ЧОРНОМОРСЬКИЙ ФЛОТ — КАМІНЬ СПОТИКАННЯ?

Багато хто в Україні був здивований тим, як спокійно відреагувала офіційна Москва на рішення Києва розпочати новий етап зближення з НАТО. Але при докладнішому розгляді питання стає цілком зрозуміло, що навіть за умови абсолютної згоди лідерів Північноатлантичного альянсу дати Україні повне членство в блоці воно залежатиме від Росії. І навіть не тому, що енергетичний важіль розташовано на сході, й не тому, що досить солідна частина українських підприємств планує протягом найближчих двох-чотирьох років стати складовою транснаціональних російсько-українських холдингів.

Усе може виявитися набагато простішим. Україна не зможе стати членом НАТО доти, поки не позбудеться військової бази іноземної держави на своїй території. Справді, у складі НАТО немає жодної країни, на території якої базувалися б підрозділи держави, яка не є членом альянсу.

І безпрецедентне зближення Москви та Брюсселя тут нічого не означає: як Путін (котрий свого часу з іронічною посмішкою заявив про бажання РФ вступити в альянс), так і лідери дев’ятнадцяти держав, які входять у блок, чудово розуміють, що Росії ніколи не бути в НАТО. Поява «двадцятки» стала вдалим компромісом, а ось натяк Путіна в Римі на подібний формат українсько-натовських відносин оголив реальні наміри Москви — вести Київ до НАТО слідом за собою, причому не до НАТО, а кудись «навколо» альянсу.

Підстави для реалізації такого політичного трюку є: Чорноморський флот.

Чорноморський флот: цілі й завдання

Російські військові експерти впевнені, що роль ЧФ у будівництві системи оборони й безпеки останніми роками значно зросла. Те, що присутність Чорноморського флоту РФ у Криму спрямована передусім на розширення зони контролю в регіоні, де Росія має геополітичні інтереси, не є відкриттям.

Стосовно безпосередніх завдань російського флоту, то основні з них, як відзначали українські військові експерти, — обмеження турецьких намірів домінувати в Чорноморській морській акваторії та контроль над діями НАТО в цьому регіоні. Флот продовжує залишатися дуже ефективним механізмом утримання України в єдиному оборонному просторі СНД, небезпідставно вважають фахівці й окремі державні відомства. Ще одним актуальним завданням флоту може виявитися контроль над транспортним коридором, ясна річ, із потенціалом впливу на його функціонування. Правда, є також об’єктивні причини перебування флоту: наявність зон нестабільності на Північному Кавказі, у Криму, у Придністров’ї.

Використовуючи базу ЧФ як плацдарм, Росія намагається не втратити свою присутність і в Середземноморському регіоні. Про це свідчить, приміром, як поява корабля ЧФ у Середземному морі під час Косовської воєнної кампанії, так і торішній похід Середземним морем флагмана Чорноморського флоту РФ крейсера «Москва». Як заявив тоді перший віце-прем’єр уряду Москви Олег Толкачов (підготовка до походу здійснювалася на кошти російської столиці), «перехід крейсера у Францію вінчає собою великомасштабну програму уряду Москви з відновлення флагмана Чорноморського флоту і знаменує присутність російського флоту в цьому регіоні». Правда, військові наміри російська сторона камуфлювала участю на Лазурному березі в міжнародному фестивалі російської культури й переговорами з керівництвом Канн і Марселя. Проте в контексті військової активності Росії останніх років вихід корабля в Середземне море західні аналітики розцінювали як початок серії спроб відродження впливу Росії в Середземномор’ї, звідки її було безповоротно витиснуто.

Відповідно до підписаних у травні 1997 р. трьох базових угод, Чорноморський флот РФ має статус обмеженого військового контингенту іноземної держави. Причому найбільшого контингенту Росії за її межами: ЧФ нараховує близько 16 тис. військових. І це військове угруповання цілком може стати перепоною на шляху України до членства в НАТО (якщо, звісно, Україна туди справді прагнутиме).

