Гуманітарне розмінування: зробити землю безпечною

04 квiтня, 2020, 10:30 Роздрукувати
Відправити
Відправити

4 квітня - Міжнародний день освіти з мінної небезпеки та протимінної діяльності.

Гуманітарне розмінування: зробити землю безпечною

Трагедія будь-якого сучасного конфлікту не обмежується самим фактом, що технологічний розвиток дав людству знаряддя, здатне за дуже малий відтинок часу вбити багато людей. Не менш сумним наслідком є те, що зіткнення сучасних армій залишає по собі величезні ділянки землі, забруднені бомбами чи снарядами, які не вибухнули зразу, покинутими чи забутими мінами. Всі ці речі, створені вбивати, на жаль, зберігають таку свою здатність десятиліттями по завершенні бойових дій. Саме таким є трагічний досвід багатьох країн, наприклад Хорватії, яка досі вимушена продовжувати свою програму пошуку і знешкодження вибухонебезпечних залишків війни 1990-х. Це дуже знайомий досвід для українців, яким усе ще доводиться подекуди мати справу зі смертельною небезпекою воєн ХХ століття і, на жаль, відкривати цю жахливу правду заново й у великих масштабах, з огляду на події у східних регіонах.

Міжнародний день просвіти з питань мінної небезпеки та протимінної діяльності - достатній привід для перегляду ситуації в цій сфері. На жаль, наші колеги зі Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ продовжують фіксувати сумні цифри жертв від мін на Донбасі. Упродовж 2019 року загинуло 48 цивільних, із них 10 - діти. Це - сумна ілюстрація нагальної потреби подбати про безпеку місцевих навіть у тих районах, де бойові дії не відбуваються вже давно. Варто також розуміти масштаб проблеми. З 2014 року, за даними, зібраними під час зустрічі Кластера ООН з протимінної діяльності цієї весни, в Донецькій і Луганській областях уже було знайдено та знешкоджено понад 460 тисяч вибухонебезпечних предметів. Нині Міноборони України "підозрює" у забрудненні мінами й снарядами смуги площею 7 тисяч квадратних кілометрів контрольованої урядом землі вздовж контактної лінії, та ще 14 тисяч квадратних кілометрів треба буде перевіряти по інший бік. За межами цієї смуги оператори протимінної діяльності вже провели нетехнічне обстеження і змогли звузити райони, які потребують очищення, до 21 квадратного кілометра. Все це демонструє, що зусилля в цій сфері мають бути скоординованими й системними, а ресурси на них - використовуватися з максимальною ефективністю.

Більше року тому парламент України ухвалив закон "Про протимінну діяльність", що призначався для створення правових рамок для такого всеосяжного підходу. Крім того, з 1 квітня минулого року документ на 185 сторінках під назвою "Національні стандарти протимінної діяльності (ДСТУ-П 8820)" став діючою складовою української системи стандартизації послуг. Координатор проєктів ОБСЄ і багато інших представників міжнародної спільноти активно підтримували процес унормування в цій сфері, зокрема ознайомлювали розробників правової бази з міжнародним досвідом і кращими світовими практиками. І це робилося з досить важливих причин.

Для розуміння важливості скоординованих дій і стандартизації досить лише подивитися, хто нині працює у протимінній сфері України. Це насамперед - державні органи: Міністерство оборони, включно з Державною спеціальною транспортною службою, Державна служба з надзвичайних ситуацій, Національна гвардія України, навіть Служба безпеки України має відповідний підрозділ. Але є й недержавні гравці, які прийшли допомагати долати наслідки конфлікту, - Данська група з розмінування (Danish Demining Group - DDG), Швейцарський фонд з розмінування (Fondation Suisse de Déminage - FSD), Хало Траст (Halo Trust), а також місцева українська компанія Demining Solutions. У кожної з цих організацій - своя історія становлення практики роботи з вибухонебезпечними загрозами, а результат їхньої діяльності має прямий вплив на безпеку людей. Тож спільні стандарти роботи необхідні.

Подивімося також на ситуацію з погляду "споживачів", наприклад фермера в районі, що постраждав від конфлікту. На його чи її землі точилися бої, і, відповідно, такому фермеру вкрай важливо знати, що на полі не залишилося небезпечних снарядів чи мін, а отже можна проводити посівну чи збирати врожай. Або, наприклад, місцевий сільський голова, якому (якій) треба бути стовідсотково впевненим, що діти, котрі ходитимуть до школи повз лісочок, не натраплять на якийсь небезпечний залишок війни, що може призвести до травми або й загибелі. І що території, які залишаються під підозрою, належним чином марковані, а діти мають усі потрібні знання про правила безпеки в районах, котрі постраждали від бойових дій. Інакше кажучи, і бізнесменам, і місцевій владі, і кожній людині, яка проживає в регіоні, де проходить постконфліктне відновлення, не завадило б мати гарантії, що, незалежно від того, хто проводив обстеження землі, вилучав і знищував небезпечні знахідки, це відбувалося з дотриманням найкращих практик, і є хтось відповідальний за контроль за дотриманням цих практик.

