ЄВРО-2012. Заслуги першого ступеня

Отже, звершилося. Скептики, злостивці і просто песимісти посоромлені. Виконком УЄФА, який засідав 10-11 грудня в готелі Reid’s Palace міста Фуншал на острові Мадейра, зберіг паритет між українськими і польськими містами, які через 909 днів приймуть фінал чемпіонату Європи з футболу. Тобто Донецьк, Київ, Львів і Харків, Варшава, Вроцлав, Гданськ і Познань. Стартує Євро-2012 у Варшаві, а фінальний матч, як було передбачено ще в Кардіффі, відбудеться на київському НСК «Олімпійський». Ура!

Про те, як готуватиметься Україна в умовах ослаблення петлі, - розмова окрема. Бо контроль за нашими чиновниками треба посилювати постійно.

В УЄФА це, схоже, встигли засвоїти дуже добре.

Хоча насправді навіть в Україні можна було б обійтися і без жорстоких каральних механізмів. Щоб це зрозуміти, треба перенестися на тиждень назад у Харків. Де урочисто здавали в експлуатацію оновлений стадіон «Металіст». За тиждень українські, російські, європейські та інші світові ЗМІ щільно розтиражували всі подробиці, пов’язані з другим українським (після «Донбас-Арени») стадіоном, на якому тепер уже точно проходитимуть фінальні матчі Євро-2012. Як і розхапали на заголовки відповідь генерального інвестора і за сумісництвом головного координатора підготовки Харкова до Євро-2012 Олександра Ярославського польським журналістам. Котрі спробували «дістати» його запитанням: мовляв, у Польщі є інформація, що Україна може не отримати на Мадейрі паритету міст, а Київ, відповідно, - фіналу.

Ярославський, який поєднав відкриття стадіону з власним п’ятдесятиріччям, відреагував суто по-харківському: «У Польщі є інформація, а в нас є стадіони»... І мав рацію. Оскільки рахунок 2:0 на користь України за кількістю готових стадіонів не міг не стати надпереконливим, якщо не одним з основних аргументів для вищої ланки керівництва УЄФА на користь п’ятничного рішення. І не виключено, що головні футбольні функціонери Європи могли голосувати «за» схему 4х4, вірячи, що Україна візьме за основу підходів до підготовки країни до Євро-2012 саме харківську модель. Правда, українські чиновники назвали Харків модельним ще влітку. Але впроваджувати досвід ні Львів, ні Донецьк, ні Київ особливо не поспішали. Хоча в Харків їхні представники їздили. Дехто засвітився і на дні народження Ярославського.

До речі, про ювілей. Як свідчить народна мудрість, п’ятдесят років простіше прожити, ніж відсвяткувати. І для винуватця торжества це випробування не з найлегших. Та ще коли формат передбачає як мінімум три інгредієнти в одному флаконі. Гостям значно легше. Спочатку - невеликий головний біль, пов’язаний із вибором подарунка. Потім - півторахвилинні творчі муки під час проголошення стандартного привітання. І повна свобода дій, тобто пий, їж, танцюй. А іменинник, дивлячись на свято життя, нервово метикує, чи вистачить горілки...

Правда, генерального інвестора підготовки Харкова до Євро-2012 Олександра Ярославського, який п’ятого грудня відзначав п’ятдесятиріччя, останнє зауваження не стосується. На всіх святкових майданчиках проблем ні з закусками, ні з випивкою, звісно, не було.

У команди Ярославського, яка готувала симбіоз урочистого відкриття стадіону «Металіст» із п’ятдесятиріччям почесного президента АТ ФК «Металіст», голова боліла з інших причин.

