ДБР: шлях у нікуди

Дві сторони конфлікту не просто б'ють шибки та виламувати фанерні двері у "правоохоронній" будівлі, це вже більше схоже на демонтаж фундаменту, на якому конструкція не простояла й року. Можна було б розписати ролі інвесторів, замовників, підрядників незадоволених розподілом сил і ефективністю роботи ДБР. Хоча насправді всі вони мали б синхроном нести політичну (репутаційну) відповідальність за це "диво коаліційного дизайну". Дехто навіть підпадає під окремі статті Кримінального кодексу, але в країні тотального беззаконня беруть сумніви, що за це можна опинитися на лаві підсудних.

Уже більше трьох із половиною років триває епопея зі створенням та належним запуском Бюро. Мало того, що нардепи на самому початку зруйнували логіку роботи Державного бюро розслідувань в профільному Законі, то вони ж сприяли розподілові так званої зовнішньої конкурсної комісії у складі дев'яти осіб між БПП та Народним фронтом. Далі - гірше. Керівництво Бюро, сформоване за квотами двох партій, ніяк не могло знайти між собою спільну мову, що вкотре вилилось у публічний скандал. Директор ДБР Роман Труба, зважаючи на зміну політичних обставин, розпочав перевірки керівників середньої ланки за результатами проходження випробного терміну тих керівників, які персонально нелояльні до очільника Бюро.

Спочатку формальні перевірки, потім - повідомлення про звільнення і підписання наказів стосовно трьох керівників підрозділів центрального апарату: керівника Другого Управління організації досудового слідства Олександра Туру, керівника Управління планово-фінансової діяльності Дениса Луцика та керівника Управління забезпечення діяльності Руслана Титарчука, а також очільника територіального управління у Полтаві Володимира Тимошка.

Експертне середовище негайно дало оцінку таким діям, адже можна довго "гратися в політику", проте орієнтир керівники нового органу правопорядку мають тримати на нормативне регулювання. Вищезгаданими діями відразу двічі було порушено закон про ДБР. По-перше, очільник ДБР призначає та звільняє з посад директорів територіальних органів, керівників підрозділів центрального апарату Бюро за поданням так званої зовнішньої конкурсної комісії (ст.13 Закону).

По-друге, до моменту такого подання він має отримати погодження від своїх заступників (п.9 ч.1, ч.2 ст.12 Закону). Ні того ні іншого процедурно не було дотримало.

Юристи відразу зазначили, що незаконно звільнені у суді доб'ються позитивних для себе рішень. Це й сталося менше ніж за тиждень - 3 червня. Ми поки що знаємо лише про одне оскарження з отриманою ухвалою адміністративного суду, який став на бік вищезгаданого керівника слідчого підрозділу центрального апарату Олександра Туру. Загалом, треба зрозуміти ключове: заяву про забезпечення позову задовольнили, зупинивши дію наказу Романа Труби, з урахуванням змін, внесених наказом №154-о 29 травня 2019 року. Крім того, суд заборонив директору ДБР приймати рішення, зокрема шляхом видання наказів або розпоряджень, про звільнення Олександра Туру з посади.

Не здивуюся, коли інші незаконно звільнені теж зупинять дію наказів Романа Труби в судовому порядку. Замість заполітизованих емоцій треба було все ж таки дочекатися бодай якоїсь відповіді від заступників і звернутися по подання до "зовнішньої" комісії, якщо вже так дошкуляли вищезгадані четверо керівників середньої ланки. Проте цим шляхом директор ДБР йти не захотів чи, можливо, кудись поспішав. Більше того, наразі відомо про ще три потенційних звільнення. Вони загрожують керівниці управління правового забезпечення Оксані Пащенко, начальникові відділу внутрішнього аудиту Петру Божевському та очільнику управління внутрішнього контролю Богданові Чобітку.

Тим часом варто згадати й колоритні парламентські слухання, що відбулися в будівлі на вулиці Грушевського. Організатором виступив профільний комітет з питань регулювання правоохоронної діяльності, який очолює нардеп від "Батьківщини" Андрій Кожем'якін. Загалом, обговорення стосувалося поточної діяльності Бюро: укомплектування на рівні 64% від граничної чисельності 1500 осіб, законодавчих прогалин, а також проблем, із якими зіштовхнулися внутрішні конкурсні комісії та Рада громадського контролю при ДБР. Проте кілька моментів усе ж таки слід деталізувати.

Присутні звернули увагу на те, як над директором ДБР "скупчилися хмари", що пролилися жорсткою критикою Романа Труби відразу на кількох напрямах: намагання втручатися в діяльність зовнішньої і внутрішньої комісій, які проводять конкурси на зайняття вакантних посад у Бюро; блокування процесу створення дисциплінарної комісії та підрозділів, які б наглядали за законністю діяльності слідчих управлінь; відсутність процесу оголошення конкурсів, а також незаконні звільнення. Проте зосередимо увагу на критиці з боку конкурсних комісії.

Історія із зовнішньою комісією триває вже рік - з моменту небажання Труби призначати 27 кандидатів на посади керівників середнього рівня в центральний апарат і очільників територіальних управлінь. До речі, тих, кого він спочатку не хотів, а потім усе ж таки призначив, тепер директор ДБР незаконно звільняє. Ми вже пояснювали, що відбір і наступна війна, викликана небажанням Труби призначати на посаду, - це суто боротьба між кількома групами впливу. Як і попереджали, що директор ДБР призначить майже всіх, лише кілька посад "виторгувавши" для себе, так, зрештою, й сталося: вільними залишилися територіальні управління у Львові та Миколаєві, слідче управління і комунікаційний підрозділ у центральному апараті.

Ситуація із внутрішньою комісією №2 (відбір кадрів для територіальних управлінь) - набагато складніша. Колишня секретарка цієї комісії Надія Корінна і голова цієї комісії Олег Шрам, що був дуже близьким помічником Романа Труби, прямо заявили про "спуск" згори списків осіб, які мали пройти конкурс на посади держслужбовців та слідчих. Репрезентантом волі Романа Труби назвали нинішнього очільника патронатної служби екс-прокурора Олександра Удовиченка. Згодом Олег Шрам навіть опублікував на своїй Фейсбук-сторінці списки осіб, яким мали бути надані преференції під час відбору. Своєю чергою, Удовиченко двічі натякнув своєму екс-колезі Шраму зі своєї сторінки, що саме він нібито брав гроші за призначення.

Як фінальний акорд парламентського засідання, згадаємо фразу голови профільного парламентського комітету Андрія Кожем'якіна, який порадив не озиратися на політику й політиків, а керуватися тільки законом: "Є два способи управління: чи по закону, чи з "кришею". Можливо, хтось не помітив, що "криша" пішла?" І тут - натяк на прикривання тилів Романа Труби спочатку репрезентантами "Народного фронту" Пашинським-Турчиновим, а згодом - представником БПП Глібом Загорієм.

Зрештою, аналогічні речі можна закинути не тільки Романові Трубі, заполітизованість у процесі створення і на початку функціонування ДБР видно неозброєним оком. Ті ж члени комітету, які так критикували керівництво Бюро, самі є однією з ключових причин проблеми. По-перше, профільний закон проходив через їхній комітет ще у 2015-му році, коли й був ухвалений. По-друге, частина депутатів (або їхні сателіти) паралельно входили до конкурсної комісії, яка відбирала Романа Трубу, Ольгу Варченко та Олександра Буряка на посади. Проте директор за півтора року все ж таки мав знайти спільну мову із заступниками, когось із них окремо звинувачувати ми зараз не будемо, - в цьому просто немає сенсу.

Вихід із цієї турбулентної ситуації наразі лише один. Ідеться про перезавантаження топ-керівництва через новий конкурс, у якому відбір проводитимуть не репрезентанти волі політичних груп (юридично делеговані представники уряду, парламенту чи президента), а вітчизняні експерти й міжнародники з високою репутацією. При цьому не менш важливо перевірити усіх слідчих та держслужбовців із семи територіальних управлінь. Якщо дві сторони (Олег Шрам і Надія Корінна, з одного боку, Олександр Удовиченко та Роман Труба - з іншого) звинувачують одна одну а "договірняках" щодо відбору та призначення працівників цих підрозділів, то це вже можна вважати встановленим фактом. А тепер уявімо, як ті ж слідчі в регіонах проводитимуть процесуальні заходи: або з нульовою ефективністю, або з непересічним бажанням "підзаробити". До речі, про останнє вже маємо певну інформацію і дуже скоро спробуємо висвітлити відповідну історію в деталях.

І насамкінець про судові справи. Вищезгадана секретарка конкурсної комісії №2 (територіальні управління) та членкиня РГК при ДБР Надія Корінна разом зі своїм колегою Максимом Болдіним 3 червня подали заяву про злочини, нібито вчинені Романом Трубою, а саме: умисне невиконання рішення суду, яке набрало законної сили (ст.382 КК України), службова недбалість (ч.1 ст.367 КК України), зловживання владою або службовим становищем (ч.1 ст.364 КК України), а також розголошення даних досудового розслідування (ч.2 ст.387 КК України). До аналогічного кроку вдався нардеп від "Народного фронту" Антон Геращенко, про що згадав у своєму Facebook-акаунті. Ще однією вишенькою на цьому торті є нескінченна історія позову нардепа Юрія Македона, що також претендував на посаду директора ДБР. Шостого червня мали відбутися судові дебати, учасники яких, фактично, могли поставити крапку в питанні законності допуску Романа Труби до конкурсу. Але… відбулися не дебати, а евакуація, бо суд раптово "замінували". Ще один доказ абсолютної заполітизованості всіх процесів, коли не гребують жодними методами впливу й тиску.

Вже віддаючи текст у публікацію, ми дізналися про ще один скандал у Бюро. Цього разу керівник управління внутрішнього контролю Богдан Чобіток, якого планував звільнити Роман Труба, нібито зафіксував зловживання у діях директора. Чобіток задокументував факт прогулу керівником патронатної служби Олександром Удовиченком.

Проте жодного стягнення на прогульника не накладено, більше того - директор ДБР Роман Труба незаконно, як вважає Богдан Чобіток, вніс зміни до наказу про відпустку Удовиченка, чим врятував свого підлеглого від звільнення за прогули.

* * *

В умовах такої деструктивної роботи Державного бюро розслідувань треба ще раз переосмислити логіку формування цього квазі-колегіального органу, можливо змінивши його на одноосібний. Як засвідчила практика, громадськості набагато легше контролювати орган публічної влади, де чітко зрозуміло, хто за що відповідає. Описаний вище політико-правовий хаос має підштовхувати саме до таких висновків, адже без постійного відстеження подій можна легко заблукати в цих лабіринтах політичних хитросплетінь та юридичної еквілібристики. Ще одним однозначним висновком є те, що до складу конкурсної комісії, яка відбирає топ-керівництво органу правопорядку, апріорі не можуть входити політичні репрезентанти, навіть якщо юридично вони представляють інтереси одного з ключових органів державної влади. І останнє - тільки незаангажована позиція громадськості та намагання журналістів розібратися в ситуації допоможуть у становленні новостворених інституцій. Будь-який перекіс - нерозуміння процесів і процедур, політичні вподобання чи інші деструктивні моменти - стане лише "хмизом у багаття", в якому догорятимуть наші сподівання на панування в Україні принципу невідворотності покарання.