Євро-2012 — шанс відкрити Україну світу

Серед багатьох подій, очікуваних в Україні найближчими роками, дедалі більшої значимості та популярності набуває фінал чемпіонату Європи з футболу 2012 року. Євро-2012 і підготовка до нього є предметом обговорення в політичних та урядових колах, у середовищі спортсменів та уболівальників. Цю тему широко обговорюють також і в пресі.

Така увага є закономірною, адже підготовка до проведення фіналу зачіпає практично всі сфери нашого суспільства. Це стосується і подальшого розвитку туризму в Україні. Саме тому завдання, що стоять перед туристично-курортною сферою у зв’язку з проведенням Євро-2012, обговорювалися 22 листопада на засіданні експертної комісії з питань розвитку туризму та рекреації Національної ради з питань культури та духовності при президенті України під керівництвом голови ради М.Жулинського.

Очевидно, що проведення в країні ігор такого масштабу означає перебування в Україні значного числа приїжджих — спортсменів, спеціалістів та уболівальників, словом, туристів із різних країн світу. Це справді чудовий шанс і унікальна нагода ознайомити гостей чемпіонату не лише зі стадіонами та матчами, готелями та ресторанами, а й показати їм красу нашої природи, пам’ятки історії та архітектури, нарешті, просто дати можливість відчути тепло і гостинність українського народу.

На мій погляд, саме цей бік майбутнього чемпіонату є навіть важливішим, ніж майбутні спортивні та фінансові результати. Це шанс відкрити Україну Європі і світу, зробити її вже в недалекому майбутньому привабливою туристичною державою, значно збільшити турпотоки з інших країн.

Сьогодні світ переживає справжній туристичний бум. Стрімко зростає число подорожуючих. Якщо в 1950 році у світі міжнародні подорожі здійснювали 25 млн. людей, то у 2000-му ця цифра сягнула майже 700 млн. За прогнозами Всесвітньої туристичної організації очікується, що 2010 року міжнародні подорожі здійснюватимуть понад мільярд людей. А якщо додати до цього внутрішні поїздки та екскурсії, то виявиться, що більш як третина населення планети перебуває в статусі туристів. Загальновідомо, що питома вага індустрії туризму становить близько 10% світового валового національного продукту і 7% загального обсягу світових інвестицій. Для більш ніж 40 країн світу туристична галузь є основним джерелом надходжень у національний бюджет, а для 70 — однією з
трьох його основних статей.

Яке ж місце на світовому курортно-туристичному ринку посяде в цій ситуації Україна, чи буде вона затребувана в найближчому майбутньому і що ми зможемо запропонувати дедалі більшому потоку туристів?

Нас не може задовольняти те, що, відповідно до звіту Всесвітньої ради подорожей і туризму, підготовленого у співробітництві з Оксфордським відділом економічних прогнозів, Україна посідає лише 110-те місце у світі за рівнем активності розвитку туристичної індустрії. А ми ж одна з провідних країн у Європі за рівнем забезпеченості цінними природними та історико-культурними ресурсами.

Враховуючи нинішній стан туризму в Україні, для досягнення поставленої мети необхідно в короткі строки вирішити досить складні проблеми. Сучасна туристична індустрія — дуже складна й багатогранна економічна система. Туризм не тільки прямо чи опосередковано охоплює більшість галузей економіки, у тому числі промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, страхування, зв’язок, торгівлю, громадське харчування, житлово-комунальне господарство, сферу побутових послуг, культуру, мистецтво, а й стимулює їхній розвиток. Туризм може і повинен стати одним із найефективніших засобів отримання прибутку, стимулювання ринкових відносин, активного впливу на зайнятість населення. Крім економічного, важливим є і політичний аспект впливу туризму, оскільки імідж країни на світовій арені залежить і від вражень туристів, які її відвідали. Значну роль туризм відіграє також у питаннях охорони здоров’я та духовної культури населення.

Основою туристичної індустрії є насамперед туристична інфраструктура і турпослуги. Не секрет, що нинішній стан інфраструктури не задовольняє ні українських, ні іноземних туристів, а рівень сервісу і якості надаваних послуг робить нас іноді просто неконкурентоспроможними.

Стан транспортної інфраструктури більшості рекреаційних територій характеризується низьким рівнем розвитку єдиної транспортної мережі, пришляхового сервісу та інформаційного облаштування, незадовільним станом дорожнього покриття та безпеки дорожнього руху. У частині залізничного сполучення — зношеністю значної частини рухомого складу, високою вартістю проїзних квитків.

