ЕЛЕКТОРАЛЬНИЙ БУМ

Партійний народ почав останнім часом активно готуватися до парламентських виборів. Коли відбуваються різноманітні об’єднавчі з’їзди, а представник Президента в парламенті розмірковує про перспективи прийняття в грудні пропорційного виборчого закону, то сумніватися не доводиться — іде підготовка до електорального сезону. А тут ще Президент Кучма в Анкарі заявляє про свою готовність вжити дійових заходів щодо Верховної Ради на випадок затримки з процесом імплементації. І шле в парламент законопроекти, один з яких уточнює процедуру розпуску законодавчого органу влади у разі неприйняття протягом 92 днів бюджету. Шле, зауважте, в розпал цього самого бюджетного процесу. Вгадав точнісінько до другого читання. Усі виборчі ознаки, як кажуть, наявні. Навіть Рух традиційно намагається об’єднатися в певну силу, але натомість може взагалі розділитися на три частини. Втім, використаємо технологію старого, досвідченого бика і не поспішаючи проаналізуємо почергово все «партійне стадо».

Партія з «ласкавим ім’ям» — ПРВТСУ

Перший етап партбудівництва розпочався 18 грудня. Одним з його підсумків стала структура, вимовити назву якої на тверезу голову не бачиться можливим. Проте наберемося мужності й спробуємо — Партія регіонального відродження «Трудова солідарність України». Скорочено — ПРВТСУ. Коли придивитися, в назві можна помітити фрагменти «брендів» Партії праці Валентина Ландика, «Солідарності» Петра Порошенка та Партії регіонального відродження Володимира Рибака. Все правильно, саме ці люди стали співголовами нової партії. Загалом у процесі спільного «зачаття», пе- репрошую за вислів, ПРВТСУ брало участь п’ять партій. Крім уже згаданих трьох, до справи причетна Всеукраїнська партія пенсіонерів на чолі зі справжнім генералом, котрий вселяє довіру особам літнього віку, Геннадієм Самофаловим і партія «За красиву Україну» Леоніда Черновецького, яку не слід плутати з просто «Красивою Україною» Геннадія Балашова. Цей уже давно не з’являється на людях зі своїм єдиним десятивідсотковим податком, який дістав усіх.

Не важко вловити, що в новому партійному «бренді» подані лише назви партій, представлених у «триголовому керівництві». Справді, якщо туди (у назву) всунути ще пенсіонерів і «Красиву Україну», то вийде надто зухвало.

З’їзду «об’єднання п’яти» (так звучить більш цивілізовано) чекали давно. Деякі аналітики, багатозначно посмикуючи правим вухом, натякали на створення потужної партії губернаторів, якій віддадуть знаменитий «адміністративний ресурс». Мовляв, це проект Литвина-Азарова, український аналог російського «Медведя». Щоб ретельніше підготуватися до об’єднання, з’їзд навіть перенесли на один місяць. Проте повного злиття структур, схоже, не сталося.

По-перше, трохи бентежать аж троє співголів партії. Спершу планувалося, що роль єдиного лідера виконуватиме глава фракції «Солідарність» Петро Порошенко, нібито рушійна сила нової структури. Але, як з’ясувалося, консенсусу вдалося досягти лише з допомогою «тріумвірату» Рибак — Порошенко — Ландик.

По-друге, під час п’ятисторонніх переговорів народилася вже згадана важка у вимові назва, механічно складена з «брендів» лідируючої «трійки» об’єднання.

По-третє, крім об’єднання, наявне, як-то кажуть, і розмежування. Глава «Правекс-банку» Леонід Черновецький якось дуже швидко ретирувався зі з’їзду, не відсидівши навіть належного часу на прес- конференції. А депутати — члени Селянської партії ще перед урочистим заходом завбачливо «зіскочили» з об’єднавчої теми, вийшовши зі складу фракції «Солідарність». За словами лідера селян Сергія Довганя, фракція стала скочуватися на ліберальні позиції, що не в стилі СелПУ. Петро Порошенко, коментуючи відхід Довганя та чотирьох однопартійців, підкреслив, що селяни зіграли позитивну роль на етапі становлення депутатської групи «Солідарність», і не виключив можливості «ситуативного союзу» із СелПУ надалі. Ну, різні в людей погляди на Земельний кодекс та емісію в розмірі 12 млрд. Що тут вдієш... Тому дружитимемо ситуативно.

