Медіація: напередодні сплеску попиту на примирення

- А чи є у вас книжки з медіації?

- Це вам у відділ езотерики.

- Ні, не медитації, а медіації.

- А що це?

Саме таку розмову ви все ще ризикуєте почути, якщо завітаєте на книжковий ярмарок чи до книгарні. І хоча дедалі більше людей уже перестають плутати медіацію з медитацією, ще мало хто розуміє суть посередництва, переговорів або примирення.

Про медіацію як спосіб вирішити конфлікт без тривалої судової тяганини в Україні говорять дедалі частіше. Вже відкриваються спеціальні курси і більшає людей, які йдуть навчатися, аби опанувати навички медіатора. Минулої осені Верховна Рада ухвалила проект закону про медіацію в першому читанні, Міністерство соціальної політики торік у вересні затвердило стандарт соціальної послуги посередництва (медіації). Цього літа в Київському політехнічному інституті ім. Ігоря Сікорського навіть оголосили про запуск магістерської програми для підготовки фахівців з конфліктології та медіації.

А що ж таке медіація, чи справді йдеться про інструмент, який розвантажить суди і допоможе українцям успішно долати розбіжності й залагоджувати суперечки? Визначення, запропоноване в проекті закону "Про медіацію" №3665 від 17.12.2015 року (узгоджене з експертною спільнотою медіаторів), говорить, що медіація - це "альтернативний (позасудовий) метод вирішення спорів, за допомогою якого дві або більше сторони спору намагаються в рамках структурованого процесу самостійно, на добровільній основі досягти згоди для вирішення їх спору за допомогою медіатора". Проект передбачає, що сторони укладають з таким експертом окрему угоду про процес пошуку порозуміння, а іншою угодою фіксують уже досягнуті домовленості.

Віддають данину моді на медіацію й нові, ухвалені Верховною Радою в першому читанні, процесуальні кодекси - цивільний, адміністративний і кримінальний. Нарешті у процесуальному законодавстві з'являється сам термін "медіація". Він використовується при закріпленні імунітету свідка задля забезпечення реалізації одного з основних принципів медіації - конфіденційності. Також процесуальними кодексами запроваджується ще один інститут примирення - врегулювання спору за участі судді. Здійснювати таку процедуру може тільки суддя, який розглядає справу, і лише до початку її розгляду по суті. Віце-президент Української академії медіації Луїза Романадзе вважає, що давати шанс примиритися сторонам треба на всіх етапах процесу, а головне - слід подбати про те, щоб примиренням займалися люди, які вміють і хочуть це робити. "Нав'язування інституту примирення як сторонам, так і суддям спричинить опір і буде неефективним. Доцільніше передати справу спеціально навченому судді або професійному медіатору, які мають і бажання займатися примиренням, і навички ефективно допомагати сторонам спору", - каже вона. Втім, в усіх трьох кодексах великим позитивом є вже те, що автори передбачили повернення половини судового збору в разі досягнення мирової угоди. Зрештою, це істотний стимул для сторін спробувати порозумітися за допомогою медіації, яка безумовно є найбільш результативною.

Технології відновлення довіри

На відміну від запропонованих у кодексах процедур чи звичайних переговорів характерною особливістю медіації є наявність чітких принципів. Насамперед ідеться про добровільність участі всіх сторін, у тому числі й самого медіатора. Медіація розпочинається зі встановлення довіри на всіх рівнях - як між медіатором і кожним учасником процесу медіації, так і безпосередньо між самими сторонами. Два інші ключові принципи - нейтральність і конфіденційність. Медіатор не має права ставати на бік жодної зі сторін, а вся інформація, отримана під час медіації, не виходить за межі процесу. Більше того, оскільки зазвичай у цьому процесі передбачено не лише спільні, а й окремі зустрічі медіатора з кожною стороною, він повинен отримати згоду клієнта обговорювати почуте на такій зустрічі з іншою стороною медіації.

Нині, навіть і за відсутності повноцінного правового регулювання, українці вже мають можливість скористатися послугами медіації: знайти організації або медіаторів, що надають такі послуги, можна в багатьох регіонах. І хоча конфлікти трапляються в усіх сферах життя, в сімейних взаєминах попит на медіацію може виявитися найбільшим.

