«Дерусифікація» як сигнал Росії: не лізьте, ви тут чужі!

20 червня, 2022, 17:00 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Чи потрібно ворушити минуле в російськомовних містах просто зараз

«Дерусифікація» як сигнал Росії: не лізьте, ви тут чужі!
Одеса. Пам'ятник Катерині Великій. © Думская.net

Повномасштабне вторгнення Російської Федерації спричинило переосмислення та переоцінку українцями історії існування й відносин двох держав. Політичні діячі й пересічні громадяни — з російським корінням у тому числі, — які ще вчора автоматично чіплялися за комуністичне, імперське або культурне «спільне з Росією» минуле, здається, відкинули звичні до 24 лютого наративи. Українці дедалі більше об'єднуються у логічному під час війни бажанні захистити свою країну та дистанціюватися від усього російського. З цього ряду —останні рішення парламенту щодо заборони ввезення в Україну російської літератури. Так у боях загартовується політична нація.

Багато хто вже усвідомив, що пам’ятники, вулиці та гуманітарна політика загалом — це, безумовно, також лінія фронту. І якщо ЗСУ озброєні танками й САУ, то громади Харкова, Одеси, Миколаєва та Чернігова, які перебувають під вогнем «братів», — лише своєю позицією. І її жорстке й чітке висловлення просто зараз є не менш важливою підтримкою для наших військових, ніж постачання Заходом озброєння. Агресору треба постійно нагадувати, що на нього тут не чекають.

Тому все на часі. А ворушити є багато чого.

Читайте також: На Полтавщині за час повномасштабної війни демонтували сім пам'ятників діячам СРСР та РФ

Із широко заплющеними очима

Виявилося, що в Україні — тисячі вулиць і сотні пам’ятників різного роду діячам чи історичним подіям, які або взагалі не мають стосунку до України чи українців (на кшталт Льва Толстого, Багратіона, Бородинської битви), або зіграли визначну роль саме в поневоленні українського народу, боротьбі з українською мовою чи культурою (як-от Катерина ІІ, Олександр Суворов, Михайло Кутузов). Або ж своєю творчістю підтримували імперію та її шовіністичні наративи (як Олександр Пушкін, Максим Горький та інші). А загалом кількість представників імперсько-радянської доби в монументально-топонімічному просторі є непропорційно більшою, ніж представників України та світу разом узятих.

Століття російського топонімічно-монументального засилля на підсвідомому рівні зробили такі маркери «звичними», «рідними» й «невід’ємними». А їх домінування над національними постатями та символами було своєрідним «підтвердженням» вищості російського й другорядності українського та мало створити враження спільності й нерозлучності історії, а відтак штучності й тимчасовості ідеї української державності.

Зокрема назви вулиць і пам’ятники Російська Федерація завжди використовувала як ідеологічне підґрунтя для загарбницької агресії, в тому числі й нинішньої. Така політика імперсько-радянських режимів після 1991 року прокладала інфраструктуру для вторгнення не лише політичним чи економічним шляхом. Так, завдяки цій успадкованій і Російською Федерацією політиці, 2007 року в Одесі з’явився пам’ятник Катерині Великій, загорнутий в етикетку міфу під назвою «Засновникам Одеси». Аналогічний пам’ятник було встановлено 2008 року в Севастополі.

2012 року в селищі Новий Світ установили пам’ятник Миколі ІІ, а в Одесі — Олександру Суворову, якого під час відкриття монумента тодішній народний депутат від Партії регіонів, а нині мер Одеси Геннадій Труханов назвав «основатєлєм города». Нагадаю, що одним з перших кроків окупаційної влади Криму була ініціатива спорудження пам’ятника Катерині ІІ у Сімферополі. Також було встановлено пам’ятники російським імператорам Олександру ІІІ в Лівадії, Миколі ІІ в Лівадії, Євпаторії та Сімферополі, бюст князю Потьомкіну, уклінні хрести, пам’ятник «Єдності та примирення» в Севастополі на честь 100-річчя закінчення громадянської війни в Росії (становить собою композицію з багатометрової скульптури Росії-матері та її синів — білогвардійця та червоноармійця), ополченцям усіх часів (від «Смутних часів» і війни 1812 року до «Кримської весни») та ін.

