Як «агенти Держдепу» прокурорів ображали, а заступився ОАСК

Нереформовані суди ще довго становитимуть загрозу будь-яким змінам у державі, навіть якщо ці зміни безпосередньо їх не стосуються. Столичний Окружний адміністративний суд (ОАСК) знову на «передовій» боротьби за збереження корупційного status quo і захисту неефективних державних службовців. Цього разу історія склалася навіть цікавіше, ніж резонансне рішення пана Смоковича з Верховного суду щодо прокурора Грушковського. І тут навіть розписаний мною покроковий план дій для Офісу генпрокурора стосовно аргументів звільнених прокурорів, які не пройшли переатестації, не врятує. Від останнього рішення ОАСК щодо прокурорів сильно тхне кремлівською риторикою, зокрема про втрату суверенітету та про «іноземних агентів».

8 жовтня 2021 року було ухвалене рішення у справі №640/23450/19 за позовом Тараса Карпюка, який обіймав посаду прокурора державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами Служби безпеки України, Державної митної служби та Державної прикордонної служби підрозділу Генпрокуратури. Підстава для оскарження — непроходження атестації в жовтні 2019 року. Він набрав 55 балів із 70 необхідних, що менше за прохідний бал для успішного складання іспиту. Як наслідок, Карпюка не допустили до наступних етапів атестації та звільнили наказом генерального прокурора. Це навіть не дебати стосовно законності походження коштів, за які придбане майно експрокурора у рамках співбесіди (останній етап атестації). Позивач елементарно не ознайомлений із чинним законодавством і, як наслідок, має доволі низький рівень знань.

Цікавий факт: дружина зазначеного прокурора — суддя Дарницького районного суду міста Києва Поліна Коляденко, про що вона сама зазначила в автобіографії на посаду члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Публічно вона ніколи не фігурувала в скандалах, навіть навпаки. Проте, переглядаючи її декларацію, можна помітити цікавий факт: велика кількість майна, яким користується подружжя, зокрема квартира за 2,1 млн грн чи два машино-місця майже за півмільйона гривень кожне, належать жінці на ім’я Наталя Карпюк. Це не єдині приклади реєстрації права власності на, очевидно, родичів прокурорсько-суддівської родини. Зрештою, якби Карпюк склав іспит і отримав прохідний бал, про таку тенденцію — користування нерухомістю родичів — можна було б запитати. А потім уже порівняти офіційні доходи родичів, перелік майна, подорожі на відпочинок за кордоном тощо.

Проте повернімося до ключового. Судову справу за позовом Карпюка розглядали майже рік. За результатами розгляду суддя столичного Окружного адмінсуду скасував рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації та наказ про звільнення за підписом генпрокурора. Крім цього, з бюджету експрокурору мають виплатити 789 883,71 грн середнього заробітку за вимушений прогул. Проте, як-то кажуть, диявол у деталях. Ця юридична еквілібристика та проросійська феєрія в контексті «агентів Держдепу» мають стати відомими всім.

Перш за все позивач не заперечував необхідності атестації прокурорів, утім, акцентував увагу на некомпетентності, на його думку, кадрових комісій. Окрім цього, деякі члени відповідних комісій, за його словами, були політично вмотивованими особами, бо їх рекомендувало до призначення у ці комісії посольство США. Але жодних змістовних доказів некомпетентності та політичної заангажованості Тарас Карпюк, звісно ж, не навів.

Аналізуючи з погляду правових позицій зазначене судове рішення, можна зазначити, що вже з мотиваційної частини розпочинається справжня «дичина» у вигляді апелювання до порушення суверенітету України, делегованих іноземних агентів тощо. Розуміємо, що судді ОАСК як вогню бояться ліквідації свого суду і проходження відповідних перевірок, як це відбувалося з прокурорами. Але опуститися до суто російського наративу з дубляжем кремлівської аргументації — це поза межами розуміння навіть у наших контекстах.

Саме рішення ухвалив суддя ОАСК Олександр Кармазін. Нагадаю, 27 грудня 2017-го саме він відмовив у задоволенні позову Центру протидії корупції щодо скасування постанови тодішнього головного військового прокурора Анатолія Матіоса про засекречення декларацій прокурорів, залишивши такі декларації засекреченими. Зазначив це для того, щоб пазл у наших головах складався максимально легко.

Loйер

Перший момент: цей суддя вважає, що створення кадрової комісії із залученням міжнародних організацій, яка в свою чергу не пропустила прокурора з непрохідним балом, означає втрату у цій частині суверенних прав України на формування органів державної влади. Цікаво, а при формуванні комісії без допомоги іноземних партнерів результат у 55 балів не став би перепоною для проходження атестації? Хоча, зважаючи на досвід юридичної еквілібристики в ОАСК, можна припустити, що вони і «натягування сови на глобус» визнають цілком вмотивованим рішенням.

Більш того, суддя на рівному місці придумав, що участь у роботі кадрової комісії осіб, делегованих посольствами іноземних держав і міжнародними організаціями, суперечить Декларації про державний суверенітет України та, відповідно, Конституції України. На думку О.Кармазіна, формування комісії генеральним прокурором, призначеним парламентом за поданням президента України, з рекомендованих посольством членів впливає на суверенітет України. Пояснюємо позивачу і судді на пальцях: кадрові комісії не є суб'єктами владних повноважень навіть у розумінні Кодексу адміністративного судочинства, оскільки як мінімум не мають статусу окремої юридичної особи. Наказом генерального прокурора від 17.10.2019 №233 затверджено Порядок роботи кадрових комісій. Кадрові комісії — це дорадчі колегіальні органи, які не входять до структури Офісу генерального прокурора України та створені для забезпечення проведення атестації прокурорів. Відповідно до пункту 4 зазначеного порядку склад комісії затверджує генеральний прокурор, який визначає її голову та секретаря.

