Губернатор-«NEXT»

Менш ніж за два місяці до президентських виборів Григорій Калетник, призначений у червні губернатором Вінниччини, виявив бажання добровільно здати свій депутатський мандат

«Він категорично налаштований зробити це у вересні, — заявив «ДТ» в.о. заступника голови обладміністрації Андрій Шинькович. — Щоб довести злостивцям, що прийшов в область не тільки на час виборчої кампанії...»

Правда, лідер вінницьких соціалістів Іван Бондарчук ще в червні переконував «ДТ», що «Калетник розуміє короткочасність свого перебування на цій посаді й тому зволікатиме зі здачею мандату». Показовий щодо цього й поширений «Главредом» список новоселів в елітній столичній новобудові на Володимирській, 49-а. Саме там Калетник купив квартиру по сусідству з Володимиром Литвином. До речі, ціна одного квадратного метра в цьому будинку, навіть без оздоблення, запевнило агентство, сягає 2,5 тис. доларів. Інакше кажучи, «життя вдалося». І раптом цей задоволений життям депутат іде із затишних парламентських стін «на фронт» добровольцем. Та ще в самий «котел».

— А я абсолютно переконаний, що моя доля, як і доля України, складеться нормально й після виборів, — запевняє сам губернатор-депутат (поки що). — Також вважаю, що немає ніяких підстав звинувачувати мене в тому, що сиджу на двох стільцях і нібито зраджую чиїсь інтереси. Мандат я здам, відповідно до процедури регламенту й законодавства, щойно розпочнеться робота парламентської сесії. Як Верховна Рада вирішить, так і буде...

Що, до речі, може, й не питання вже. До того ж у листопаді відбудуться довибори у Вінницьку облраду, мандат якої для Калетника нині буде привабливіший навіть за парламентський.

Народний депутат Григорій Калетник призначений головою Вінницької обладміністрації в червні 2004 року. До обрання у Верховну Раду був головою Вінницької обласної ради (з 1998 р.). Член НДП, депутатом обраний у мажоритарному окрузі №15 Вінницької області від блоку політичних партій «За єдину Україну!». У Верховній Раді 4-го скликання був членом групи «Європейський вибір» (червень 2002 — жовтень 2003 р.), потім позафракційним депутатом, із лютого 2004 р. входив до складу фракції СДПУ(о).

«Акела не промахнувся...»

Можливості, які сьогодні дає посада губернатора, перевищують доступне деякому міністру. Причому не після результату, а в ході процесу. Не даремно на бажання покерувати областю натякали й інші депутати-мажоритарники, які вклали у свої виборчі кампанії чималі кошти зовсім не для того, щоб їх використовували як банальних «кнопкодавів». Відчувши в один чудовий момент, що життя проходить мимо, а великі гроші плавають іншими курсами, багато хто хотів би зіскочити з потягу. Просто Г.Калетник виявився активнішим, а головне — передбачливішим за інших претендентів. І зумів заручитися підтримкою старшого машиніста.

Ще взимку він залишив групу «Європейський вибір», у якій проти губернатора-«регіонала» йому нічого не світило. Кажуть, питання «оптимізації органів виконавчої влади на місцях» було вирішене есдеками ще в березні, але залишалися деякі сумніви. А коли вони утряслися, то контрольована Г.Калетником ТРК «Вінниччина» просто добила суперника на місці, відрядивши вертоліт для відеозйомки з висоти пташиного польоту готельно- торговельного центру «Либідь» у Хмельницькому, який будує сім’я Коцемира.

Між іншим, на очах у Калетника (і не без його допомоги) 1999 року після першого туру президентської кампанії був знятий вінницький губернатор Дмитро Дворкіс. Судячи з усього, Григорій Миколайович повторення пройденого не боїться. Інакше навряд чи він погодився б у самісінький переддень виборів змінювати одне крісло на інше.

