Чи озброївся Янукович протигазом?

Ще під час візиту до Брюсселя президент Віктор Янукович заявив: «Що стосується ціни на газ, вона має бути справедливою для України. А в цілому, безумовно, це питання можна і треба розглядати у великому комплексі питань, що стосуються поставок газу. Це і питання створення газотранспортного консорціуму, це і доступ України до газових родовищ російських і середньоазіатських, це й участь України в будівництві нових газопроводів, котрі, до речі, йдуть в обхід України».

А тепер про тези Віктора Януковича, сформульовані Юрієм Бойком, докладніше.

Ціна, обсяг і походження газу

І старій, і новій владі України довелося б поступально вирішувати це завдання. Провідні європейські компанії вже домоглися від «Газпрому» значного скорочення обсягу газу, що закуповується за довгостроковими контрактами на умовах «бери або плати». І тепер можуть варіювати газовий баланс, включаючи в нього також газ, закуплений за короткостроковими контрактами (який сьогодні значно дешевший), а також зріджений газ. Наприклад, у Катарі зріджений газ коштує зараз близько 200 дол., тоді як Україна сьогодні купує у «Газпрому» природний газ по 305 дол. за 1000 кубометрів. Причому контракт у «Нафтогазу» з «Газпромом» десятирічний. Ціна визначається за формулою, прив’язаною до ціни кошика нафтопродуктів. У цей же час німецький концерн E.ON Ruhrgas і французький GDF Svez уже ведуть переговори з «Газпромом» не тільки про скорочення обсягу закупівлі газу і «відв’язування» від ціни нафти, а й про скорочення строків довгострокових контрактів із російським газовим холдингом.

У США пішли далі й розв’язали проблему забезпечення країни газом ще й за рахунок різкого збільшення видобутку сланцевого газу (докладніше див. «Тиха газова революція» у «ДТ» №6 від 20 лютого 2010 року. - А.Є.). Тим же шляхом рухається і Європа. Тож якщо українська влада всерйоз має намір говорити з «Газпромом» про зниження ціни газу для України, слід враховувати світові і регіональні тенденції.

А поки що голова «Газпрому» Олексій Міллер передав через «Эхо Москвы» меседж Віктору Януковичу: «Договір (між «Газпромом» і «Нафтогазом України» від 19 січня 2009 року. - А.Є.), підписаний торік, абсолютно надійний, прозорий і нас цілком улаштовує». Єдине, що може вселяти надію в нового президента України, то це зауваження голови «Газпрому»: «Треба спочатку вислухати конкретні пропозиції України, але…»

Коли врахувати, що всі документи на переговори з газової теми В.Януковичу готує Ю.Бойко (якому пророкують місце віце-прем’єра з ПЕК), не дивно, що саме він в останні дні в усіх ЗМІ «розшифровував» газові наміри президента. І, треба сказати, просунувся в колишніх переконаннях. Тепер він вважає, що Україна обов’язково мусить ухвалити закон про функціонування ринку газу. Закон цей, до речі, стали активно розробляти за участі євроекспертів після Брюссельської конференції в березні 2009 року, але в парламент він так і не потрапив. Бойко також переконаний, що необхідно відокремити «Укртрансгаз» від регіональних газових мереж і, власне, від «Нафтогазу». Втім, він визнає, що це справа не одного дня, знадобиться щонайменше рік. І знову каже про залучення іноземних експертів.

Певне, Ю.Бойко настільки перейнявся євростандартизацією українського ринку газу після того, як у «Газпромі» йому знову «завернули голоблі» з ідеєю повернення в газову схему «РосУкрЕнерго» (чи його аналога)… Газовий радник Януковича відразу ж згадав про російську компанію «Газпромсбыт Украина» і прозоро натякнув, що вона може і прямо торгувати газпромівським газом в Україні, а не купувати його у «Нафтогазу», як це було колись. А в Києві тим часом суд переглядає рішення про ліквідацію «Укргаз-Енерго», 50% якого належить «РосУкрЕнерго». Переглядає справу «за нововідкритими обставинами»… Тоді як співвласник «РосУкрЕнерго» Дмитро Фірташ і його команда, вочевидь, все ж не втрачаючи надії повернутися в схему, вилетіла до Москви за день до візиту Віктора Януковича...

Консорціум і іже з ним

«ДТ» стільки статей присвятило цій темі, що додати практично нічого. Тому ми пропонуємо вашій увазі думку з цього приводу Михайла ГОНЧАРА, директора енергетичних програм центру «НОМОС» (Севастополь).

- Насамперед слід уточнити, що означає поняття «консорціум» (походить від лат. consortium). Це одна з форм об’єднання (тимчасового) на основі угоди між кількома організаціями чи групами компаній для спільного здійснення комерційних операцій і/або будівництва різних об’єктів.

Ідеї створення міжнародного консорціуму з управління українською газотранспортною системою (ГТС) майже вісім років. У червні 2002 року було підписано відому спільну заяву президентів Росії й України В.Путіна і Л.Кучми і канцлера Німеччини Г.Шредера. Спільне підприємство «Міжнародний консорціум з управління та розвитку газотранспортної системи України» за участі ВАТ «Газпром» і НАК «Нафтогаз України» існує з 29 жовтня 2002 року. Його особливістю було те, що консорціум став українсько-російським, а не українсько-російсько-німецьким СП, як мало би бути, виходячи зі спільної заяви Кучми-Шредера-Путіна. Німців викинули з цього формату ще до того, як висохло чорнило на тристоронній заяві.

