Фосфатні стоки у Дніпрі

В Україні роками точаться розмови про шкідливість насичення водних стоків фосфатами та фосфонатами - як для екології, для Дніпра, що є основною водною артерією країни, так і передусім - для здоров'я мільйонів українців.

Проте далі "стурбованості" справа не рухається, - держава досі не створила ефективних механізмів захисту вітчизняних водних ресурсів від шкідливих хімічних сполук. Тим часом без подолання цієї глобальної проблеми не може бути й мови про забезпечення українців якісною і чистою питною водою.

Після побутового використання вода, забруднена мийними засобами, потрапляє в систему каналізації, потім - на очисні споруди, а звідти - у Дніпро. Затим вона, недостатньо очищена від фосфорних сполук, знову використовується для побутового водопостачання. Відтак, уже сьогодні концентрація фосфатів у стічних водах Києва перевищила норму більш ніж утричі - і це лише за офіційними даними "Київводоканалу"!

Все це означає, що фосфатна хімія так чи інакше потрапляє в організми мільйонів українців, викликаючи алергічні, шкірні, кардіологічні й навіть онкологічні хвороби. Назагал, звичні мийні засоби, що містять фосфати (солі фосфорних кислот), ведуть нас до справжньої природної і демографічної катастрофи.

Левова частка забруднення - від пральних порошків

Імовірно, багато хто помічав, що влітку вода в Дніпрі набуває зеленого кольору. Та, можливо, не всі знають, що причина цього - масове використання українцями в побуті мийних засобів, які містять фосфати чи фосфонати - сполуки фосфору, котрі дуже шкідливі для організму, проте входять до складу добрив для рослин. Відтак, ці хімічні елементи спричиняють швидкий ріст синьо-зелених водоростей (ціанофітів), які активно поглинають кисень, призводячи до стрімкого вимирання риби й інших живих організмів та порушуючи природну біосистему. Адже лише один грам фосфатів "продукує" від п'яти до десяти кілограмів ціанофітів!

Тим часом у більшості домогосподарств Києва та інших міст є пральні машини, чимало сімей користуються посудомийними пристроями. А, практично, всі мийні засоби і пральні порошки, що їх використовують у побуті українці, виготовлені на основі фосфатів і містять чималу кількість поверхнево активних речовин (ПАР), які нібито сприяють якісному пранню. Весь цей токсичний "букет" через каналізацію разом зі стічними водами так чи інакше "вимивається" в українські річки, озера та інші водоймища.

Так, за експертними оцінками, у басейн Дніпра щороку потрапляє понад два мільйони кілограмів фосфатів та фосфонатів, тоді як назагал у водойми України вливається близько 4,5 мільйона кг цієї "хімії". Тим часом українці на 70% забезпечуються питною водою саме з Дніпра. А з поверхневих вод відбувається водопостачання 85% наших громадян.

То яку ж воду ми з вами п'ємо, зважаючи на те, що більшість очисних споруд (насамперед Бортницька станція аерації, що очищає столичні каналізаційні та водогінні стоки) було споруджено у 60-х роках минулого століття і переважно відпрацювали закладені терміни експлуатації?! Тим часом на модернізацію наявних і побудову нових очисних комплексів потрібні сотні мільярдів гривень, яких годі знайти в українському, завжди в боргах і завжди дефіцитному, держбюджеті. Крім того, фосфати, які потрапляють зі стічними водами в очисні каналізаційні споруди біологічного типу в концентрації більше 5г/т, майже цілком пригнічують життєві функції мікроорганізмів активного намулу і таким чином руйнують очисні споруди, долучаючись до природного середовища неочищеними.

Тим часом фільтри нинішніх архаїчних потужностей заледве здатні вилучати зі стічних вод 30% фосфорних сполук. А це означає, що так чи інакше вони потрапляють у воду, яка тече з кранів домогосподарств і яку водоканали пропонують нам сміливо пити - попри те, що її якість та склад не відповідають стандарту "вода питна"!

Втім, окрім зараження фосфатними сполуками від використання неекологічної побутової хімії населенням, ще одним вагомим чинником забруднення є відходи діяльності автомийок. Лише у столиці їх налічується більше двох тисяч. Річ у тому, що всі вони врізані у зливові каналізації, через що відходи (бензин, мастила та інша хімія) потрапляють у Дніпро та інші річки. Причому практично всі автомийки використовують мийні засоби, які також містять фосфати!