Причому змінювати не лише у фігуральному значенні цього слова: розкішне шкіряне крісло свого попередника Калетник розпорядився прибрати подалі, віддавши перевагу звичайному стільцю. Така сама доля чекала й на модерновий трикутний стіл засідань, що його новий губернатор обізвав «бермудським трикутником».

Екстрим і «стрьом»-2004

А як же відповідальність за результат виборів? Точніше, їх напередвизначеність. Останній раз кандидат від влади перемагав у Вінницькій області ще 1994 року. Таким чином, досі жодному губернаторові в нинішньому їх статусі не вдавалося забезпечити вибори на Вінниччині в необхідному обсязі. Перший, кому це вдасться зробити, стане героєм. Та поки що передумови — результати виборів попередніх років, свідчать про інше. Наприклад, під час останньої кампанії об’єднана партія влади «За ЄДУ» отримала на Вінниччині тільки 6%, та й то не без вагомого внеску ув’язнених із військовими. Ось і нині попередні соцдослідження показують, що кращим результатом у першому турі для Віктора Януковича стануть 10%.

Не бентежить така статистика, схоже, лише Калетника.

— Мені до такого екстриму не звикати. Можна сказати, це мій «хрест», — заявив він «ДТ». — Наприклад, керівником «Сільгосптехніки» у рідному Ямпільському районі я був призначений, коли вона посідала передостаннє місце в області. Ну, тоді ще говорили: є система соціалізму, система капіталізму й система сільгосптехники. І за три роки ми вийшли на друге місце. Потім мені «пощастило» отримати господарство в селі Велика Кисниця. Там корови давали найменші надої в області — менше чотирьох літрів... Ще цей колгосп був унікальний тим, що в радянському 1979 році мав борги із зарплат. І нічого: через три роки пішов прибуток, на рахунках у колгоспі завжди було від 3 до 5 млн. карбованців, побудували школу, дороги, лікарню, Будинок культури.

Представником Президента в області теж був призначений в екстремальних умовах, коли розгорнулася боротьба між Радами і президентською вертикаллю. Спиртоб’єднанням прийшов керувати в той момент, коли розпочалися проблеми зі збутом. Мене призначили в жовтні, а наприкінці листопада Росія закрила кордон. І тоді ми першими в Україні стали робити етанол (десятивідсоткову спиртову добавку до бензину, що наполовину зменшує токсичність його вихлопів, тому в окремих штатах США використання етанолу обов’язкове. — Т.П.). У такій ніші вже можна було працювати й на російському зовнішньому ринку. До речі, сьогодні найбільше виробництво етанолу в країні саме на наших підприємствах: Барському, Гайсинському, Тростянецькому спиртзаводах. Та й до Верховної Ради я пішов по найлівішому з восьми округів Вінницької області, де завжди перемагали комуністи.

Отже, мені не звикати працювати в таких умовах, із якими я зіштовхнувся сьогодні в області. Яким буде результат? Принаймні я все роблю для того, щоб він був позитивним.

Губернатор переконаний, що чим краще люди живуть — тим більше вони голосують за владу. І я не стала переконувати його у протилежному на прикладах із грубої практики. У Туркменії живуть дуже погано, а влада на виборах одержує 99,9%. У Швейцарії живуть дуже добре, а партія влади одержує 25,5%. Але тільки наївний вирішить, що туркмени живуть учетверо краще за швейцарців. Діалектика.

Та дозволю оптимістичний відступ. Журналістам і так часто докоряють за те, що вони не хочуть бачити нічого хорошого і тільки чорнуху свою улюблену розписують. Як хто кого убив, обікрав, і як грошей ні в кого немає, як усе в нас розвалилося, а роботящий люд роз’їхався по закордонах. Тому, справді, звернімо увагу на хороше, якого, за словами губернатора, в реальності набагато більше, ніж чорнухи.

На Вінниччині в липні вже знижувалися (хоча й вольовим рішенням влади) ціни на хліб: у середньому на 5—10 копійок. З 1 серпня підвищили пенсії на 30 грн., що торкнулося 90% літніх людей області. Тридцять гривень надбавки! Розумієте, що це означає? Воно, може, й не так багато, але, з іншого боку, на ці гроші 15 буханців того ж таки хліба можна купити. Якщо чорного, звісно.

