Інша компанія

Жителів Чернігова приголомшила новина: вони залишаються без мера. Микола Рудьковський, обраний 26 березня міським головою, написав заяву про складання посадових повноважень і вже прийняв присягу депутата парламенту. Сесія міськради, яка офіційно має прийняти відставку, ще не відбулася.

Якби ми хотіли дошкулити соціалісту Миколі Рудьковському, то не переймалися б написанням цього матеріалу. Просто процитували б деякі місцеві газети, що виливають на нього потоки бруду. За дуже короткий термін перебування біля керма міської влади Рудьковський наступив на горло багатьом із тих, хто роками безкарно привласнював бюджетні кошти, державні землі, сировинні ресурси. Ці люди частково відсунуті від корита, та аж ніяк не скинуті.

Наша мета — спробувати розібратися: що чекає на місто? Що буде, коли в трубу чергової виборчої кампанії вилетять кілька мільйонів казенних гривень. І коли до влади (а це неминуче) прийде зовсім інша компанія. Не та, яка обіцяла відібрати вкрадене, ліквідувати корупцію й економічну злочинність, навести лад. А саме та, яка зробила тіньову економіку чорним прапором, під яким чернігівський корабель дрейфував упродовж останніх десятиліть.

Зрозуміти те, що відбувається, можна, лише чітко уявивши, що ж являє собою Чернігів.

Невеличке стародавнє містечко, яке, власне, вже стало передмістям столиці. Дістатися до Києва з нього можна швидше, ніж проїхати крізь пробки з яких-небудь Березняків на Хрещатик. Звідси — неабияка привабливість для осіб сумнівної репутації, котрі намагаються прихопити не по-столичному дешеві землі.

Центр області, де перетинаються кордони трьох держав: України, Росії і Білорусі. Уявіть, який букет злочинів, типових для прикордонного регіону, розквітнув тут за часів колишнього гаранта і не зав’янув за часів теперішнього.

Населений пункт, у межах якого розташовані унікальні промислові підприємства, ще не розібрані остаточно. Запеклі бої за їх переділ тривають і донині.

Центральна точка краю, багатого на корисні копалини. Самого лише торфу тут, за найскромнішими підрахунками, мільярдів на шість. Нині неоціненні родовища виставляються на аукціони за смішними цінами — в десятки тисяч гривень. Покупці при цьому скаржаться на дорожнечу, їхні ламентації охоче публікує обласна газета.

Помножте все це на практично цілковите безсилля правоохоронних, фіскальних і прокурорських органів (не хочеться вірити в їхню злочинну причетність до корупційного процесу). На майже абсолютну досконалість мережі кругової поруки, що блокує будь-які спроби навести лад. І ви оціните всю ненависть до свавілля, що накопичилася у місцевих жителів. Зрозумієте причину, з якої вони з голими руками пішли 26 листопада 2004 року проти міліцейських кийків і автоматів. Пішли за лідерами, яким вірили, у яких вбачали своїх захисників. Головним із цих лідерів був Микола Рудьковський.

Ніхто так і не був покараний за застосування заборонених спецзасобів, наслідком якого стали поранення, травми й отруєння трьох десятків людей. Таку ціну заплатили наші земляки, щоб Микола Рудьковский міг увійти в будівлю мерії (на що, до речі, як народний депутат мав повне право) і був присутній на засіданні, де вирішувалося питання: підтримає чи не підтримає місцева рада фальсифікацію президентських виборів.

І ось він прийшов у міськраду знову. Вже не як маніфестант, котрий задихається від сльозоточивого газу, а як законно обраний мер. Здійснив кадрові перестановки. Усунув найодіозніших чиновників і чиновниць (одна з них, яка здійснювала афери у галузі архітектури, мала прізвисько «зелена панянка» — за кольором відомої валюти). Оголосив війну дуже сильним противникам, які розкрадали край.

