Договірний кордон

Олександр Лукашенко нечастий гість в українській столиці: особисті образи лідерів України і Білорусі вплітаються в клубок проблем міждержавних відносин. Тому анонсований на 17-18 червня візит білоруського президента до Києва викликав щирий інтерес. Мало статися щось надзвичайне, щоб через три роки після участі в інавгурації Віктора Януковича до нас знову приїхав Лукашенко. Загалом, так і сталося: за інформацією DT.UA, білоруський президент готовий привезти з собою ратифікаційну грамоту договору про державний кордон між Білоруссю і Україною.

Дивна поступливість білоруського "бацьки". Адже за те, щоб оформити відповідно до міжнародного права українсько-білоруський кордон, Олександр Лукашенко довгі роки вимагав відступні - 134 млн дол. Ці мільйони нібито винні Білорусі ще з 1992 р. українські суб'єкти господарської діяльності: білоруси порахували, що після розпаду Радянського Союзу їхні підприємства перерахували гроші українським, а оплаченої продукції так і не отримали.

Претензії до нашої країни видаються досить спірними. На початку 1990-х і українські підприємства не отримували від білорусів плату за поставлений товар. Проте Мінськ завзято
домагався, щоб Київ визнав
цей борг державним. А після
1997 р. почав погоджувати ратифікацію українсько-білоруського договору про держкордон із визнанням українською стороною боргу.

Переконати білоруського президента було неможливо. Україна мала заплатити, аби договір про кордон набув чинності. Це потрібно не тільки тому, що проведення демаркації кордону вимагає Європейський Союз, з яким наша країна веде діалог про безвізовий режим. Держава має знати, де закінчується її земля й починається територія іншої країни. В остаточному підсумку ціна питання, мабуть, виявилася прийнятною: 137 дол. 43 центи за метр кордону.

Питання було тільки в тому, в якій формі українська сторона перерахує гроші Мінську: Київ не хотів створювати прецедент, визнаючи борг суб'єктів господарювання державним: цим би не змарнували нагоди скористатися й інші країни СНД.

Прогресу досягли тільки у 2009 році. Діставши від Віктора Ющенка карт-бланш, тодішній глава українського МЗС Петро Порошенко знайшов розв'язання проблеми, запропонувавши використовувати кілька компенсаційних схем. По-перше, Київ пообіцяв Мінську, що гроші, які виділяє Євросоюз Україні в рамках Східного партнерства на облаштування кордону (69 млн євро з 180 млн, передбачених програмою), наша країна спрямовуватиме на облаштування українсько-білоруського кордону. По-друге, Україна пообіцяла продавати Білорусі електроенергію зі знижкою, створюючи можливість для подальшого реекспорту в Литву. Київ також готовий був надати тарифні пільги при прокачуванні венесуельської нафти по нафтопроводу Одеса-Броди на білоруські НПЗ. Були й інші домовленості, зокрема щодо агропромислового сектора.

У результаті білоруський парламент у 2010 р. ратифікував договір про держкордон. Однак він так і не набрав чинності, оскільки Київ і Мінськ не обмінялися ратифікаційними грамотами. Учасники переговорного процесу стверджують, що білоруси захотіли більшого. Що ж, гроші вкрай потрібні Олександрові Лукашенку: білоруська економіка переживає непрості часи. Але обмеження в українському законодавстві не дозволили Києву піти назустріч побажанням Мінська. До того ж виявилося, що українські компанії не захотіли зазнавати збитків, виконуючи домовленості, досягнуті політиками у 2009 р.

Так чим же українські переговірники спокусили емісарів розважливого білоруського президента цього разу? Чи ж тільки готовністю прийняти цього політика в Києві? Звичайно, для Олександра Лукашенка важливий візит до столиці України, оскільки нев'їзний у Європу "бацька" відвідує переважно Москву і деякі столиці країн СНД та третього світу. В умовах міжнародної ізоляції будь-яка закордонна поїздка Лукашенка набуває більшої внутрі- й зовнішньополітичної важливості. Але для білоруського президента це тільки одна з причин. Інша полягає в тому, що Мінськ має гостру потребу в кредитах і активно шукає ринки збуту своєї продукції.