Знову ж таки, врожай непоганий дозрів. Отож за рахунок видачі зерна область може нарешті розрахуватися хоча б із селом, яке мало на 1 серпня 20,2 млн. гривень боргів із зарплати (при 37,4 млн. загальної заборгованості), що «гикнулися» відразу чотирьом попереднім губернаторам, починаючи з Анатолія Матвієнка (1996) і закінчуючи Віктором Коцемиром. Зазвичай такі кампанії мають сезонний характер, період загострення яких припадає, як правило, на переддень чергових виборів, але в даному випадку — віриться. Для ліквідації сільської заборгованості достатньо 28 тис. тонн зерна за біржовими цінами, тоді як господарства зарезервували аж 138 тис. тонн.

Ще губернатор особисто заснував три конкурси розвитку сільрад області з призовим фондом із 81 автомобіля «Таврія» (Для довідки: в області 662 сільських та 29 селищних рад). За рахунок бюджету. І перші до Дня незалежності вже вручив. Хіба погано? Дано хід програмам завершення повної радіофікації області й утилізації боєприпасів на армійських арсеналах та складах, про що вже повідомляло «ДТ». Причому останню Міністерство оборони підписало тільки з Вінниччиною. Губернатор не лише першим і поки що єдиним в Україні виявив відповідну ініціативу, а навіть погодився майже наполовину профінансувати з обласного бюджету утилізацію боєприпасів, які значаться на балансі МО.

Повністю і вчасно одержали 44 млн. «відпускних» учителі області. До речі, одними з перших у країні. Хоча (все ж таки не стримаюся в частині чорнухи) ще на початку липня вірилося в це з труднощами — через відсутність грошей. Що пояснювали педагогам нібито якимось збоєм у комп’ютерній системі «Казна». Чи обійшлося при лікуванні «вірусу» без втручання нового губернатора — історія замовчує. Але те, що він у бюджетному процесі не «плаває», це факт.

Пригадується, Калетник ще нардепом був присутній на бюджетній сесії облради і вголос обурювався з приводу перерозподілу т.зв. вільних коштів у «фонд розвитку підприємництва» (звідти 1,3 млн. грн., з іншої статті ще 2 млн., ще з однієї 3 млн. грн.). Мовляв, це ж натуральний анекдот про вкрадений ящик горілки, який продали, а отримані гроші пропили...

До речі, шість «підприємницьких» мільйонів справді зникли. Причому всі знають, у чиїй кишені. І начфіна, який тоді на сесії «не зрозумів» Калетника, в обладміністрації вже немає. У чому новий губернатор, напевно, має рацію.

— Я не заважаю діяти відповідним органам. Тому що справді хочу знайти ті гроші й спрямувати їх за призначенням. І не тільки їх. Є питання щодо регіональних контрактів, взаємозаліків, так званих тендерів. Усі вони мають бути гідно оцінені.

А погода тут «МОРОЗна»...

Хоч як дивно, не помічено особливих спроб із боку нового губернатора протидіяти опозиції в області. Принаймні поки що. Адже саме тут, як у частині Центру між Сходом та Заходом, які ментально визначилися, фактично й вирішуватиметься доля майбутнього президента.

Напередодні виборів у проблемні регіони губернаторів завжди ставили не княжити, а ламати й душити. Інакше — розрахунок «не відходячи від каси». Тим часом Калетник зовсім не намагається зі шкури пнутися. Досі він не те що не «рвав» місцеву опозицію, а й на мозолі нікому ще не наступав. Одиничного виїзду контролюючого «спецназу» в «порошенківське» село, вважай, можна до уваги не брати.