Одеса, 2012 р. Відкриття пам'ятника Суворову.
Одеса, 2012 р. Відкриття пам'ятника Суворову.
Думская.net

Усі відкриття таких пам’ятників в Україні супроводжувалися наявністю одночасно українських, російських та імперських прапорів, театралізованими імперськими дійствами та охороною «казаков», а надалі такі місця були центрами тяжіння прихильників «русского міра».

З іншого боку, відома організація «Россотруднічество» використовувала Толстого та Пушкіна в обгортці міфу про «вєлікую русскую культуру», робила з їхніх постатей центр літературного життя українців, щедро фінансуючи тематичні заходи. Тепер, як і вісім років тому, після початку збройної агресії РФ у Криму та на сході України, повномасштабне російське вторгнення увімкнуло на підсвідомому рівні інстинкт самозбереження, однак в істотно більшому масштабі.

Перша хвиля «декомунізації»

2014 року на тлі «ленінопаду» після Революції Гідності парламент ухвалив «декомунізаційний пакет законів», який включав положення про перейменування об’єктів топоніміки (вулиць, провулків тощо) і демонтаж пам’ятників.

Унаслідок цих змін Україна позбулася значної кількості радянського топонімічного та монументального спадку. Однак цей процес за вісім років так і не було доведено до кінця, а деякі політики на місцях навіть здійснювали реальні кроки, аби скасувати результати декомунізації. Наприклад, в Одесі міська влада спочатку взагалі саботувала виконання закону, через що розпорядження про перейменування більшості вулиць ухвалив тодішній голова ОДА Міхеіл Саакашвілі.

Поразка на організованих міською радою незаконних громадських слуханнях щодо повернення комуністичних назв і поразка в суді, де рада виступала на боці нардепа від на той час «Опозиційного блоку» Миколи Скорика, не загальмувала процес віртуального єднання громади з Росією. На одній із сесій депутат від партії мера «Довіряй ділам» Олег Бриндак «із голосу» виніс проєкт рішення про повернення радянських назв і скасування перейменування на честь загиблих в АТО захисників, за який потім проголосували. Це викликало всеукраїнський негативний резонанс, а рішення згодом було скасовано в судовому порядку.

Але місцева влада наполегливо йшла далі й разом із відверто проросійськими партіями та медійними ресурсами організувала штучну кампанію на захист пам’ятника Катерині ІІ в Одесі, послуговуючись російським міфом про те, що саме імператриця заснувала Одесу. Документи про його встановлення суди визнали нечинними. Буквально перед виборами Геннадій Труханов знову заговорив про повернення проспекту Небесної Сотні назви «Маршала Жукова», а вулиці Інглезі — «25-ї Чапаєвської дивізії» й навіть призначив громадські слухання, проте його рішення також було визнано незаконним і скасовано судом.

Одразу постає риторичне питання: що робила одеська влада разом із проросійською псевдоопозицією, якщо не прокладала у своєрідний спосіб шлях для російської агресії та підживлювала надії РФ на «русскій город»? Який і досі усіяно російськими топонімами та пам’ятниками, що їх місцеві політики у більшості своїй захищали й обстоювали.

Одеса, 2012 р. Відкриття пам'ятника Суворову.
Одеса, 2012 р. Відкриття пам'ятника Суворову.

Звісно, частина монументальної чи топонімічної імперської спадщини в Одесі увічнює досить нейтральні постаті, як-от герцога де Рішельє (більш відомого як дюк де Рішельє), Франца де Волана чи Хосе де Рібаса, однак це радше винятки, що лише підтверджують правило.