А до досягнень «групи п’ятьох» можна зарахувати: а) залучення до складу політради глави податкової адміністрації Миколи Азарова. Його «засвічування» в керівних рядах «п’ятірки» ніби гарантує захист бізнес-інтересів групи в бурхливий електоральний період. Крім «головного митаря країни», до політради ввійшли народні депутати Володимир Семиноженко, Іван Попеску та Юхим Звягільський.

До речі, Юхим Леонідович до останнього часу підкреслено дистанціювався від політичної діяльності. Приміром, при спробі одержати коментар щодо подій у парламенті він дуже коректно посилав інтерв’юера... взагалі, далеко, мотивуючи це тим, що йому людей годувати треба, а не займатися... скажімо так, дурницями;

б) політичне оформлення інтересів Донецької групи, представленої в «об’єднанні п’яти» дуетом Рибак — Звягільський. Це перша значуща партійна «проба пера» згаданого регіонального утворення на загальнонаціональному рівні. Щоправда, не зовсім зрозуміло, яка доля спіткає надалі фракцію «Відродження регіонів» Олександра Волкова, членами якої поки що є і Володимир Рибак, і Юхим Звягільський. Можливо, ми станемо свідками розпаду «ВР», оскільки вихід з рядів «відродженців» такого дуету може серйозно підірвати позиції фракції.

А поки що «об’єднання п’яти» репрезентоване у Верховній Раді фрагментарно. Є «Солідарність» Петра Порошенка і «свої серед чужих» у «Відродженні регіонів». Надалі картина, звісно ж, проясниться. Виникне, приміром, фракція «Трудові пенсіонери солідарно відроджують красиву Україну».

Загалом, партійний проект Петра Порошенка розпочав своє самостійне життя. «П’ятірка», природно, претендує стати партією влади, перемогти на парламентських виборах 2002 року й посісти домінуюче становище в партійній системі країни. Правда, вони різні у своїх бажаннях. Існує ще одна структура, яка всього цього прагне. І навіть використовує у своєму партійному «бренді» словосполучення, співзвучне «Трудовій солідарності України». Але тільки без «солідарності».

Ідентифікація Тигипка

З’їзд партії «Трудова Україна» відбувся практично одночасно з об’єднавчим заходом ПРВТСУ. І в цьому збігові щось є... І «Трудова Україна», й «об’єднання п’ятьох» претендують на роль партії влади, тому доводиться говорити про синхронний старт двох конкуруючих структур.

Коли проект Петра Порошенка бере за душу своїм потенційним регіональним розмахом і об’єд- навчим ухилом, то «трудовики» зробили ставку на роль особистості в історії. Особистістю виявився екс- міністр економіки, екс-віце-прем’єр, екс-глава Приватбанку Сергій Тигипко, який і став новим лідером «Трудової України». Понад те, він став символом «ТУ», на це, власне кажучи, і розраховували організатори партійного форуму. Дуже показовою є інавгураційна промова Сергія Леонідовича, в якій він, зокрема, заявив, що «Трудова Україна»:

* має стати правлячою партією. І нічого ганебного в цьому немає, оскільки «ми розглядаємо владу не як засіб особистого збагачення чи можливості протекції вузьких інтересів»;

* цілеспрямовано готуватиме кадри, здатні керувати державою. Споглядаючи натхненні обличчя тих, хто сидить у президії «ТУ» (Дмитро Табачник, Андрій Деркач, Віктор Пінчук, Ігор Шаров), починаєш вірити — такі кадри справді є;

* планує одержати на парламентських виборах не менше 10% голосів виборців. Потім, на думку Тигипка, необхідно створити парламентську більшість, яка, у свою чергу, має сформувати коаліційний уряд.

На відміну від «чудової п’ятірки», де простежується присутність Донецького регіону, «ТУ» має явно виражений дніпропетровський «присмак». Колишній глава «Приватбанку» (м. Дніпропетровськ) Сергій Тигипко та просто Віктор Пінчук ніби символізують собою славнозвісну «кузню кадрів», яка дала країні стільки керівників, що й лічити немає сенсу.

Піарівський хід із залученням на керівну посаду в «ТУ» Сергія Леонідовича досить вдалий, хоча імідж ліберала-реформатора не повністю вписується в декларовану політичну харизму «трудовиків». На рівні публічної політики лібералізм не зовсім відповідає концепції відстоювання інтересів широких соціальних верств населення. Цей факт уже помітили всі кому не лінь. Проте якщо подивитися на фактичний стан речей і проаналізувати персональний склад фракції «Трудова Україна», то все нормально. Ідентифікація Тигипка відбулася досить точно.

До речі, керування фракцією та партією «трудовики» розділили. Парламентським угрупованням, як і раніше, займається Ігор Шаров, а партією нині керуватиме Сергій Тигипко. До керівних партійних органів також увійшли Андрій Деркач (голова політвиконкому), народні депутати Олексій Костусєв (свого часу претендував на посаду міністра економіки в уряді Віктора Ющенка), Віктор Пінчук (без коментарів) і Дмитро Табачник (колишній глава адміністрації Президента). Слід зазначити, що Дмитро Володимирович, як і Тигипко, нарешті визначився із власною партійною приналежністю. Він пішов з фракції «Відродження регіонів», яка явно почала здавати свої позиції, до «ТУ» і став повноправним членом партії.

Тепер, безперечно, розпочнеться інформаційне розкручування двох нових партійних «брендів»: ПРВТСУ (бідні іміджмейкери) та «Трудової України» з Тигипком. У останньої структури набагато більші інформаційні можливості, проте й у «п’ятірки» є гроші. Кажуть, що ПРВТСУ всерйоз розглядає плани купівлі якогось розкрученого видання, але поки що справа далі розмов не йде, тому що Ігор Бакай упирається.

Загалом, після двох партійних з’їздів стало зрозуміло, що:

1) відбулося політичне оформлення провідних регіональних угруповань;

2) почалася підготовка до прийдешніх електоральних подій;

3) активізувалися об’єднавчі процеси в партійній «тусовці».

Клонування Рухів — III

Об’єднавча електоральна гарячка не оминула і табору націонал-демократів. Лідер НРУ Геннадій Удовенко повідомив, що тривають переговори з УНР Юрія Костенка про входження цієї організації до блоку партій «Народний рух України — Партія «Реформи і порядок» — Конгрес українських націоналістів». Ця структура також претендує на роль певного консолідуючого об’єднання націонал- патріотичних сил. Окремі гарячі голови навіть припускають, що головним «консолідатором» стане нинішній прем’єр Віктор Ющенко. Сам Віктор Андрійович ці чутки старанно спростовує. Проте фракції УНР, НРУ, «Реформи-Конгрес» уже входять до складу пропрем’єрської коаліції.

Як завжди, головною особливістю об’єднання націонал-демократів є досягнення прямо протилежного результату. Поки керівництво НРУ й УНР домовляється про входження в єдиний блок, низові рухівські організації 25 листопада планують провести об’єднавчий з’їзд. Результатом цього заходу має стати об’єднання Руху-I і Руху-II на первинному рівні. Відтак може утворитися Рух-III. Таким чином, за кількістю «клонів» рухівці можуть наздогнати лідера цього процесу — соціал-демократів. Нині існують об’єднані соціал-демократи Віктора Медведчука, просто соціал-демократи Юрія Буздугана, українські есдеки Онопенка та якийсь напівзабутий Соціал-демократичний союз.

Загроза створення «триглавого руху» вельми реальна, коли тверезо оцінити об’єднавчий потенціал НРУ й УНР. Навіть якщо з’їзд низових рухівських організацій одноголосно вирішить об’єд- нуватися, навряд чи це стане вагомим аргументом для Удовенка й Костенка. Існує слабка надія на те, що зі зміною лідера НРУ вдасться якось гармонізувати дві частини Руху, проте вона (надія) дуже й дуже примарна.

P.S. Політичну сцену країни заповнили структури, що претендують на роль «партій влади». До компанії СДПУ(о) та Демсоюзу приєдналися «Трудова Україна» й «об’єднання п’яти». Центральна ніша партійного спектру, таким чином, уже набита під зав’язку. А це ж лише початок. Ще ж не завершився «об’єднавчий розподіл» націонал-патріотів та інших організацій схожої орієнтації. При такому розкладі куди «сунутися» з якимсь пропрем’єрським утворенням? Утім, Україна — велика країна. Все залежить від розподілу адміністративного ресурсу. Хто одержить цю чарівну паличку-вибиралочку з рук глави держави, той і стане партією влади.