Чужі тут не ходять

Інсталяція інтересів

На політико-адміністративній карті України, намальованій адміністрацією Віктора Януковича, Дніпропетровська область стоїть ніби окремо. Команда, яку Віктор Федорович уповноважив «наводити порядок» в області, різко контрастує з аналогічними в інших областях: Олександр Вілкул, це немовби варяги і не варяги, немовби ставленики «донецьких» і немовби свої — жителі Дніпропетровщини. Особливість політичної ситуації в області в тому, що до влади прийшли люди, які раніше не могли її отримати і довгі роки говорили ледь не про поділ регіону на дві частини. Це — так звана криворізька група.

Криворізькі еліти завжди почувалися в цьому плані ураженими — нині тут важко знайти людину, яка б не вважала, що їхнє друге за масштабами місто в області та одне з найбільших у країні має отримати особливий статус і «відокремитися» від Дніпропетровська. Всі народні депутати від Кривого Рогу буквально штурмували парламент законопроектами про «спеціальний статус» міста. Щоправда, ці спроби закінчувалися фіаско.

З огляду на викладене, видається логічним, що еліти Дніпропетровська (які вважають себе обласними) поставилися до призначення пана Вілкула насторожено. Втім, ні в команді Загіта Краснова, який представляв на минулих виборах Сергія Тігіпка, ні в команді колишнього губернатора Миколи Швеця, якого пов’язують із групою «Приват», ні навіть у команді мера Дніпропетровська Івана Куличенка до нового губернатора напевне серйозно не ставляться. Олександр Вілкул не має досвіду керівництва великими державними органами та політичними структурами (якщо, звісно, не рахувати криворізьку організацію Партії регіонів), у парламенті він не подав жодного будь-якого значимого для країни чи регіону законопроекту, обмежившись статусом «рядового бійця» фракції Партії регіонів.

Крім цього, в останні три роки, коли криворізці отримали контроль над фракцією Партії регіонів у Дніпропетровській облраді, обласна організація Партії регіонів виявилася маргіналізованою в середовищі місцевих еліт: Царьов розглядався як пересічний гравець на рівні Дніпропетровська, який навіть не контролював фракції регіоналів у міськраді. Цей статус передався і Вілкулу. На рівні Дніпропетровська у Вілкула не може бути союзників, оскільки еліти вважають за краще домовлятися про своє майбутнє з керівництвом Партії регіонів та адміністрацією президента. Напевне тільки тому мер Іван Куличенко демонструє «дружбу» з губернатором.

Команда Вілкула не змогла, попри декларації, отримати контроль над більшістю в Дніпропетровській міськраді. Його ставленик, колишній союзник Олега Царьова, Дмитро Безуглий, ставши секретарем міськради, ризикує перетворитися на «порожнє місце»: реальним секретарем є Загіт Краснов, з яким більшість депутатів-регіоналів пов’язують особисті домовленості. Команда ж Куличенка налаштована не вступати в активне співробітництво з командою губернатора. Тим паче що деякі її представники нехай і таємно, але допомагали в ході останніх виборів Юлії Тимошенко. Микола Швець, маючи за спиною досвід і підтримку великої бізнес-групи, просто не може вести будь-яких переговорів із губернатором — для цього є Віктор Янукович і його оточення.

Команда Вілкула, звісно ж, усе це розуміє. Віктор Янукович поставив перед губернатором завдання сформувати «сильну владну вертикаль», отримавши на чолі всіх органів місцевого самоврядування лояльних регіоналам політиків. Як розповіло джерело в облорганізації Партії регіонів, у команді губернатора хочуть «підпорядкування всіх і вся», переділу сфер впливу в економіці області. І вважають, що в них є для цього універсальний засіб — Іван Іванович Ступак. Колишній заступник глави обласного ГУ МВС, а потім і СБУ, а тепер заступник Олександра Вілкула в партійній організації та облдержадміністрації, Ступак може «натиснути» на кого слід кримінальними справами. Адже в усіх гравців є скелети в шафі. Перший іспит — витиснення «Привату» з ПГЗК — Ступак уже витримав. Наступні — мери міст області, можливо Загіт Краснов і команда Миколи Швеця. Передбачається, що у випадку «позитивного результату» Ступак стане кандидатурою «від Януковича» на посаду мера Дніпропетровська.

Утім, противагою цим планам можуть стати місцеві ЗМІ — Олександр Вілкул поки що контролює обласну державну телерадіокомпанію, яку очолив його знайомий по Кривому Рогу Валентин Чанглі. Провідні ж телеканали та газети контролюють або Віктор Пінчук, або «Приват», або команда чинного мера. І в разі чого вони не мовчатимуть.

Один у полі не воїн

Поки у Львові думали-гадали, Писарчук чи Кміть очолить область, з Києва прислали Василя Горбаля. Його кандидатура з’явилася значно пізніше, ніж прізвища конкурентів. Точніше, конкурентів мимоволі, оскільки, кажуть, сам Василь Михайлович повертатися в місто не надто й прагнув, а останні дні перед «відрядженням» проводив у тремтливому очікуванні: може, омине його чаша ся. Не оминула. «Укргазбанк» проспівав лебедину пісню (свідомо чи ні — це вже інше питання), та й політичні успіхи Володимира Горбаля на столичній арені вже давно не викликали ентузіазму в його однопартійців.

