Чужа революція?

У відповідь на заклики місцевого Євромайдану "Вставай, Одесо!" піднімається провладна проросійська тусовка на захист президентської вертикалі.

Місцевий Майдан намагається грати на фобіях і стереотипах одеситів, як уміє, влаштовуючи марші "понаехавших западэнцев", винаходив приколи, флешмоби, що висміюють страхи. Однак одеський Майдан не став масовим майданчиком для протесту містян.

Біля Дюка

Одеса була одним із перших міст, які заявили про підтримку асоціації з Європейським Союзом: тут напередодні Вільнюського саміту з'явилися намети в самому серці міста - на Приморському бульварі. Простояли, правда, недовго. За рішенням суду, міліція зачистила їх на світанку, найбільш непокірних затримала, надавала стусанів і відпустила. Заодно Феміда заборонила проведення в центрі міста масових акцій до кінця 2013 р. Але прибічники негайного підписання Угоди про асоціацію з ЄС продовжували збиратися. Вони навіть створили свій креативний, суто одеський гімн. Відтоді одеський Євромайдан ось уже третій місяць щодня вечорами і щонеділі збирається там само, біля Дюка, щоб висловити свою солідарність із київським Майданом. Проводять усілякі акції. Майданівці чергували біля військової частини, щоб не допустити перекидання солдатів на київський Майдан. Після цього було спалено автомобіль лідера фракції "Фронт змін" в Одеській міськраді О.Остапенка. Раніше згоріли автомобілі ще й двох активістів Майдану.

Але акції здебільшого нечисленні. Правда, останнім часом недільні мирні марші Майдану центральними вулицями міста стали трохи масовішими - до 2 тис. людей. Однак не помилюся, коли скажу, що про місцевий Майдан багато містян дізналися тільки після невдалого штурму обласної державної адміністрації.

Після того, як вогонь революції перекинувся на регіони і став валити президентську вертикаль, одеська влада організувала неабияку оборону своїх адміністративних будівель. Задні входи в обласну адміністрацію було замуровано бетонними блоками. Саме цю розтиражовану ЗМІ картинку побачила країна.

Штурмувати "зимовий палац" Майдан не мав наміру. Він лише полоскотав владі нерви, коли вирішив пройтися маршем через увесь центр до адмінбудівлі на проспекті Шевченка, де тим часом зібралися прибічники і захисники влади. Але ніяких провокацій та сутичок не сталося. "Бандерівці" так і не з'явилися. Проте, чекаючи штурму, обласна адміністрація кілька днів перебувала у бойовій готовності. У марному томливому очікуванні перебувала й одеська мерія. Відтак її кабінети дуже постраждали від розквартированих там "захисників" характерної зовнішності. Вони зсередини забили диктом вікна і заставили їх меблями, не дуже дбаючи про казенне майно.

Одеса відзначилася тим, що стала містом, де барикади будував не Майдан, а влада.

Сумирний Майдан

Піднятися, розбурхатися, розлютитися містяни можуть. Якщо зачепити їх за живе. Одеса знає такі приклади. Однак сьогодні, коли вирішується доля країни, - це не її день. Не її революція.

Від узурпації влади "донецькими" Одеса страждає не менше, ніж інші регіони, коли не більше. Тут людям є що втрачати. Переділ власності, рейдерські захоплення - це те, що Одеса пережила за роки правління Януковича. Але бізнесмени сидять по своїх закутках і нірках. Окремі з них допомагають Майдану матеріально, але вони теж не висовуються. Бо відберуть останнє. До того ж в Одесі великі гравці воліють домовлятися. І торги давно відбулися. Приклад - ситуація в портах. Правда, це зовсім не стосується середнього бізнесу. Його стогони, пов'язані з митними та екологічними поборами, не припиняються. Середній клас готовий висувати економічні вимоги, але зовсім не політичні. Малий бізнес теж пристосувався. Роблячи свою "копійку", він воліє, щоб країну не розхитували, щоб не розхлюпалося накопичене.

В одеського Майдану немає лідерів, котрі б могли підняти Одесу. Як немає його і в місцевої опозиції, що є двигуном Майдану. Переважно це прибічники екс-мера Гурвіца, які представляють в Одесі партію УДАР. У "Батьківщини" два лідери - у міській та в обласній радах, але нуль багнетів.

Одеський Майдан збирається не стільки для протесту, скільки щоб підтримати бунтарський Київ. Для внутрішнього ж заколоту немає приводу. Після того, як Банкова позбавила Одесу мерської голови і перезавантажила обласний Олімп, гнів, ненависть і почасти роздратування залишили місто. Новий губернатор Микола Скорик, чиє призначення Одеса сприйняла позитивно, - поки що поза критикою. Правда, бетонні блоки, що ними губернатор забарикадував входи в обласну адміністрацію, стали не тільки символом страху перед режимом Януковича, а й його не дуже стильною візитівкою. Скорик не тільки зумів зібрати на підтримку влади під стінами адміністрації "антифашистів" та бюджетників. В адміністрацію, напхану міліцією і "тітушками", обмотану пожежними шлангами, протягненими до вікон і головного входу на випадок штурму, щоб відбивати атакуючих крижаною водою, - він про всяк випадок запросив за стіл переговорів представників опозиційних та інших партій і підписав із ними спільне звернення до жителів Одещини. Підписанти засудили силові сценарії розв'язання політичної кризи в області і закликали громадян бути толерантними, стриманими, зберігати мир та спокій. Свої автографи під відозвою поставили всі, крім керівника місцевого осередку партії "Свобода".

Одесити завжди йшли за тими, хто готовий був захищати їхні права і вирішувати насущні проблеми. Сьогодні обезголовлене місто котиться по тій самій второваній доріжці поділу і дерибану. Але розкривати нариви нікому. Хоч Майдан створив Народну раду й оголосив список членів виконкому. До нього увійшли місцеві депутати від "Батьківщини", "Фронту змін", представники від "Свободи", УДАРу, громадські та політичні активісти. Новоспечений погоджувальний орган, як було офіційно заявлено, працює сьогодні над новою Конституцією країни. Навіщо розмінюватися на дрібниці і заглиблюватися в рутину місцевих проблем? Хоча як же контролювати у такому разі владу?

У четвер, 13 лютого, перед початком сесії міськради активісти Майдану з допомогою іграшкової військової техніки влаштували імпровізоване захоплення мерії. І ніяких вимог не висували. Хоча народні обранці розглянули гору насущних питань.

Одесити, чиї очі й вуха повернені не на Захід, а на Схід, не бачать лідера, котрий міг би стати альтернативою Януковичу.

Майдан в Одесі став особистою справою кожного, та аж ніяк не загальною. Хоча можна говорити й про те, що Одеса демонструє не кількість, а якість протесту. Люди, які ризикнули подати свій голос - люди, яким є що втрачати. Але це люди, які готові не мовчати.

Чужої революції у своїй країні не буває. Очевидно, одесити перестали любити й читати Жванецького, який не міг залишитися осторонь революційних подій в Україні й висловив усе, що йому наболіло. "Свободу тримати зубами", написав він. Не хочеться вірити, що Одеса, яка народила свого любимого сатирика, громадянина, думає інакше. Хочеться, сподівається, що це тимчасово.