Чия передвиборна «цукерка» солодша?

Їсти подано!

Примітна ознака нинішніх позачергових парламентських виборів — лідери партій і блоків всіляко уникають можливості позмагатися в одній аудиторії. Чого б це? У понеділок, 13 серпня, Рада конкурентоспроможності України надала таку можливість представникам Партії регіонів, «Нашої України» із «На­родною самообороною» і БЮТ. Але в результаті вийшов тригодинний бенефіс Юлії Тимошенко, котра виступила з проектом Національної стратегії розвитку країни «Український прорив».

Наступного дня, у вівторок, стартувала роз’яснювальна кампанія Партії регіонів. Її лідери Раїса Богатирьова та Борис Колесніков розповіли журналістам про ризики і перспективи демографічної ситуації в країні і про запропоновані партією влади заходи, які, безумовно, є сильним козирем партійної програми «Стабільність та добробут». А в п’ятницю антикорупційну програму Кабміну представив Олександр Кузьмук (щоб підсилити враження про чистоту помислів, поруч з Олександром Івановичем слід було б посадити кримського спікера та віце-прем’єра Клюєва).

Усього прес-конференцій з роз’яснення «програми партії» очікується шість, що ні за темпами, ні за почерком не схоже на «штурм і натиск» БЮТ. Зважаючи на все, робота «регіоналів» з громадськістю буде неквапною. А інформацію суворо дозуватимуть, але щедро приправлятимуть делікатесами, що ними пригощають журналістів на фуршетах.

Що приготували і як подаватимуть нашоукраїнці із «самбістами», поки що питання. Обіцяють, що презентація програми відбудеться наступного тижня. Однак присутність на сайті НУ—НС коментарів відомого в минулому українського економіста Володимира Ланового дає змогу припустити, що до скупих, але досить реалістичних тез передвиборної програми «Для людей — а не для політиків!», а також соціальних пропозицій президента буде додано і ложку-другу економічної екзотики.

Як усе буде, ми за можливістю розповімо в наступних номерах. А поки що постаралися використати всі доступні матеріали ПР, БЮТ і НУ—НС — трьох лідерів парламентської виборчої кампанії, щоб максимально повно подати їхні соціально-економічні програми. Можливо, комусь результати нашого аналізу не сподобаються. І добре, адже у вас є час. Ми ж не ставимо діагнозу одразу...

Національна стратегія розвитку «Український прорив: до справедливої і конкурентоспроможної країни» від блоку Юлії Тимошенко містить 319 сторінок тексту. Її інтернет-презентація — усього чотири сторінки. Приблизно стільки ж — програми блоку «Наша Україна — Народна самооборона» під емоційною назвою «Для людей — а не для політиків!» і Партії регіонів (вона відкривається нейтральним гаслом «Стабільність та добробут»). Відмінність у тому, що НУ—НС та ПР презентували свої програми саме як передвиборні. А БЮТ позиціонує свою, ні багато ні мало, як «дороговказ для країни в ХХI столітті». І подає її перший робочий проект.

До початку виборів і тим більше після них вищезгадані програми партій і блоків можуть зазнати змін. В окремих випадках — кардинальних. Приміром, на зміну солоденькій і простенькій програмі Партії регіонів може прийти не афішований поки що документ, підготовлений західними фахівцями на замовлення фонду Ріната Ахметова. Ті, хто його читав, відзначили багато непопулярних заходів. І хоча критики й кажуть, що документ є переказом програми, написаної для нашої сусідки Туреччини, стратегія «від Ахметова», за інформацією «ДТ», уже отримала захоплені відгуки прем’єра і похвалу президента.

Ми залишаємо за рамками статті ті аспекти партійних програм і концепцій, які мають політичний характер. На якийсь час абстрагуємося і від гасел про необхідність створення «підзвітної громадянам правової держави» (НУ—НС), про регіони як «духовну скарбницю України» або другу державну мову (зрозуміло, чиє). Зосередимося на десятці більш-менш схожих соціально-економічних завдань. Причому завдань прикладних (тобто без сентенцій про СОТ, ЄС тощо). Навіть у поданій таблиці ви помітите розбіжності. Хоча таблиця ця не претендує на повноту: ми вибирали найважливіше і найцікавіше...