Відтак поява Горбаля у Львові більше схожа на почесне заслання. Ані Льовочкіну, ані Бойкові, ані тим більше Фірташу в столиці він виявився непотрібним. Тож Львівщина стала певною сатисфакцією. Можливо, названі вище панове, які тією чи іншою мірою спричинилися до повернення Василя Горбаля на малу батьківщину, і розраховують у майбутньому отримати з цього ходу якісь дивіденди, однак — навряд чи. Василь Михайлович у Львові — класичний приклад варіанта «свій серед чужих». У західній столиці в нього не було своїх бізнесових інтересів, якщо не враховувати банківських філій. Ніхто, звісно, не сумнівається, що такі інтереси з’являться, якщо вже не з’явилися. Очевидно, що, з огляду на специфіку області та профільні зацікавлення столичних патронів, вони можуть бути пов’язані хіба з двома сферами — митною та енергетичною.

Втім, для того щоб провадити свою чи навіть чужу політику, потрібно мати свою команду. У Горбаля на Львівщині її немає. Фізично. А за відсутності своїх людей важко говорити про серйозні впливи на призначення керівників того чи іншого рівня і взагалі про формування чіткої вертикалі під себе. Саме відсутністю кадрів інсайдери з ОДА пояснюють досі не визначену ситуацію з новими головами райдержадміністрацій, керівниками ключових управлінь в області і навіть заступниками. Наразі ж, твердять джерела, виглядає так, що Василь Горбаль зосереджений на виконанні київських циркулярів. Причому слід віддати йому належне: робить він це без зайвої метушні. Урочистості до 65-річчя перемоги пройшли без надмірного галасу, бюджет ухвалено оперативно. Але далі працювати без команди буде важко.

Аж ніяк не випадковим на Львівщині вважають той факт, що в день, коли представляли Горбаля, було представлено і його першого заступника — Мирона Янківа, людини в області знаної, без зайвого негативу.

Багато хто у Львові схильний розглядати два майже одночасні призначення як свідоме створення тандема «Горбаль—Янків» із більш-менш чітко розподіленими функціями. Мирон Янків уже очолював область у 2002—2003 роках, у час найбільшого протистояння місцевої націонал-демократії з СДПУ(о). Втім, треба пам’ятати і про тодішнє протистояння есдеків із «донецькими», що проявлялося не лише в боротьбі за вуха Леоніда Даниловича, а й у спробах застовпити свої інтереси в регіонах. Тоді Мирон Янків чітко став на бік виконавчої влади, яку очолював глава уряду Віктор Янукович. Біля Львівського залізничного вокзалу з’явилася копія пальми Мерцалова. Згодом іще одна маленька пальмочка знайшла своє місце на робочому столі львівського губернатора. А придворні політологи завели пісню про економічну вісь Львів—Донецьк. Утім, Янків не встояв. Надто глибокими виявилися протиріччя між ним і очільником обласної ДПА Сергієм Медведчуком, братом усесильного глави адміністрації президента Кучми.

Ще один цікавий момент. Разом з головою Янківа тоді, у 2003-му, полетіли й голови обласного прокурора і керівника УМВС, котрі виявилися по один бік барикад із главою ОДА. Кажуть, і тепер у середніх і частково вищих ешелонах львівської міліції у ставленні до Мирона Дмитровича зберігається певний пієтет. Багато хто у львівській міліції сподівається, що діалог з обласною владою вестиметься саме через Янківа. З іншого боку, є підстави вбачати хоч і незначний, але вплив на процеси в правоохоронних органах і самого Василя Горбаля. Не варто забувати, що під час першого депутатського походу у владу (2001 рік. Солом’янський район столиці) 30-річному Василеві Горбалю щиро й активно допомагав Володимир Сівкович, нинішній віце-прем’єр і «силовик над силовиками», з яким новоспечений губернатор зберіг нормальні стосунки.

А от взаємини з місцевим політичним істеблішментом Василеві Михайловичу ще доведеться налагоджувати. Політичні сили, представлені в обласній раді, навряд чи завдадуть йому серйозного клопоту. «Свобода» надто малочисельна, аби бути серйозною опозицією, а в середовищі фракцій БЮТ і «Нашої України» для здійснення різких кроків забагато представників виконавчих органів (у тому числі й райдержадміністрацій) та бізнесменів. Причому дехто з них напряму пов’язаний із газовою сферою чи залежний від вікон на митниці, що вже само по собі робить недоцільними конфлікти із владою.

Зрештою, принципи співіснування губернатора та обласної ради було чітко продемонстровано 18 травня. Рада навіть у таємному режимі так і не спромоглася висловити недовіру главі ОДА за його голосування з питання ратифікації харківських угод.

Цікаво, безперечно, складатимуться стосунки Горбаля з міським головою Львова Андрієм Садовим. Уже сьогодні очевидно, що про вольності, які можна було собі дозволяти за попередньої влади, керманичу міста слід забути. Будь на те воля Садового, він би взагалі уникав будь-якого спілкування з головою області. Однак на носі ЄВРО, а у Львові, м’яко кажучи, кінь не валявся. Хоч-не-хоч, а з представником «донецьких», які обіцяють гроші, «якшатися» доведеться. Причому, як видається, не в ролі старшого партнера. З іншого боку, перед виборами міського голови Андрієві Івановичу зовсім не корисно часто з’являтися поруч неоднозначно сприйнятого в області губернатора.