«Газовий» конфлікт-2009: об’єктивні причини та прогнози

Хвиля взаємних обвинувачень учасників конфлікту змушує сконцентруватися на запитанні «хто винен?». Якщо відкинути крайнощі — особисту неприязнь між Путіним і Ющенком — як найпростішу відповідь на нього, і теорію світової змови — як найскладнішу, то обвинувачення зводяться до банальної корупції. Лідери України в умовах пату в боротьбі за владу і негативного впливу світової економічної кризи вбачають можливість своєї перемоги не у творенні, а в концентрації особистих фінансових ресурсів і «знекровленні» конкурентів.

При цьому очевидно, що надії української та російської сторін на особисті домовленості дали збій. І хоча особисті домовленості є най­імовірнішим варіантом «тимчасової» консервації конфлікту, той безпрецедентний збиток, якого вже завдано економікам двох країн, їхньому іміджу у світі, відносинам між народами, має змусити суспільство й еліти дійти висновку: необхідно щось кардинально змінювати.

Імперський принцип «поділяй і пануй» і містечковий «дають — бери, а б’ють — тікай», котрі визначають необхідність робити ставку на особисті домовленості у відносинах між Росією та Україною, заводять усіх нас у глухий кут.

Неминуче фіаско цих принципів визначається не тільки й не скільки суб’єктивними чинниками. Об’єктивним чинником є їхня невідповідність нинішньому рівню світового розвитку та логіці процесу ринкової трансформації пострадянських економік.

Чому так складно домовитися про ринкові ціни

З погляду наївного спостерігача, Володимир Путін і Юлія Тимошенко відносно легко домовилися про поетапний перехід на так звані ринкові ціни, але з’ясовування, що таке ринкова ціна, перетворилося на взаємні обвинувачення в блефі та обмані.

При цьому проблема не в тому, що ринкових цін на газ і транзит начебто не існує, насправді вони є. Але водночас складається враження, що у кожного своя правда, а політичної волі та прагматизму бракує, щоб зрозуміти одне одного.

Очевидно, що російський пре­м’єр-міністр В.Путін під «ринковими, європейськими й економічно обгрунтованими цінами» має на ува­зі типові ціни на газ, за якими зараз (у січні) «Газпром» поставляє його в країни Західної та Цент­ральної Європи в рамках довгострокових контрактів, а ринковою ставкою транзиту — середню ставку транзиту газу від західного кордону України, знову ж таки в контрак­тах «Газпрому».

Позиція ж української сторони дуже сумбурна: попри всі декларації як президента, так і пре­м’єра, вона досі так і не надала свого бачення того, як мають визначатися ринкові та економічно обгрунтовані ціни. З одного боку, якщо лідери країн замість принципів домовляються про ціни, то вже це є ознакою корупції, принаймні політичної. З іншого — якщо за деклараціями не йдуть проекти конкретних договорів, то це свідчить або про нездатність домовлятися через власну некомпетентність, або про бажання досягти геть інших цілей.

«Ринкові» ціни

Газ. Коли всі (у тому числі «Газпром») говорять про ринкові ціни на нафту, то мають на увазі біржові ціни. За аналогією, ринковими цінами на газ мають вважатися передусім біржові ціни. Існують біржі, на яких торгують газом, і вони публікують ціни, за котрими газ торгується з поставкою «зараз» (спотові контракти) і «у майбутньому» (ф’ючерсні контракти). Наприклад, якщо використовувати котирування за ф’ючерсними контрактами однієї з провідних європейських бірж (ЕЕХ) станом на 23 грудня 2008 року (до початку гострої фази конфлікту), то вартість російського газу на кордоні Німеччини з рівномірною поставкою 2009 року має становити 256 дол. США за тисячу кубометрів, а на кордоні Росії (тобто за вирахуванням витрат на транзит) — 178 дол. (детальні розрахунки викладено в статті «Україні конче необхідна ринкова ціна на газ», опублікованій 3 січня 2009 року в інтернет-виданні «Українська правда»).

Транзит газу. Визначення найбільш ринкової ціни у випадку з транзитом виглядає дещо складніше. У країнах Західної Європи, тобто в найбільш ринкових європейських економіках, найчастіше окремих тарифів на транзит просто не існує — є лише загальні тарифи на транспортування газу. Підхід до визначення тарифу в різних країнах різниться. Це може бути дистанційний тариф, як в Україні, або «вхід—вихід» тощо.