Потребуємо прориву

У принципі, ідея досить приваблива.

Якщо пригадуєте, починали ми з тотального дефіциту товарів, гіперінфляції, масових багатомісячних затримок пенсій і виплати зарплат сервізами та шинами. Подолання саме цих «пріоритетів» фігурувало в перед­виборних програмах середини і кінця 90-х. А також жагуче прагнення відновити економічне зростання.

Але в міру вирівнювання економічної ситуації дедалі нестерп­нішою стає половинчастість заходів і декларативність «десяти кроків» та іже з ними. Внутрішній голос підказує, що коли завтра, просто зранку, реально не рвонемо вперед, змітаючи на шляху бруд і зашкарублість, то Україна ще роками займатиме останні рядки у світових рейтингах соціально-економічного розвитку.

Проте запитаймо себе — а чи можливий прорив на 12 напрямках?

Якщо, боронь Боже, прорве трубопровід — напевно. Якщо ж ідеться про трансформаційні процеси в суспільстві, відповідь негативна. Навіть неспеціалісту в галузі теорії управління відомо, що одномоментне визначення більш як п’яти цілей — це практично стовідсоткова гарантія недосягнення результату на жодному напрямку.

Очевидно, політтехнологів провідних партій це не засмучує. Вони діють «широкозахватними» методами, намагаючись залучити на бік тієї чи іншої сили якомога більше електорату. Тому в передвиборній програмі ПР «Стабільність та добробут» ми знаходимо два основні блоки («Соціальний успіх» та «Україна — успішна країна!») і 11 підпунктів. У програмі НУ—НС «Для людей — а не для політиків!» поставлено вісім основних завдань. А в бютівській програмі стратегічного розвитку «Український прорив: до справедливої і конкурентоспроможної України» бачимо аж 12 ліній прориву.

Стрибки в соціальну висоту

Як випливає з програм, прориватимемося насамперед у соціальному напрямку. Соціалки стільки, що навіть програми апріорі правих партій нагадують «лівий марш».

У президентських «Соціальних ініціативах» (див. «ДТ», № 25 за 30 червня ц.р.), щедро покладених в основу передвиборної програми НУ—НС, приблизно три чверті приросту доходів бюджету 2007 року порівняно з бюджетом-2006 пропонувалося спрямувати на допомогу при народженні дитини, підвищення зарплат, стипендій та інші благі цілі. Однак і Партія регіонів, яку в надмірних соціальних уподобаннях запідозрити складно, майже не відстає! Лише пропорція 2:1. За словами Бориса Колеснікова, який цього вівторка разом із Раїсою Богатирьовою презентував соціально-демографічну частину передвиборної програми «регіоналів», із 30 млрд. грн. додаткових доходів бюджету приблизно 20 млрд. буде спрямовано саме на піднесення соціалки.

Точних пропорцій у багатосторінковому проекті програми БЮТ ми не знайшли. Та, судячи з інтонації документа, щедро приправленого ідеєю солідаризму та зорієнтованого на задоволення запитів різноманітних електоральних мас, акцент на соціалку буде не меншим, а можливо, навіть більшим. Чого варта, скажімо, пропозиція підняти середню пенсію до 80—90% середньої зарплати! 80—90% — рівень, приємний для вибор­ця, але захмарний для фахівця. У світі дуже гарним коефіцієнтом заміщення вважають 70% (з урахуванням виплат із недержавних пенсійних фондів). А вже щоб 80 чи 90%, та ще й за нашої демографічної структури і за фактично півторарівневої пенсійної системи... «Ні, синку, це фантастика!»