Нині ж в окупованих Генічеську й Новій Каховці встановлено пам’ятники Леніну, а Катерина ІІ, Олександр Невський та Олександр Пушкін з’являються на інформаційних матеріалах і білбордах, які повідомляють про 220 років чергової губернії. Водночас у Мелітополі викраденого активіста змусили демонтувати дошку на честь Дмитра Донцова, а в Мангуші демонтовано пам’ятник гетьману Сагайдачному. РФ перейменовує вулиці на честь агента КДБ Павла Судоплатова, який убив керівника ОУН Євгена Коновальця.

Незважаючи на проголошену «велич», «спільність історії» і «братерство народів», саме на вулицях Пушкіна окупанти винищували українців, аби надалі відновлювати ознаки «спільності» й «братерства». Отже у збереженні назв вулиць та імперсько-радянських пам’ятників Російська Федерація вбачає першочергове завдання.

Сьогодні ми наочно бачимо, що Пушкін, Макаров, Толстой, Кутузов і Суворов по суті є снарядами уповільненої дії, які закладалися росіянами впродовж століть колонізації та окупації й продовжують закладатися просто на наших очах. То чому ми не прибираємо з Одеси ті з них, що знаходяться на видноті й будь-якої миті можуть стати приводом для вибуху та «захисту»?

Прозріння під обстрілами

Примітно, що вже після 24 лютого деколонізацію здійснюють насамперед у містах, які від початку військового вторгнення перебували під постійними обстрілами військ Російської Федерації. Наприклад, у Чернігові демонтували пам’ятник Олександру Пушкіну, а у Харкові — пам’ятники маршалу Жукову й Олександру Невському та перейменували Московський район. У Миколаєві, який під обстрілами й нині, також демонтували пам’ятники Олександру Пушкіну. Не чекаючи на руйнівні обстріли, такі процеси продовжили й інші обласні центри та невеликі населені пункти.

У Чернігові в історичному центрі, на стародавньому Детинці, демонтували пам'ятник російському поетові Пушкіну.
У Чернігові в історичному центрі, на стародавньому Детинці, демонтували пам'ятник російському поетові Пушкіну.

Навіть у місті Ізмаїл, яке не зазнало масованих обстрілів, а згідно з переписом населення, більшість мешканців якого ідентифікували себе росіянами, — вже перейменовано вулицю Московську, головний проспект міста, названий на честь Олександра Суворова, розпочато процес демонтажу пам’ятника йому та ведеться робота з перейменування всіх вулиць, пов’язаних із діячами російської науки та культури.

Очевидно, що в такий спосіб прямо чи інтуїтивно громади подають свій сигнал Путіну. І це зовсім не білий прапор, а жовто-блакитний. А що Одеса? В Одесі ні місцева, ні державна влада досі не порушили питання демонтажу навіть таких одіозних пам’ятників, як Катерині ІІ, Олександру Суворову та так званої Олександрівської колони. У місті досі існує Суворовський район. Та коли це змінювати, якщо не тепер? Якого звіра ми боїмося розбудити, коли під прапорами та символами імперії вбивають наших дітей?

Ракетний обстріл РФ житлового будинку в Одесі.
Ракетний обстріл РФ житлового будинку в Одесі.

Місто, яке впродовж трьох місяців прикривають собою українські бійці на Миколаївському та Херсонському напрямках, спромоглося лише зняти малопомітну табличку «Слава русскому оружию», про що місцева влада охоче згадує за першої-ліпшої нагоди.

Ба більше, заступник міського голови вже після повномасштабного вторгнення Російської Федерації публічно озвучив давно розповсюджувані агресором тези про те, що «це історія», одесити її шанують, тож усі пам’ятники потрібно зберегти. Схожі тези досі транслюють і деякі одесити — як ті, котрі раніше репрезентували проросійські політичні сили, так і ті, хто формально поставив на головну світлину в соціальних мережах український прапор.

