Є тепер порох у митних порохівницях

Для «крутих» суб’єктів ЗЕД українська митниця була останніми роками фактично продовженням приємного та прибуткового бізнесу, що розпочався всередині країни. І навпаки, мало не карою небесною сприймали її пересічні підприємці, котрі бодай один раз потрапляли під митну «зачистку». Цілком відчув це й новий глава Державної митної служби Володимир Скомаровський.

Його перший досвід у бізнесі виявився колом (вірніше, кавуном) саме завдяки митниці. На початку 90-х директор телеательє В.Скомаровський разом із друзями спорядив на позичені гроші дві—три машини з кавунами на Польщу. Але, «пригальмувавшись» на митниці, замість ярмарків вони потрапили в самісіньке затишшя різдвяних свят. Торгівлі, ясна річ, не вийшло, отож через відсутність злотих довелося харчуватися півтора тижня тими ж таки кавунами. Спокійно дивитися на цю нещасну ягоду Скомаровський зміг лише ближче до 1994 р., коли успішнішим виявився автобізнес, побудований на продажі б/у іномарок, які переганяли з Німеччини. Причому відповідну ліцензію в Україні він отримав під № 000001. Проте кілька разів (і завжди успішно) позивався з митницею, яка намагалася приструнити «автомобільного барона». Єдиною втратою при цьому став 300-й «мерседес», викрадений у Скомаровського в Києві прямо з-під вікон СБУ під час одного з таких розглядів.

До речі, «мерседеси» — фішка Скомаровського. Машини виключно цього бренду він визнає з 1992 р., хоча його автосалон і є дилером «Форда». Лише якось (два тижні в 1999 р.) він пересувався на «Тойоті»: його тоді випустили з СІЗО «через відсутність складу злочину», а «мерин» ще залишався під арештом.

Володимира Скомаровського небезпідставно вважають «сейфмейдменом» — людиною, котра зробила себе сама — без підтримки владних «дахів» і витирання стін у політичних коридорах. Таким він, за великим рахунком, і залишився, і його іноді не розуміє навіть дехто із близьких. Принаймні єдиним випадком лобіювання в парламенті власних інтересів залишився законопроект про вилучення з переліку об’єктів держвласності, що не підлягають приватизації, Вінницького проектно-конструкторського інституту, де розташований досить скромний (за площею) офіс фірми «Володимир». Поправка, утім, не пройшла, і фірма, засновником якої є В.Скомаровський, досі має в своєму розпорядженні лише орендований офіс.

Відразу після призначення В.Скомаровського в низці ЗМІ з’явилася інформація про його давню дружбу й навіть певні спільні ділові інтереси з колишнім губернатором Вінниччини Анатолієм Матвієнком. Мовляв, Скомаровському забезпечена тепер вагома підтримка в команді прем’єра. Насправді згадана дружба зводилася до подачі одне одному тенісних м’ячиків, оскільки корт у Вінниці лише один. Ну, а наскільки зближує спільне розпивання мінералки після партії-другої, судити таким самим любителям. До речі, зараз Скомаровський будує комплекс тенісних кортів біля свого будинку — на території історичного парку Грохольських. Вітають це не всі городяни, і це стало, мабуть, першою плямою на його відносно чистій репутації в місті.

Більш очевидно, що митна «карта» стала ще одним тузом у кадровому прикупі секретаря РНБОУ. Отож це призначення для Тимошенко було повною несподіванкою. Навряд чи приємною.

Із одного боку, у загальних питаннях вінницький депутат часто суперечив «колективному розуму» в «НУ». Приміром, при голосуванні за відправку українських миротворців до Іраку, коли його позиція розійшлася й із Ющенком, і з Порошенком. Проте, у раціональніших питаннях Петро Олексійович часом, схоже, покладався на Скомаровського, як на останнього стопера біля своїх воріт. Саме Скомаровський їздив на «з’ясувки» з податковою, яка в розпал президентської кампанії «притиснула» цукровий завод «Укрпромінвесту» в Крижополі. Коли ж серед переможців виник перший портфельний конфлікт, саме Скомаровський озвучив гучну заяву про те, що «прем’єром однозначно стане «вінничанин» Порошенко», а в голосуванні за Тимошенко 18 багнетів групи «Солідарність» участі не братимуть. Прес-служба «Солідарності», звісно, спростувала цю заяву: Ющенко був сильно незадоволений скандалом у шляхетному сімействі сподвижників. Єдиним ніби «постраждалим» виявився Скомаровський.

Як керівник обласного штабу В.Ющенка, котрий провів у регіоні блискучу виборчу кампанію, він залишився без губернаторського портфеля Вінниччини, у черзі на який стояв під №1. Певне, прем’єр не зуміла все-таки пересилити в собі манюсіньку таку образу. У результаті вінничанин, на чиєму заводі був виготовлений гучний «Пам’ятник невідомому бандиту» й чия радіостанція першою в Україні почала транслювати передачі «Свободи», був просто чорним після оприлюднення губернаторської колоди. І навіть поскаржився: мовляв, створюється «таке враження, ніби перемогою Ющенка в області керував не Скомаровський, а вона сама впала на блюдечко з блакитною облямівкою, і тепер нею користуються всі, кому хочеться». Але розчарування було поспішним: Петро Олексійович, як з’ясувалося, також має зовсім не коротку пам’ять...

Примітно, що Скомаровський і Порошенко познайомилися в
1998 р. як суперники на парламентських виборах по 12-му виборчому округу у Вінниці. Причому Володимир Володимирович поступився тоді «шоколадному королю» лише 58 голосами й навіть оспорював результат у суді. Але коли у Вінниці невдовзі спалахнула війна авторинків і Скомаровський опинився в СІЗО за обвинуваченням у незаконних операціях із валютою (а скоріш через нібито причетність до опальної «Громади»), саме Порошенко одним із перших запропонував йому свою допомогу, включаючи столичних адвокатів.

Скомаровський відсидів тоді 56 днів, слухаючи ночами в камері свою радіостанцію, в ефірі якої дружина Аліна спеціально для нього читала вірші. А коли його звільнили, між колишніми суперниками виникла приязнь, що невдовзі переросла в політичне єднання під дахом «Солідарності». І бізнесмен, котрий цурався раніше будь-якої політики, пішов на відкриту конфронтацію з владою. Процитую лише одне висловлювання Скомаровського з тогочасного інтерв’ю: «Я недавно повернувся з Арабських Еміратів. З’ясувалося, там понад 100 заводів виробляють прісну воду з морської. Вистачає всім. Але якби там поставили керувати нашу нинішню владу, то, гадаю, обов’язково виник би дефіцит піску в пустелях!»

Напередодні виборів-2002 Скомаровський взяв участь у першому історичному сходженні з
В.Ющенком на Говерлу, після чого викупив на півроку значну частину вінницьких білбордів. Постійна «прописка» в місті обличчя лідера «Нашої України» не залишилася непоміченою, і Скомаровський здобув мандат народного депутата під №49 у виборчому списку блоку Віктора Ющенка. Щоб через три роки піти у владу...

Митниця — украй складна система. Щось на кшталт речі в самій собі. Перепрограмувати таку махину й особливо золоті «корінці» митного відомства — однозначно непідйомне завдання для «ботаніка» зі сторони, хоч би яким ентузіастом той не був. Ось тільки Скомаровського цілком випадковою людиною на митниці на назвеш. Принаймні його призначення прогнозованіше, ніж, приміром, Юрія Луценка в МВС. Як депутат Володимир Скомаровський був автором законопроектів про внесення до Митного кодексу змін зі спрощення видачі дозволів на тимчасове ввезення давальницької сировини для вітчизняних заводів, а також близького йому автотранспорту. Як б/у іномарок, так і складальних машинокомплектів. Отож тепер, цілком можливо, коли не буде переглянуто пільги «ЗАЗ-Деу» і Львівському автобусному заводу, то, як мінімум, такі самі одержить Луцький автозавод, зав’язаний на порошенківський «Укрпромінвест».

Новий глава Держмитслужби вже встиг засвідчити цифру в 10 млрд. гривень, яку має намір внести в бюджет за рахунок перекриття каналів контрабанди (хоча є занепокоєні скептики: «А чи для всіх ці канали перекриють?..). Отже, новопризначений досить добре розбирається в схемах, використовуваних зараз для провезення контрабанди. Гадатимемо, ці знання отримано виключно стараннями есдеківських штабів, котрі намагалися пришити Скомаровському після мукачівських подій «контрабанду»... міліцейських пістолетів «Форт», і органів, які ще торік інкримінували йому незаконне ввезення в Україну автомобілів (зокрема, тягачів «Рено») за нібито фіктивними контрактами з неіснуючою німецькою фірмою Gebrauchwagen zum Export. Усі ці справи розвалилися, але без висновків про суть системи Скомаровський їх напевно не залишив. Отож перешкодити його митному пришестю «надовго» може хіба що підписання відповідного указу «нефартовим» числом.

Скомаровський, коли хто не знає, мабуть, єдина відома в усеукраїнському масштабі людина, котра не приховує, що щаслива з числом 13. Його скрізь супроводжує «чортова дюжина»: день народження фірми, парламентський номер на джипі, у номерах службового, домашнього й мобільного телефонів, номері кабінету. Навіть на виборах Скомаровський чекав, поки раніше від нього не зареєструються перші 12 претендентів. Із цим числом йому завжди традиційно щастило всупереч загальноприйнятому марновірству. Не вдалося підгадати лише з указом. Хіба що всипле тепер Держмитслужбі по 13-те число?

До призначення головою Державної митної служби України 46-річний Володимир Скомаровський був депутатом Верховної Ради, де очолював підкомітет із питань зовнішньоекономічної діяльності й митного законодавства Комітету з питань економічної політики, управління народним господарством, власності й інвестицій.

Кандидат економічних наук, дисертацію на тему «Підприємництво в умовах переходу до ринкових відносин і гарантії економічної стабільності» захистив у Московському інституті економіки та будівництва. До обрання в парламент за списком «Нашої України» керував приватним підприємством — компанією «Володимир». У сферу його бізнес-інтересів входять страхова компанія, цегельний завод «Керамік», торгівля продуктами, FM-радіостанція «Такт», однойменний автосалон, що є дилером кількох автомобільних брендів.

Вільний час розподіляє між дітьми (донькою від першого шлюбу, синами від другого-третього) й онучкою, а також тенісом і полюванням. До речі, навики останнього В.Скомаровський був готовий застосувати під час «тузлинської кризи»: «Якщо прикордонникам заборонять застосовувати зброю, я та ще деякі депутати самі поїдемо туди. Постріляємо трішки. А нам що, полювальний сезон уже розпочався...».