Розміщення в Криму російської військової бази має низку правових проблем, що суперечать національному законодавству. По-перше, постає питання діяльності ЧФ РФ як суб’єкта економічної діяльності. Це вкупі з адміністративними проблемами ставить під сумнів реальність української влади в Севастополі як регіоні країни. Доцільно згадати торішні слова нардепа Романа Безсмертного (на той момент представника Президента в парламенті) під час обговорення проекту закону «Про місто-герой Севастополь»: «До виведення з Севастополя іноземних військ говорити про здійснення в місті в повному обсязі місцевого самоврядування передчасно. У Севастополі нині потрібна сильна виконавча влада. Будь-яке правове питання, яке ми піднімаємо щодо Севастополя, є політичним, а будь-яке політичне — правовим». Цікаво, що проект передбачав компенсувати з державного бюджету України видатки на утримання інфраструктури міста, що використовується для забезпечення функціонування підрозділів як Збройних сил України, так і Чорноморського флоту Російської Федерації. Тим часом щорічні втрати місцевого бюджету Севастополя від використання земельних ділянок Чорноморським флотом РФ без внесення орендної плати становлять 36,4 млн. грн., а від наданих пільг — 24,813 млн. грн. за рік. (Площа Севастополя в адміністративних межах міста, за даними державного земельного кадастру Севастопольського міськуправління земельних ресурсів, становить 86,4 тис. га.; із них під військові формування обох флотів відведено 5,6 тис. га.)

По-друге, не менш важливим є питання міри довіри при здійсненні позапланової військово-морської діяльності флоту і його досить активного переозброєння, як, утім, і відмобілізація ресурсів у так званий загрозливий період. Можна пригадати, що питання контролю озброєння ЧФ із боку української влади так і залишилося відкритим. Не все ясно і з митним режимом. Але це, звісно, ще не все.

Сам факт перебування ЧФ РФ на українській території суперечить національному законодавству і, зокрема, положенню про її позаблоковий статус. Крім того, ряд українських експертів вважає, що перебування російського флоту суперечить і положенню про без’ядерний статус, яким передбачено відсутність не лише ядерної зброї, а також її носіїв. З огляду на те, що ракетні кораблі ЧФ, озброєні ударними ракетними комплексами, спроможні завдавати тактичних ядерних ударів, така думка є правомірною. Її можна підкріпити й тим, що літаки Су-24, якими замінено менш сучасні Су-17, за потреби можна досить швидко перетворити на носіїв ядерної зброї.

Є ще розвідка флоту, дії якої можуть призвести до далекосяжних наслідків. Так, на думку радника голови СБУ генерала Олександра Скипальського, котрий протягом кількох років очолював Головне управління розвідки Міноборони, «перебування в складі ЧФ розвідувальних частин абсолютно суперечить інтересам України й Конституції України, оскільки за своєю суттю розвідка спрямована на втручання у внутрішні справи інших держав». В інтерв’ю Defense-Express він висловив думку, що «розвідка Чорноморського флоту, ймовірно, виконує завдання щодо Румунії, Болгарії, Туреччини з території України, а це означає, що Україна втягується в цей процес». Тут саме час пригадати, що в лютому 2002 р. Верховна Рада ухвалила Закон «Про ратифікацію угоди між Україною і Російською Федерацією про співробітництво в сфері військової розвідки», суть якого полягала в одержанні гарантій, що сторони не вестимуть відповідну діяльність одна проти одної. Це питання може стати особливо актуальним після вступу в НАТО таких держав, як Румунія і Болгарія. Тобто дії розвідуправління ЧФ з української території можуть не тільки тихо дратувати НАТО, а й стимулювати тиск на Україну з боку Брюсселя. Природно, за таких умов говорити про повноправне членство України в НАТО буде передчасно.

До аналогічних проблем належить і гучна участь морських піхотинців ЧФ у військовій кампанії в Чечні. Москва тоді не визнала необхідним проконсультуватися з Києвом і лише проінформувала про рішення застосувати в бойових діях морських піхотинців ЧФ. Згодом командуючий ЧФ РФ адмірал Комоєдов заявив, що «на своїй території Росія має право навести порядок, а Чорноморський флот — частина Росії, тож братиме участь у будь-якій операції з наведення порядку, якщо це вважатиме потрібним вище керівництво нашої країни».