13 червня міський голова змінив фрази про якесь «осмислення» і все ж таки заявив про необхідність перейменування одеських вулиць. Але є нюанси. Перейменування вулиць та пошук нових назв він знову називає «проблемою», згадує про «більшовистські практики», а сьогоднішню ситуацію пов’язує з якоюсь «кон’юнктурою» та «ідеологією» і вкотре закликає пам’ятати про «історію в різних її проявах» із посиланням на Статут міста.

У самому статуті, крім оспівування Російської імперії та «подвигу російських військових», повторюється міф про заснування Одеси Катериною ІІ, яку досі «тримає» в центрі міста міська влада. Все стало ясніше після опублікування переліку вулиць, які місцева влада пропонує перейменувати.

У цьому переліку немає ні Суворовського району, ні вулиць Дмитра Донського чи Олександра Невського, образи яких вже на окупованих територіях використовують росіяни, зате є спроба знову перейменувати вулиці, вже перейменовані в рамках декомунізації. Йдеться про вулицю Чапаєва, яку розпорядженням голови Одеської ОДА на виконання закону про декомунізацію було перейменовано на вулицю В’ячеслава Кирилова — бійця полку «Азов» із позивним Козак, який загинув 2015 року під Широкіним.

Вже після цього з’явилося інтерв’ю міського голови виданню The New York Times, де він заявив, що не підтримав би перейменування вулиці Пушкіна в Одесі та його турбує ненависть до всього російського. Слова мера відразу підхопили всі російські пропагандистські канали.

Посада міського голови, його заступника або ж голови обласної військової адміністрації не передбачає безпосереднього зіткнення з ворогом із автоматом у руках, однак своїми заявами й діями влада демонструє і громаді, й агресору чіткі сигнали. Тож які сигнали подає Труханов? В той час коли позбуття топонімічного, та у першу чергу монументального спадку — одна з найнаочніших відповідей громади агресору-«визволителю»: ви тут чужі.

Мер Геннадій Труханов після обстрілу Одеси крилатими ракетами
Мер Геннадій Труханов після обстрілу Одеси крилатими ракетами

Що може бути сильнішим ідеологічним ударом по ворогу, ніж демонтаж пам’ятника імператриці, яка є уособленням кривавої тюрми народів, яка знищила Запорізьку Січ, запровадила кріпацтво, санкціонувала масові депортації та репресії й поклала край гетьманству, а також пам’ятника полководцю, який виконував ці криваві накази? Тим більше, що всі рішення, які стали підставою для його встановлення, багато років тому суди визнали нечинними.

Що красномовніше демонструє відмову від нав’язаних імперських історичних міфів, ніж перенесення пам’ятників до музеїв — у місце, де збирають експонати з описом певних подій, діянь і персоналій, роль яких, хоч би якою злочинною була, представлена для її дослідження й оцінки, вивчення правдивої історії?

Що є сильнішим культурним сигналом, ніж демонтаж і перенесення до літературного музею класика російської літератури, який писав твори, пронизані імперським шовінізмом, і називав «зрадником вітчизни» національного героя України?

Сьогодні, надаючи значення вулицям російських класиків і академіків, — а тим більше зберігаючи їх, — ми оминаємо безцінні для нас постаті визначних українських митців, науковців, дисидентів і борців за українську незалежність як минулого, так і сьогодення. Адже просто зараз на наших очах твориться історія, гідна монументального вшанування або на новому місці, або навіть на місці, де стояли пам’ятники імперіалізму.

Ця історія пишеться кров’ю захисників, які, зокрема, боронять Україну на Херсонському та Миколаївському напрямках і не допускають сухопутного наступу на Одесу. Українці вже зараз пишуть петиції президенту та мерам із проханням назвати вулицю в їхньому місті ім'ям героя-сусіда, який у лавах ТрО чи ЗСУ захистив їхню родину від агресора. Ради громад оголошують громадянські слухання та голосування про перейменування вулиць з урахуванням людських трагедій російсько-української війни. І цей процес лише розпочинається.

Більше статей Артема Карташова читайте за посиланням.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК