Чому влада не пред'являє підозр одеському клану?

Ексзаступник генпрокурора Віктор Трепак свого часу в інтерв'ю DT.UA розкриваючи деталі розслідування справи Катерини Гандзюк, абсолютно чітко сказав: "Ця справа - не про звичайний зухвалий злочин. Вона - про один із проявів надзвичайно небезпечної тенденції, яка полягала у злочинній розправі над громадськими активістами. У 2017–2018 роках в Україні відбулася ціла серія нападів на активістів.

Особливо це стосувалося південних і східних регіонів, - згадайте Одесу, Миколаїв, Харків, Херсон…Метою було залякати активістів і придушити громадський патріотичний та антикорупційний рух. Цьому сприяла відсутність належної реакції держави на такі злочини. Кожен такий злочин має розслідуватися у контексті загальнодержавної та регіональної ситуації, у контексті зрощення корумпованих чиновників із криміналітетом.

Якщо проблеми клановості кардинально не розв'язати зараз, то уже в найближчому майбутньому вона може істотно загостритися. Особливо з урахуванням здійснення децентралізації, яка посилює місцеву владу, а отже призведе й до посилення існуючих кланів. Тому цю проблему слід розглядати в контексті національної безпеки і державного суверенітету".

Влада досі не розглядає. Ігнорує. Вдає, що нічого не відбувається, залишаючи громадян сам на сам із з корумпованими місцевими елітами, прогнилою правоохоронною системою та криміналом. І громадяни тримають свою оборону. Під судом, солідаризуючись із правом на самозахист Стерненка, у своїх містах, по суті, утримуючи державу від повного краху. Все взаємопов'язано.

На одеського активіста і тодішнього лідера місцевого осередку "Автомайдану" Віталія Устименка 5 червня 2018 року напали двоє невідомих. Інцидент стався неподалік редакції "Суспільного мовлення". Активіста кілька разів ударили ножем, поранили в стегна та голову. Нині поліція розслідує цей факт як замах на вбивство. А сам Віталій каже, що вижив лише завдяки своєму другові, який встиг підбігти до нападників.

Того року для Віталія це вже був другий напад. У лютому його побили після судового засідання у справі мера Одеси Геннадія Труханова в Києві. Градоначальникові Одеси обирали запобіжний захід після того, як мерія придбала за завищеною ціною будівлю колишнього заводу "Краян". Напади на себе Устименко пов'язує зі своєю громадською діяльністю.

Виконавців замаху на Устименка знайшли, однак організаторів та замовників - досі не встановили. Про загрозу зливу справи нападу на активіста (в день публікації матеріалу Віталій Устименко був обраний головою Всеукраїнської громадської організації Автомайдан), найвпливовіших людей Одеси, співпрацю влади, поліції та судів і про те, чи є ризики повторного сплеску нападів на активістів, говоримо з Віталієм у рамках спеціального проєкту УГСПЛ для DT.UA.

"У 2017–2020 роках ми, як середньовічні варвари, зі смолоскипами і вилами вимушені чомусь підміняти собою правоохоронні органи"

- Віталію, атмосфера в суспільстві знову загострилася, і на перший план вийшли питання, пов'язані із захистом активістами своїх прав та життя. Я маю на увазі вчорашні події під Шевченківським судом у справі Сергія Стерненко. Що ти відчуваєш?

- Вважаю, що кожна людина має право на самозахист. А коли ти не можеш себе захистити з допомогою правоохоронних органів, у тебе залишається тільки ця опція. Тобто громадянське суспільство і окремі його представники мають себе захищати. Це логічно й правильно.

- Я знаю, що недавно відбувся суд у справі нападу на тебе. Наразі відомі прізвища нападників. Але людина, котру є підстави вважати посередником в організації нападу, до справи не залучена.

- Майже два роки триває судовий процес. Майже два роки як відкрито провадження за статтею "замовний організований замах на вбивство". І зараз стає очевидно, що прокуратура виводить зі справи людину, без котрої цей злочин стане кваліфікуватися зовсім інакше. Навіть у реєстрі свідків у цій справі немає Євгена Лісицького, який, згідно з тими ж таки матеріалами справи, є, як мінімум, посередником у нападі на мене.

Коли ми з моєю захисницею Світланою Поповою побачили, що на етапі допиту свідків Лісицького немає, ми почали клопотати про те, щоби цю особу вже з нашої подачі допитали в судовому процесі. Але нам відмовили.

Ми зараз можемо говорити про злив моєї справи, організований обласною прокуратурою спільно з колегією суддів Приморського району. На жаль, ми навіть не можемо орієнтуватися, чи буде наступне засідання 24 червня останнім, бо не знаємо, яких ще сюрпризів чекати з боку прокуратури.

