Кабала для Кабміна

Фракція БЮТ підтримає президентську версію закону про Кабінет міністрів. Юлія Тимошенко не виключає своєї участі в майбутніх президентських виборах. Дві серйозні заяви, зроблені прем’єр-міністром у понеділок в ефірі дніпропетровського «11 каналу», тільки на перший погляд видаються не пов’язаними між собою.

Минулої суботи Юлія Володи­мирівна більш ніж прохолодно відгукнулася про останні законотворчі досягнення Віктора Андрійовича. 12 січня в інтерв’ю «Ін­теру» глава КМ висловила стримане незадоволення тим, що проект (днем раніше поданий главою держави в парламент) істотно розширює права президента і звужує права уряду. Багатозначно нагадала про потребу дотримуватися Конституції. І невиразно додала насамкінець: «Ми вивчатимемо цей законопроект».

Минуло всього дві доби, і погляди пані Тимошенко на доленосний документ дивним чином змінилися. Тепер вона стверджувала: і її, і доручений її турботам уряд цілком задовольняє наділ повноважень, нарізаний Віктором Андрійовичем. І взагалі, «щоб рухатися вперед, треба зберегти порозуміння між двома демократичними силами в Україні».

Відзначимо іншу важливу деталь. Досі одна з головних фаворитів грядущої битви за президентське крісло ретельно уникала розмов про свою можливу участь у кампанії. Цікавість настирних журналістів зазвичай задовольняла ухильними розмірковуваннями. Лагідно всміхаючись, Ю.В. говорила про командну гру, брак у неї непомірних амбіцій, примат загальнодержавного над особистим. І всоте нагадувала, як 2004-го в ім’я загального успіху вона відмовилася від походу за короною.

Проте 14 січня у близькому її серцю Дніпропетровську керманича «сердечних» сто перший раз запитали, чи хоче вона бути главою держави. Відповідь вийшла за рамки звичних штампів: «Мене влаштовує посада пре­м’єра, якщо дадуть працювати... А якщо роботу уряду затиснуть у певні рамки, почнуть ставити умови: тут не чіпай, тут свої люди, тут свої силові структури, — тоді це питання».

Щоб уловити зв’язок між двома дуже цікавими заявами Юлії Володимирівни, напевно, слід згадати події річної давності. У січні 2007-го за активної участі фракції БЮТ було прийнято чин­ну редакцію закону про Кабінет міністрів. Соратниця Ющенка пішла на відверту змову із затятими противниками господаря Банкової, забезпечивши передачу чималої частки президентських повноважень прем’єрові Януковичу. Найцікавіше пояснення того, що сталося, дав конфідент вождя Турчинов. «Ми схвалювали закон для себе, і за цим законом ми працюватимемо...» — розтлумачив ситуацію Олександр Валентинович. Тоді такі заяви здавалися дурною бравадою. У близьке прем’єрство Тимошенко рік тому вірили тільки її затяті фанатики.

Таким чином, можна припустити: погоджуючись на скорочення кабмінівських (а отже — і прем’єрських повноважень), Тимошенко піклується про інтереси не так нинішнього президента, як майбутнього. Тобто свої.

Це — припущення, не більше. Проте багато соратників лідера БЮТ нині майже відверто говорять, як важко Ю.В. стримувати дедалі більше роздратування. Ющенко вирішує за Тимошенко, скільки й що вона має говорити на засіданні Кабінету міністрів, коли й куди їхати в турне, кого й чому розставляти на керівні посади. Поява паралельного прем’єра, роль якого де-факто відведена Юрієві Єханурову, мала остаточно переконати магістра Ордену Пурпурного Серця: її прем’єрство буде нестерпним і нетривалим.

Остання умова, висунута Віктором Андрійовичем Юлії Володимирівні, формулювалася так: жодних кадрових призначень, доки пакет законопроектів, підготовлених Банковою, не пройде хоча б першого читання.

Нагадаємо, днями пан Ющенко назвав аморальним бажання нардепів іти на зимові парламентські канікули. Ще б пак! Звісно, аморально прохолоджуватися, коли сектор реєстрації ВР до стелі забитий проектами, спрямованими на розширення президентських повноважень. Усе б гаразд. Але час початку другої сесії застережений Конституцією — перший вівторок лютого. Гарант Основного Закону, за ідеєю, про це зобов’язаний знати.