Усе ж спробуємо порівняти транзитну ставку по Україні, котра виражає вартість транспортування тисячі кубометрів на 100 км, із вартістю транспортування (у т.ч. транзиту) газу в Західній Європі трубопроводами із максимальними діаметром і завантаженням (найконсервативніші припущення). Так от, якщо використовувати найсвіжіші дані (за 2007 рік) із найавторитетнішого джерела, то досить коректний розрахунок приводить до середньої ставки в 7,04 дол. за тисячу кубометрів на 100 км.

Технічні нюанси. Можна зазначити низку технічних нюансів, які викликають непродуктивні дискусії про «ринкові» ціни. Можна сперечатися про поправку на низьку калорійність російського газу або навіть про вирахування вартості транзиту газу, попри те, що принцип «рівної доходності» експортних поставок задекларував сам «Газпром». Тарифи на транспортування газу в Європі 2008-го або 2009 року можуть дуже різнитися від даних за 2007 рік, а свіжіших даних з авторитетного джерела немає.

Наведені «Газпромом» дані про ставки незрозуміло за який період у країнах Східної Європи, де ця компанія контролює газотранспортні системи (ГТС) або має довгострокові контракти з низькою ціною газу в обмін на низьку ставку транзиту, — не беремо до уваги. Так, ставка транзиту в Болгарії становила 2006 року 1,67 дол., але послуги з транзиту оплачувалися «Газпромом» шляхом поставки відповідних обсягів газу по 83 дол., а не по 257 дол., як основного обсягу поставок у Болгарію («Putting a Price on Energy», Energy Charter Secretariat, 2007).

Технічних нюансів щодо транспортних тарифів ще більше. Наприклад, як порівнювати дистанційні тарифи з тарифами «вхід—вихід»? В Європі при визначенні транспортних тарифів було вибрано відстань 110 км, що мало під собою обгрунтування — економічне (виходячи з принципів визначення тарифів), технічне (відстань між компресорними станціями) і логічне (якщо в київському метро можна за один жетон проїздити цілісінький день, то це не означає, що при порівнянні з вартістю проїзду в таксі треба поділити вартість жетона на максимальну відстань, котру можна проїхати за день, і порівняти це з таксою проїзду в таксі). Або ж такі нюанси: відсутні дані щодо деяких країн, чимало компонентів доходу оператора із транзиту не включено до розрахунку.

При цьому непродуктивність дискусії продиктована радше не складністю технічних моментів, а заангажованістю учасників конфлікту. І якщо у випадку з «Газпромом» це можна пояснити економічними інтересами, то ситуація з українськими «експертами» засмучує.

З одного боку, закиди опонентів у заангажованості можуть означати претензії на «істину в останній інстанції», що безсумнівно виглядає погано. З іншого — складно ігнорувати той факт, що незалежних і професійних експертів в Україні катастрофічно бракує. Мало того, що переважна більшість із них прямо залежать від своїх «бізнес-політичних» інтересів, то вони ще й підсвідомо бояться того, що не зможуть вижити в цивілізованих умовах через свою профнепридатність.

Основна проблема з «ринковими» цінами

Це може видаватися дивним, але визначення ціни на газ і тарифів на транзит для України, виходячи з ринкових цін і тарифів у Європі, не відповідає європейській практиці й економічній логіці. Не можна бездумно використовувати європейські ціни, а не європейські принципи.

Щоправда, частковим виправданням для нас у цьому сенсі можуть слугувати заклики до Україні більшості європейських політиків і експертів перейти на так звані європейські ціни. Але європейці через свою лінь і байдужість розбиратися в нюансах того, як застосовувати європейські принципи в українських умовах, не будуть. Їм набагато легше назвати кілька цифр «по пам’яті». Та й яка їм, по суті, різниця? Адже ціна газу, який поставляється «Газпромом» європейським споживачам, від української ставки транзиту безпосередньо ніяк не залежить — це впливає тільки на розмір прибутку російської компанії. А от стабільність поставок у довгостроковій перспективі, економічна справедливість, сталий розвиток — категорії складні, і радити тут щось — справа невдячна. Тому краще просто тиснути на Україну і Росію, щоб вони хоч якось домовилися і дали Європі спокій.