А якщо ж пригадати, що саме Калетник був «торпедою», яка ледь не потопила в парламенті катер бюджетного комітету Петра Олексійовича, то очікувати можна було всього, тільки не такого. Можна навіть сказати, що місцева «Наша Україна», якій після призначення нового губернатора прогнозувалося щось на кшталт громадянської війни регіонального масштабу, перевела дух. Порівняно з тим, що було.

Начебто дистанціювався губернатор і від «кабінетних війн» у міськраді обласного центру, керівництву якого опоненти пред’явили чорну мітку симпатій до «нашоукраїнців». А перший, який заглянув до Вінниці, із кандидатів у президенти, О.Мороз (що, до речі, виграв в області 1998 р. у першому турі, набравши 33,8% голосів), без проблем одержав ефір як державної телерадіокомпанії, так і на ТРК «Вінниччина», що нею по-батьківськи опікується сам Калетник. У зв’язку з чим пригадалися висновки столичних аналітиків щодо попередніх виборів, які відзначили симпатії з боку тоді ще голови Вінницької обласної ради Калетника до соціалістів. Досить несподівані, зауважу, з огляду на його перманентні баталії на сесіях із лідером місцевих соціалістів Іваном Бондарчуком.

Калетника можуть запідозрити або у звичці розкладати яйця в різні кошики. Або у прагненні не ущемляти всі політичні сили, які мають якусь вагу в області. Або у виконанні особливої вказівки Віктора Медведчука.

До речі, дуже товариського Григорія Миколайовича аж ніяк не можна зарахувати до млявих нейтралів, яких будь-яка сила, якщо ти не за неї, «кладе мордою на асфальт». Його хватку можна вважати вовчою. Досить згадати, як 1999 р. він завалив свого «заклятого» губернатора Д.Дворкіса. Для чого, вважають, була фактично саботована по лінії рад виборча кампанія Леоніда Даниловича, яка у результаті з гуркотом провалилася на Вінниччині. А крайнього, тобто Дворкіса, відразу ж прибрали геть з очей...

«Донецьким» вхід заборонено?

Вінницькі чиновники, що вирізняються відмінним «орієнтуванням на кадровій місцевості», розраховували на свою недоторканність до самої голосувальної осені. Як-не-як, корпус голів та чиновників і так сформований із людей, котрі «політику партії та уряду розуміють правильно». Його не міняти, а шанувати потрібно, щоб організувати за час, який залишився, прийнятний результат кандидатові від чинної влади. І — прорахувалися. Таке «кумекання» і «прикидання» тривало не довше тижня, після чого з речами на вихід вирушили не тільки начфін, що проштрафився, а й відразу три (із шести) заступники губернатора. Начебто, за словами губернатора, та ж сама доля спіткала й четвертого, лідера обласної НДП Сергія Татусяка, на місце якого навіть в.о. уже призначений. Ось тільки сам однопартієць губернатора запевняє, що, мовляв, узяв відпустку «у зв’язку з участю у виборчій кампанії».

На третину (поки що) оновлене керівництво районів, нові обличчя з’явилися на чолі деяких обласних управлінь, змінилося керівництво облДПА та обленерго. Щось на кшталт операції «Повернення Будулая» назріває і навколо обласного УВС, повернутися в яке, кажуть, хотів би Валерій Бевз, відкликаний свого часу після серії терактів у вінницьких «маршрутках». Нині він курирує апарат обладміністрації, а за сумісництвом, треба думати, і обласний штаб єдиного кандидата.

Що може служити кінцевою метою цієї складної комбінації перестановок?

Як першу версію називають боротьбу за контроль над адмінресурсом. Що, безумовно, властиво будь-якій владі, яка прагне захистити і зберегти себе. З іншого боку, губернатора, як представника влади в регіоні, і так автоматично підтримують усі, хто вже перебуває при владі. А щоб зрозуміти, наскільки їм під силу забезпечити результат, досить згадати вибори 1998 і 2002 р., коли списки т.зв. партій влади програвали начисто опозиції, попри застосування всіх можливостей адмінресурсу.