Передбачалася серйозна борня. І битися є з ким. Місцева система охорони здоров’я перетворилася на насос для помпування кримінальних грошей. На тутешніх підприємствах процвітає тіньовий бізнес на кшталт несертифікованого складання агрегатів для авіамоторів — лише Богові відомо, в якій країні падатимуть потім літаки з цими двигунами. Жодного з прокурорських працівників, до яких накопичився особливий рахунок і які обпльовували того ж Рудьковського (під час перебування його нардепом), не покарано і навіть із посади не звільнено. Більшість керівників обласного і районного рівня, котрих небезпідставно підозрюють у зловживаннях, а також їхні бізнес-партнери, як і раніше, залишаються на місці.

Важко сказати, як повівся б Рудьковський у оголошеній ним сутичці. Та нині й гадати нема чого — на самому початку битви командир залишив поле бою.

Чому? Злякався? Домовився? Усвідомив безплідність зусиль? Знайшов інше застосування своїм бійцівським талантам? Точної відповіді на це запитання немає. Почути пояснення особисто від Миколи Рудьковського нам не вдалося. Відділ зі зв’язків із громадськістю Чернігівської міськради повідомив, що Микола Миколайович перебуває у Києві. Його телефонний номер відгукнувся чоловічим голосом і обмежився стислим «Я не перебуваю зараз у Чернігові».

Утім, свою позицію він озвучив на недавній прес-конференції. Суть її зводилася до такого: потрібен депутат, який захищав би проблеми міста на столичному парламентському рівні. Мер-відмовник висловив сподівання, що земляки згодом його зрозуміють.

Хотілося б вірити в бажання Рудьковського використати депутатський мандат, аби пробити в столиці стіни, на місцевому рівні «непробивні». Тим більше, що в Чернігові залишиться частково сформована ним команда. Хотілося б вірити — якби не одне але.

Після відставки мера нові вибори неминучі. Їх результат можна передбачити. Люди просто не знайдуть у собі сил знову проголосувати за члена команди, капітан якої вийшов із бою після перших пострілів. Варто зазначити також, що депутатський корпус міськради складається з осіб, м’яко кажучи, не налаштованих на розслідування колишніх злочинів. І річ тут не у кольорі партійних квитків. Схоже, братання й об’єднання місцевих народних обранців відбуватимуться за суто економічними, а не партійними, принципами. У таких умовах реставрація «старого режиму», повернення знайомої компанії регіональних політиків, які протягом багатьох років пили кров із наших земляків, неминучі. Ті чесні люди, котрі прийшли на місце шахраїв і корупціонерів, швидше за все, миттю залишать свої посади. Зло здобуде перемогу нокаутом — і заходиться розкрадати те, що ще не вкрадено.

Те, що довіру до соціалістів за такого розкладу буде втрачено, — майже доведений факт.

На сьогодні стан справ такий. Коли відбудуться наступні вибори — невідомо. Претендентів, очевидно, буде дуже багато. Хоча офіційно озвучила бажання балотуватися в мери поки тільки одна людина — підприємець Микола Звєрєв. Є підстави вважати, що за лаштунками бою вестиметься боротьба київських бізнес-кіл за контроль над містом, дуже зручно розташованим відносно столиці.

Напевне, декого з бажаючих позмагатися за ласий шматок бере нетерплячка. Незважаючи на відсутність коштів на нові вибори, проведення їх намагаються організувати у форсованому режимі.

«Як гарант виконання законів у Чернігівській області, я направив письмову заяву до Ради з пропозицією призначити дату позачергових виборів», — заявив глава місцевої облдержадміністрації Микола Лаврик. Його заклик провести вибори якомога швидше опубліковано у пресі. Як відреагує на те, що відбувається, зневірений і загнаний життям у глухий кут чернігівський електорат, — нікому не відомо.

Можливо, у вчинку Миколи Рудьковського є якісь не відомі нам мотиви. Які пояснюють або принаймні вибачають його вибір. Тому не будемо приєднуватися до числа тих, хто голосно радіє його звільненню. Ми — не на їхньому боці.