Директор Міського центру дитини Служби у справах дітей і сім'ї КМДА Вікторія Ейдеміллєр згуртувала групу колег-медіаторів у волонтерський проект, у рамках якого вже понад рік можна отримати безоплатну послугу сімейної медіації у процесі розлучення. Торік начальники й відповідні працівники районних служб у справах дітей м. Києва пройшли тренінги з базових навичок медіації, і тепер комісії із захисту прав дітей при районних державних адміністраціях інформують подружжя, що розлучається або вже розлучилося, про можливість позасудового вирішення таких гострих питань, як місце проживання дитини або графік її спілкування з одним із батьків. За п'ять місяців поточного року до центру по цю послугу звернулося сорок сім осіб. "Справ не так багато, бо люди впевнені, що саме в суді вони отримають те, чого прагнуть. Втім, є й ті, хто або вже має судове рішення, або ще перебуває у процесі, але розуміє, що це не принесе бажаного результату, і тому хоче вирішувати зазначені питання мирним шляхом", - каже Вікторія.

Один з яскравих випадків: уже розлучене подружжя якось при зустрічі почало сваритися на вулиці і так поринуло у з'ясовування стосунків, що навіть не помітило, як їхня дворічна дитина вибігла на дорогу і мало не потрапила під колеса авто. Мати після цього два місяці навідріз відмовляла батькові в можливості бачитися з донькою. Той подав до суду, але одночасно звернувся по допомогу медіаторів. Вже перша комунікація сторін була хоч і нелегкою, але результативною - вдалося домовитися про зустріч батька з дитиною впродовж кількох годин найближчого вихідного дня. Зрештою, після серії зустрічей цей процес виявився успішним для колишнього подружжя, батьки змогли домовитися, і тепер тато бере участь у вихованні дитини. При цьому для відновлення довіри довелося проговорити й зафіксувати величезну кількість деталей - навіть те, яким горщиком має користуватися дівчинка.

Спершу, коли сторони вдаються до медіації, вони через надмірні емоції не завжди готові навіть розмовляти одне з одним. Кожен бачить ситуацію по-своєму, вважає винним візаві й намагається довести свою правоту. За таких умов майже неможливо побачити справжні причини конфлікту, а обговорити варіанти його залагодження - і поготів. Медіатор володіє інструментарієм, що допомагає сторонам крізь завісу емоцій усвідомити власні потреби й інтереси, а також побачити ситуацію очима одне одного. Але це дуже непросто, тому саме в сімейних справах медіатори часто працюють парами, в ідеалі - юрист і психолог, частіше чоловік і жінка. Це дозволяє їм побачити всі аспекти ситуації, якнайкраще допомогти сторонам, підстрахувати одне одного, щоб не припуститися помилок, а також подбати й про власну емоційну безпеку.

Серед типових труднощів у сімейних справах Вікторія Ейдеміллєр згадує ситуації, в яких одна зі сторін навіть після розлучення, навіть попри новий шлюб колишнього чоловіка чи дружини, хоче відновити сім'ю. Завдання медіатора - насамперед зрозуміти, чи це можливо, і в разі негативної відповіді допомогти людині усвідомити й прийняти реалії. Іноді один з учасників затягує процес, бо сприймає його як можливість одержати психологічну допомогу й підтримку, але тоді людині зазвичай радять звернутися до психолога або психотерапевта.

Не все, де є третя сторона - медіація

Звичайно ж, медіація як інструмент має не тільки свої правила, а й обмеження. Саме тому ще до початку роботи медіатори насамперед оцінюють ситуацію на "медіабельність". Зокрема, медіацію ліпше не застосовувати, якщо йдеться про психологічне або фізичне насильство, психічні захворювання або коли особи, які беруть участь у медіації, не є тими, хто ухвалює остаточне рішення. Є й інші фактори, які медіатор визначає під час попередніх розмов зі сторонами і, вже беручи їх до уваги, може відмовити в наданні послуг.