Тим часом далеко не всі коаліціянти прагнуть сліпо підтримувати найвищі ініціативи. Мабуть, найскладніше питання — закон про горезвісний імперативний мандат. Переконавшись, що більшість не поспішає узаконювати кріпосне право, Банкова пішла на деякі поступки. Зокрема обговорюється право народного обранця оскаржити рішення міжпартійного з’їзду про позбавлення його депутатських повноважень. Передбачається також, що в заключних положеннях закону зазначать: партійна кабала — тимчасовий захід, і встановлять термін дії експерименту. Виглядатиме таке трохи дикувато, але кого це, власне кажучи, бентежить?

Є обгрунтовані зауваження й до інших президентських знахідок. Не видається прозорою схема здійснення держзакупівель. Бентежить волюнтаристичний підхід до розв’язання проблем місцевої влади. Насторожує бажання розширити свій вплив на Конституційний суд і Вищу раду юстиції. Лякає прагнення підпорядкувати собі внутрішні війська, заодно перейменувавши їх у Національну гвардію. Дивує «класовий підхід» до питання про привілеї членів парламенту. І в БЮТ, і в «НУ—НС» готові відмовитися від надлишків. Але абсолютно справедливо вважають: витрати, пов’язані зі здійсненням депутатської діяльності, мають відповідно фінансуватися.

Але найгостріші суперечки точаться навколо проекту закону про Кабмін — перлини «президентського пакета». Чинний нормативний акт Ющенко намагався оскаржити в Конституційному суді з лютого 2007 року. У жовтні він своє подання відкликав. Перед тим Ющенко заручився обіцянкою БЮТ радикально змінити закон про Кабмін. Відповідне зобов’язання внесли в текст коаліційної угоди, а офіційні представники блоку Вінський, Швець і Сас після певних сперечань парафували президентську версію урядових правил. Потім прозвучали дивні висловлювання наперсників Ющенка. Представник президента в Конституційному суді Марина Ставнійчук заявила: якщо Верховна Рада перегляне Закон «Про Кабінет міністрів», то відповідне подання в КС втратить свою актуальність. А перший заступник глави Секретаріату президента Олександр Шлапак повідомив, що чинний закон про Кабмін «буде визнано таким, що втратив чинність, оскільки значна кількість його положень не узгоджена з Конституцією України».

Про те, що обговорюваний документ заходить у суперечність із Основним Законом, говорили багато. На це вказувала, зокрема, і ПАРЄ, яка торік у квітні у своїй знаменитій «українській резолюції» закликала нашу владу привести закон у відповідність до Конституції.

Проте можна тільки здогадуватись, у чому конкретно нинішній статут уряду неконституційний. Принаймні не Шлапаку про це судити. Вказати на конкретні огріхи міг лише Конституційний суд. І якби Віктор Андрійович справді піклувався про верховенство права, він був би зобов’язаний дочекатися вердикту КС. У нових політичних обставинах президентське подання не «втрачало своєї актуальності», а, навпаки, її набувало. Озброєний рішенням конституційних суддів, глава держави міг би знати напевно, що саме треба змінювати. Проте Ющенко, як і його попередник, завжди був гарантом лише за посадою.

Навіть якщо президентський проект і набуде статусу закону, говорити про «втрату чинності» попереднього акта смішно. Хоча б тому, що переважну кількість норм у ньому буде збережено.

Повторимо, судити про правові вади як чинного закону, так і нової версії ми можемо тільки приблизно. Можливості внести ясність Конституційному суду не надали. Хоча дещо сказати він устиг.

11 грудня минулого року КС посоромив президентських юристів і пояснив: подання глави держави на відставку прем’єра, глави зовнішньополітичного відомства й міністра оборони не потрібне. У відповідному рішенні суду був ще один важливий момент: «Згідно з Конституцією України, повноваження президента України вичерпно визначені Конституцією України, що унеможливлює прийняття законів, які встановлювали б його нові повноваження...» (виділено автором. — Прим. ред.).

Припускаємо, що, відповідно до свято шанованої традиції, президенти актів КСУ не читають. Але першу особу цього шановного відомства через кілька тижнів по цьому бачили в компанії Віктора Андрійовича на святкуванні Різдва. Пан Стрижак міг доступно поінформувати гаранта про доленосне рішення. Але, очевидно, цього не зробив. Бо через днів два Ющенко подав у Раду законопроект, у якому вгадувалось бажання встановити нові повноваження. Зважаючи на все, всупереч Конституції.

