Дипігри від лукавого…

Привид блукає Європою, привид референдуму. Кримського "сьогодення".

Ну, не сам він, звісно, блукає, і не тільки в Європі - його повсюдно відряджають різні центри впливу, які мають і різні в тому інтереси. Хоча фабула одна: якщо є сумніви в законності й достовірності результатів волевиявлення 16 березня 2014 р., то треба провести "правильний референдум" про статус і належність півострова - зі свободою агітації за російський або український вибір, або навіть незалежну державу, відтермінований у часі, під контролем міжнародних спостерігачів, під егідою ООН і ОБСЄ. Як варіант обумовлюється виведення російських військ і невведення українських, при цьому порядок забезпечуватимуть миротворці (військові або поліцейські). Або на якийсь час Крим перебуватиме під подвійним управлінням, ну, як Гонконг, наприклад…

Словом, є багато чого футуристичного, що особливо рясно вихлюпнулося в інформпростір у серпні й набрало особливого відтінку на тлі вкидань про те, як Владімір Путін і Джон Керрі в Сочі домовилися обміняти Крим чи то на замороження війни в Донбасі, чи то на повалення Асада.

Хоча, зауважу, ще взимку, під час зустрічей на різних форумах, мало яка розмова з іноземними дипломатами й експертами європейських фондів обходилася без запитання про "правильний референдум". Спочатку його формулювання ("а що, коли" і "скільки часу потрібно, щоб") викликало подив: куди в такому разі, вибачите, подіти зневажене анексією Криму міжнародне право, знову ж - березневу 2014 р. резолюцію Генасамблеї ООН про підтримку територіальної цілісності України, її Конституцію (навіть якщо наш президент дозволяє з нею не церемонитися)? Але після енної пропозиції повправлятися в прогнозах реалізації такого виходу з "української" кризи, стало зрозуміло - ґрунт угноєно, і тренд створено.

А головне - є попит. Є в наших партнерів, та й у нас із вами солідарне бажання знайти простий, безкровний, недорогий спосіб виходу з неоголошеної війни, зберегти свої держави від потрясінь і нових жертв, бізнес та електоральну підтримку - від втрат, усіх - від кошмару непередбачуваності розвитку подій. Такий спосіб є - треба винайти машину часу, яка поверне всіх на початок 2014-го. Хоча грузини наполягатимуть на 2008-му як мінімум.

Незважаючи на те, що в українському політикумі ніякі "правильні референдуми" в Криму публічно не обговорюються, наші ЗМІ охоче надають свої майданчики для цих меседжів російських спікерів, і вони дістають "прописку" і в нашому інформаційному полі, і у свідомості аудиторії. І тут не важливо, з чиєї подачі: гаснучої нашої надії на іншу Росію - Михайла Ходорковського, всіма любимого історика Анатолія Зубова чи вигадливих маніпуляцій кремлівських технологів з укиданнями заяв анонімних "високопоставлених осіб ЄС" або перекрученими цитатами з коментарів відомих експертів.

Останній серпневий приклад - "робота" з думкою Аріеля Коена (експерта Атлантичної ради, директора Центру енергії, природних ресурсів і геополітики Інституту аналізу глобальної безпеки), яку він висловив в інтерв'ю російським "Аргументам и фактам". Наведемо його слова повністю. "Американські експерти розуміють, що відсутність перспектив економічного зростання й виходу з кризи змушує Росію серйозно розглянути можливості компромісу". І далі: "Головна умова - status quo ante bellum, передвоєнний баланс безпеки в Європі, "старі" українські кордони. Коли ми говоримо про компроміс, я думаю, для адміністрації Барака Обами і для європейців цілком прийнятним є новий референдум у Криму під егідою ОБСЄ. Якщо Росія не піде і на це, вона втягнеться в дуже затяжний дипломатичний і санкційний конфлікт", - сказав Коен. Хвиля передруків з подачі російських ресурсів пішла під заголовком "Обама вимагає від Росії нового референдуму щодо Криму". Як варіант зустрічається "Обама хоче змусити Путіна провести в Криму повторний референдум". Непогано, еге ж?

Відповідь на запитання, навіщо пропагандистам Кремля мусолити тему "повторного референдуму", коли Владімір Путін не стомлюється говорити, що в питанні Криму поставлено крапку, у принципі лежить на поверхні. Це аж ніяк не означає, що Путін готовий до визнання березневого "референдуму" неправильним, чи що в питанні Криму - не крапка, а кома чи навіть абзац, що передує новому етапу розв'язання проблеми, як багатьом в Україні хотілося б думати. Просто в гру із Заходом і нами вкидається цілком безпечна для нинішнього режиму Росії тема, що створює видимість пошуку компромісу. Безпечна - бо неможливо сьогодні навіть уявити собі реалізацію такого сценарію в найближчі роки, бо для цього Путіну треба погодитися на виведення російських військ, добровільну зміну маріонеткової адміністрації (і на кого, до речі?), звільнення політв'язнів, відкриття "кордону", через який першими в'їдуть лідери кримськотатарського народу і проукраїнські політики, правозахисники й журналісти, повернути частоти українським телеканалам і загалом - свободу слова, мирних зібрань і всіх інших прав і свобод, які півтора року ретельно зачищали й витравлювали зі свідомості.