Цікаво, що в проекті стратегії БЮТ, чий лідер сьогодні сповідує солідаризм, міститься пункт про... поступову ліквідацію солідарної пенсійної системи та перенесення фінансування виплат базових пенсій на бюджет. За широкого розвитку системи обов’язкової накопичувальної (щось на кшталт досить проблемного, як врешті-решт з’ясувалося, варіанта казахстанської пенсійної реформи). Втім, не будемо надто суворими: стратегію напевно писало дуже багато людей, і про цю конкретну нестиковку Юлію Володимирівну, швидше за все, просто забули попередити.

Отже, пенсіонерам, які одержали солідну підтримку до і після виборів-2004, на нинішніх дострокових парламентських виборах не надто багато світить. Може, тому що в партійних штабах вважають тему «відпрацьованою». Може, нарешті, усвідомили непідйомність масштабу ресурсів, які мінімально необхідні для серйозного підвищення пенсій 14 млн. чоловік. Тепер передвиборною «фішкою» стане допомога сім’ям із новонародженими. Необхідний ресурс, навіть за найщедрішою на сьогодні версією «регіоналів», які пропонують установити доплати сім’ям (без урахування сукупного доходу!) аж до досягнення дитиною 18-річного віку, — 2 млрд. грн. Не надто дорого, але, як вважають лідери ПР, системно й комплексно.

Наскільки далеко ми зайдемо? У червні, по гарячих слідах президентських соціальних ініціатив, «ДТ» писало, що, теоретично, країна може платити за кожне немовля і по 100 тис. гривень. Маючи на увазі ну дуже віддалену перспективу, до якої країна, можливо, ніколи й не доросте. Та минуло лише півтора місяця — і стає зрозуміло, що рубіж у 100 тис. якщо не до кінця нинішнього року, то до моменту старту президентської кампанії-2009 буде безумовно взято.

Уже в серпні 2007-го дві політичні сили переступили психологічний бар’єр у 50 тис. грн. допомоги при народженні третьої дитини. Йдеться про ПР і БЮТ. Останній, правда, зробив це не в офіційній програмі, а в презентованому в понеділок проекті «Українського прориву». НУ—НС поки що відстає, але відставання, мабуть, тимчасове.

У своїх «дитячих» ідеях «Ре­гіони» зайшли далі за всіх, провівши нинішнього новонародженого через отроцтво, студентство до першого робочого місця і навіть до першої квартири(!). Щоправда, на радість усім партіям, які чимало потовклися по ниві поліпшення житлових умов українців, як саме надаватиметься житло — загадка. Формат передвиборної програми не дозволяє докладно висвітлити механізми, щоб читач запам’ятав, а після виборів, дивись, і спитав за невиконання обіцянок...

А може, час повернути все з голови на ноги? І козі зрозуміло, що ні 50 тис. гривень допомоги від держави при народженні дитини, ні щомісячні 100—200 грн. «на прокорм» не вирішують питання в принципі. Так, цим грошам будуть раді молоді батьки в маленьких депресивних містечках і на селі, де немає нормально оплачуваної роботи, не створено сучасної інфраструктури, у занепаді школа та лікарня. Та не може вважатися цивілізованою країна, де фонд оплати праці в окремі періоди менший, ніж обсяг соціальних виплат!

Що краще — риба чи вудка? Цивілізовані країни вирішують дилему на користь вудки. Експерти закликають до цього й Україну. Мовляв, молодим (і не дуже) батькам необхідна не подачка у вигляді «дитячих», що розбещує та забирає стимули до праці і кар’єрного зростання, а можливість нормально працювати й одержувати гідну зарплату. Зокрема, щоб забезпечувати своїх нащадків.

Та ба... Ми не випадково зберегли в таблиці напівпорожній розділ «Зарплата»: хоч як прикро, ідейного потенціалу трьох найпотужніших політичних сил України вистачило лише на те, щоб намітити новий рівень «мінімалки» та відновлення тарифної сітки. Попри заклинання про гідну винагороду за працю, дуже революційні обіцянки лідера БЮТ зробити так, аби частина прибутку підприємств розподілялася серед найманих працівників, реформувати систему заробітної плати в Україні й досі не збираються. Чи це відповідальна політика, чи це курс на залучення країни до загальноєвропейських цінностей?

