Що маємо — не бережемо....

Питання, які я хочу обговорити, не просто злободенні — вони з розряду стратегічних, безпосередньо стосуються соціально-економічного добробуту країни.

Гадаю, немає необхідності зайвий раз нагадувати про соціальну функцію курортно-туристичного комплексу, про його роль у збереженні та відновленні здоров’я населення. Усім також відомо, що діяльність туристично-рекреаційних підприємств стимулює інші галузі економіки, сприяючи наповненню бюджетів усіх рівнів, забезпечуючи зайнятість населення курортних регіонів. Саме тому хочу почати з головної проблеми — збереження наявного в державі багатющого ресурсного потенціалу, на базі якого й функціонує рекреаційний комплекс.

Сьогодні наше ставлення до цього багатства чітко визначається народною мудрістю: що маємо — не бережемо, втративши — плачемо! Насамперед ідеться про землі рекреаційного призначення. У першу чергу — про особливо цінні прибережні території. Питання їхньої цілісності й ефективного використання останніми роками неодноразово порушувалося на різних рівнях, ухвалювалися різноманітні, нерідко вельми тверезі рішення... Але ситуація поки що тільки погіршується.

У курортних населених пунктах, у паркових зонах, на набережних триває хаотична забудова. При цьому не тільки порушуються будівельні норми, а й нех­тується законодавство України. Під виглядом курортних об’єктів зводиться елітне житло, що вже в недалекому майбутньому негативно позначиться на економіці й загострить соціальні проблеми курортних регіонів.

Органи місцевого самоврядування все ще визначаються зі статусом курортних територій, із генеральними планами їх забудови. А тим часом триває горезвісний земельний «дерибан». Як на мене, настав час уже не чекати ініціативи «знизу», а «згори» визначити курортні території дер­жавного значення, забезпечити їхню цілісність та ефективне використання з урахуванням інтересів і потреб держави.

Україна — країна з багатющими природними лікувальними ресурсами, серед яких є воістину унікальні. Лікувальні грязі, мінеральні води, термальні джерела... Але хто сьогодні може точно визначити їхню кількість, назвати користувачів, охарактеризувати стан, окреслити перспективи?.. Вельми важливим для подальшого розвитку санаторно-курортної галузі є створення і введення дер­жавних кадастрів природних лікувальних ресурсів і природних територій курортів, як це було визначено постановою Кабінету міністрів України ще 2001 року. Ук­раїн­ський НДІ медичної реабілітації та курортології розробив технічну та законодавчу базу для вве­дення Держав­ного кадастру природних лікувальних ресурсів. Проте затвердження нормативної документації, що було передбачено в Основних заходах Міністерства охорони здоро­в’я України ще 2006 року, до цього часу не відбулося. Проте не з вини спеціалістів, які її розробили.

Але ж ідеться про надра, усі ці питання має контролювати дер­жава!.. Проблем тут більш ніж достатньо. Достатньо пригадати озера Мойнаки, Сасик-Сиваш, Куяльницький лиман, Голубинське родовище мінеральних вод (Закарпатська область), родовище мінеральних вод курорту Трускавець, джерело мінеральної води «Феодосійський нарзан» і багато інших. За всіх труднощів необхідно знайти бюджетні кошти на інвентаризацію природних багатств, проведення моніторингу. Має бути жорсткий контроль за їхнім використанням, пропозиції з даного питання повинні запропонувати спеціалісти. Інакше публікуватимуться оголошення про продаж земельних ділянок «із розвіданими мінеральними водами», а водою з мінеральних джерел у сільській місцевості поливатимуть городи. Виходячи з власного досвіду і спостережень останніх років, запевняю вас: зволікання тут справді смерті подібне.

Ніяким чином не можна зволікати і з вирішенням такої серйозної проблеми, як зміцнення берегів у місцях масового відпочинку. Надзвичайно актуальне завдання, адже за останні двадцять років ширина, приміром, 50—60-метрових євпаторійских пляжів скоротилася вдвічі (!), а в деяких місцях вони зникли зовсім. Вирішити цю проблему зусиллями місцевої влади, за рахунок коштів місцевих бюджетів, неможливо: для виконання берегоукріплювальних робіт на тому ж євпаторійському узбережжі необхідно 262 мільйони гривень.