Що відповідає європейським принципам і економічній логіці

Газ. Справді, обсяги біржової торгівлі газом у Європі відносно невеликі, а більшість поставок газу здійснюється в рамках довгострокових контрактів, ціни в яких не прив’язані до біржових цін на газ. При цьому в одного покупця газу може бути відразу кілька «відкритих» довгострокових контрактів із різними поточними цінами. Проте це технічний нюанс.

Важливо розуміти зміст довгострокового контракту — забезпечити на тривалу перспективу економічну вигоду всіх його сторін. Іншими словами, довгостроковий контракт — це інструмент стратегічного партнерства.

У випадку з поставками газу покупець і продавець неабияк залежать одне від одного. Довгостроковий контракт має забезпечити для них насамперед справедливість цін та інших умов поставок. (Категорія «справедливі» ціни є ключовою для розуміння цієї ситуації. Її широке використання в тому числі в європейських країнах свідчить про органічність цього поняття для сучасної ринкової економіки. Причому справедливими можуть бути як ринкові, так і регульовані ціни.)

Механізм забезпечення справедливості цін у рамках довгострокових контрактів на поставки газу в Європу був визначений ще на етапі зародження цього ринку. Для того щоб зацікавити споживача енергоресурсів почати використовувати газ і для цього інвестувати значні кошти в будівництво відповідної інфраструктури, постачальник газу визначає ціну у такий спосіб, щоб використання газу було економічно ефективнішим порівняно з альтернативними (для цього конкретного покупця) енергоносіями.

Щоб при цьому максимально відповідати принципам ринкової економіки, для кожного покупця визначається формула, що містить «ринкові» (біржові тощо) ціни на альтернативні енергоносії та різні коефіцієнти (для врахування різниці в теплотворній здатності, ліквідності, екологічності тощо).

При цьому важливим моментом є те, що використання формули ціни гарантує покупцю порівняну економічну ефективність газу в довгостроковій перспективі. Щоб не було так, що коли інфраструктура вже побудована і покупець уже не може так легко відмовитися від використання газу, постачальник починає «викручувати руки» покупцю залежно від ринкової кон’юнктури: сьогодні високі ціни на газ у США, отже, використовуємо їх; завтра газ став дорогим у Японії — беремо її ціни, післязавтра орієнтуємося на Австралію тощо.

Однак повернімося в практичну площину. Ціна газу в більшості довгострокових контрактів «Газпрому» на його поставку розраховується виходячи з цін на мазут і газойль. Коефіцієнти можуть істотно різнитися для кожної країни або навіть для окремого контракту. Важлива деталь: як правило використовуються середні значення за шість місяців із тримісячним лагом. Наприклад, ціна газу на 1 січня 2009 року може визначатися виходячи із середніх цін на мазут і газойль за квітень—вересень 2008 року. Ця інформація важлива для «гарячих голів», котрі очікують, що відповідна ціна на газ уже в другому кварталі впаде з 450 до 250 дол. Отже, якщо змоделювати ціну за довгостроковими контрактами, з огляду на динаміку цін на мазут і газойль, то вийде, що ціна опуститься до 300 дол. тільки на початок четвертого кварталу 2009-го.

Чому не можна застосовувати ці ціни для України?

По-перше, використання поточної ціни за довгостроковими європейськими контрактами як стартової для України суперечить і європейській логіці. Необхідно визначати стартову ціну за формулою, тобто з урахуванням теплотворної здатності і т.ін., але з використанням цін поточних, а не річної давнини. Адже використання старих цін, тобто до чотириразового падіння цін на нафту і нафтопродукти, уже на «старті» дискримінує покупця, роблячи для нього використання газу вчетверо менш економічно ефективним. Звісно, якби покупець не залежав від газу, він його за такою ціною не купував би...

По-друге, уже згадувалося, що європейська практика визначення ціни в довгострокових контрактах на поставки газу полягає в тому, що формула для кожної країни залежить від її енергобалансу — для цього вибираються альтернативні газу енергоносії, для яких існують «ринкові» ціни.

У випадку з Україною коректно використовувати ринкові ціни на той самий мазут, але замість цін на газойль (який в Україні практично не використовується) брати експортні (тобто достатньо ринкові) ціни на енергетичне вугілля.

Розрахунок ціни для України виходячи з європейської практики визначення ціни в довгострокових контрактах показує, що стартова ціна на газ на 2009 рік має становити 134 дол. США за тисячу кубометрів. (Детальні розрахунки подані в уже згадуваній статті «Україні конче необхідна ринкова ціна на газ».)