- Одеса стала полем протистояння місцевої влади з активістами. Справа Стерненка родом звідти. Символом цього протистояння став Літній театр. Розкажи, з чим або з ким ви воюєте.

- Я б не зациклювався тільки на Літньому театрі. Так, це дуже важливе місце, яке громадськість міста залишила за собою, не дозволивши домінуючій фінансовій групі зробити з нього ще один комерційний проєкт для власного збагачення. Ідеться про ряд різних територій суспільного користування, які часто доводиться захищати фізично, хоч як це сумно. У 2017–2020 роках ми, як абсолютно середньовічні варвари, зі смолоскипами й вилами вимушені чомусь підміняти собою правоохоронні органи. І в таких обставинах ми опиняємося віч-на-віч із господарями світу цього, який називається Одеса.

Тому й стаються деякі напади на активістів. Тому розслідування і притягнення до відповідальності зливаються. Історія з Літнім театром, на жаль, не єдина. Кожна з цих історій - про те, що в нас немає системи правоохоронних органів і нам доводиться рубатися за простори, зелені зони, узбережжя, які в нас залишилися.

- Ви навіть виходили проти забудови під час карантину. Скидається на те, що кожен пляж чи зелену зону одесити мусять виборювати. Чому?

- У моєму місті найбільш гостра й очевидна ситуація з відсутністю правоохоронної системи в Україні. Домінуючі фінансові групи міста сприймають Одесу виключно як корову, яку вони можуть доїти, тож роблять це максимально швидко, інтенсивно і з задоволенням. Тим паче умови для цього максимально сприятливі, - судової системи й системи правоохоронних органів, які б обмежували апетити цих людей, немає.

Активісти не захищають власні інтереси. Ми маємо право на доступ до моря, на зелені зони, на історичну спадщину. Це елементарні поняття. І нас дуже люблять позбавляти цього права в Одесі. "Автомайдан", наприклад, членом якого я є, використовує офіційні інструменти для того, щоб захищати свої права. Тобто апелюємо до офіційних органів, щоби не допустити якогось чергового свавілля. Але, на жаль, дуже часто доводиться вдаватися до неформальних методів - проводити якісь акції чи в інший спосіб добиватися правди. Це, на жаль, не тільки одеська тенденція, тому що вся система правосуддя і правоохоронних органів - смертельно хвора.

"Поліція сприймає себе як співробітників приватних структур, а не як людей, котрі мають форму, певні обов'язки і повинні захищати права"

- Ти сказав про впливових людей у місті, які використовують його як корову. Хто ці люди?

- Зараз в Одесі склалася ситуація, коли одна група домінує, не обмежує себе, фактично, ні в чому. Вона має максимальний контрольний пакет Одеської міської ради і без обмежень впливає на поліцію, прокуратуру та суди. Це група, власне, міського голови Геннадія Труханова. Саме таким необмеженим впливом я пояснюю зухвалість цієї групи стосовно представників громадянського суспільства. Бо вони - єдині, хто може створити проблеми їй та її інтересам.

Поліція часто виконує роль охоронної фірми. Навіщо використовувати тітушок, якщо є поліція, що відтіснятиме активістів?

Прокуратура часто може дозволити собі відкрити якісь надумані провадження проти активістів, суди - прийняти "правильне" рішення. За таких обставин говорити, що всі ці органи будуть протистояти цій групі, - абсурдно. Ми бачимо, що прокуратура чи поліція просто неспроможні відкривати провадження проти представників цієї групи. Це дефектна система, звісно. Тому інколи здається, що наші перемоги якось намолені. Господь-Бог своїм прямим променем лупонув, і це сталося. Бо це стається всупереч обставинам.

- Місцеві активісти й журналісти згадують про такого собі неформального господаря міста. Про кого йдеться?

- Йдеться про представника групи Геннадія Труханова Володимира Галантерника, який, у принципі, чудово почувався при різних міських головах, але трохи менше лобіював свої інтереси. Тепер це робить із розмахом. Христина Бердинських (журналістка "НВ" Христина Бердинських описувала вплив Галантерника в Одесі у своєму розслідуванні "Одеси тато" - Н.С.) називає його неформальним "батьком" міста. Геннадій Труханов не є керівником групи. Я б так говорив про пана Галантерника чи пана Олександра Ангерта. Це представники міжнародного кримінального світу родом з 90-х. Про них ідеться у звіті італійської поліції. (Угрупування Олександра Ангерта згадується в звіті італійської полції, опублікованому у 1998 році - Н.С.).