Не краща ситуація в комунальній сфері. Занедбаний технічний стан інженерної та комунальної інфраструктур у низці регіонів, дефіцит води, нерозвиненість каналізаційних мереж негативно позначаються на санітарно-епідеміологічному стані туристично-рекреаційних територій. У курортних регіонах недостатньо використовують енергозберігаючі технології, не впроваджують сучасних технологій утилізації та переробки побутових відходів.

Усі ці чинники, безперечно, позначаються на стані і якості туристичного продукту та курортних послуг. Мало того — на них постійно наголошують іноземні туристи і різні організації як на чинниках, що стримують розвиток туризму в Україні. Підготовка до Євро-2012 без вирішення цих нагальних проблем просто неможлива, і профільні міністерства повинні виконати справді великий обсяг робіт.

Я неодноразово порушував питання про необхідність збереження та ефективного використання наявного в державі багатющого ресурсного потенціалу, щоправда, частіше йшлося про природні лікувальні ресурси.

У контексті підготовки до чемпіонату Європи, у процесі розробки різних турів та екскурсійних програм необхідно приділити серйозну увагу стану туристичних ресурсів, насамперед пам’яток природи, історії та архітектури, об’єктів екскурсійного показу. Ми повинні визнати, що в Україні сьогодні відсутня цілісна система їхнього раціонального використання, не визначено напрямів їх освоєння та розвитку, унікальні природні та історико-культурні ресурси часто використовують неефективно й незаконно.

На сьогодні близько 70 відсотків об’єктів культурної спадщини України перебувають у незадовільному стані, а кожен десятий об’єкт — в аварійному і потребує реставрації або реконструкції.

Враховуючи, що історико-культурна спадщина та унікальні пам’ятки природи викликають величезний інтерес вітчизняних і іноземних туристів, ми повинні активно використовувати наявний потенціал і розробити ефективну модель створення туристичної інфраструктури в історико-культурних та природних заповідниках.

Безумовно, для вирішення всіх окреслених проблем необхідне значне бюджетне фінансування. Поряд із цим, і на державному, і на регіональному рівні слід продовжувати роботу над залученням інвестицій у створення сучасної курортної та туристичної інфраструктури. При цьому закономірно, що і іноземні, і вітчизняні інвестори очікують від нас створення сприятливого клімату та реального дієвого механізму сприяння інвестиціям. Тільки в цьо­му разі можна розраховувати на швидке і якісне будівництво нових та реконструкцію діючих об’єктів рекреаційного призначення та інфраструктури.

В Україні сьогодні явно бракує висококласних об’єктів розміщення. До 2012 року заплановано будівництво п’яти- і чотиризіркових готелів у різних регіонах України. І як тут не згадати народну мудрість: «Хоч хата похила, та пирогів у ній сила». «Хати» можуть бути побудовані за найоригінальнішими проектами, з використанням найсучасніших технологій і матеріалів, це хоч і дорого, але доступно й реально. А як бути з «пирогами», під котрими розумію якість обслуговування та надаваних туристичних послуг? Упевнений, що майбутнє сфери туризму в цілому залежатиме більше від людського чинника, ніж від технологій. Створення високоякісного конкурентоспроможного туристичного продукту вимагає підготовки дедалі більшого числа високопрофесійних і компетентних спеціалістів для роботи в індустрії гостинності. Причому йдеться не лише про підготовку керівників підприємств і менеджерів. Уже сьогодні підприємства рекреаційного комплексу відчувають потребу в кваліфікованих адміністраторах, середньому медичному персоналі, програмістах, електронниках, офіціантах, покоївках, електриках та інших категоріях працівників. Попри те що в кожному курортному регіоні є значна кількість незайнятого працездатного населення, чимало курортно-туристичних підприємств вимушені запрошувати на роботу населення з інших місцевостей, вирішувати питання його облаштування, навчати безпосередньо на підприємстві. Проблема ця з кожним роком постає дедалі гостріше, вона потребує детального вивчення і значно активнішої участі в її вирішенні Міністерства праці та соціального захисту.

Наша система підготовки кадрів, у цілому, не забезпечує потреб туристичної та курортної сфери у спеціалістах середньої та більш низької ланки, котрі безпосередньо обслуговують туристів. Гостро стоїть питання підвищення якості підготовки кадрів, вивчення іноземних мов, опанування необхідних практичних навичок. На жаль, бракує і цілісної системи підвищення кваліфікації спеціалістів галузі.

Актуальними на сучасному етапі є й питання забезпечення курортно-туристичної галузі управлінськими кадрами. Тому необхідно на державному рівні вирішити питання підготовки управлінських кадрів для туристичної індустрії, а з цією метою до переліку спеціалізацій напряму «Підготовка спеціалістів туристичної галузі» включити спеціалізацію «Державне регулювання туристичної галузі», що дасть змогу забезпечити підготовку кадрів високої кваліфікації для структурних підрозділів місцевих органів виконавчої влади.