У чому були вади чинного закону? На думку юристів, їх було кілька десятків. Але ми зупинимося на ключових претензіях.

По-перше, цей нормативний акт передбачав, що, у разі невнесення президентом кандидатури прем’єра в 15-денний термін після оприлюднення пропозиції коаліції, більшість має право призначити главу Кабміну самостійно. Експерти добачили в цій новації суперечність 106-й і 114-й статтям Конституції, в яких зафіксовано право внесення кандидатури прем’єра президентом.

По-друге, закон передбачав: якщо глава держави з якихось причин не винесе на суд парламенту кандидатури міністрів закордонних справ і оборони, то парламентарії мають право призначити їх самостійно. Можна припустити, такий підхід не зов­сім відповідав статтям 85-й,
106-й і 114-й Основного Закону, якими передбачено: призначенню керівників зовнішньополітичного та оборонного відомств передує обов’язкове подання вищої посадової особи.

По-третє, Кабінет отримав право скасовувати акти місцевих держадміністрацій. Тим часом 118-та стаття КУ наділяє таким правом тільки президента, а також главу вищестоящої адміністрації.

По-четверте, за урядом закріплено повноваження з узгодження кандидатур заступників глав місцевих держадміністрацій. Проте, за Конституцією, склад адміністрацій формують їх керівники.

Усі ці норми у президентському проекті змінено. Але натомість запропоновано інші, які, здається, теж не дружать із Основним Законом. Найбільш кричуще нововведення — свіжа редакція 18-ї статті. Ющенко наполягає на тому, що звільнення міністрів закордонних справ і оборони має здійснюватися за наявності президентського подання. Якщо ініціатором відставки цих членів виступає прем’єр, то він зобов’язаний отримати згоду глави держави. Тобто Віктор Андрійович закликає узаконити те, що місяців два тому йому заборонив робити Конституційний суд. Коментарі зайві.

Це — очевидний абсурд. Помножений на ті безглуздя, які в законі вже є і яких Віктор Ющенко прибирати не збирається. На них ще 2006-го звертали увагу багато знавців конституційного права. Проте ні тоді, ні зараз ясновельможним до цього не було жодного діла.

Перше. Закон передбачає автоматичне дострокове припинення повноважень Кабінету в разі смерті прем’єра або його неспроможності виконувати свої обов’язки через стан здоров’я. Такого в Конституції не передбачено. Крім того, відставка уряду — акт політичної відповідальності. Було б розумно, якби в разі передчасної смерті або тяжкої хвороби прем’єра його місце займав в.о. А звільняти весь Кабмін може і повинна, відповідно до Основного Закону, тільки Рада. Якщо в неї з’явиться таке бажання.

Залишив Ющенко поза увагою й іще один ляп. Відповідно до чинного закону про Кабмін, завданням уряду є «здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави». А за Конституцією, КМ лише «забезпечує здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави». Формально Кабінет зазіхнув на права, якими наділені президент і парламент. Але гарантові немає діла до такої дрібниці.

Не зазнаватиме корекції і стаття 18 закону, яка фактично дозволяє поєднувати (хай і тимчасово) роботу в Кабміні, а також виконання депутатських обов’язків, що цілком очевидно не комутується з Конституцією.

А окремі пропозиції Віктора Андрійовича не комутуються з правилами здорового глузду.

Наприклад, в одному місці словосполучення «постанови Верховної Ради» і «акти Президента України» поміняли місцями, підкресливши в такий спосіб значущість останніх. Хіба не легковажність?

Глибоко зворушує уточнення 55-ї статті. Відповідно до чинного закону, в разі потреби оперативно ухвалити рішення (припустимо, при виникненні надзвичайних ситуацій) прем’єр-міністр має право видавати екстрене розпорядження без проведення засідання Кабміну, на основі опитуванння членів КМ. Норму вилучили. Замість неї під тим же пунктом красується норма про порядок внесення орфографічних і стилістичних виправлень до актів Кабміну. Хіба не маячня?

Але є речі набагато серйозніші. По-перше, Ющенко наполягає на праві відхилити кандидатуру прем’єра в разі наявності порушень Конституції і законів. Такого права в нього, відповідно до Конституції, немає. Стаття 114 Конституції, по суті, зобов’язує його вносити кандидатуру прем’єра, запропоновану коаліцією. А як бути, якщо порушення справді були? Президент зобов’язаний інформувати про це Раду, а якщо вона до його аргументів не прислухається, може спробувати домогтися правди в Конституційному суді. Глава держави хоче дістати можливість впливати на рішення ВР? Розуміємо. Але на підставі чого?

