ДАЮТЬ НА КОПІЙКУ, А ВИМАГАЮТЬ НА ГРИВНЮ

Помічник міністра оборони України з питань формування бюджету та економічно-фінансової діяльності генерал-майор Валерій Мунтіян вважає, що військові витрати мають бути збільшені удвічі. У підготовленому до другого читання проекті бюджету-2003 витрати на оборону складають 4,2 млрд. грн., що не задовольняє мінімальні потреби Міноборони, оцінені в 5,8 млрд. грн. Та навіть у цьому документі головний військовий фінансист побачив деякий позитив. У інтерв’ю «Дзеркалу тижня» В.Мунтіян також обгрунтував необхідність збільшення військових витрат.

— Чи можна сказати, що й наступного року військовий бюджет залишиться бюджетом утримання армії і ніяких зрушень у поліпшенні фінансового становища Збройних сил не передбачається?

— Не можна однозначно сказати, що в бюджеті на 2003 р. не буде зрушень. До цього треба підходити комплексно. Поданий на друге читання проект закону кращий, аніж у першому читанні. Оскільки показав реальні джерела і збільшив на 350 млн. грн. витрати на Міноборони. З них 150 млн. грн. призначені на ліквідацію заборгованості минулих років за отримані товари та продукцію. Ще 150 млн. грн. — на виконання в повному обсязі указу Президента щодо збільшення грошового забезпечення військових із початку 2003 р., 26 млн. грн. — на збільшення кваліфікації льотного складу і 15 млн. грн. — на Головне управління розвідки Міноборони, оскільки розвідка зараз є пріоритетом. По-друге, передбачено текстові статті. Наприклад, стаття 32 дає можливість здійснювати розрахунки по зразках техніки й озброєнь. Немає фінансових ресурсів, то дайте можливість збільшити їх за рахунок існуючих потенціалів Збройних сил України. Це додатково дає в грошовому обчисленні близько 200—210 млн. грн. Раніше цього не було.

— Куди підуть ці кошти?

— Ці кошти по спеціальному фонду цілеспрямовано підуть на фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, закупівлю техніки й озброєнь. На жаль, на Міноборони деякі народні депутати дивляться як на споживача. Міноборони виконує функцію замовника — бере гроші і видає їх під конкретні програми, тобто направляє у вітчизняне виробництво, у наш агропромисловий комплекс за відрахуванням тих коштів, що йдуть на утримання особового складу. Взяти для прикладу США — у них йде стагнація. І для того, щоб не було падіння за критеріями економічної ефективності, зростання валового продукту має бути не нижче 2,7 % у рік. Якщо 2000 р. у США зростання ВП складало 4 %, то тепер 1,1 %. І щоб терміново оживити економіку, американці протягом двох років збільшують військові витрати на $40 млрд. Це військово-промисловий комплекс, наукова сфера, технології подвійного використання.

Ми успадкували гіпертрофовану військову економіку. У нашому військово-промисловому комплексі було 2,7 млн. чоловік, із котрих 1,3 млн. виробляли суто військову продукцію. Якщо десятки років кошти вкладалися в проектування, виробництво і впровадження продукції, то ми не можемо це заморозити і викинути. Давайте вкладемо якісь копійки і реалізуємо цю продукцію на ринку. Або розсекретимо, зробимо зразки і впровадимо технології в народно-господарський комплекс.

— Чи передбачені кошти на скорочення 24 тис. військових, як про це казав міністр оборони на розширеному засіданні колегії Міноборони?

— Мінімальні потреби на Програму реформування та розвитку Збройних сил цей бюджет не передбачає. Із загального фонду виділено лише 60 млн. грн., тобто 25% від необхідної потреби. Водночас ми маємо зробити усе для виконання цього плану. Але ми повинні сьогодні говорити про якість і ефективність. Чомусь зараз модно говорити про чисельність Збройних сил і про те, що їх треба скоротити. Якщо за таких умов скоротити чисельність ЗСУ хоч до одного солдата, гадаєте, з’явиться стабільне економічне зростання? Чи ви думаєте, якщо посадити цивільних на генеральські пости, то буде суттєвий ефект? Не треба ділити на «білих» і «червоних», треба використовувати ті моделі і схеми, що консолідують суспільство. І якщо дійсно військово-промисловий комплекс сприяє розвитку економіки, його треба розвивати. Суспільство треба консолідувати, а ми лише ділимо і протистоїмо, ніби замість нас хтось щось зробить. Чи американці, чи японці. Ні. Вони вже створили негативний імідж нашої країни, що ми партнер бідний і слабкий, і відповідно до нас й таке ставлення. Інвестиції практично не вкладають, а якщо вкладають, то по $7 на душу населення в рік. А що за $7 на рік можна зробити? Ми не хочемо, щоб так було.