Необхідно зазначити кілька принципових моментів:

• це стартова ціна, і в разі підвищення цін на мазут і вугілля вона може бути істотно вищою; будь-яка формула є спрощенням, тому всі розрахунки мають бути предметом фахової дискусії;

• потрібно також враховувати зацікавленість постачальника газу продавати газ за такою ціною: з економічної точки зору, це залежить від його витрат і доступних альтернатив. З одного боку, маржинальні витрати «Газпрому» на видобуток газу і його транспортування відносно невеликі, а можливості збільшити обсяги продажу в Європі в короткостроковій перспективі обмежені пропускною здатністю транзитних газопроводів і прагненням ЄС обмежити частку російського газу на ринку. Крім того, в умовах економічної кризи збільшити обсяги продажу можна тільки за рахунок зниження цін. З іншого боку, довгостроковий контракт має базуватися не тільки на аналізі короткострокових чинників.

Важливо підкреслити, що справедливий довгостроковий контракт на поставки газу потрібен як Україні, так і Росії.

Україні він необхідний через надмірну залежність національної економіки від газу. Якби Україна споживала стільки ж газу, як Польща, то вона могла б відмовитися від імпорту та експортувати 30% газу власного видобутку. Позбутися цієї залежності за рік не можна, тому потрібен захист від цінової дискримінації.

Росії такий контракт необхідний для стійкого зростання капіталізації «Газпрому» і забезпечення інвестиційної привабливості газової галузі.

Транзит. Ще рік тому «ДТ» опублікувало досить детальне економічне обгрунтування роз­рахунку ставки транзиту (див. «ДТ» №2 від 19 січня 2008 року «Економічне обгрунтування розрахунку ставки транзиту газу та вартості імпортного газу»). Розрахунок на 2009 рік із ще більш консервативними припущеннями показує, це економічно обгрунтована ставка транзиту становить 5,11 дол. за тисячу кубометрів на 100 км без врахування вартості технологічного газу (що відповідає поширеній практиці її покриття постачальником у натуральній формі) і при гарантії довгострокового завантаження газопроводу (див. статтю «Ставка транзиту важливіша за ціну на газ»).

Примітно, що після публікації в «ДТ» спростувань не було, як не було наведено й альтернативних розрахунків транзитної ставки.

І це при тому, що різниця між економічно обгрунтованою і поточною ставкою транзиту, яка після вирахування витрат на технологічний газ (по 235 дол. за тисячу кубометрів) становить усього 0,6 дол., виражається дуже значною для України сумою — 5,7 млрд. дол. тільки на 2009 рік. Цікаво, якщо скоро нічим буде виплачувати пенсії, хтось про це згадає?

Ще більш примітним є інший факт. Близько року знадобилося на усвідомлення того, що середня транзитна ставка в Європі зовсім не 2 дол. Використання міфологічної прив’язки вартості російського газу для України до вартості середньоазіатського газу для Росії вже не популярне. Так і хочеться навести цитати з «ДТ», де йдеться про тарифи на транспортування в окремих країнах Європи на рівні 11 і 13 дол.

Однак дотепер не озвучено практично безальтернативний (з погляду відповідності Договору Енергетичної хартії та європейській практиці) принцип визначення транзитного тарифу на підставі економічної собівартості.

Ставка транзиту в 5,11 дол. за тисячу кубометрів на 100 км саме й дорівнює економічній собівартості транзиту.

При цьому, природно, можна уявити ситуацію, коли ціна (ставка) транзиту відрізнятиметься від економічної собівартості. Наприклад, у відповідь на дискримінаційну політику іншої сторони вона може перевищити собівартість.

Ставка транзиту може бути й нижчою за собівартість, наприклад, у такому випадку:

• витрати оператора ГТС необгрунтовано завищені; покупець послуг із транзиту не в змозі оплачувати таку ставку транзиту;

• існують альтернативні газопроводи з нижчим тарифом (уже зараз, тому що майбутні альтернативні газопроводи можна не брати до уваги — ризик майбутнього недозавантаження має бути відображений у поточній ставці транзиту);

• держава вважає за доцільне занизити ставку транзиту «в обмін на щось».