Внесення кандидатури прем’єра Ющенко розуміє як право, а не як обов’язок. Водночас контрасигнацію вважає не правом Кабміну, а обов’язком. Ідіома «скріплення підписом» має гриф «невідкладно». Процедуру погодження актів, виписану в законі, він викреслив, але нової не запропонував. А навіщо, власне?

Віктор Андрійович хоче, щоб членів Кабміну за його рішенням можна було включати до складу консультативних і допоміжних служб президента. На наш погляд, не зовсім етично. Мало того, це можна розцінювати як спробу глави держави впливати на центральний виконавчий орган.

Гарант наполягає, щоб його представники мали право брати участь у засіданнях Кабміну. Підстава?

Діяльність КМ фактично ставиться в залежність від рішень Радбезу. Якщо раніше уряд лише взаємодіяв з РНБОУ, те тепер він зобов’язаний «забезпечувати виконання рішень Ради національної безпеки та оборони». З огляду на той факт, що іншим законом Ющенко хоче легалізувати присутність у Радбезі призначуваних ним губернаторів, уряд буде заручником волі однієї людини. Про всяк випадок це посилено новою редакцією 26-ї статті — «Кабінет міністрів забезпечує виконання актів Президента». За новими правилами, Кабмін постійно зобов’язаний «сприяти», «постійно інформувати», «виконувати доручення», «забезпечувати», «узгоджувати», «консультуватися». Причому йдеться не тільки і не стільки про главу держави, як про його патронатні служби.

Процедуру призначень у системі виконавчої влади виписано таким чином, що без згоди гаранта і призначуваних ним (читай, залежних від нього) глав адміністрацій КМ не може ухвалити навіть незначного рішення. Фактично уряд позбавлений прав. У кадровій сфері, і не тільки в ній.

Більше половини новел президента сумнівні з погляду
113-ї, 117-ї і 118-ї статей Конституції. Які встановлюють, що:

— місцеві адміністрації є складовою частиною виконавчої влади, вищий орган якої — Кабінет міністрів;

— уряд видає постанови і розпорядження, обов’язкові для виконання місцевими адміністраціями;

— глави місцевих адміністрацій відповідальні не тільки перед главою держави, а й перед КМ; вони підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.

Обмежений у правах не тільки Кабінет, а й його керівник. З ініціативи Ющенка прем’єр позбавлений законодавчого права координувати діяльність не тільки місцевих адміністрацій, а й членів Кабінету міністрів (виділено автором). Відповідну норму просто викреслено з закону. Коментар зайвий.

Забрали з тексту документа й нагадування про політичну відповідальність членів Кабінету. Зате вписали, що вони відповідають за правопорушення. Ми вже припускали, що Віктор Андрійович не читав Конституції. Але вважали, що він бачив білборди зі своїм зображенням. Те, що закон один для всіх, придумав не Ющенко. Це придумали до нього.

І на прощання, ще про одну придумку. Президентська версія дає змогу голосувати за склад Кабміну пакетом. Конституція передбачає схвалення «персонального складу» уряду, гарантуючи кожному депутатові право когось підтримати, а когось ні. Та зараз не про це. Закон передбачає ще й складання присяги (також, до речі, не перед­баченої Конституцією). А далі — увага! «Акт Верховної Ради про призначення особи членом Кабінету міністрів у разі відмови особи скласти присягу вважається скасованим». Зметикували? Якщо уряд іде «пакетом», то й акт — загальний. Один не склав присяги — і немає уряду. Немає уряду у встановлений термін — немає Ради. То які люди писали цей закон?

Чи буде він ухвалений? Не факт. Від БЮТ залежить багато, а Юлії Володимирівні завжди було все одно, ким бути. Вона просто завжди хотіла бути першою. Вдасться «завалити» чудовий закон про Кабмін — готова бути прем’єром хоч три терміни підряд. Не вдасться — форсуватиме підготовку до президентських виборів. Недарма розмови про злиття «Батьківщини» та ПРП і про створення в кожному з округів прообразів майбутніх штабів із кожним днем стають дедалі гучнішими...