Другий момент: важлива деталь скандального рішення судді ОАСК — відсутність як доказів повноліття делегованих у кадрові комісії осіб, так і відповідності членів кадрової комісії вимогам щодо політичної нейтральності, наявності бездоганної ділової репутації, щодо високих професійних і моральних якостей, суспільного авторитету, а також наявності стажу роботи в галузі права.

Можна було всього очікувати, проте вимагати докази повноліття делегованих осіб — це викликає просто нестримних сміх. Думаю, треба було і свідоцтво про народження членів комісії витребувати, можливо, хтось народився не в Україні, а в Буркіна-Фасо чи Гондурасі. Більш того, наказ про визначення персонального складу кадрових комісій і робочих груп не потребує вмотивування. Позивач не навів фактів, які свідчили б про невідповідність членів комісії встановленим вимогам.

Третій момент: Офісу генпрокурора не надано права для залучення у формуванні державного органу представників посольств іноземних держав і міжнародних організацій. Іншими словами, «іноземних агентів» як ставлеників і провідників інтересів інших держав. Якби експрокурор Карпюк чи суддя Кармазін уважніше читали профільне законодавство, то помітили б, що відповідно до пункту 22 Прикінцевих і перехідних положень Закону №113-IX до 1 вересня 2021 року саме генеральний прокурор мав законне повноваження визначати перелік, склад і порядок роботи кадрових комісій Офісу генерального прокурора, обласних прокуратур. Це було його дискреційне повноваження, що чітко виписано у законі.

Четвертий момент: нібито Офісом генпрокурора було знищено всі матеріали атестації, що підтверджується відповідними актами, у зв’язку з чим не доведено обставин звільнення прокурора. По звільненню існують усі документи: заява прокурора з наміром пройти атестацію, протокол кадрової комісії з результатами неуспішного тесту, підписаний генпрокурором наказ про звільнення.

А тепер про кілька протилежних кейсів, де судді займали абсолютно зважену позицію, чітко аргументуючи правомірність звільнення прокурорів за результатами непроходження атестації. Бо не всі судді дотримуються принципів «вовчого правосуддя».

Справа №200/5038/20-а за позовом до прокуратури Донецької області. Перша інстанція — Донецький окружний адміністративний суд поновлює прокурора на посаді та визначає компенсацію. Звільнений «офіцер правосуддя» не до кінця задоволений, тому йде в апеляцію, де звільнення визнають правомірним. Згодом уже Верховний суд підтверджує, що звільнення законне і жодних компенсацій не буде.

Справа №160/6204/20 за позовом до Дніпропетровської обласної прокуратури про незаконність рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації позивачем, звільнення з посади і вимоги про відшкодування коштів за період вимушеного прогулу. Всі три судові інстанції почергово відмовили у задоволенні позову.

Справа №280/4314/20 за позовом до Запорізької обласної прокуратури про незаконність рішення атестаційної комісії, вимогу поновлення на посаді, а також стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди експрокурору. Після перемоги в першій інстанції звільнена особа не задовольнилася повноцінністю результату, подавши апеляцію на рішення Запорізького окружного адміністративного суду. В результаті апеляцію експрокурор програв, а Верховний суд підтвердив законність звільнення.

Справа №160/6596/20 за позовом до Дніпропетровської обласної прокуратури про незаконність рішення атестаційної комісії, вимогу поновлення на посаді, стягнення заробітку за період вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, судових витрат і судового збору в розмірі 840 грн. Експрокурор проходив переатестацію для зміни посади, однак неуспішно. Як наслідок — звільнення. Згодом було пройдено три судові інстанції, де кожна відмовила у задоволенні позовних вимог.

Справа №140/3790/19 за позовом до прокуратури Волинської області про, знову ж таки, незаконність наказу про звільнення, вимогу у поновленні на посаді, а також стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Експрокурорка у визначені чинним законодавством строки не подала заяви про намір пройти атестацію, тому була звільнена. Три судові інстанції підтвердили законність таких дій керівника прокуратури.

Суддівська мафія настільки привільно почувається, що знищує навіть ті досягнення, що неабиякими зусиллями здобула команди Зеленського. Зрозуміло, що останній не може контролювати всі процеси. Та і Конституцією України досі передбачений поділ влади. Але саме президент має ініціювати ключову реформу — зміни в системі органів правосуддя. Не фасадну, а фундаментальну, де буде задіяно міжнародних партнерів, що роками підтримують трансформацію України. Сподіватися на членів своєї команди не варто. Зокрема тому, що після слів генпрокурорки Ірини Венедіктової про «фантастичні компенсації» звільненим прокурорам було надіслано запит про публічну інформацію. У результаті — ні кількість прокурорів, що отримали виплати, ні загальна сума компенсацій нам відомими не стали. Тому об'єктивно оцінити перебіг реформи неможливо.

І наостанок. Будь-які проросійські наративи мають бути знищені, особливо під час роботи органів публічної влади. Невже досвід, отриманий за майже 370 років, не підтверджує ключового — наш поступ має відбуватися в західному напрямку, а не в східному.

Більше статей Олександра Лєменова читайте за посиланням.