Губернатор, реально зацікавлений в одержанні цифри понад 8—10%, краще б зайнявся координацією виборчкомів, які й будуть у ніч на 1 листопада «підбивати бабки».

Другу версію, пов’язану з кадровими змінами, умовно назвемо «партійною». Першими обпеклися на ній співпартійці нового повітового ватажка з НДП, партійні інтереси яких він відсунув на задвірки вслід за горезвісним кріслом губернатора-попередника. Досить сказати, що два заступники, які пішли, — члени НДП, включно з лідером народних демократів Вінниччини Сергієм Татусяком. Одержав відставку і В.Гаврилюк, який очолював обласних «регіоналів». В опалі опинилися і кілька аграріїв разом із ще одним губернаторським заступником, Євгеном Фолюшняком. Що, схоже, і стало останньою краплею, після якої лідер парламентської фракції НАПУ М.Гладій навіть пригрозив виходом аграріїв із «більшості», якщо не припиниться тиск на їхніх співпартійців-посадових осіб. Що, втім, залишилося без уваги і будь-яких зворотних наслідків.

Зате не можна не помітити, що аграрії скаржилися на «пресинг» у Львівській, Чернівецькій, Закарпатській та Вінницькій областях, якими саме й керують члени і ставленики СДПУ(о). Ось і на Вінниччині, виявилося, єдиною партією, що кадрово не постраждала, стала СДПУ(о), яка «послала мя». Саме з есдеками в політичному плані асоціюються і деякі призначенці, починаючи з ДПА та обленерго. Залишився на місці заступник губернатора Микола Дмитренко, який очолює місцевих соціал-демократів. Тоді як до нього в Калетника мало б бути особливе ставлення. Свого часу Дмитренка виключили з НДП «за порушення норм партійної етики та моралі», оскільки під час виборів голови облради, котрим «узгоджено» йшов Калетник, він ледве не зірвав процес, виставивши ще й свою кандидатуру.

Схоже, що саме тінь есдеків над областю й пояснює великою мірою багато що з того, що відбувається. Зокрема й разючу впевненість нового губернатора, який зовсім не відчуває себе «тимчасовим правителем», його більш ніж спокійне ставлення до виборів, що наближаються зі швидкістю експреса. І навіть рокіровку губернаторів, за допомогою якої есдеки й донецькі, схоже, просто поділили між собою владу на Поділлі.

«Регіони» одержали Хмельницький, а соціал-демократи — Вінницю. Причому з додатком у вигляді вільного мажоритарного округу. Неначе спеціально намальованого, щоб дообратися Вікторові Медведчуку, у якого давно руки чешуться «побудувати» парламент...

Мабуть, саме через це губернатор майже напевно знає свій варіант відповіді на запитання, чи буде життя після листопада. Якщо його шефи впевнені в реалізації політичної реформи, якщо Калетник цю впевненість поділяє, то яка різниця, хто саме стане «обрізаним» президентом?

А нині ділом треба займатися, ділом. Приміром, посунути тих самих «донецьких», яких попередній губернатор запустив на найпередовіший в області Барський спирткомбінат. Уже тільки цей факт для корінного вінничанина й колишнього «спиртового короля» однаково, що неправильні бджоли й неправильний мед для Вінні-Пуха. Нічого особистого — просто бізнес.

Не дивно, що особливого пієтету до свого попередника Калетник не відчуває. І запевняє, що його справді поставили навести лад у області, щоб роздратування народу діями неефективних регіональних менеджерів не переходило на Президента та владу в цілому.

— Проблем виявилося значно більше, ніж назвав прем’єр-міністр під час мого представлення. Постійно спілкуючись із виборцями свого округу, я думав, що володію ситуацією в області та рейтингом довіри людей до обласного керівництва. Але такої низької довіри до обласної влади я навіть не міг передбачити.

За два місяці вдалося вдвічі збільшити темпи погашення заборгованості по заробітній платі. Вирішуються майнові спори. В окремі дні я приймаю до ста людей, і в кожного дуже серйозна проблема. Людей кривдять. Так не має бути. Призупинили руйнацію цукрових заводів. Вивчаються методи роботи наших силових структур, зокрема кого й від кого вони захищають. Низку керівників, котрі більше піклувалися про власні інтереси, ніж про службу, вже звільнено.