Невеличкий відступ. Мафія безсмертна?

У проблеми є й інший бік, тісно пов’язаний із судовою та регуляторною реформами, а також із повагою до закону загалом. Навіть заробляючи за українськими мірками непогані гроші, люди змушені їх ні за цапову душу віддавати для отримання всіляких дозволів, підмазування контролюючих інстанцій, регулювання «стосунків» із пожежниками, податковою, санепідстанцією тощо. Оброк зростає — посилюється невпевненість у завтрашньому і післязавтрашньому дні. А може, плюнути на весь цей бізнес і спробувати себе на новому місці, в іншій країні, залишивши неповнолітніх нащадків на піклування старих батьків?

«Неухильне дотримання законів зменшить обсяг «тіньової» політики і економіки, сприятиме подоланню корупції в суспільстві», — стримано обіцяє програма Партії регіонів. «Створимо антикорупційне бюро, яке перевірить відповідність видатків високопосадовців задекларованим доходам», — запевняють «Наша Україна» із «Народною самообороною».

Гучніше за всіх і більше від усіх про корупцію кричить БЮТ. «Рівень корупції досяг своєї найвищої точки. Корупція, відповідно до анкетних опитувань, присутня в усіх органах влади... Корупція є не лише головною причиною бідності в країні, але й перешкодою для її подолання. Врешті-решт, корупція може загрожувати існуванню самої нації»...

На 12 сторінках розробники стратегії «Українського прориву» описують усі можливі механізми боротьби зі злом, яке роз’їдає державу. У новому складі законодавчого органу БЮТ зобов’язується проводити рішучу боротьбу з корупцією. А чому б, поцікавимося ми, не почати вже зараз — наприклад, з очищення ситуації в тендерних закупівлях за державні кошти? Не хо?

У нас конкретна пропозиція до «регіоналів», соціалістів, комуніс­тів, нашоукраїнців і насамперед до БЮТу, — негайно вивести з виборчих списків тих осіб, які активно просували ухвалення корупційно небезпечних змін до закону про держзакупівлі і причетні до створення тендерних схем, які завдають багатомільярдних збитків бюджету і підприємствам. Прізвища відомі — досить зазирнути в останні публікації, якими рясніє український Інтернет.

Слабо? Тоді навіщо вішати всій країні на вуха локшину про необхідність «формування політичної волі на боротьбу з корупцією»? Тоді, панове, ваше покликання — не на життя, а на смерть боротися з корупцією на рівні ЖЕКів і кербудів. Або впроваджувати «дієву систему патріотичного, морально-психологічного та культурно-естетичного виховання правоохоронців» (із розділу «Антикорупційний прорив» проекту бютівської стратегії).

Раки та Щуки

А тепер пропонуємо ще раз поглянути на вміщену в цьому номері таблицю. Пальців однієї руки досить, щоб перелічити пункти соціально-економічної політики, за якими позиції трьох провідних політичних сил збігаються. Зауважте, серед них немає крайніх лівих — усі сили тяжіють до центру і правого спектра.

Те, що наші політики не вміють і не хочуть одне одного слухати, примудряються безперервно поливати одне одного брудом не лише в дискусійних програмах на кшталт «Свободи слова», а й навіть у новинах, стало вже фірмовим знаком України. Але зараз ми не про міжнародний імідж і не про іноземні інвестиції, котрі за таких умов якщо не гибіють, то й не приростають у належних обсягах. Економічна політика втрачає наступність, підприємці — перспективу. І це, мабуть, страшніше, ніж такої політики повна відсутність.

Приклади? Скільки завгодно. Коаліція під проводом Партії регіо­нів завершує розробку Податкового кодексу. Хоч би як ставилися до нього деякі експерти, хоч би як критикували, але справа наближається до завершення, і парламент шостого скликання, швидше за все, вже восени одержить проект на розгляд. Однак чи можна сподіватися на ухвалення кодексу, умовно кажучи, «регіоналів»?