Вони, в принципі, не мають потреби реалізовуватися в публічному житті. За них цю функцію виконує Геннадій Труханов.

Вони не так часто прибувають в Україну. Бо навіщо, - в них багато майна за кордоном. Вони щоденно примножують свої фінансові статки, видоюючи місто і, в принципі, Україну, позбавляючи її ресурсів, у тому числі - природних. Так вони реалізовують себе як успішні бізнесмени.

- Чим пояснити вплив цих людей в Одесі, - вони володіють землею, бізнесом, їм доступні рішення?

- По-перше, вони мають багато різних бізнесів. У них безліч різних офшорних фірм і вони тісно "співпрацюють" з міським бюджетом. Отримують у довгострокову оренду дуже багато територій суспільного користування та комунальної власності. Дуже часто на цих територіях споруджуються якісь капітальні об'єкти, чимало яких зрештою переходить у приватну власність їхнім компаніям або підставним особам.

Мене, чесно кажучи, це не обходило б абсолютно, якби вони не торкалися своїми брудними руками місць, які охороняються законом і лежать у площині інтересів Одеси. Питання крадіжок із бюджету можна вирішити - можна арештувати рахунки, відкрити провадження. А території відновити неможливо. Вони знищують їх, і в цьому наш основний конфлікт. Коли говорять про "містечкові розбірки" - то йдеться про мій егоїстичний інтерес як одесита проти егоїстичного інтересу цих панів.

Поліція ж сприймає себе як співробітників приватних структур, а не як людей, котрі мають форму, певні обов'язки й повинні захищати права. Вона може адекватно поводитися стосовно правопорушень, не пов'язаних із цією групою. Але якщо мова заходить про "хлопчиків" (Так Віталій називає представників групи Геннадія Труханова. - Н.С.), то вони краще помруть, аніж відкриють провадження.

- У цієї групи на полі бою за впливи в місті є конкуренти?

- Очевидно, що інші фінансові групи все одно залишаються в місті. Але вони не мають максимального доступу до прийняття рішень. Одеська міська рада чи та ж таки поліція можуть обслуговувати інші інтереси паралельно, якщо вони не зачіпають ключових інтересів групи Труханова. Бо вони мають, фактично, 60 із 65 депутатів. Це страшний показник, якщо говорити про можливість впливу.

Якщо говорити про корінь проблеми, то, звісно, тут ідеться ще й про скуповування та володіння мандатами представницької публічної влади. Тобто люди, які сидять в ОМР, не представляють інтересів громадян. Їхнє основне завдання - лобіювати інтереси цієї групи. І в цьому основний "прокол" інших фінансових груп. Вони не мають такого впливу на орган прийняття рішень.

"Коли вбиває поліція - телефонувати своїм друзям"

- Уже друге поспіль скликання парламенту працює ТСК, яка опікується справами активістів. З твого досвіду, її робота впливає на ситуацію?

- Насправді, так. Ці комісії потрібні бодай для мінімального відстеження слідства й розуміння стану справ. Робота ТСК засвідчила, що деякі люди в парламенті готові підтримувати громадянське суспільство і докладати великих зусиль до того, щоб справи не закривалися. Багато що залежить від формальних повноважень, але й не останню роль відіграє особиста ініціативність людей, які туди входять. І коли ці два аспекти збігаються, ми справді маємо шанс домогтися, щоб правоохоронні органи не саботували тих чи інших конкретних справ.

Інша річ, коли члени ТСК голосують за Авакова, поновлюючи його в нових кабмінах. Це персональне питання до тих членів комісії, які не бачать дисонансу між нібито вболіванням за громадських активістів - й одночасною підтримкою Арсена Авакова, потужного міністра.

- Наразі ТСК лаштується до Одеси. На що б ти порадив їм звернути увагу у своїй роботі?

- Я сподіваюся особисто передати членам ТСК свої поради в межах роботи над одеськими справами. Але, коли публічно, мені б хотілося, щоб вони були активнішими, щоб вони більше уваги приділили справі Каті Гандзюк. На мій погляд, це найважливіша справа, яка в нас є. І всі члени ТСК мають це розуміти. Енергія має бути спрямована саме на цей кейс.

- Запитання "Куди телефонувати, коли вбиває поліція?" зараз набирає дедалі більшої актуальності. То, власне, куди?

- Я не маю рецепту, куди телефонувати чи до кого звертатися. Ми - єдине, що нас рятує. Якби не підтримка моїх друзів і близьких, я б, мабуть, збожеволів або вже, може, й не міг би ось так спілкуватися. Для мене очевидно, що потрібна взаємопідтримка. Отже, коли вбиває поліція, телефонуйте своїм друзям. Інших рецептів у мене для вас немає.