Європейська Україна в Мінську

Тиждень тому газета «Дзеркало тижня. Україна» перша повідомила про те, що президент України має намір звільнити посла в Білорусі Романа Безсмертного і призначити на цю посаду перевіреного регіонала. Сталося це швидко, буквально через кілька годин, як завжди, у п’ятницю ввечері без жодного коментарю адміністрації президента і МЗС. З огляду на те, що нині коїться в Білорусі, у Безсмертного були явні підстави пити шампанське того вечора. Німе запитання «за що?» повисло у повітрі… Інтерпретацій безліч: «комендант Майдану» чужий у команді Януковича, різкі заяви щодо ситуації з правами людини в Білорусі та багато іншого. Проте це не офіційне трактування Києва. У Мінську ж усе гранично ясно: Безсмертний дотримувався чіткої і зрозумілої проєвропейської позиції, спілкуючись як із білоруською владою, так і з білоруською опозицією. Дипломатичні кола ЄС оцінюють це рішення однозначно: Україна стає на шлях Білорусі.

Зі сказаного зрозуміло, що Мінськ - це не місце для яскравих дипломатичних тусовок у «кіс-кісах» та вечірніх сукнях. Білорусь - унікальна країна, для якої всі інші країни або вороги, які фінансують п’яту колону, або «козли», або «вошиві», або «цеерушники», або «дерьмократи». Без варіантів... Така обстановка явно сприяє згуртуванню самих дипломатичних кіл і утворенню в їхньому середовищі інтелектуально сильного й активного стрижня. Таким і є представництво країн ЄС у Мінську. За останній рік у цьому колі дедалі частіше можна було помітити некадрового дипломата Романа Безсмертного. Здавалося б, він повинен бути новим обличчям, проте для багатьох виявився старим знайомим, якого добре запам’ятали з часу «помаранчевої революції».

Уже перший прийом з приводу Дня Незалежності України, який давав Безсмертний на посаді посла, насторожив офіційний Мінськ. Посольство святкувало у свіжовідреставрованому театрі опери та балету, в якому на стінах красуються золочені барельєфи Леніна. Перед традиційними промовами з приводу свята та чергового обміну люб’язностями, було відеопривітання президента Януковича і короткий фільм, у якому використано кадри з гучної документальної стрічки Гофмана. На екрані з’явилися кадри, де зносять пам’ятники Леніну в Україні, і це було явно не до душі «радянському» за своєю суттю Мінську. І ще більше не сподобалася представникам білоруської влади картинка з Біловезької Пущі: Кравчук, Шушкевич, Єльцин підписують документ про співдружність СНД, який залишився в наших головах символом розвалу Радянського Союзу. Для українців - це віха в історії незалежної держави, а для чинної білоруської влади - відео неугодного Шушкевича. Балкон Мінської опери вибухнув оплесками, і всім присутнім стало зрозуміло, що на свято посол Безсмертний посмів запросити представників опозиції. На фуршеті були помічені Станіслав Шушкевич, екс-кандидат у президенти Андрій Санніков і багато хто з тих, хто опинився за гратами після виходу на площу 19 грудня минулого року. Я пам’ятаю, як тоді представники опозиції казали, що вперше посольство України запросило їх на свято. Це був абсолютно європейський жест: повага і до влади, і до опозиції.

Безсмертний прогнозував реакцію білоруської влади, оскільки вже до свого першого прийому в ролі дипломата він устиг побувати на виховній розмові в МЗС. Це була звичайна, я навіть сказала б чергова, бесіда офіційного Мінська з неслухняним послом, якими зазвичай бувають дипломати ЄС. Головний лейтмотив: не з тими маєте справу, пане Безсмертний. Воно й зрозуміло: адже вже в перші місяці перебування на білоруській землі Роман Петрович, як і личить дипломату, провів низку зустрічей із представниками влади та опозиції. Звичайно, він міг би захопитися перечитуванням класиків світової літератури чи поринути в нескінченний концерт народної творчості, що їх полюбляє влаштовувати українська діаспора, або, наприклад, розвести бджіл... Коротше, відморозитися й відбути спокійно свій строк призначення до кінця. Попри те що Безсмертний заявляв білоруській пресі, що не займається експортом революцій, його побоювалися. На церемонії вручення вірчих грамот Лукашенко підійшов до Безсмертного і сказав: «Я знаю, хто ти» і при цьому передав привіт президенту України... чомусь Ющенкові (ЗМІ навіть заплуталися і написали про різних президентів - хто про Ющенка, хто про Януковича).

