ДБР: загальмований двигун перетворень

Важко не помітити, як з порядку денного тихо зникло питання Державного бюро розслідувань. І цьому сприяє ледь не кожен, хто причетний до його створення.

Більшість членів конкурсної комісії з обрання керівництва бюро фактично призупинила свою роботу. Бездоганна ділова репутація і член комісії Євген Дейдей остаточно розійшлися в різні боки після внесення генпрокурором подання про зняття з народного обранця депутатської недоторканності. Прем'єр-міністр усе ніяк не поставить свого підпису під порядком проведення перевірки на "поліграфі" майбутнього керівництва і працівників ДБР. Президентові не вдається розіграти "карту" свого радника Олексія Горащенкова, якого він хоче бачити на посаді директора бюро. До того ж кум президента генпрокурор Юрій Луценко не надто зацікавлений віддавати "прокурорське слідство".

Більшість критиків бюро скаже: навіщо зчиняти ґвалт? Адже потреби у створенні ще одного слідчого органу взагалі немає. Проте дивитися на бюро з такої позиції геть неправильно. Слід брати ширший контекст. І, на відміну від критиків ДБР, вищезгадані політичні гравці чудово його розуміють.

ДБР - реформа прокуратури

Незважаючи на те, що генпрокурор нещодавно оголосив про завершення реформи прокуратури, найголовнішого перетворення відомства ще не відбулося.

Точніше, воно затягнулося на 20 років: усупереч Конституції та зобов'язанням України перед Радою Європи "прокурорське слідство" міцно тримається своїх коренів на столичній вулиці Різницькій.

Ліквідація так званого загального нагляду, утворення місцевих прокуратур, а також органів прокурорського самоврядування й кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, безперечно, важливі досягнення. Однак відхід слідства від прокуратури є першорядним пріоритетом у реформуванні відомства. І річ тут не лише в тому, що саме концентрація повноважень залишається ключовим чинником, який породжує зловживання. Річ також у тому, що за наявної конфігурації слідчі підрозділи прокуратури не є і не можуть бути ефективними, бо не мають власних оперативників і аналітиків, а слідчі посади заповнюються вчорашніми прокурорами. До того ж питання про будь-яку підготовку саме слідчих кадрів для прокуратури вже давно не стоїть. "Слідча школа прокуратури" - в далекому минулому.

Відокремлення від прокуратури слідчих підрозділів дозволить відомству сконцентруватися на своїх конституційний функціях - процесуальному керівництві та підтриманні публічного обвинувачення, виконання яких наразі не вирізняється якістю. При цьому органам прокуратури доведеться утворити підрозділи, які здійснюватимуть процесуальне керівництво у кримінальних провадженнях слідчих ДБР.

ДБР - фундамент для реформи СБУ

Органи безпеки завжди були і є найбільш утаємниченими відомствами. Безперечно, так і має бути. Утім, проблема Служби безпеки України в тому, що сьогодні це не лише контррозвідувальний орган. У своїй структурі СБУ має оперативні підрозділи, які покликані боротися з корупцією, а також слідчі підрозділи, які розслідують зазіхання на основи національної безпеки, акти тероризму, злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку. Щоправда, слідчі підрозділи СБУ не можуть похвалитися перед суспільством бодай якимись результатами. Крім того, найбільш резонансні кримінальні провадження розслідує переважно військова прокуратура (наскільки ефективно - то вже тема іншої розмови). Водночас слідчі СБУ беруть участь у врегулюванні бізнес-конфліктів.

Також слідчі підрозділи СБУ прославилася тим, що всупереч закону тримають затриманих у власних ізоляторах тимчасового тримання. При цьому роблять це, як і заведено в органах безпеки, таємно. Часто навіть адвокати затриманих не можуть доступитися до своїх клієнтів через "контррозвідувальний статус" установи, в якій тримають їхніх підопічних.

З появою ДБР щодо підслідності СБУ постане гостре питання. Бо реформа служби, яка також уже не перший рік відкладається, передбачає позбавлення СБУ статусу органу досудового розслідування. Наразі ж передати підслідність служби просто немає кому.

Що ж до таємних місць несвободи, то вони мають відійти в минуле з кількох причин. По-перше, в разі появи ДБР та передачі йому підслідності СБУ співробітники служби після затримання підозрюваного повинні передати його не власному слідчому підрозділу, як нині, а слідчим ДБР. По-друге, факти незаконного затримання чи утримання людей працівниками СБУ будуть підслідні саме ДБР з моменту його утворення. Тобто бюро з самого початку буде змушене постійно відслідковувати такі активності СБУ, шукати й "інспектувати" таємні місця несвободи.

ДБР - об'єкт "бажань" президента

Зрозуміло, що з такими перспективами ДБР є викликом президентській владі. Хоча за цілком вірогідним сценарієм бюро, не виключено, може й підтримувати владу офісу на Банковій. Адже насамперед воно покликане розслідувати злочини посадовців найвищого рівня - екс-президентів, усього складу уряду, перших керівників відомств, правоохоронців і суддів. Виняток становить лише вузький перелік корупційних злочинів, що належать до підслідності НАБУ.

При цьому ДБР має розслідувати й злочини, вчинені керівництвом Національного антикорупційного бюро і Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, а також переважної більшості керівників інших правоохоронних органів, податківців, митників та ін. У цьому якраз і полягає головна загроза для новостворених антикорупційних органів. Точніше, лише для одного з них - Національного антикорупційного бюро України та його керівника Артема Ситника, якому, на відміну від очільника САП, не притаманний пієтет стосовно керівництва держави. Підлеглі Ситника без прив'язки до фінансово-промислових груп розслідують все, що потравляє їм до рук. А отже, вони не піддаються тиску. Просування їхніх розслідувань можна хіба що пригальмовувати через процесуальне керівництво, яке здійснює лояльний до глави держави Назар Холодницький.