Утім, у швидкій появі «правильних бджіл» сумнівається, зокрема, народний депутат Володимир Скомаровський. Звільненням свого першого заступника Григорія Заболотного, вважає депутат, губернатор спробував знайти «крайнього в розвалі цукрового Донбасу»:

— Але хіба в 15-му окрузі Калетника не крають цукрові заводи, хіба він не голосував за ввіз до України очеретяного цукру-сирцю?

Аз єсмь «горець», якого обирають!

Версія третя. Перебудовуючи владну систему, Калетник намагається зруйнувати чиновницьку «піраміду», побудовану екс-губернатором, а нині головою облради Юрієм Івановим.

До речі, саме Калетник два роки тому поступився керівництвом облрадою Іванову, пішовши в парламент. Після чого для останнього перехід із кабінету губернатора до кабінету голови облради був уже просто ділом техніки. Тому поновлення між ними давнього підкилимового протистояння нікого й не здивувало. Поки що відносини між такими шановними людьми в регіоні особливо не афішуються. Але сам Калетник із цього приводу висловився досить прозоро:

— Відносини наші не стільки особистісні, скільки професійні, ділові. Ми спілкуємося як посадові особи...

Звучить трохи ризиковано, тим більше напередодні Великого Забігу, коли навіть невеликі чвари в лавах правлячої номенклатури можуть поставити під сумнів результат виборів. А всі, хто не забезпечить результат, опиняться на узбіччі політичних і управлінських процесів.

Але навряд чи до таких відносить себе Калетник. Знаючи його удачливість саме в довгих, затяжних кампаніях, у яких потрібні довгострокові розрахунки, витримка й терпіння, цілком можна припустити, що він веде власну гру. Поки що він явно не має наміру повертатися до Києва. У всякому разі рядовим депутатом. А Вінниччина аж ніяк не є кадровою кузнею управлінської еліти для центру, щоб сподіватися на інше.

Тому залишається шлях із невигадливою назвою «життя вдалося», уже пройдений одним із попередніх губернаторів. Той зумів повністю взяти під контроль деякі прибуткові галузі бізнесу, підім’явши при цьому під себе як обласну, так і міську бюрократію і розділивши «сфери контролю» з силовими структурами. У результаті утворилася, м’яко кажучи, настільки стала система, що зруйнувати її не вдалося навіть, змістивши губернатора. Є підстави припускати, що тільки така перспектива створення власної міні-імперії здатна задовольнити честолюбного Калетника, який справді є сильним лідером.

Причому винаходити велосипед при цьому не доведеться. Григорій Миколайович просто продовжить почате й незакінчене ним за час перебування головою облради. Саме він свого часу запустив процес реприватизації різноманітних АТ в обласну комунальну власність, парадом якої заправляє керівництво облради та ним же призначений менеджмент. Без довгих рук влади виконавчої з губернатором-господарником на чолі. Так було «комуналізовано», зокрема, «Поділляспирт» і «Вінницяфармація», а на зло державному «Вінницялісу» з’явився комунальний «Вінницяагроліс». Уже тепер Григорій Миколайович устиг реанімувати комунальне підприємство «Ресурсна компанія», створене за його ж ініціативою ще 2000 року для допомоги сільськогосподарським виробникам. Поки що компанія допомагатиме собі збільшувати статутний фонд, у який без довгих вагань передано бюджетні борги спиртової, консервної та низки інших галузей, які знаходяться нині в судах. Також компанія взяла на себе створення держрезерву зерна, регулювання обласного ринку палива та енергозабезпечення. Отже, з голоду не помре, навіть навпаки.

