розгорнуту відповідь. Адже відсутність достовірної інформації про стан справ у сфері боротьби з тероризмом негативно впливає на й так низький рівень довіри населення країни до органів державної влади.