Хто володіє столицею — той володіє країною

Озброєні цією, хоча й не безспірною, тезою влада та опозиція дружно включилися в перегони за контроль над Києвом. Рекогносцировка, тобто вияснення стартових позицій, була здійснена минулого тижня на круглому столі в комітеті Верховної Ради України з питань державного будівництва та місцевого самоврядування. Основні теми дискусії - коли робити вибори, як організувати систему влади в столиці та забезпечити її фінансову автономію. Законопроектів щодо цього назбиралося чимало, і майже всі - від опозиційних депутатів. Більшість вичікує. І своєї позиції не висловлює. Хоча це не зовсім так.

Вустами голови комітету регіонала Жванії було кинуто пробний камінь - може, проведемо вибори в 2015 р., скільки там уже залишилося, та й грошей немає. На що дістав жорстку відповідь практично від усіх виступаючих - строк повноважень будь-якого представницького органу може бути скорочений, але аж ніяк не подовжений. Це основи демократичного устрою. Будь-які навіть натяки на продовження діяльності цих органів є прямою ознакою спроб узурпації влади. Зрештою, після червня 2013 р. будь-які рішення Київради, міського голови чи навіть розпорядження голови КМДА є нелегітимними і визнаються в судовому порядку нікчемними. Якщо не нашим судом, то Європейським з прав людини. Чи є в когось сумніви в тому, що знайдуться охочі черговий раз виставити там Україну в невигідному світлі? А підвів риску під цим питанням представник Мінфіну: кошти в бюджеті зарезервовані і будуть виділені, щойно оголосять дату виборів.

І вибір цієї дати - непросте питання. Якщо це травень - вибори позачергові, якщо червень - чергові. І від цього залежить строк каденції Київради. Або до осені 2015 р., або всі п'ять років. Хоча, за словами Магери, вийти з юридичної колізії чисто не вдасться - і парламент завбачливо не виписав перехідних положень при внесенні змін до Конституції в частині чергових виборів, і Конституційний суд не дав однозначного трактування. Тож знову гору візьме, швидше за все, політика.

Як і у випадку з організацією влади в місті. Влада свідомо спрямовує обговорення теми в русло особистостей - хто балотуватиметься, які політичні розклади, які шанси. І це в той час, коли не визначено повноважень органів, що оновлюватимуться. Насамперед це стосується статусу Київського міського голови. Повноважень у нього після відсторонення Черновецького від реальних важелів управління залишилось як в англійської королеви - реальна виконавча влада належить голові КМДА, і навіть секретар Київради почувається впевненіше - із досить чітко прописаними функціями. Якось замало для мера столиці, обраного всенародно. Штучність ситуації розуміють і влада, і опозиція.

Цілий букет законопроектів було зареєстровано від депутатів фракції УДАРу і від "Батьківщини". (№№1032, 1032-1, 2, 3). Головний лейтмотив - поверніть повноваження Омельченка-Черновецького. Тобто особу, обрану киянами, президент призначає головою КМДА, який, крім державних функцій, виконує також повноваження виконавчого органу Київради. Але цей костюм, пошитий під Сан Санича, виявився досить куцим для Леоніда Михайловича. І якось не збалансованим. Вранці Київський міський голова ухвалює рішення про виділення землі, а після обіду надіває кашкет представника центральної влади і починає перевіряти законність вранішніх рішень міського очільника. В медицині така ознака роздвоєння особистості має чітку назву - шизофренія.

Але всі ми вийшли із совка з нетерпимістю співіснування паралельних влад - держави та самоврядування. І ця родова пляма часів однопартійності дається взнаки навіть новоспеченим демократам. А для заспокоєння хробака сумніву в останніх знаходиться відмовка - це, мовляв, конституційна норма. Хоча насправді рішення Конституційного суду від 25 грудня 2003 р. стосувалося конкретного випадку з О.Омельченком - чи може він очолювати КМДА при досягненні граничного віку перебування на державній службі, і чи можна на цю посаду призначити іншу особу, а не Київського міського голову. І судді Конституційного суду вказували, що основним документом, який береться до уваги при вирішенні цих питань, є спеціальний закон про особливості організації виконавчої влади та самоврядування в Києві, на який посилається Конституція. Тобто будь-яка форма організації влади в Києві, виписана в законі, буде конституційною.