Зовсім інша річ, коли за справу береться людина без знань і практичних навичок. Запропонувавши медіацію, насправді вона проводить переговори, нав'язує свою оцінку, бачення ситуації, проштовхує варіанти рішення. Відтак, навіть формально погодившись на запропоновані рішення, сторони потім ухиляються від виконання нав'язаних домовленостей. Не дивно, що люди, які мали такий досвід, скептично ставляться до перспектив медіації, вважають що вона не на часі через низьку правову культуру. Але ж тут ідеться не про те, що українці начебто не можуть домовлятися! Негатив є наслідком хибного застосування інструментів медіації.

Як знайти людину, яка надасть кваліфіковану й якісну допомогу, радить голова правління Інституту миру і порозуміння Роман Коваль:

- Медіатор - не суддя, до якого приходять, наприклад, ділити майно при розлученні. Тому він не буде все вирішувати за вас і казати, що саме кожен має робити. Його завдання - допомогти вам самостійно розібратися з вашими бажаннями й причинами конфлікту, почути і зрозуміти одне одного і разом знайти шляхи вирішення спору. Якщо ви самі знайшли медіатора, спитайте його про освіту, бо в Україні медіація ще зовсім новий інструмент, тому довірити справу людині без практичного навчання посередництву - це змарнувати час і гроші. Можна обрати організацію, яка спеціалізується на медіації, бо вона сама навчає своїх медіаторів і відповідає за якість їхньої роботи. Але не забудьте поцікавитися, яким є її етичний кодекс, які процедури й критерії якості послуг. Добре, якщо крім формальних ознак, дипломів та сертифікатів медіатор має досвід роботи зі схожими справами. Але ключовий фактор успіху - довіра сторін. Тому треба поспілкуватися з медіатором і переконатися, що ви зможете йому довіряти. Зверніть увагу на те, як фахівець спілкується: чи є відчуття, що він вас розуміє, чи стає вам самим зрозумілішою ваша ситуація? Медіатор для розуміння суті конфлікту повинен володіти емпатією (здатність розуміти почуття й емоції інших) та аналітичними навичками. Також важливо, чи спокійна ця людина, чи впевнена в собі. Зрештою, правильно обравши медіатора, ви отримуєте шанс переконатися, що конфлікт це не тільки проблема, а й можливість знайти нові рішення, сформувати нове бачення, поліпшити взаєморозуміння, стосунки тощо.

Закономірно, що ймовірне схвалення профільного закону про медіацію і новації у процесуальному законодавстві вихлюпнуть прихований попит на цю послугу на поверхню. І медіатори вже думають, як найкраще подбати про захист прав українців на якісне посередництво.

Коментар президента Національної асоціації медіаторів України Діани Проценко

- За останні двадцять років понад дві тисячі людей отримали різні сертифікати медіатора, багато хто - аби лише "прикрасити" ними резюме, тобто не підкріпивши отриманих знань практикою. Також, оскільки медіація стає популярною, не дивують випадки, коли за цю роботу береться людина без відповідної підготовки, яка самочинно вважає і називає себе медіатором. Тому нині став актуальним захист людей від недобросовісних послуг медіації. У професійній спільноті активно обговорюють механізми саморегулювання. Вже на фінальній стадії перебуває ухвалення етичного кодексу та галузевих стандартів медіації, зокрема й освітніх. Ми в асоціації пропонуємо йти далі і запровадити добровільну акредитацію. Людина, яка хоче отримати статус акредитованого медіатора, складає іспит, бере на себе зобов'язання дотримуватися кодексу й погоджується на розгляд скарг на свої дії. Професіонал отримує конкурентні переваги в пошуку роботи, своєрідний сертифікат якості, а його клієнти - гарантію, що скарги на дії медіатора ретельно вивчать його колеги - визнані експерти. І якщо є підстави, то медіатор втратить і акредитацію, і репутацію.

Як бачимо, медіація - це процес, який надає сторонам можливість знайти рішення, що задовольнить їхні інтереси. Однак це не чудодійна мікстура: вона не допоможе повернути втрачене кохання, не допоможе змусити когось вчинити так, як вам би того хотілося. Медіація - це чесний і відкритий для учасників процес, де виграють усі, коли вони відверті й щирі, коли несуть відповідальність за свої рішення.