Парламентська фракція БЮТ (а така у ВР неминуче буде) в особі Юлії Тимошенко категорично проти ПДВ і за запровадження податку з обороту, ідея якого обговорюється от уже десятиліття. Як до цього ставляться Пинзеник із Терьохіним, можна, напевно, й не коментувати.

НУ—НС виступає за прості та зрозумілі правила оподаткування (а нині вони і не прості, і не зрозумілі), за різке скорочення податкових пільг, зокрема у вільних економічних зонах, і за корупційно стійку систему сплати ПДВ. Але в НУ—НС у «заначці» ще й Податковий кодекс Катеринчука, з яким навіть чимало однопартійців не згодні...

Якою в результаті буде конфігурація найважливішого для країни податкового документа, зараз не в змозі вгадати ніхто. Чи буде колись в Україні такий кодекс узагалі? А може, його почнуть переписувати після кожних виборів — чергових або дострокових? Для наших Лебедів, Раків та Щук це не проблема.

Політично стурбований громадянин може сказати — та Бог із ним, із кодексом, аби в країні чесні вибори пройшли. Громадянину vulgaris (не ображайтеся, будь ласка!) вже в печінках сидять усі ці чвари й невизначеність. Не для того він так-сяк сплачує податки, щоб наша політична братія жбурляла економіку то вправо, то вліво і за прикладом салтиков-щедрінських самодурів установлювала часом найдикіші правила гри. Але вплинути на результат нинішніх виборів громадянин не може. Отже, й на діяльність майбутнього парламенту теж. Причина тому — закриті списки і всевладдя партій, котрі потонули в демагогії і відірвалися від людей.

Поки партії не очистяться, а їхні функціонери не навчаться нарешті слухати одне одного і співпрацювати, країна не матиме жодної адекватної довгострокової соціально-економічної політики. Так і будемо кидатися від інноваційно-інвестиційних орієнтирів до орієнтирів соціальних і назад. Ліквідовувати, потім відновлювати вільні економічні зони, щоб знову ліквідувати. І горезвісний недержавний пенсійний фонд бюджетників то виникне, як Фенікс із попелу, то зникне...

Що ж до енергетики, то стосовно цієї галузі позиція урядів та політичних сил змінюється просто зі швидкістю вітру. То ми будуємо нафтопровід і кричимо, щойно побудувавши, що нафта сама по ньому потече. Потім з’ясовується, що труба нікому, крім нас самих, не потрібна. У результаті замість диверсифікації нафтопоставок ще більше потрапляємо в залежність від росіян.

То спочатку продаємо свої найкращі нафтопереробні заводи знову ж таки росіянам, потім з’ясовується, що треба побудувати два-три нових, щоб хоч якось впливати на вітчизняний ринок нафтопродуктів і ціни на пальне. Продаємо за копійки (як для таких компаній і об’єктів) облгази та обленерго. А потім дивуємося, що ті, опинившись у вирі грошових потоків, не хочуть розраховуватися з генеруючими компаніями і газопостачальниками.

«Вручаємо ключі» від внутрішнього ринку газу, а потім дивуємося, що якийсь трейдер, котрий виявився раптом монополістом, диктує нам свої умови газопоставок і ціни. Так, відпрацювавши своє, лобіст «РосУкрЕнерго» Івченко не потрапляє до списку НУ—НС, зате з десяток лобістів компанії потрапляють до списку правлячої партії — ПР.

Та що там велика політика! За такого механізму здійснення влади в країні навряд чи вдасться реалізувати навіть найпростіші і найзрозуміліші для людини заходи, як-от подолання дитячого тютюнопаління, масової реклами алкогольних і тютюнових виробів (НУ—НС). Або ж покласти край знищенню парків і скверів у містах.

Чи допоможуть тоді навіть 50 тис. грн. на третю дитину в справі боротьби з депопуляцією? Дітям, як і квітам, потрібне здорове середовище для проживання. В атмосфері гниття вони задихаються. Це дорослі притерпілися...