Є і чисто етичні питання. Приміром, підрозділи ЧФ полюбляють проводити маневри, які зі зрозумілих причин не афішують. Коли торік у лютому на території Криму пройшли навчання морських піхотинців, Міністерство закордонних справ України, за словами глави цього відомства Анатолія Зленка, «було останнім, хто дізнався про навчання Чорноморського флоту Росії на території Криму». Він назвав цей факт «неповагою», але повну оцінку подіям дати відмовився. Невідомо, дізнався б МЗС про ці події взагалі, якби парламентські фракції Народного руху України, Українського народного руху й «Реформи-Конгрес» у своїй заяві не засудили дії командування ЧФ РФ і не зажадали відшкодування збитків, заподіяних природі Криму.

До цього залишається додати лише те, що в разі виникнення напружених відносин Росії та НАТО Україна, хоче вона того чи ні, автоматично стає союзником Росії та супротивником альянсу.

Стабільна Європа і стабільна військова база в Криму

Навряд чи хтось серйозно думає, що перебування на півдні України Чорноморського флоту РФ сприяє стабільності в цьому регіоні. Правда, якщо рік тому на неофіційному рівні можна було чути фрази типу «дестабілізуючий чинник», сьогодні все змінилося.

Зі зрозумілих причин офіційним Києву, Москві чи Брюсселю не вигідно визнавати наявність зв’язку між дислокацією російських військ на українській території та ініціативами щодо зближення з НАТО. Принаймні сьогодні. Певне, тому, після зустрічі наприкінці травня з білоруським президентом, Леонід Кучма сказав, що перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на українській території не має ніякого стосунку до співробітництва України з НАТО. «Договір із Росією — це договір із Росією, там терміни визначено», — підкреслив Президент України. Про те, що «проблеми Чорноморського флоту як такої не існує», заявив днями й російський МЗС. Навпаки, його перебування на території України є важливим позитивним чинником усієї системи відносин між двома державами, підкреслили в департаменті інформації та преси російського дипломатичного відомства. Офіційний представник МЗС Росії Олександр Яковенко сказав журналістам, що процес удосконалення нормативної основи подальшого регулювання в інтересах обох країн практичних питань, пов’язаних із базуванням і функціонуванням Чорноморського флоту Росії на території України, «інтенсивно продовжується». Стримані поки що й у НАТО. «НАТО не має якоїсь офіційної позиції щодо внутрішніх проблем своїх партнерів. Це не наше завдання — коментувати ситуації, які держави можуть врегулювати самостійно. Питання Чорноморського флоту — це двостороння проблема України й Росії», сказав недавно глава Центру інформації та документації НАТО в Україні Мішель Дюре.

Стосовно підписаних угод щодо Чорноморського флоту, то українська сторона вустами міністра закордонних справ Анатолія Зленка вже заявила про необхідність інвентаризації частини з них на експертному рівні. Зокрема, міністр вважає, що сьогодні потрібно «подивитися, якою мірою виконується те чи інше положення цих угод».

З погляду врахування військових аспектів присутності російського флоту, Київ поки що обмежується тактичними кроками. Приміром, недавно уряд України доручив Міністерству оборони почати переговори про поділ радіочастот із Чорноморським флотом Росії. Рішення прийнято для «запобігання всіх можливих перетинів при використанні спеціальних частот українськими й російськими військовими». А стосовно підготовки до виведення з території країни військ іноземної держави, тут розраховувати на успіх набагато складніше. Росія не тільки не готує нову базу для розміщення ЧФ, а й, на думку багатьох експертів, почала підготовку до вирішення важливого стратегічного завдання — пролонгації договору про перебування флоту. Якщо це станеться, у відносинах із НАТО Україні «світить» лише «особливе партнерство», а про повне членство в альянсі доведеться забути. До 2017 року? Чи, можливо, ще на 20 або 50 років? Поки що не ясно.