А в області — тричі переприватизованій, банкрутованій і перепроданій — «бесхозних» галузей іще вистачає. Це й АК «Вінницяобленерго», питання продажу державного пакета акцій якої (75%) вже обговорюється, і «Кристал» — один із найбільших у світі заводів з огранювання ювелірних діамантів, спроба приватизації якого ізраїльським мільярдером нещодавно зірвалася, але який приватизують уже за іншою схемою й, певне, якась із вітчизняних фінансово-промислових груп. І, звісно, спиртова галузь, знайома Калетнику до останнього градуса, яка ще залишається у власності держави, але теж стоїть на порозі великих змін. Але тільки (або поки) не «СПИРТихватизації», запевняє губернатор.

— Спиртова галузь стовідсотково в державній власності. Більше того, всі об’єкти галузі внесені в список №1 із заборони на приватизацію, й їх сьогодні не можна навіть акціонувати. Як же я можу приватизувати галузь, якщо питання не вирішене на державному рівні? Та й Верховна Рада навряд чи дозволить віддати її в приватні руки. Так що розмови про моє нібито «особливе спецзавдання» абсолютно надумані...

А яке відношення має «комуналізація» власності до губернатора, спитає допитливий читач? Ну як же, а хто ще здатен розставити по клітинках на полі бою своїх людей? Що, власне, й робить тепер Калетник, віддаючи превагу своїм старим знайомим ще по вертикалі рад. На багато районів він уже поставив саме голів райрад, а дехто пішов і вище.

Головне — встигнути потім змінити хисткий губернаторський трон на крісло скромніше, зате надійніше, з якого вже не здує вітер перемін. А це, з огляду на втечі призначених служивих із президентського корабля на виборні посади, що почастішали останнім часом, і не ноу-хау вже. Швидше тенденція. Хоч у мери, хоч головою облради. Довибори в яку на два округи, що звільнилися, нагадаю, вже призначено у Вінницькій області на 28 листопада. Десь на другий тур виборів президентських, адже з ходу «50% + 1 голос» довіри навряд чи хтось одержить. Хотіли, звичайно, поєднати з 31 жовтня, але виявилося, що не можна.

Те, що підготовка до виборів у Вінниці проходить за планом «не дожену, так зігріюся», факт. Чи не тому фактично єдине, що зроблено в області по адміністративній лінії напередодні виборів, стало «зачищення» білбордів. Перетрушування рекламних агентств звелося, наскільки відомо, до неофіційної домовленості про розміщення на кожному щиті реклами місцевого товаровиробника протягом двох місяців на рік безкоштовно або за символічну плату. Неважко здогадатися, коли розпочнеться двомісячний відлік «халявної» реклами. Адже товаровиробник може переуступити своє право на державну справу, зекономивши гроші, що не вписуються у законні фонди (вартість місячного розміщення реклами на одному щиті у Вінниці, не рахуючи виготовлення плаката та його наклеювання, становить 180—300 доларів). Або навпаки, дозволивши декому заробити. От, власне, і все.

...Ще два роки тому Григорій Калетник уже майже добудував свою піраміду: просту, але досить ефективну. Однак йому не дали як перетворити облраду на маленький парламент (у тому числі з установленням системи електронного голосування з індивідуальними мікрофонами кожному депутатові), так і скористатися можливостями цієї конструкції. У верхах не до речі загострилася конкуренція, і можна припустити, що її наслідком стала «пропозиція» Калетнику з АП балотуватися (а губернаторові — зробити все для його підтримки адмінресурсом). Причому, як розповідав не один депутат, нібито підкріплена піднятими з небуття папками якихось справ іще за 1990-ті роки. Можна тільки здогадуватися, кому знадобилося перетворити слабко контрольованого голову облради на депутата, що голосує за свистком.

Але іншого разу на одні й ті самі граблі не наступають.

А пересічним подолянам лишається тільки сподіватися, що восьмий вінницький губернатор стане чимось особливим серед своїх попередників. Украсти пару мільйонів на виховання онуків — цим уже нікого не здивуєш. А от зробити щось для своєї малої батьківщини — це місце в історії ще порожнє.