Мігрень політична

Що стадіон (особливо заповнений) - дуже корисне місце для спілкування з народом, політики знають давно. Як мінімум, із часів Римської імперії. Коли над Колізеєм гриміла знаменита речівка гладіаторів: Ave, Caesar! Morituri te salutant! Себто - «Здрастуй, Цезарю! Ті, хто йде на смерть, вітають тебе!»... У наші дні, з огляду на розвиток телебачення, Інтернету й тероризму, політики використовують стадіони не так активно. Але часом можуть і згадати старе. У кожному разі, такий VIP-об’єкт, як президентська ложа, з проектів будівництва нових стадіонів нікуди не зник. Тож немає потреби пояснювати, наскільки ідеологічно ласим видавався українським політикам харківський «Металіст» напередодні 5 грудня. Тим більше що декому з них здавалося, буцімто народ і досі в захопленні від їхньої присутності на відкритті донецької «Донбас-Арени» наприкінці серпня. Але пощастило далеко не всім. Зі штабів деяких кандидатів у президенти в служби, котрі готували харківське свято, телефонували до останнього дня. Настирливо допитуючись, чи не з’явилося в їхніх патронес і патронів приводів для появи в Харкові. Знервованість претендентів на трон із другого ешелону можна зрозуміти. Оскільки чотири кандидати потрапляли в ложі «Металіста» автоматично. Бо відкриття стадіону - справа державна, а вони - президент, прем’єр-міністр, спікер парламенту й лідер опозиції. Врешті-решт, електорат побачив тільки двох. Приїзд Литвина скасували в суботу вранці. А Юлія Тимошенко промайнула на стадіоні години за чотири до урочистого відкриття. Проте вдало. Бо, по суті, саме Тимошенко стадіон і відкрила. Оскільки першою з вітчизняних VIP-ів пройшлася по килимовій доріжці. Першою з вітчизняних VIP-ів офіційно ступила на газон і оцінила антивандальні крісла. А заодно зібрала немислиму для Харкова кількість українських та закордонних ЗМІ. (Самих тільки телекамер було близько 50.) І провела прес-конференцію спільно з Олександром Ярославським, головним директором Євро-2012 Мартіном Каленом та його українським колегою Маркіяном Лубківським прямо на полі стадіону. Що, природно, відразу пішло у випуски новин. Зі спілкування з пресою прем’єр узяла максимум. Розказавши urbi et orbi про виняткову знаковість ролі свого уряду в підготовці України до Євро-2012. Про знаковість ролі Олександра Ярославського в підготовці до Євро-2012 міста Харкова. А заодно і про унікальність українського ВПК, оскільки наступним пунктом маршруту ЮВТ був завод ім. Малишева. Окремо не можна було не оцінити реакції прем’єр-міністра на запитання, чому вона не відкриватиме стадіон разом із Ющенком та Януковичем. «Вони святкують, вона - працює!» - пояснила лідерка БЮТ і відбула дивитися військову техніку. На цьому, власне, всі натяки на президентську кампанію й скінчилися.

Тут слід віддати належне Ярославському, який зумів не тільки перебудувати стадіон, а й зачистити його. Зробивши зоною, вільною від політики. Оскільки з ораторів, допущених до народу, слово дали лише Віктору Ющенку. Та й то виключно в рамках протоколу. Як номінальному главі держави. Але краще б Ющенко до мікрофона взагалі не підходив. Навіть попри те, що перед такою аудиторією йому явно більше виступати не доведеться. Чи те, що трибуну для президента доправили спецрейсом із обладміністрації... Так, як у Харкові, Ющенка не освистували ні в Дніпропетровську, де він відкривав перший стадіон, ні в Донецьку, де «закріплював» свій успіх. У Харкові президентське привітання було заглушене в найкращих традиціях КДБ часів боротьби з ворожими голосами. Жодних подробиць. Тільки свист і «ганьба!!!». Але Ющенко мужньо пройшовся по всіх граблях. Включно з процедурою нагородження героїв. Олександру Ярославському глава держави, наприклад, пожалував орден «За заслуги» II ступеня. За дивним збігом обставин, того ж дня і точно таким самим орденом президент нагородив ще й такого собі депутата Харківської обласної ради пана Качука. Який явно не побудував жодного стадіону чи аеропорту. Зате в минулому був директором Харківського відділення покійного АПБ «Україна», а тепер - очолює Харківське відділення Нацбанку. Тобто фінансового інституту, що досі відмовляється виділяти прибутки на підготовку об’єктів Євро-2012.