Згідно з офіційними даними, щороку такі компанії скидають в українські водойми понад 2 млрд кубометрів стоків, і лише дві третини їх проходять через очисні споруди. Крім того, свій токсичний внесок у забруднення води роблять підприємства, які вперто не бажають встановлювати очисні комплекси, - тим більше що дієвого контролю з боку держави досі немає.

Утім, найбільші забруднювачі води фосфатами й фосфонатами - пересічні українські громадяни, які найчастіше зовсім не обізнані з проблемою і не звертають жодної уваги на склад мийних засобів, куплених у супермаркетах. Тож, згідно зі статистикою, через безконтрольне використання домогосподарствами фосфатних пральних порошків та іншої побутової хімії, саме комунальні підприємства дають до 70% забруднення поверхневих вод. Другу сходинку антиекологічного рейтингу посідають промислові підприємства (в тому числі - автомийки) - понад 20%. І лише 5% - за аграрними господарствами.

Вочевидь, про згубний вплив фосфатних сполук знають у вищих ешелонах влади - Кабміні, Верховній Раді, Мінекоенерго, Державній екологічній інспекції. Та чи вживають вони адекватних заходів для подолання "фосфатного Чорнобилю" (як називають це явище екологи)? Запитання риторичне.

Чому влада не заборонить фосфати в Україні законом?

Одна з опцій розв'язання проблеми з фосфатами - можлива реконструкція та оновлення очисних споруд, що перебувають на балансі регіональних водоканалів. Проте, як свідчить практика, достатніх інвестиційних ресурсів для цього немає ні в уряду, ні в місцевої влади та комунальних підприємств. Кредити від міжнародних фінансових інституцій покривають невелику частку кошторисів, іноземні ж інвестори остерігаються заходити в такі тривалі за окупністю проєкти (особливо зважаючи на надвисокі корупційні ризики), вкрай занедбану інфраструктуру та нереформованість судової системи.

Тим часом "фосфатному Чорнобилю" можна було б запобігти забороною фосфатовмісних мийних засобів на законодавчому рівні. Проте жоден український уряд досі не спромігся взяти на себе таку відповідальність. І про це свідчить увесь пустопорожній "бекграунд" фосфатного питання.

Так, уперше проєкт закону про заборону фосфатів розробили 2011 року, але він так і не був підтриманий. Далі - влітку 2013 року в Верховній Раді був зареєстрований законопроєкт "Про державне регулювання в сфері миючих засобів". Та, незважаючи на шляхетну мету - поліпшення ситуації з охороною довкілля, приведення національного законодавства у відповідність до вимог ЄС щодо мийних засобів на основі фосфатів, а також стимулювання бізнесу виробляти екологічно безпечні мийні засоби, - законопроект не був ухвалений. У квітні 2014 року його відкликали, - в уряду, як і завжди, з'явилися інші, нагальніші проблеми.

Безплідні спроби тривають досі, вже за нової влади. Останній проєкт Закону "Про державне регулювання у сфері мийних засобів" було зареєстровано у Верховній Раді України в серпні минулого року, але парламент відхилив і його.

На сьогодні єдиним документом, який регулює норми використання фосфатів, є Технічний регламент мийних засобів, остання редакція якого затверджена постановою Кабміну ще 2013 року. Відповідно до документа, на одне прання має припадати не більше 0,5 грама фосфатів. Утім, за оцінками фахівців сфери, в найпопулярніших серед українців порошках кількість фосфатів в одній дозі прального засобу може сягати аж 60 грамів. Насправді ж багатьом "акулам" рітейлового бізнесу жодні регламенти не писані, - адже ні дієвого контролю, ні відчутних штрафів чи іншої серйозної відповідальності в Україні просто-таки немає!

То що ж виявляється: зусилля міжнародних виробників, котрі не гребують насичувати український ринок побутовою хімією з підвищеним вмістом фосфатів, місцевих рітейлерів та інших лобістів фосфатовмісної продукції переважують "політичну волю" нинішніх урядових реформаторів? Приховані лобісти давно навчилися щедро мотивувати в Україні численних "екологічних" та інших чиновників. А сьогодні владі не до стратегічних питань у сфері екології й чистоти питної води - тим паче не до проблеми фосфатів, хоча вони є бомбою уповільненої дії. Можновладці нині затято опікуються коронавірусом і світовою економічною кризою, що невблаганно насувається, геть ігноруючи загрозу кризи екологічної, і насамперед - "фосфатного Армагеддону".

Які заходи мала б забезпечити держава?

На жаль, проблемою чи не кожної влади в Україні є відсутність стратегічного бачення та ефективного інструментарію, практично, в кожній сфері - політичній, економічній соціальній, екологічній… Те саме стосується і проблеми зараження вітчизняних вод фосфатами й фосфонатами. Уряд уже давно мав би з цього приводу бити на сполох, проте можновладці й далі вдають, що серйозної загрози екології та здоров'ю нації немає. Тож уряд просто-таки зобов'язаний у терміновому режимі здійснити, як мінімум, такі заходи:

- спільними зусиллями Кабміну, Верховної Ради, експертної спільноти та громадських організацій розробити Національний план дій щодо запобігання забрудненню українських водних ресурсів фосфорними та іншими токсичними сполуками. Він має включати і зниження промислового забруднення, і обмеження використання мийних засобів із вмістом фосфору, і заходи з відновлення гідрологічного режиму в межах усього басейну Дніпра. Необхідно імплементувати законодавчий, інституційний і практичний досвід Європейського Союзу та інших цивілізованих держав.

Ідеться насамперед про те, що більш як у півсотні розвинених країн світу у 80–90-х рр. минулого століття було введено законодавчі обмеження або повну заборону на використання фосфатних пральних порошків та мийних засобів. Вони заборонені в багатьох країнах світу вже понад десять років. Нині в Німеччині, Італії, Австрії, Норвегії, Швейцарії і Нідерландах перуть лише порошками без фосфатів. У Бельгії налічується понад 80% мийних засобів, що не містять фосфатів, у Данії - 54%, Фінляндії та Швеції - 40%. А в Японії вже на 1986 рік у пральних порошках фосфатів не було взагалі;

- головним кроком, який треба зробити на шляху до вирішення проблеми очищення Дніпра, інших річок, підземних вод та питної комунальної води від фосфорних сполук, має стати напрацювання нової редакції законопроєкту "Про державне регулювання в сфері миючих засобів". Цим мусить зайнятися національна експертна комісія з представників міжнародних профільних структур, уряду, місцевої влади, водоканалів, спеціалізованих установ та організацій, громадського сектора. Головним лейтмотивом документа має стати заборона виробництва, імпорту, використання й продажу пральних порошків і мийних засобів із вмістом фосфатів та фосфонатів. Водночас має бути встановлений перехідний період терміном на три роки з паралельним введенням регуляторних, податкових, інфраструктурних та інших стимулів для компаній, які виробляють, імпортують чи продають безфосфатну продукцію;

- необхідно законодавчо заборонити діяльність підприємств (у тому числі автомийок), які зливають неочищені від фосфатів та інших небезпечних сполук відходи в українські водойми. На першому етапі - встановити істотні штрафи за порушення екологічного законодавства. Для цього варто посилити контроль над діяльністю бізнесу в цій царині, наділивши додатковими повноваженнями Державну екологічну інспекцію;

- потрібно розробити комплексну програму очищення Дніпра від фосфатних та інших шкідливих речовин. Варто запозичити досить повчальний німецький "кейс" із ревіталізації національної гордості Німеччини - річки Рейн. Років 20 тому вона була переповнена викидами, не годилася для купання. Держава створила національну програму, розробила план дій, профінансувала всі заходи. І тепер це - абсолютно чиста річка;

- влада має створити фонд модернізації очисних споруд, що перебувають на балансі регіональних водоканалів. Наповнюватися він повинен за рахунок щомісячних відрахувань із державного та місцевого бюджетів (відповідно, у розмірі 1% та 5%), коштів від поступового збільшення тарифу за комунальне водопостачання, інвестиційної складової, грошей від міжнародних донорських структур тощо. У цьому контексті, варто запозичити закордонний досвід: наприклад, у Німеччині тільки на очисні споруди для річки Рейн вклали 50 млрд дол.; у США для захисту Великих Озер - понад 200 млрд дол., у Китаї для захисту головних річок - понад 100 млрд дол.;

- необхідно започаткувати всеукраїнську соціально-рекламну кампанію для всього населення, яка має всебічно роз'яснювати українцям шкідливість використання фосфатних порошків, формувати відповідальне ставлення громадян до чистоти водних ресурсів, стимулювати перехід на безфосфатну побутову хімію тощо.

Більше матеріалів Олега Тітамира читайте тут.