Я не ставив мети висвітити в цій статті всі проблеми, наявні в курортно-туристичній сфері. Проте й порушені питання дозволяють зробити висновок про необхідність посилити державне регулювання в даній галузі. Цьому, безперечно, сприятиме виконання указу президента України від 21.02.2007 №136/2007 «Про заходи щодо розвитку туризму та курортів в Україні», відповідно до якого 2008 рік оголошено Роком туризму та курортів в Україні.

Водночас, з огляду на важливість реалізації державної політики в рекреаційній сфері, на мій погляд, слід іще раз повернутися до питання, яке в останні роки неодноразово обговорювали на різних рівнях, — про необхідність створення самостійного центрального органу виконавчої влади у сфері курортів і туризму. Як відомо, це передбачено Законом України «Про курорти», ухваленим іще 2000 року, але до цього часу не реалізованим.

Відповідно до чинного законодавства, функції державного управління в цій сфері здійснюють понад 10 центральних міністерств і відомств. Повноваження цих численних органів чітко не визначені, часто дублюються чи, навпаки, не стикуються, що в результаті зумовлює незадовільний стан державного регулювання в цій сфері.

Маючи досвід роботи в туризмі, я міг би навести, та й наводив неодноразово, безліч прикладів на підтвердження цього.

Через нестиковки Земель­ного кодексу, Водного кодексу і Закону України «Про курорти» у відповідній частині досі не врегульовано питання ефективного використання особливо цінних природних територій. Результат очевидний — не дотримується санітарний режим, ведеться хаотична забудова узбережжя.

Не ліпші справи і з природними лікувальними ресурсами — воістину унікальними лікувальними грязями, мінеральними водами, термальними джерелами. На сьогодні немає навіть Державного кадастру природних лікувальних ресурсів, кадастру курортних територій. У зв’язку з відсутністю центрального органу з питань курортів і туризму, створення цих кадастрів навіть ініціювати нема кому. А йдеться ж про надра, і всі ці питання мають контролюватися державою!

Переконаний, що визначати перспективу, розробляти стратегію і програми розвитку галузі, бачити її проблеми в комплексі, наполегливо й методично займатися на державному рівні їх вирішенням, координувати дії всіх зацікавлених міністерств і відомств зможе лише самостійний орган центральної виконавчої влади, наділений усіма необхідними повноваженнями, — міністерство (комітет) з питань курортів і туризму України. Тільки в разі створення профільного міністерства чи комітету можна побудувати дієву та ефективну вертикаль управління у сфері курортів і туризму, адже в нинішній ситуації в структурі більшості обласних державних адміністрацій та місцевих органів виконавчої влади фактично немає підрозділів з питань курортів і туризму.

Пропозицію створити самостійний центральний орган виконавчої влади у сфері туризму і курортів висловили спеціалісти галузі, діячі науки та представники громадськості на Всеукраїнській нараді з питань підготовки до туристично-курортного сезону, що відбулася 5 квітня 2007 року під керівництвом першого віце-прем’єра Д.Табачника, а також на засіданні експертної комісії 22 листопада. За підсумками засідання комісії ухвалено рішення надіслати відповідний лист-клопотання на адресу президента України.

Водночас вважаю за доцільне відновити діяльність Національної ради з питань туризму, тим більше що це можна зробити досить ефективно і швидко, змінивши статус і розширивши повноваження вже наявної експертної комісії з питань розвитку туризму та рекреації. Гадаю, настав час, коли її повноправними членами мають стати представники науки, громадських організацій, спеціалісти галузі. Якщо ми справді хочемо, аби все, що відбувається в галузі і навколо неї, було прозорим, то проекти нормативно-правових актів і програм, а також їх виконання, проблеми та перспективи розвитку галузі мають предметно обговорюватися на засіданнях ради із запрошенням зацікавлених сторін. Лише в цьому разі можна розраховувати на успіх.

Може здаватися, що для вирішення поставлених завдань у нас досить багато часу. Проте обсяг роботи, яку необхідно виконати для їх вирішення, не залишає нам часу, далі зволікати не можна. Тому дуже хочу вірити, що майбутній фінал футбольного чемпіонату Євро-2012 не тільки надихне наших уболівальників і спортсменів, а й змусить усіх зацікавлених осіб по-новому подивитися на проблеми курортно-туристичної галузі і стане додатковим поштовхом для її розвитку та наближення до європейських стандартів.