Минуло майже вісім років, а віз і нині там. Проблема полягає в тім, що за всі ці роки російська сторона так і не змогла надати гарантій додаткових обсягів транзиту російського газу через ГТС України, потужність якої передбачалося збільшити на 20 млрд. кубометрів за рахунок будівництва трубопроводу Богородчани-Ужгород.

Тепер згадаймо мету створення консорціуму - спільне будівництво об’єктів, спільне здійснення комерційних операцій. Від самісінького початку в Росії та Україні по-різному розставляли акценти з приводу спільності. Якщо в Києві акцент робили на «розвитку ГТС», то в Москві наріжним каменем ставили «управління ГТС».

Можливе створення консорціуму необхідно розглянути в контексті енергетичної політики сусідів України з обох кінців труби - Росії та Євросоюзу.

Мало хто звертає увагу на те, що в Російській Федерації розпорядженням уряду від 13.11.2009 р. №1715-р затверджено нову редакцію Енергетичної стратегії. Її принципові особливості мали бути враховані при розгляді питання про консорціум.

Із «Енергетичної стратегії Росії на період до 2030 року:

- частка європейського напрямку в загальному обсязі експорту російських паливно-енергетичних ресурсів неухильно скорочуватиметься за рахунок диверсифікації експортних енергетичних ринків у східному напрямку;

- російська трубопровідна інфраструктура стане складовою частиною енергомосту між Європою і Азією, а Росія - ключовим центром з її управління;

- стимулювання будівництва транспортної інфраструктури для диверсифікації ринків збуту і напрямків експорту російських енергоресурсів на сході, півдні, північному заході та півночі країни;

- у сфері розвитку нових експортних маршрутів пріоритетна роль приділяється реалізації проекту «Північний потік». Російський газ по цьому газопроводу надходитиме на європейський ринок, оминаючи території третіх країн. Велике значення також матиме створення газопроводу «Південний потік».

Слід уважно подивитися на чотири пріоритетні напрямки розвитку інфраструктури: схід, південь, південний захід і північ Росії. Як бачите - там нема заходу. Тобто нема ні України, ні Білорусі, нема західного напрямку. Також варто звернути увагу на обхід території транзитних країн. Знову-таки, це Білорусь і Україна. Чітко прописано, що російська трубопровідна інфраструктура стане складовою частиною енергомосту між Європою й Азією, а Росія - ключовим центром із її управління. До речі, Москву на роль «центру управління» ніхто не уповноважував.

Розмірковування про те, що Україна, погодившись на пропозицію про створення консорціуму, зможе розширити потужності ГТС аж до 200 млрд. кубометрів газу на рік, не відповідають реаліям, причому на обох кінцях труби. Можна збільшити хоч до 500 млрд., та чи буде у постачальника необхідний ресурс газу? Чи буде він готовий прокачувати його саме через українську ГТС? Де й у кого європейські споживачі вважатимуть за краще купувати додатковий газ? Чи будуть готові вони взяти додатковий ресурс саме російського газу і саме з української труби?

Газові кризи 2006-го і 2009 року спричинили тектонічні зсуви на газовому ринку Європи. У цьому контексті газ від «Газпрому» із його політичним навантаженням і негнучкими цінами цікавить споживачів у Європі в останню чергу. Тому можна збільшувати потужність ГТС - це не матиме жодного значення. Бо не Україна визначатиме, піде цей газ у тихоокеанському чи європейському напрямку, а якщо в європейському, то піде він через «Північний потік», газопровід Ямал-Європа чи через українську ГТС?

Росія створює диверсифіковану систему маніпулювання обсягами, напрямками і цінами(!) газових потоків. Це може стати політичним інструментом, бо як плата за політичну лояльність до Росії може розглядатися варіант «подяки» шляхом тимчасового збільшення обсягів транзиту у тому чи іншому напрямку. Коли якась із країн поведеться, як порахують у Москві, «невдячно» стосовно Росії, то обсяг транзиту може бути скорочений. І в даному разі, коли йдеться про безумовну готовність української сторони до створення консорціуму, потрібно бути надзвичайно обережними.

Власне кажучи, відповідно до довгострокових контрактів російська сторона і не збирається збільшувати обсяги поставок газу в Європу. Це досить чітко видно з діаграми, підготовленої московським Інститутом енергетики та фінансів (рис. 1). Звісно, перебуваючи у часовому горизонті нинішнього десятиріччя, важко говорити про те, що буде 2030 року. Однак ігнорувати закладену модель було б дуже легковажно й необачно.

Як і не враховувати не надто оптимістичних прогнозів з боку Європейського Союзу щодо імпорту російського газу. На рис. 2 видно, що частка російського газу в загальному обсязі імпорту не має тенденції до збільшення (наведено дані за 2005 рік і прогнозні цифри на 2030-й).

Тому, перш ніж пропонувати ідеї, що відгонять нафталіном, варто було б подумати про те, що дасть їхня реалізація Україні в цілому, а не окремим постатям з організованого газового угруповання, яке вважає, що обраний президент - у їхньому ексклюзивному розпорядженні.

Чи так це, дуже скоро стане зрозуміло.