Єдине, про що слід сказати: власник ГТС, тобто український народ, має бути поінформований, чому тариф не відповідає собівартості. Наприклад, треба допомогти «Газпрому». Чи потрібно допомогти нашим заводам одержувати дешевий (?) газ — це замість того, щоб держава отримала 5,7 млрд. дол. і спрямувала їх на кредити на модернізацію тощо. Навіщо ускладнювати життя приватним власникам цих заводів?

При цьому бажано не хитрувати, наприклад, підмінюючи економічну собівартість, розраховану відповідно до міжнародних стандартів і європейської практики, бухгалтерською собівартістю з українських стандартів, дані стосовно якої взагалі не відповідають реальності.

Прогнози

Песимістичний сценарій

Цей сценарій передбачає ескалацію конфлікту. Його наслідки: шкода від втрати залишків іміджу надійних постачальника і транзитера газу перевищить будь-яку сьогохвилинну вигоду від високої ціни; Росія та Україна втратять шанс подолати економічну кризу без соціальних катаклізмів. З найближчих наслідків: черговий виток неконструктивної внутрішньополітичної боротьби в Україні, погіршення відносин між Росією і США, Україною та ЄС.

Базовий сценарій

Можна констатувати, що в України немає стратегічного партнерства ні з Росією, ні з ЄС. При цьому перехід на європейські принципи — взаємовигідного співробітництва на основі ринкової економіки — потребує чи доброї волі сторін, чи істотного зовнішнього впливу з боку ЄС. Плюс необхідний професіоналізм, зокрема, в сфері цих європейських принципів.

Поки що нічого з переліченого не спостерігається, тому якісних змін чекати не варто. Особисті домовленості та дружба «проти когось» можуть допомогти знайти компроміс за ціною та ставкою транзиту. Наприклад, повернутися до ціни 235 дол. і ставки 1,8 дол. При цьому Україна не зможе вчасно платити за газ. У сукупності з іншими чинниками, які теж стосуються базового сценарію, це супроводжуватиметься подальшим розвалом економіки і, зокрема, призведе до суверенного дефолту до осені 2009 року.

Оптимістичний сценарій

НАК «Нафтогаз України» визнає свою формальну неправоту щодо претензій на перегляд ставки транзиту в 2009 році, несанкціонованого відбору газу для забезпечення транзиту, а також визнає провину за те, що пропозиція про перехід на конкретні європейські принципи ціноутворення на газ від нього не надійшла завчасно. «Нафтогаз» невідкладно підписує договір із «Газпромом» практично на будь-яких умовах — адже він каже, що газу в ПСГ достатньо, щоб практично не купувати російський кілька місяців (хіба ціна має велике значення, якщо обсяг імпорту мінімальний?).

Уряд разом з авторитетними європейськими експертами впродовж кількох місяців виробляє конкретні механізми забезпечення економічної справедливості в питаннях імпорту та транзиту газу, які цілком відповідали б ринковим і європейським принципам, а також враховували специфічні українські умови.

Цей механізм пропонується закріпити в міжурядовій угоді з РФ. Не ціни, а саме принципи, за дотримання яких, у тому числі з боку суб’єктів господарювання, відповідають держави.

Паралельно Україна готується до резервного варіанта:

• банкрутство НАК «Нафтогаз» — для того щоб договір про транзит між «Нафтогазом» і «Газпромом» не міг використовуватися як доказ формальної правоти позиції Росії. Це може звучати різко, але це більш цивілізований варіант, ніж використання рішень українських судів;

• вилучення ГТС у «Нафтогазу» і передача знову створеній компанії, яка відповідає нормам українського та міжнародного права;

• НКРЕ публічно регулює ставку транзиту на підставі визнаної в Європі методики;

• Україна заздалегідь попереджає ЄС, що буде змушена наполягати на укладанні з ЄС довгострокового контракту на транзит газу (із резервуванням потужності) і поставки газу (з обсягу, що поставляється з РФ, за ціною для ЄС за вирахуванням вартості транзиту).

Замість епілогу

Позбавляючись ілюзій докризового періоду, нам необхідно визнати, що сучасне стратегічне партнерство — це єдина можливість для України та Росії не загрузнути в постійних внутрішніх і зовнішніх конфліктах.

Щодо газової проблеми це означає, що вона може бути вирішена тільки шляхом переходу на довгострокові контракти на поставки і транзит, які відповідали б сучасним (у цьому випадку — європейським) принципам і економічній логіці.