Як «Слуги народу» захищають останній бастіон суддівської мафії

Останніми роками було прийнято десятки законів про судову реформу — більш чи менш ефективних. Однак, щойно в парламенті народжувалась якась норма, котра загрожувала ситому і безкарному суддівському статус-кво, — на допомогу суддівській корпорації приходив Конституційний суд України (КСУ) і одразу її скасовував. Тільки за останній час КСУ визнав неконституційною статтю №375 Кримінального кодексу України, що карала суддів обмеженням або позбавленням волі за завідомо неправосудні рішення, скасував першу судову реформу Володимира Зеленського (законопроєкт №1008), виводив суддів з-під дії норм законів про декларування і обмежував можливість інших органів їх перевіряти.

Зараз на розгляді КСУ — революційний Вищий антикорупційний суд (ВАКС), сформований з участю незалежних міжнародних експертів. Крім того, недавно суддівська мафія голосом Вищої ради правосуддя прямо заявила, що й нинішню судову реформу, яка масштабує історію успіху ВАКС на решту судової системи, вбиватиме саме через КСУ.

Рятуючи суддів, КСУ паралельно ухвалював відверто антиукраїнські рішення. Апогеєм боротьби проти реформ у судах і наступу на корупцію стало рішення від жовтня 2020 року, яким КСУ фактично зніс систему електронного декларування та кримінальну відповідальність за брехню в деклараціях. Тоді КСУ обґрунтував це тим, що «судова влада є незалежною, а тому перевіряти її може тільки судова влада». Тим рішенням КСУ поставив під загрозу безвізовий режим України з Європейським Союзом та надання державі макрофінансової допомоги. Тоді Володимир Зеленський назвав винних у цьому дійстві «чортами з політичного пекла», що повилізали під Геловін, а секретар РНБО Олексій Данілов прямо сказав, що до цього рішення КСУ причетна РФ.

Після появи рішення КСУ Зеленський звернувся до Венеційської комісії із запитом щодо подолання кризи, спричиненої ним. У своєму терміновому висновку Венеційська комісія дуже недвозначно каже: причиною плачевної ситуації з КСУ є система добору суддів до нього. А змінити її можна, запровадивши справжній конкурс на посади суддів, як це передбачено Конституцією ще з 2016 року. До конкурсної комісії, за рекомендаціями Венеційки, мають входити авторитетні представники громадськості та незалежні міжнародні експерти — ті, кому суспільство найбільше довіряє в доборі суддів в Україні.

Пізніше ці ж рекомендації повторили на запит Зеленського країни G7 у своїй Карті реформ. А під час візиту до США Зеленський і Байден домовилися, що судова реформа пройде «відповідно до найкращих світових практик».

Натомість не встиг президент Зеленський повернутися зі Штатів, як «Слуги народу» відмовилися реформувати Конституційний суд. Днями на засіданні комітету з правової політики (який очолює «Слуга народу» Андрій Костін і в якому партія президента має більшість) було відхилено всі поправки на користь справжнього конкурсного відбору до КСУ, що їх комітет затвердив у червні.

Законопроєкт № 4533 «Про конституційну процедуру», поправки до якого було відхилено, стоїть у порядку денному на 10 вересня. Без поправок щодо конкурсної процедури добору суддів із залученням міжнародних експертів він жодним чином не вирішить головної проблеми КСУ: складу і порядку призначення суддів. Натомість дасть змогу прозвітувати про проведену «реформу Конституційного суду», не змінивши нічого по суті й залишивши щойно прийняту судову реформу та низку інших важливих законів у руках тих самих «чортів із пекла».

І можна було б, міркуючи, «а чий же це сценарій», списати все на самодіяльність комітету Костіна, поки президент перебуває за кордоном, якби не одне «але». І офіс президента, і сам Зеленський, і парламент із їхньої подачі (чи принаймні без жодного спротиву) вже неодноразово в питанні КСУ порушували Конституцію та рекомендації міжнародних партнерів, яких сам Зеленський і просив.

По-перше, попри рекомендацію Венеційської комісії не робити жодних призначень до Конституційного суду без зміни процедури, парламент без конкурсу призначив суддею ставленика президентської команди Віктора Кичуна. Раніше Верховна Рада намагалася призначити суддею КСУ Юрія Павленка, який, навіть за формальними вимогами — мати 15 років стажу, не міг бути кандидатом на посаду судді Конституційного суду. Про те, що не виписано жодних процедур перевірки конституційних вимог щодо «моральних якостей» і «визнаного рівня компетентності», годі й казати.

По-друге, недавно офіс президента розпочав процедуру конкурсу на посади суддів КСУ, яких призначає президент, дарма що юридично вакансій у КСУ немає. Хоч би як ми ставилися до чинного голови КСУ Олександра Тупицького, юридично він та його колега Олександр Касмінін залишаються суддями КСУ, а вакансії — відсутніми. Призначення на їхнє місце інших суддів до завершення термінів повноважень загрожує підривом легітимності Конституційного суду і конституційного ладу держави загалом. Міжнародні експерти, запрошені до відбору суддів КСУ, на першому ж засіданні відмовилися від участі, бо визнали, що «вакантних посад немає». Це не завадило «українській частині» конкурсної комісії обрати голову та секретаря. І, судячи з усього, комісія намагатиметься обрати суддів на неіснуючі посади в КСУ.

Хто б не радив так діяти Володимиру Зеленському, робиться це вочевидь не в інтересах Української держави. Без реального перезавантаження КСУ з участю міжнародних експертів під загрозою опиняється не лише судова реформа самого ж Зеленського, і не лише решта реформ, які стали здобутками Революції Гідності. Так щонайменше на дев’ять років (термін повноважень судді КСУ) буде підважена легітимність ключового органу, а отже — і всього конституційного ладу країни.

Щоби цього всього не допустити, необхідно зупинити процес відбору до КСУ за квотою президента до завершення термінів повноважень Тупицького і Касмініна, що спливають у травні та вересні наступного року, а також ухвалити в парламенті законопроєкт № 4533 із поправками, які передбачають справжній конкурс на посади суддів КСУ з участю міжнародних експертів. Громадськість усіляко підтримає таку ініціативу влади і буде готова допомогти в її реалізації. Натомість пошуки компромісів із суддівською мафією, яка боротиметься виключно за збереження свого впливу, часто антиукраїнського, завжди закінчується погано — як для країни, так і для тих, хто такі компроміси шукає.

Усі статті Михайла Жернакова читайте за посиланням.