Ні, все ж таки дуже цікаво: зважаючи на що на Банковій оцінюють заслуги? Чому, наприклад, Ярославського президент за стадіон нагородив, а Ахметова проігнорував? А як співвідносити «заслуги другого ступеня», скажімо, зі спеціальною відзнакою, врученою Ярославському від імені УЄФА Мартіном Калленом? Нагородою, яку в Європі мають одиниці. Але це так. До слова. Оскільки після роздачі нагород виступи закінчилися. І Віктор Янукович, котрий сидів у ложі поруч із Рінатом Ахметовим, так і не зміг зробити звичні паси в бік народу. Чим явно був роздратований. Оскільки розумів, що на тлі фіаско Ющенка його поява перед електоратом могла бути дуже ефектною. Та напхом напханий стадіон дружно скандував інше прізвище. І Ярославський почувався зіркою, яку не відпускають зі сцени на оваціях. Але тут диктор оголосив, що починається матч між ФК «Металіст» і київською «Оболонню», і стадіон поринув у властиву йому атмосферу.

Мігрень футбольна

І знову треба віддати належне Ярославському. Котрий, здаючи стадіон в експлуатацію, явив дива менеджерської тямущості. Оскільки той, хто бачив відкриття «Донбас-Арени», логічно думав, що Ярославський теж піде шляхом розгонистого шоу. І в результаті втягнеться в конкуренцію з Рінатом Ахметовим, котрий вгатив у відкриття свого стадіону не один мільйон доларів. Але сподівання на гламур - «у кого що крутіше» - не виправдалися. Ярославський відкривав стадіон, а не дискотеку. До того ж у грудні. А змусити платити гроші за те, щоб побути кілька годин при нуль-мінус один, непросто. На таке здатні справжні фанати. Що й було доведено тим-таки аншлагом. Інша річ, що команда «Металіста» підвела свого шефа і не змогла піднести окремий подарунок. Рахунок 0:1 на користь «Оболоні», зрозуміло, радості Ярославському не додав би і в несвятковий день. Тим більше що гольових моментів у «Металіста» було як мінімум шість. Включаючи нереалізований пенальті і два влучання в перекладину. Зате все було по-справжньому. І немає підстав для підозр в організації договірного матчу. Отже, гра вийшла дуже драматичною. Підігрівалася, щоправда, більше трибунами, ніж ложами, заповненими VIP лише в першому таймі. Взагалі вболівальники класу VIP - це окреме видовище. Сам лише Ющенко чого вартий. На полі гострий момент біля лівих воріт, а глава держави демонстративно уважно вивчає прилад освітлення у правій частині козирка даху. Якийсь інтерес до гри демонструвала хіба що глава президентського секретаріату. Але, напевно, з помсти за освистання шефа пані Ульянченко щиро раділа кожному промаху «Металіста». На жаль, помста вийшла неповною. Гола у ворота «Металіста» президентська команда так і не побачила. Після першого тайму ні Ющенко, ні його почет у ложі не з’явилися. І за грою спостерігали справжні вболівальники. Щоправда, у другому таймі увагу Ярославського від гри відвернув іще один олігарх, котрий з’явився із запізненням і в компанії свого тестя. Тобто ті, кого ще недавно називали «президент зі своїм зятем». Щоправда, після гола Кучма і Пінчук пробули в ложі недовго. За матчем залишилися стежити головні «раби футболу» - Ярославський і Ахметов. Інша публіка розважалася у прихованих від сторонніх очей апартаментах, де їх вражали як гастрономічними, так і технічними дивами. Включаючи, скажімо, голографічне зображення ювіляра. На кшталт того, що використовував, скажімо, Шварценеггер у фільмі «Згадати все». Тобто демонстрували те, чим буде славний Харків, коли прийматиме матчі Євро-2012. І все ж таки головною цінністю тусовки (у прямому і переносному значенні) були гості, які прибули привітати ювіляра практично з усіх кінців землі. Тільки Росія була представлена половиною свого ВВП (не плутати В.В.Путіна із внутрішнім валовим продуктом). Починаючи з давнього друга іменинника мільярдера Олега Дерипаски, з котрим Олександр Ярославський до кризи планував активно долучитися до підготовки країни до Євро-2012. У тому числі й тому, що саме структури Дерипаски готують Сочі до зимової Олімпіади-2014. Криза плани порушила. Але й без іноземних інвестицій ювіляр «вагу взяв». Що підтвердив і директор Євро-2012 Мартін Каллен: «Олександр Ярославський і харків’яни зробили все, щоб Україна через два з половиною роки змогла провести відмінний чемпіонат Європи з футболу».