Водночас хочу сказати, що на Міністерство оборони необхідно збільшувати витрати відповідно до закону про оборону удвічі. Подібно хворому, для оборони існує критична межа, коли система може стати не контрольованою, втратити керованість. Нам ставлять у приклад чисельність збройних сил Франції, Німеччини, Великобританії. За винятком ФРН, у цих країнах існує ядерний потенціал, критерій ефективності якого до звичайних збройних сил складає один до п’яти чи шести. Якби у нас була ядерна зброя, то ми могли б у шість разів зменшити чисельність своєї армії. По-друге, ці країни мають величезну кількість резервістів, рівну чисельності збройних сил, які постійно підтримуються в готовності. Крім того, у них величезні мобілізаційні ресурси. Якщо у нас 1 млн., то в Росії 20 млн. У ФРН на 82 млн. населення 18 млн. мобілізаційний ресурс.

— Ядерну зброю ми вже не повернемо, але ж можемо розвивати українські ракети, високоточну зброю?

— Це так. Ми повинні боротися і думати, щоб повернути економічний еквівалент, який втратила Україна, віддавши третій за розміром ядерний арсенал. Високоточну зброю на нових фізичних принципах треба розвивати. Оскільки розвивається науково-технічний прогрес, а у військовій сфері йде науково-технічна революція. Якщо Україна відстає від цього, вона не зможе наздогнати розвинені країни. Адже існують такі пропорції: старіння техніки й озброєнь за рахунок морального та фізичного зносу — 9 % у рік, 5 % — поновлення і 4 % — капітальний ремонт. На експлуатацію також збільшуються витрати, приблизно 5—10% від ціни. Через 10—14 років ціна на нові зразки техніки й озброєння подвоюється. Інакше починається спіраль руйнації. Потрібен ресурс на порядок більший. Тому Президент правильно порушив питання про те, що не підпише бюджет, якщо не будуть задоволені мінімальні нормативні потреби. Адже Міністерство оборони тягне за собою й оборонно-промисловий комплекс. Це безпека, робочі місця, науково-технічний потенціал, це і валютні надходження в державу.

— Про яку цифру йдеться? 4,8 млрд. чи 5,8 млрд. грн.?

— 5,8 млрд. грн. Треба ще врахувати зростання мінімальної потреби. Оскільки фізичний і моральний знос ми не зупинили. Якщо потрібне відновлення 5%, то на тисячу танків ми повинні закупити 50 танків і 40 відремонтувати. Військова економіка — точна математична наука. Чудес не буває.

Хочу підкреслити, що треба виконувати існуючу законодавчу базу. Якщо закон про оборону передбачає виділення не менше 3% — дайте, якщо рішення РНБО передбачає нижню межу на оборону в 4,8 млрд. грн. — дайте. Є довгостроковий прогноз військових витрат, прийнятий Кабінетом міністрів із нижньою межею в 3,6 млрд. грн. за рахунок загального фонду — дайте. Але мінімум не виконаний. А від Збройних сил хочуть, щоб вони по максимуму виконали свої завдання — чудес не буває.

— Як використовується виведення зайвої техніки на розвиток нових розробок і, зокрема, на проект Ан-70, який може через кілька років померти?

— На всі програми, включаючи Ан-70, витрати не передбачаються. Але ми сподіваємося, що прохання депутатів буде задоволене, якщо знайдеться додаткове джерело централізованих капіталовкладень. Сьогодні ресурсів для цього немає. Разом із тим, дійсно, ми четвертий рік демонструємо Ан-70. На всіх виставках він бере перші місця. Але якщо своєчасно за рахунок розвитку науково-технічного прогресу не врахуємо знос, то можемо втратити ринки. Наскільки я знаю, орієнтація йде на країни азіатського регіону.

— Скільки потрібно в рік для реалізації програми створення Ан-70?

— 27 млн. грн. на рік — і це для завершення випробувань на замовлення Міноборони. Є ще замовник — Мінпромполітики.

— Відомо, що російські партнери по програмі нинішнього місяця вирішуватимуть: просувати її чи заморозити. У Росії збираються будувати більше Іл-76 або навіть створювати транспортний літак Ту-330. Чи не краще нам самим розвивати програму Ан-70?

— Ми мусимо виходити зі власних державних національних інтересів. Росіяни, як можуть, штовхають свої програми, і на Україну вони не будуть дивитися і зроблять усе, щоб зайняти її ринки, щоб наша економіка працювала на їхню економіку. У будь-якій ситуації краще починати у себе. Навіть якщо на сьогодні програма не вигідна, але вона тягне за собою цілий комплекс: науково-технічні бюро, фаза виробництва, експлуатації, пуско-налагоджувальних робіт, не кажучи про маркетинг, реалізацію. Треба банківську систему залучати.