Чому це видимість компромісу з боку Росії? Та тому, що він вийде за наш, український рахунок. Нам знову доведеться перелопатити Конституцію, дозволяючи місцеві референдуми щодо виходу (!) територій зі складу держави (хто наступний?), наплювати в обличчя кримськотатарському народу, якому вже встигли наобіцяти національну автономію, а Заходу - як компроміс, треба вважати, - доведеться скасувати санкції, запроваджені за анексію Криму. Останнє, як відомо, - єдиний дієвий на сьогодні механізм для тиску на Росію, яким Україна для початку деокупації півострова не скористалася навіть по мінімуму (про що ми неодноразово писали). Рахунок, звичайно, неповний - ми з досвіду Мінська-2 вже знаємо, як креативно працюють автори "Комплексу заходів" і яким переконливим у переговорах з нашим президентом буває їх замовник.

Ну, якщо це неможливий для реалізації з безлічі причин сценарій - навіщо про це писати й розмірковувати? - запитає наш читач. Та тому, що ця "лялька" дуже подобається нашим лідерам, які хотіли б уникнути обов'язку вирішувати кримську проблему на невизначений час, аж до того, щоб залишити її нашим дітям і онукам (майже цитата Арсенія Яценюка). Ні, звичайно, ні президент, ні прем'єр, ні лідери інших політсил уголос не схвалюють такого "компромісу". Але закінчімо логічний ряд їхніх заяв про те, що Крим і кримчани самі повернуться в Україну, коли вона стане процвітаючою і європейською. Ок, яким чином? Захоплять кримський парламент і скасують рішення про входження в РФ, виженуть з півострова 24,5 тис. російських військових і відчинять "ворота Криму" для українських? Чи, може, усе відбудеться демократичним шляхом: у Росії відбудуться чесні вибори, і новий президент "подарує" Крим Україні? Ні, звісно. Українські політики, як бачиться, не договорюють головного - про механізм "самоповернення" Криму, а він може бути тільки один: референдум. Правильний. Під контролем і егідою… словом, ми повернулися до вихідної точки нинішньої пропагандистської хвилі.

Що потрібно для того, щоб її збити не тільки з поля інформаційної війни, а й втягування до порядку денного будь-яких переговорів та експертних майданчиків як компромісу?

"Хвилеріз" №1 - чітко позначена публічна позиція президента України, що єдиним варіантом розв'язання Кримської проблеми може бути тільки повна й беззастережна деокупація півострова та відновлення суверенітету України.

Хвилеріз №2 - повернення Кримської проблеми до порядку денного переговорів будь-яких форматів саме з такої позиції;

Далі - приєднання до санкцій ЄС і США щодо Криму не на словах, а на ділі. З "Бермудського трикутника" (КМ-РНБО-МЗС), де з публічної видимості зникають рішення української влади про санкції проти Росії, слід зняти чари. 12 серпня Кабмін видав розпорядження про розширення пропозицій щодо застосування санкцій до фізичних і юридичних осіб, переліки яких, на жаль, - під грифом "для службового користування". Дуже хотілося б сподіватися, що обмеження доступу до цієї інформації - тільки до затвердження пропозицій уряду РНБО. Але надія слабка, бо нерозширених переліків ніхто з нас не бачив. На відміну від оперативно оприлюднюваних санкційних списків ЄС і США. Поки цього немає в Україні, суспільство не має можливості переконатися в тому, що наш уряд (у широкому значенні) діє ефективно, адекватно й не вибірково, тобто в інтересах держави, а не чиїхось корпоративних.

Членів парламентської коаліції хотілося б попросити колективно перечитати коаліційну угоду - там щодо політики деокупації Криму є окремий розділ. І почати його виконувати. Відповідно до закону про гарантії прав і свобод громадян України на тимчасово окупованих територіях Криму і Севастополя. Тут першою рефлексією має бути скасування дискримінаційного для громадян, але досить вигідного для обраного бізнесу закону про ВЕЗ "Крим". У цю "офшорку" витікають мільярди неоподаткованих доларів і падають у скарбницю окупованого Криму, а українські бенефіціари цих потоків надійно зависають у тенетах російських спецслужб (а як інакше отримати "ярлик" на бізнес?).

Як бачиться, президент має поставити граничний термін правоохоронним органам на виконання рішення РНБО більш ніж річної давності щодо відновлення кримських структур МВС, СБУ і прокуратури АРК у достатньому для виконання їхніх функцій обсязі. Кожен громадянин України на окупованій території повинен знати і відчувати, що його держава його захищає. І кожен, хто порушує права громадян України або діє на шкоду інтересам держави, має негайно побачити себе в розшуку, у тому числі й міжнародному. Розслідування десятків кримінальних проваджень за фактами незаконного позбавлення волі наших громадян на окупованих територіях, застосування до них катувань, незаконного засудження, завдання матеріальних збитків, на думку правозахисників, можна й необхідно уніфікувати і без зволікань доводити до суду.

І, нарешті, цей згубний запах страху, присутній навіть там, де влада робить правильні, хоча й запізнілі кроки. Ось чому інформація щодо повідомлення про підозру в скоєнні кримінального злочину за низкою статей ККУ першому заступникові міністра закордонних справ Російської Федерації Титову в справі Надії Савченко "зливається" копією документа через її російських адвокатів у Фейсбук, а не дається офіційним повідомленням МЗС або ГПУ! Щоб потім ТАСС із посиланням на анонімне джерело в МЗС РФ писав, що офіційного повідомлення з України немає. Чого ми боїмося або у що граємо?

От коли ці авгієві стайні бездіяльності влади і рвацтва її окремих представників будуть вичищені, тоді ми й зможемо сказати, чи сильна позиція України в переговорах щодо Криму, чи ні.

Усе решта - від лукавого і державної недостатності.