Тому якщо ДБР перебуватиме під політичним впливом оточення Петра Порошенка, то в нього буде можливість не лише тримати на гачку своїх опонентів і соратників, а й заблокувати роботу НАБУ і САП.

Згадаймо і про те, що до підслідності ДБР віднесено воєнні злочини, що наразі розслідуються військовою прокуратурою. Цей підрозділ Генпрокуратури очолює головний претендент на посаду директора бюро Анатолій Матіос.

При цьому військова прокуратура розслідує не тільки факти агресії РФ і злочини, вчинені в зоні АТО підлеглими ставленика Порошенка міністра оборони Степана Полторака. Вони діють значно ширше, взаємодіючи ледь не з усіма правоохоронними органами в Україні. Про активізацію Матіоса в політичній площині не говорить лише ледачий, як і не мовчать про його величезне бажання домовитися з усіма політичними групами, що впливають на рішення конкурсної комісії. Подейкують, "Народний фронт" уже погодився підтримати генерала.

Конкуренткою Матіоса небезпідставно вважається Ольга Варченко. Молода, амбіційна, вона працює в Департаменті з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки Генпрокуратури від самого початку. Її "ахіллесовою п'ятою" є потенційний зв'язок з куратором від Порошенка у правоохоронній і судовій сферах впливовим нардепом Олександром Грановським. Під час одного з інтерв'ю вона підтвердила знайомство з останнім. Щоправда, джерела також стверджують, що вона, швидше за все, стане заступницею у "військового генерала" або іншого топ-претендента - Олексія Горащенкова.

Олексій Горащенков є підлеглим президента Порошенка й одним з керівників департаменту президентської адміністрації. Примітно те, що Горащенков не лише був співголовою конкурсу з обрання керівництва НАЗК, він і надалі залишається "уповноваженою особою" від очільника держави в комунікації з агентством. Іншими словами, саме Горащенков від АП курирує "творчий безлад", створюючи перепони не тільки для перевірки е-декларацій, а й функціонування НАЗК загалом.

Як не віддати "дамоклового меча" в лихі руки?

Процес утворення ДБР з моменту обрання голови і двох його заступників тільки розпочнеться - на конкурсній основі потрібно буде набрати інших працівників. До того ж профільним законом передбачено ще 7 територіальних управлінь ДБР.

Важливо розуміти, що відійти від розширеної репрезентації по території всієї України бюро не зможе. Йти шляхом, який обрали НАБУ і НАЗК, у керівників ДБР також не вийде. Нагадаємо, що антикорупційні органи утворено як центральні апарати, а територіальних управлінь не утворено взагалі (НАЗК), або утворено вибірково (НАБУ).

Річ у тому, що НАБУ і НАЗК працюють з новими справами. Бюро ж доведеться прийняти спадщину "прокурорського слідства". Причому одразу. Бо відповідно до останніх конституційних змін, прокуратура продовжує виконувати згідно з чинними законами функцію досудового розслідування до початку функціонування ДБР.

Конкурсний набір співробітників є архіважливим етапом. Не менш важливим, ніж конкурсний відбір керівництва ДБР. Нещодавній досвід показує, що доволі успішно його провели лише під час створення НАБУ. У ситуації з НАЗК, наприклад, усе пройшло не так добре. Словом, досвіду не бракує, а отже, потрібно вправно ним скористатися, щоб, зрештою, відфільтрувати недобросовісні й відверто слабкі кадри.

Надійним і вже перевіреним чинником якісного конкурсного відбору до ДБР має стати механізм громадського контролю. Відповідні норми у профільному законі чітко виписані, потрібно лише їх грамотно імплементувати. Як мінімум, до відбіркових комісій мають бути включені представники активної громадськості, як це зроблено в НАБУ, і максимально публічно проведено кампанію з набору кадрів до бюро. На жаль, нинішній стан речей зовсім не тішить як залученням громадськості (бо 9 з 9 членів конкурсної комісії прямо залежать від політичних груп), так і прозорістю діяльності загалом.

З іншого боку, якщо чинна конкурсна комісія таки повернеться до роботи і з політичних міркувань надасть перевагу якомусь з кандидатів, перехід до утворення ДБР не матиме сенсу. Адже політично ангажований кандидат організує чергове НАЗК. Та тільки якщо це агентство має лише превентивні функції, то ДБР стане "каральним мечем" проти політичних опонентів, нелояльних соратників і навіть громадських активістів.

І щоб цього не сталося, конкурсний відбір директора потребує не меншого рівня уваги ключових сил - міжнародних донорів, громадського сектору тощо. Новостворені правоохоронні органи - як та розсада, що на перших етапах потребує максимальної уваги, спеціальної "ґрунтової суміші" (чесного конкурсу), освітлення (публічності), температури (певного рівня критики) й поливу (визнання перших досягнень).

Наразі вже провалилися з якістю інгредієнтів для "суміші" (членами комісії), куди спершу поміщають розсаду. І тому спробуємо врятувати ситуацію через три інші фактори - публічність, критику і, лише після кількох місяців роботи, - визнання перших досягнень. Інакше цей конкурс слід скасовувати і розпочинати широкомасштабну кампанію з його перезапуску, бо не хотілося б мати настільки потужний правоохоронний орган у руках президента чи когось з його найближчого оточення.