У Києві готувалися до того, що білоруська делегація посяде жорстку позицію. І формули, які дозволять остаточно вирішити питання з ратифікаційними грамотами, вироблялися до останньої хвилини. Минулого тижня їх погоджували перші заступники глав зовнішньополітичних відомств України і Білорусі Руслан Демченко і Олександр Михневич, перші віце-прем'єри Сергій Арбузов і Володимир Семашко. Для переконання білорусів задіяли не тільки членів уряду, а й впливових бізнесменів: із Семашком зустрічався Петро Порошенко.

Робота не минула дарма. Компроміс було знайдено. Очевидно, українська сторона зуміла надати переконливі гарантії того, що з боку України домовленості виконуватимуться. Правда, і цього разу не обійшлося без хитромудрих комбінацій.

За інформацією DT.UA, передбачено кілька компенсаційних схем. По-перше, планується активне співробітництво у сфері ВТС, що розширює ринок збуту української і білоруської спеціальної продукції. Від наших держпідприємств чекають поставок комплектуючих, передусім для ППО. А от від "Укрспецекспорту" - масштабніших схем, що виходять далеко за межі двостороннього співробітництва.

По-друге, як і раніше, передбачаються поставки в Білорусь електроенергії зі знижкою, що робить можливим її подальший реекспорт. Проблему надвиробництва електроенергії навіть порушили на останньому засіданні українського уряду. По-третє, Київ передбачає для Мінська пільгові транспортні тарифи. По-четверте, очікуються поставки в Україну білоруських тракторів і комбайнів. На останній схемі зупинімося докладніше.

Україні потрібна сільськогосподарська техніка: потреби її ринку оцінюються приблизно в 30 тис. тракторів і 5–7 тис. комбайнів. І Білорусь готова поставляти свої машини за прийнятними, як декларується, цінами. Для цього передбачається задіяти таку схему. Очікується, що українські покупці оплачуватимуть 10-15% вартості трактора або комбайна, а решту покриватимуть за рахунок кредиту, що виділятиметься банками під 10-12% річних. Українська сторона виступає за те, щоб пріоритет віддали українським банкам із можливою участю трьох російських - Сбербанка, Внешэкономбанка і Внешторгбанка.

Така схема цікава росіянам, оскільки припускає видачу кредитів. Вигідна вона і білорусам, бо розв'язується проблема збуту вітчизняної сільськогосподарської техніки. Нарешті, цей варіант улаштовує й українську сторону: він дозволяє задовольнити апетити Мінська і при цьому Київ не бере на себе держгарантії. Правда, обидві сторони мають підписати міжурядовий протокол.

Наші співрозмовники упевнені, що візит Олександра Лукашенка до Києва відбудеться. І все-таки не виключена ймовірність, що ці домовленості можуть зірватися. У такому разі візит білоруського президента відмінять, що вже не раз бувало в українсько-білоруських відносинах: Лукашенко готовий відмовитися від, здавалося б, стовідсоткових домовленостей, аби уторгувати кращі умови. Так було й у 2010 р., коли він мав привезти ратифікаційні грамоти: ДАІ вже готувалося перекривати дороги, але білоруський президент так і не приїхав. До того ж, як стверджують джерела DT.UA, у Києві є свої противники реалізації такої схеми поставок в Україну білоруських тракторів і комбайнів - зокрема, перший віце-прем'єр Сергій Арбузов і міністр аграрної політики і продовольства Микола Присяжнюк, які мають свої інтереси в поставках на український ринок китайської сільгосптехніки.

Та якщо візит білоруського президента все-таки відбудеться, то Київ нарешті завершить тривалу епопею з договором про українсько-білоруський держкордон. Знявши ж проблему у відносинах з Мінськом, наша країна поставить ще одну галочку навпроти одного з пунктів у своєму діалозі з Брюсселем.