І цей «хто ти» не змусив на себе довго чекати. У той час як представники офіційного Києва на прес-конференції розповідали, що Україна була представлена на інавгурації президента РБ послом, дипкорпус Мінська знав: Безсмертного там не було. Вже набагато пізніше, через день після указу президента про звільнення з посади, він скаже «Комсомольській правді»: на інавгурацію до диктаторів я не ходжу. Хіба міг комендант мільйонного помаранчевого Майдану зайняти іншу позицію? Йти на інавгурацію до людини, яка напередодні чергової коронації відправила в СІЗО більш як 600 людей просто за те, що вони вийшли на площу відстоювати свої права? Йти на інавгурацію до людини, котра їхала на неї порожніми вулицями і виголошувала промову в аудиторії заляканих і слухняних? Такий вчинок посла України був іще одним кроком назустріч європейським цінностям.

Пізніше Роман Безсмертний заявить, що президентських виборів у Білорусі в українському розумінні не було, і акцентуватиме увагу на порушенні прав людини та необхідності звільнити політув’язнених. Тут-таки підметушаться комуністи, які під час звіту у Верховній Раді міністра закордонних справ Костянтина Грищенка запитають, що собі дозволяє посол України в РБ. Іще за кілька місяців знову комуністи не полінуються відправити депутатський запит з приводу перебування Безсмертного на посаді.

Посольство України досить швидко витягало з РВВС правозахисників - громадян України. Їх затримують у Мінську з неабиякою регулярністю: щомісяця. За поодинокими винятками це навіть і в пресу не потрапляло.

За місяць до звільнення Роман Безсмертний, посли ЄС і родичі противників режиму написали лист на підтримку засуджених за вихід на площу 19 грудня. Лист був білоруською мовою і писався під диктовку - як диктант. У такий спосіб посли ЄС і України продемонстрували повагу до білоруської мови і висловили підтримку політв’язням. Уривок з «Листів з-під шибениці» Костуся Калиновського з підписами євродепутатів і Романа Безсмертного стануть сторінкою яскравої життєвої історії борців за європейську Білорусь. «Цілою країною йди воювати за своє людське і народне право, за свою землю рідну», - саме таку фразу написав засудженим Роман Петрович.

Мова, історія і традиції - основні цінності будь-якого народу. У Білорусі президент не розмовляє білоруською, а посли пишуть нею диктанти і проводять конференції на тему «Збереження національної культури Білорусі».

Ще одним прикладом того, як білоруська влада ставиться до своєї історії, до свого народу, є Куропати. Куропати - це лісова зона в Мінську, місце загибелі жертв політичних репресій 1937-1941 років. В урочищі налічується близько 500 масових поховань сталінських репресій. Тут від куль НКВС БРСР загинули угорці, поляки, євреї, білоруси, українці та багато інших. Чинна влада не приходить уклонитися дерев’яним безіменним хрестам, вона їх не помічає з вікон своїх автомобілів. Тут покладав квіти екс-посол України. «Куропати - це українська Биківня, де полягла українська еліта», - казав він.

Згадував він добрим словом і найвідомішого письменника Василя Бикова, зустрічався з його вдовою і носив на його могилу квіти. «Ніхто так не розумів війну і не писав про неї, як Биков і Довженко», - цитували в Мінську Безсмертного. Сам президент Білорусі неодноразово казав, що «на жаль, Биков - та людина, котра не приймає політику, яку проводить Лукашенко». Причин конфлікту було кілька. По-перше, за словами «бацьки», Биков був рупором Шушкевича і Позняка під час президентських виборів. По-друге, білоруський письменник не розумів зближення РБ з Росією і введення російської мови як державної. Великого письменника цькували так, що він був змушений жити в Німеччині і Фінляндії. «Опозиція зникає в невідомому напрямку, а прокуратура ніяк не може знайти злочинців», - сказав в інтерв’ю «Московскому комсомольцу» у 2002-му Василь Биков.

Для того щоб жити і працювати в Білорусі, потрібно бути або сильною людиною, або страусом. Щоправда, у другому випадку голова буде нестерпно боліти від постійних ударів об землю, за які, до того ж, буде соромно до кінця життя... Безсмертному соромно не буде. Він гідно пережив заслання, в яке його відправили рідні однопартійці на чолі з Ющенком, готуючи собі кабінети і офіси після програних президентських виборів. Цього тижня на прийомі з приводу Дня незалежності Швеції Безсмертному в Мінську не давали проходу: дипкорпус висловлював жаль і дивувався. А один з послів у подарованому Роману Безсмертному «Кобзарі» Шевченка написав: «Із великим задоволенням я познайомився з першим європейським послом України в Білорусі».