З іншого боку, для керівника підрозділу з розмінування або відповідного державного органу найбільшим кошмаром, який тільки можна уявити, є ситуація, коли щось може трапитися з кимось зі співробітників, котрі виконують таку делікатну й дуже небезпечну роботу. Дуже доречний запобіжник цього - організація роботи підлеглих відповідно до стандартних процедур безпеки. Наприклад: робота на дистанції, щонайменше, 25 метрів один від одного, а також використання металодетекторів, які перевіряються на коректність роботи щодня - до початку обстеження небезпечних ділянок. І, звісно, питання професійної гордості та відповідальності - усвідомлення того, що ваше відомство зробило все можливе, із врахуванням та застосуванням належних стандартів, аби виключити помилки й нещасні випадки в майбутньому для людей у цьому районі.

Унормований підхід важливий і для недержавних агенцій. Наприклад, оператор провів кампанію зі збору коштів на гуманітарне розмінування в Україні і потім на ці кошти допоміг очистити від небезпечних залишків територію кількох селищ. Це, до речі, дуже незле і для українських платників податків, яким не доводиться фінансувати цю роботу. Але тепер цьому оператору треба відзвітувати своїм донорам про те, що гроші було витрачено немарно, а без національних стандартів жоден державний орган навіть не візьметься перевіряти, чи взагалі якісь роботи проводилися. Інший аспект цього: якщо йдеться про донора, котрий хоче профінансувати благородну справу з протимінної діяльності, - він мусить бути впевненим, що гроші підуть на роботу, виконану відповідно до міжнародних і національних вимог.

Інакше кажучи, для всього цього тепер є Національний стандарт протимінної діяльності, і, в ідеалі, картинка мала б бути такою. Оператор протимінної діяльності (чи то державний, чи то недержавний) проводить обстеження та очистку території відповідно до стандартних процедур, які передбачають безпеку для персоналу, позначає зони, на яких було виявлено небезпечні предмети. Він же або інший уповноважений орган проводить очистку території і знищує виявлені снаряди чи міни, знову ж таки - з дотриманням усіх потрібних заходів безпеки, наприклад подбавши, щоб цивільні не допускалися до зони операцій ближче за встановлену стандартами відстань. Усі операції вчасно документуються і потрібна інформація вноситься до IMSMA - адаптованої під українські потреби онлайн-платформи збору даних про протимінну діяльність, що дає можливість іншим органам влади мати повне уявлення про роботу, виконану в цьому районі. Відбувається процедура перевірки якості проведених операцій: орган влади, визначений законодавством, перевіряє, чи було дотримано всіх стандартів операції. І, нарешті, задоволений фермер чи лідер громади отримують "сертифікат якості" - документ, який є свого роду гарантією і довідкою про те, які саме ділянки були обстежені й очищені, хто це перевірив і відповідає за якість робіт.

Торік перші громади Донбасу отримали такі сертифікати безпеки на 194 гектари обстеженої землі у 28 районах. Документи підтверджують, що землі перевірили й очистили міжнародні оператори Halo Trust та FSD, а українське Міністерство оборони провело процедуру перевірки якості та документально підтвердило дотримання стандартів. Це вселяє надію, що система зрештою запрацює на повну силу і буде поширюватися далі.

Проте є одна проблема: національного органу з питань протимінної діяльності, як це було передбачено законодавством, так і не створено. Очікувалося, що саме цей орган координуватиме зусилля всіх гравців на полі протимінної діяльності і, наприклад, дбатиме про дотримання узгоджених стандартів. Тому зараз для декого з них ці стандарти є, радше, порадою, ніж керівництвом до дій. Що також додає непевності процедурам контролю якості та передачі землі, які поки що залишаються мало не разовими заходами.

Наразі в парламенті триває процес перегляду і можливої зміни законодавства з протимінної діяльності. Є сподівання, що працездатну правову базу для цього нарешті впровадять, і Україна отримає систему гуманітарного розмінування, в якій фокусом уваги буде не кількість виявлених та знешкоджених небезпечних предметів, а те, на яких обсягах раніше забрудненої такими предметами землі тепер стає безпечно жити людям.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК