Громадянське суспільство, пандемія та цифрові трансформації

Пандемія COVID-19 істотним чином змінила правила гри на політичному, економічному та соціальному полях українського суспільства. Тепер усі завдання й виклики, пов’язані зі стабілізацією соціально-економічної ситуації в Україні (і тим більше — забезпеченням сталого та безпечного розвитку), доводиться вирішувати в умовах зростання дефіциту, фактично, всіх видів ресурсів і радикального обмеження традиційних форм соціальної взаємодії, практично, у всіх сферах суспільного, політичного та соціально-економічного життя.

Досвід свідчить, що у кризові періоди саме громадянська активність та самоорганізація відігравали вирішальну роль у подоланні їх руйнівних наслідків. Чи є підстави сподіватися, що і в подоланні коронакризи громадянське суспільство відіграє важливу роль? Цей матеріал — спроба зрозуміти й оцінити обґрунтованість таких сподівань.

Але спочатку — кілька попередніх коментарів для кращого розуміння контексту авторських міркувань.

Перший. У системі взаємодії соціальних суб’єктів пандемія породила дві тенденції, які діють одна проти одної. З одного боку, для подолання негативних наслідків пандемії є потреба в підвищенні інтенсивності соціальних контактів і соціальної взаємодії. З іншого — реалізації цих контактів у їхніх традиційних формах перешкоджають протиепідеміологічні обмеження.

Другий. Вибухоподібно зросло використання цифрових, інформаційно-комунікативних технологій (ІКТ) дистанційної взаємодії. Фактично пандемія і жорсткі карантинні обмеження за кілька місяців зробили те, чого уряди та провідні компанії не могли домогтися роками: радикально осучаснили систему соціальної взаємодії майже в усіх сферах, від політичної до побутової.

Результати проведених в Україні соціологічних досліджень дозволяють побачити образ українського громадянського суспільства в умовах впливу пандемії, динаміку змін у процесах самоорганізованої діяльності, перспективи реальної участі організацій громадянського суспільства в подоланні наслідків коронакризи.

Вплив пандемії очима представників громадянського суспільства: що змінилося?

На відміну від економічної сфери, в царині громадянської активності вплив пандемії виявився не таким однозначно руйнівним і актуалізував різноспрямовані тенденції. Про це свідчать результати експертного опитування «Громадянське суспільство в період пандемії: як вона вплинула на громадську активність», проведеного Фондом «Демократичні ініціативи» у 2020 році.

Так, рівень розвитку громадянського суспільства в Україні експерти оцінили переважно як середній — 39% (високий — 19%; низький — 17%). Із твердженням «Спалах пандемії активізував громадську активність» погодилися 28% (це сумарні показники: повністю погодилися — 15%, швидше погодилися — 13%) респондентів; не погодилися — 23% (повністю не погодилися 19 + швидше не погодилися 4%). Теза «Спалах епідемії показав людям їхні можливості та силу» набрала майже однакову кількість відповідей тих, хто погодився з нею, та тих, хто вибрав серединні оцінки (як погодився, так і ні) — 34 і 35% відповідно; не погодилися з твердженням значно менше респондентів — 24%.

Із твердженням «Пандемія примножила в суспільстві те, що визначається як «соціальний капітал» — людські зв’язки, солідарність, взаємодовіру» — погодилися 50% (15+35). Не згодні з цим 26% (21+5). Тих, хто вважає, що пандемія активізувала й допомогла виробити певні навички та технології самоорганізації, виявилося 40% (11+29).

Отже, результати дослідження показали, що пандемійний виклик, коронакриза та гостра необхідність реагувати на них привели до позитивних зрушень на рівні суспільної свідомості. В суспільстві примножився «соціальний капітал», — запит на людські зв’язки, контакти, солідарність, взаємодовіру в умовах карантинних обмежень значно зріс. Це вилилося в пошук нових можливостей соціальної взаємодії, тому активізувався процес пошуку ресурсів для застосування нових технологій самоорганізації, соціальних комунікацій та вироблення нових навичок.

Показово, що половина експертів бачить нові можливості для розвитку громадської активності в налагодженні співпраці організацій громадянського суспільства з іншими партнерами з використанням новітніх технологій та дистанційних форматів. 70% експертів стверджують, що саме партнерство у спільній діяльності має бути основою у відносинах громадянського суспільства та держави під час коронакризи. Ефективній взаємодії та партнерству, на думку експертів, заважають: небажання влади йти на співпрацю, упереджене ставлення до інститутів громадянського суспільства — 73%; непрозорість влади і відсутність інформації про її рішення — 55%; байдужість, пасивність людей до суспільного життя — 64%.

Традиційні і ключові для країн із розвиненою демократією механізми впливу громадянського суспільства на дії влади (публічне обговорення нагальних суспільних проблем, вироблення власних пропозицій для їх вирішення, звернення до судових і вищих владних інстанцій) не вийшли на перші місця в новітніх умовах — 47, 43 та 41% відповідно. Натомість пріоритетними українці вважають: активну взаємодію зі ЗМІ (69%); звернення до світової спільноти і міжнародних організацій (63%); залучення позитивного досвіду взаємодії з інших регіонів України та інших країн (60%).

Фактично, всі зміни в царині діяльності українського громадянського суспільства є ситуативним реагуванням на пандемію. Позитивні маркери — зростання значущості «соціального капіталу» і запит на нові технології самоорганізації. Поле діяльності для громадянського суспільства в умовах пандемії відчутно розширилося, хоча можливості практичної діяльності в ньому істотно звузилися. Відповіддю на необхідність збереження соціальних контактів, соціальної взаємодії стало значне побільшення їх дистанційних форм, що базуються на використанні сучасних цифрових інформаційно-комунікаційних технологій.

Сприйняття громадських організацій пересічними громадянами

Почнемо з доволі тривожної тенденції, суть якої полягає в тезі «Чим більше досвіду, тим менше бажання». Проведене Фондом «Демократичні ініціативи» загальнонаціональне дослідження громадської думки «Громадянське суспільство в Україні: погляд громадян» засвідчило, що 2019 року, порівняно з попередніми роками, помітно поменшало громадян, котрі не знають, як саме можна долучитися до діяльності громадських організацій. Таких виявилося тільки 13% (2018 року цей показник становив 16%, а 2013-го — 21%). Тобто — обізнаність громадян зростає. Але при цьому лише 7,5% респондентів відповіли, що залучені до активної громадської діяльності. Це, фактично, стільки ж, скільки було у 2013-му (8%). Не зросло і членство в громадських організаціях та об’єднаннях: у 2019 році не належали до жодної з організацій, об’єднань або партій 90% громадян, у 2013-му — 85,5%. Основною причиною своєї неучасті в діяльності громадських організацій у 2019 році (що дуже важливо!) громадяни називають те, що така діяльність їх узагалі не цікавить. Так зазначили 38,5% респондентів, що істотно більше, ніж у 2018 році (22%) та в дореволюційному 2013-му (23%).

Це свідчить про: 1) спад інтересу до громадської самоорганізованої діяльності з боку населення; 2) певне розчарування громадян у власній впливовості на перебіг соціально-економічних процесів; 3) несприятливі умови для реальної участі в діяльності інститутів громадянського суспільства у зв’язку з санітарно-епідеміологічними небезпеками та обмеженнями.

На рівні вербальних оцінок діяльності інститутів громадянського суспільства в Україні — картина досить позитивна. Половина респондентів (50%) визнають, що громадські організації потрібні в їхніх містах чи селах, тільки 20% вважають, що не потрібні. При цьому абсолютна більшість громадян (77%) вважає, що держава повинна сприяти розвиткові громадянського суспільства (не згодні з цим лише 9%). Тобто ставлення приблизно таке: «Громадська робота — добра й корисна справа, але особисто я не планую марнувати на це свої гроші, час, зусилля...». Сприйняття та підтримка самоорганізаційних процесів пересічними громадянами України після спалаху громадської активності 2014–2015 рр. спадає, повертаючись до рівня, що передував Революції гідності.

Чому ж пандемія COVID-19 і спричинена нею коронакриза не привели до помітного зростання громадської активності та активізації інститутів громадянського суспільства? Можемо припустити, що на рівні суспільної свідомості вона не виступила гострою актуалізованою загрозою, не викликала потужної емоційної реакції, не створила імпульсу до соціальної самоорганізації. Емоційна складова в нашій культурі — провідна. І в умовах коронакризи вона все ж спрацювала, знову помітно активізувавши волонтерство.

Громадянське суспільство і влада

За міжнародними оцінками, Індекс сталості організацій громадянського суспільства в Україні все-таки зростає, хоч і дуже повільно. Україна залишається країною з найвищою сталістю організацій громадянського суспільства у своєму субрегіоні, куди входять Білорусь, Росія, Молдова, Грузія, Азербайджан та Вірменія.

У 2019 році в Україні зафіксовано поліпшення таких складових: 1) правове середовище діяльності організацій громадянського суспільства; 2) їхні організаційна спроможність і фінансова життєздатність. Однак «косметичний» інституційний позитив легко нівелюється негативною динамікою реальної участі та ставлення пересічних громадян до інститутів громадянського суспільства, впливом обмежень, пов’язаних із пандемією, неготовністю організацій громадянського суспільства та громадян використовувати цифрові технології.

Щодо позиції держави у процесах сприяння розвиткові громадянського суспільства — привертає увагу факт розробки і широкого обговорення проєкту Національної стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства на 2021–2026 роки. Цей комплексний системний нормативно-правовий документ фактично не враховує ключових трендів сучасності — ні цифрових трансформацій, ні викликів пандемії CОVID-19. Чи вдасться віднайти реальні дійові механізми реалізації передбаченого Стратегією без залучення ресурсів цифровізації та в умовах впливу загроз пандемії?

Поки що взаємодія влади і громадянського суспільства скидається на протокольні зустрічі з декларацією правильних намірів. Це — балансування, а не зростання та розвиток. Тим часом бізнес намагається вижити в умовах пандемії, населення зосередилося на власних проблемах і поступово втрачає інтерес до інститутів громадянського суспільства, а самі громадські організації так чи інакше пристосовуються до пандемійного світу.