І відповідний проект організації збалансованої системи виконавчої влади та самоврядування з'явився 2009 р. після фіаско із достроковими перевиборами міського голови. Тоді політична еліта, нарешті, зрозуміла, що повного домінування в столиці централізованої системи а-ля ЦК КПРС не вийде - необхідно запроваджувати європейську систему, коли посади Київського міського голови та керівника державної адміністрації є несумісними. Перший очолює виконавчий орган Київради, другий координує діяльність територіальних органів виконавчої влади і здійснює контроль законності рішень Київради та актів її виконавчого органу. Тобто функції префекта у Франції чи воєводи у Польщі. Причому позиція префекта активна - він зобов'язаний відслідковувати всі акти на предмет відповідності законам та Конституції і має лише місяць для реагування: зупинки дії цих актів з одночасним зверненням до суду, який повинен установити, хто краще знає закони. А не так, як сьогодні діє прокуратура, яка після чотирьох років ухвалення сумнівних рішень щодо виділення Київських земель раптом прозріла і заявила про незаконність оборудок.

Скептики одразу зауважать, що суди в нас не такі, як у Франції чи Польщі, і рішення їхні наперед мотивовані, але це вже переведення проблеми взаємодії органів влади з підкилимного у відкрите - публічне русло. Громадськість також хоче знати мотивацію дій посадових осіб та суддів. Із часом каламутна корупційна вода очиститься - досить зробити стік.

Однак повернімося до законопроекту. Ухвалений у першому читанні, він був успішно відхилений після переконфігурації парламенту влітку 2010 р. - новій владі стали непотрібні чіткі конструкції стримувань і противаг. Переможець отримує все, одразу й безконтрольно. Щоправда, під епілог каденції Верховної Ради України шостого скликання автор цих рядків разом з колегами поновив ідеї законопроекту, розбивши його для зручності на три складові в надії, що рукописи не горять і що хоч один з трьох таки пройде горнило парламенту. Перший законопроект, як уже вказувалося, стосувався розмежування повноважень міського голови та голови КМДА. Другий - розмежування повноважень Київради та районних у місті рад. Третій - вирішення питань адміністративно-територіального устрою Києва. Однак навіть до внесення цих питань до порядку денного тоді не дійшло - більшість поспішала здійснити свої лобістські плани - де вже тут до інтелектуальних вправ.

У Верховній Раді України сьомого скликання вказані проекти були перереєстровані. Щоправда, не відразу. Першою визнання здобула ідея відновлення райрад у столиці (№1084). Ще залишилися спогади про виборчі перегони й численні вимоги киян зробити владу ближчою до жителів. І хоча лунають інші думки - про недоцільність множення депутатського корпусу, про цілісність територіальної громади Києва та про додаткові видатки з бюджету на утримання "дармоїдів", однак здебільшого їх висловлюють чиновники з КМДА, в щирості яких є певні сумніви. Адже мрія кожного бюрократа - узагалі відсутність депутатів як таких, бо плутаються між ногами, заважають вирішувати "конкретні" справи. Та й Київрада зайва, та й парламент, за великим рахунком, - суцільна говорильня.

Але насправді райраду треба розглядати як інституцію, яка покликана не тільки освячувати рішення, підготовлені виконавчими органами, а й виконувати низку інших функцій. Насамперед, говорячи технічною мовою, - забезпечувати петлю негативного зворотного зв'язку, тобто оперативно реагувати на проблеми на закріпленій території і тиснути на виконавчі органи для їх розв'язання, щоб, як кажуть у таких випадках, знижувати соціальну напругу. І рівень створення первинного, найближчого до людей, представницького органу влади зумовлений розумінням того, що депутат повинен жити в ареалі своїх виборців, ходити тими ж вулицями, шпортатись об ями в асфальті й слухати прокльони сусідів. Така його доля і місія. І тому територія, яка ним може бути охоплена, - це декілька навколишніх дворів багатоповерхової забудови - квартал, мікрорайон, загалом не більше ніж 6 тис. мешканців. А рада, щоб бути працездатною, виходячи з визначених законодавством повноважень, повинна налічувати не більше ніж 50 осіб. Тобто на територію, де проживають понад 300 тис. осіб, має бути свій представницький орган.