Днями переглянув телесюжет, у якому директор пансіонату продемонстрував спосіб берегоукріплення шляхом створення хвилеламу з допомогою розбитих залізобетонних конструкцій. Сьогодні в такий спосіб вирішують проблему багато керівників. Але поки держава не усвідомить, що сотні метрів Тузли — це політика, а сотні кілометрів найціннішого узбережжя — це економіка і найцінніша спадщина, яку ми втрачаємо, поки держава не долучиться до вирішення цих питань, поступу не буде. Тузлу зберегти важливо, але й Чорноморське узбереж­жя втратити не можна.

Торкнуся ще одного аспекту використання пляжних територій. Переконаний: комунальні та орендовані пляжі мають бути доступні для відпочивальників, вхід на них має бути вільний, а послуги — платні. Водночас відкривати для вільного доступу лікувальні пляжі санаторно-курортних підприємств недоцільно, та й, мабуть, неправильно. Людина, котра придбала путівку, не повинна займати місце під навісом і лежак із шостої ранку.

Актуальним для курортних регіонів є також питання про організацію обліку осіб, які прибули на відпочинок і лікування без путівок, і про стягування курортного збору. У Криму такий облік ведеться вже не один рік. Але ставка курортного збору затверд­жена ще 1993 року декретом Кабінету міністрів України «Про місцеві податки і збори» і становить аж (!) 1 гривню 70 копійок! Насмілюся зауважити: ще 1882 року Державна рада царської Росії ухвалила спеціальний закон про стягування курортного збору в розмірі 5 рублів — на той час стільки коштувала корова!

Звичайно, потрібно і можна внести зміни у згаданий вище декрет і збільшити ставку. Але набагато складніше адмініструвати збір, адже ніяких важелів і заходів адміністративного впливу за його несплату не передбачено. А от наприкінці ХІХ століття за відсутності реєстрації протягом 24 годин квартироздавальників чекали штрафи і заборона провадити комерційну діяльність. Нині ж щорічно маємо понад чотири мільйони неорганізованих відпочивальників тільки в Криму, мільярдні суми в тіні... І нічого! Виявляється, 130 років тому все вирішувалося значно простіше та ефективніше.

Уже багато років б’юся над проблемою забезпечення галузі кваліфікованими кадрами. Сьогод­ні в Україні створено широку мережу закладів санаторно-курортної реабілітації, для ефективної роботи якої потрібні лікарі-реабілітологи. Але відповідна лікарська спеціальність у номенклатурі Міністерства охорони здо­ров’я відсутня. Водночас підготовка кадрів вищої кваліфікації здійснюється з наукової спеціальності «медична реабілітація, фізіотерапія та курортологія». Си­туація з підготовкою кадрів істотно ускладнюється ще й відсутністю інтернатури з цієї спеціальності. Український НДІ медичної реабілітації та курортології як головна установа Міністерства охорони здоров’я з проблеми медичної реабілітації неодноразово порушував ці питання, але, як мовиться, хура й досі там.

На завершення хочу зазначити, що, незважаючи на стійкі позитивні тенденції, у курортній галузі багато проблем. Я торкнувся тільки вершини айсберга. На жаль, є багато невирішених питань, які давно набили оскомину: це й необхідність введення нульової ставки ПДВ на послуги в’їзного туризму, скасування процедури тендерних закупівель на послуги санаторно-курортного лікування. Нас не задовольняє стан роботи із забезпечення безпеки туристів. Окремої розмови потребують проблеми інфраструктури — стан і облаштування доріг, транспортне обслуговування, торгівля...

Курортно-туристична сфера — складна багатогалузева структура, окремими питаннями її функціонування відповідно до законодавства України опікуються близько десяти відомств. Скільки ж можна порушувати питання про необхідність створити самостійний центральний орган, кот­рий, з одного боку, координуватиме їхні дії, з іншого — визначатиме перспективу, розроблятиме стратегію і програму розвитку галузі, наполегливо й методично на державному рівні вирішуватиме галузеві проблеми?..

Сьогодні знову ходять чутки про передачу цих функцій з Міністерства культури і туризму в «інші руки». Це не вихід. За всієї поваги до Міністерства культури і туризму, особисто до Юрія Петровича Богуцького, справжнього професіонала і подвижника культури, цьому відомству, з огляду на всю різноманітність покладених на нього завдань, не під силу ефективно управляти курортно-туристичною сферою. Не під силу це й іншим структурам. Тільки профільний самостійний центральний орган зможе реалізувати державну політику у сфері курортів і туризму.