Але щодо столиці є ще декілька аргументів для формування районних рад. Це велика заполітизованість Київради, що як магніт, притягує "чистих" політиків, яким не по чину "порпатися в каналізації". І потреба в диверсифікації ризиків ухвалення рішень для розв'язання проблем благоустрою території. Адже наявність декількох райрад з однаковими повноваженнями зменшує ризики ухвалення неефективних рішень і породжує між ними конкуренцію за впровадження найбільш адекватних. Крім того, райради - хороша кузня для політиків-початківців, де вони проходять вишкіл і де відбувається їх селекція. І, нарешті, виходячи з тези, що всі революції відбуваються в столицях, центральна влада сама має бути зацікавлена в забезпеченні життєдіяльності комунальних структур у період "смути". Тому більшість функцій надання комунальних послуг доцільно сконцентрувати саме на районному рівні.

Інші законопроекти з'явилися в переддень згадуваного круглого столу. Проект про порядок встановлення меж Києва (№2278) розв'язує проблему, яка загострилася внаслідок тертя між Києвом та селищем Коцюбинським. Згідно з ним рішення про межі повинна ухвалювати Верховна Рада за поданням Кабміну не після погодження Київради та Київської обласної ради, а після проведення консультацій з ними. Проблеми мають розв'язуватися, а не заговорюватися.

А от законопроект за №2278, що регулює ключове питання організації влади в Києві, схоже, буде болісним при його обговоренні в середовищі опозиції. Адже перемога така близька і така бажана. А може, це fata morgana (марево. - DT.UA)? Але ж чому це влада не подає підготовленого в її надрах рішення про взагалі ліквідацію посади Київського міського голови, який обирається всіма киянами? За прикладом Севастополя. Який, щоправда, маючи потенції стати головними морськими воротами країни, після відомих рішень нинішньої влади приречений залишатися заповідником розвиненого соціалізму і місцем почесного заслання перестарілих політиків.

Може влада боїться осуду європейської спільноти? Смішно. Рішення в справі Луценка в апеляційному суді показало, що ЄС їй не указ. Влада не поспішає. Адже новоспечений мер, якщо це вибитий з парламенту політик-важковаговик, обов'язково прийде на Банкову по владні повноваження. І присягнеться у відданості. А якщо на виборах він іще й заручиться підтримкою опозиції - кращого подарунка до 2015 р. важко придумати. А законопроекти про суміщення посад міського голови та голови КМДА - є. І всі від опозиції. Нещасні, ви отримаєте те, чого хотіли!

Але навіть якщо після призначення головою КМДА обраний мер проявить самостійність, і тут на нього знайдеться управа - звільнення з вовчим білетом, за невиконання доручень президента. І Конституційний суд пояснить, що звільнена з посади голови КМДА особа також не може бути і міським головою, бо закон передбачає суміщення посад. Тобто - перевибори, які не відбудуться до 2015 р., бо їх не призначить Верховна Рада України. За Чернівецьким сценарієм. Обов'язки голови виконуватиме секретар Київради, а КМДА - заступник. І все за законом.

Який маневр у цих умовах в опозиції? Безперечно, не можна допустити перемоги провладного кандидата. Звичайно, потрібно висувати єдиного кандидата від опозиції. Паралельно ініціювати в парламенті серйозну роботу для ухвалення адекватного європейського закону та передачі виконавчої влади в столиці меру. У разі ж провалу цієї стратегії, відмовитися від ідеї об'єднання посад мера і голови КМДА. Більше того, якщо влада таки змінить закон - у жодному разі не приставати на пропозицію влади обійняти посаду голови КМДА. Тобто в нашому випадку мер-переможець від опозиції - це не "господарник", а "політик", фігура якого прийнятна для всіх лідерів опозиції, і головна місія якого - показати непридатність нинішньої моделі управління столицею і змусити владу її поміняти на європейську. Або принаймні скомпрометувати президента в особі його ставленика на чолі КМДА.

Місія нездійсненна? Хто знає. Зрештою, президент має бути сам зацікавлений у тому, щоб показати восени Євросоюзу хай невеликий, але прогрес у просуванні до цивілізованих форм організації влади. Хай це стане приємним для всіх сюрпризом.