Чи спишуть українцям борги за комуналку та на яких умовах?

Ніхто не любить мати борги, але в багатьох вони є, однак ні до кого ще не приходив добрий дядечко й не казав: прощаю тобі усі борги, які ти маєш! Далі добрий дядько додає: сплачувати їх за тебе я також не збираюся… Маячня, чи не так?

Однак саме таку ініціативу наразі започаткували розумні дядечки з Верховної Ради, які пропонують списати усі борги за житлово-комунальні послуги, що виникли з 24 лютого 2022 року, за період воєнних дій.

Мова про законопроєкт №8367, стаття 2 якого проголошує: «Підлягає списанню заборгованість населення за житлово-комунальні послуги, що сформувалась протягом періоду ведення воєнних (бойових) дій на територіях, де розташоване житло споживачів, та після введення в дію Указу президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022».

Добре забуте старе

20 років тому, 20 лютого 2003 року, президент України Леонід Кучма підписав Закон «Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію», згідно з яким дозволялося розтягнути в часі (реструктурувати) виплату боргів за комуналку на термін до 60 місяців, але лише тих, що виникли на момент ухвалення цього закону.

Автори проєкту закону №8367 пішли шляхом внесення змін до згаданого закону, прилаштувавши його (як вони гадають) до сьогоднішньої ситуації. З одного боку, вони змавпували ідею з реструктуризацією заборгованості, а з іншого — творчо доповнили: запропонували ще й пробачити заборгованість, але не всю, а лише ту, яка виникла під час ведення бойових дій на територіях, де розташоване житло боржників.

Перше, що викликає запитання: як визначити такі території? Якщо на Київ регулярно прилітають «шахеди» та ракети, працює ППО, є влучання, поранені та вбиті, то, очевидно, мають місце бойові дії. При цьому наказом Мінреінтеграції №14 від 13.01.2023, себто пані Верещук, столицю виключено з переліку територій бойових дій. Але ж усім українцям регулярно повідомляють, що на всій території України є загроза ракетних ударів, а значить, бойові дії можливі всюди…

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Тарифи на «комуналку»: скільки платитимемо у лютому

Водночас українці, які залишилися в країні, вже призвичаїлися працювати, вчитися та взагалі жити в таких умовах. І атаки дронів та ракет, отже, зрозуміло, бойові дії, не мають бути підставою не платити за комуналку та інші послуги, які вони отримують. Тому, можливо, авторам законопроєкту слід відійти від посилання на території бойових дій, а визначити території, де були неможливими надання та оплата житлово-комунальних послуг. Очевидно, це має бути головним критерієм для запровадження будь-яких соціальних ініціатив, зокрема й цієї, з приводу якої у мене є великі сумніви.

Друге запитання виникає у тих споживачів житлово-комунальних послуг, які не лише залишилися на умовній території бойових дій, а й справно сплачували за послуги: на фіга я платив? Отже, маємо явну суперечність у плані соціальної справедливості, адже ніхто не збирається повертати таким сім’ям гроші! Принаймні в законопроєкті такого нема.

Нарешті, третє запитання: хто компенсуватиме комунальним підприємствам витрати за їхню роботу? Адже не можна сказати наперед, без вивчення ситуації в кожному окремому випадку, що вони геть усі зупинилися. Теоретично вони й дійсно могли подавали воду, газ чи електрику навіть в умовах бойових дій, одразу після деокупації чи до неї, — тут виникає окреме питання визначення часових меж періоду бойових дій або часу, коли надання послуг та їхня оплата були неможливі.

Натомість автори законопроєкту вирішили ці непрості питання дуже просто, — нікому з комунальників нічого не компенсувати. В обґрунтуванні з пояснювальної записки написано дещо неоднозначно, але досить виразно: «На момент внесення, не передбачає витрат з державного бюджету України».

В історії незалежної України питання списання боргів за житлово-комунальні послуги виникало не раз. Зрозуміло, що це дуже благодатний ґрунт для популістських спекуляцій політиків, однак до їхньої реалізації ніколи не доходило (чого не скажеш про списання боргів деяким великим державним і приватним компаніям, від яких залишилися лише нечіткі згадки).

І це не лише питання соціальної справедливості, коли одні справно платять, а інші уникають цього. Це питання стійкості державних інституцій та права: або працюють договірні правові засади економічних відносин у сфері ЖКГ, або в якійсь ситуації про закон і право можна забути й зіграти роль доброго дядечка — якщо ти комусь винен, я тобі прощаю.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Пільги на оплату комунальних: для кого передбачена 50-відсоткова знижка

Як заплатити борги

Питання заборгованості в сфері ЖКГ є, можливо, найбільш болючим, і рівень заборгованості — це важливий соціальний показник добробуту населення, який свідчить про відповідність розміру житлово-комунальних тарифів рівню доходів населення. З діаграми видно, що з 2017 року заборгованість населення стрімко зростала і на кінець 2021-го сягнула суми 81,4 млрд грн. Отже, проблема є, однак автори законопроєкту №8367, згадуючи в пояснювальній записці цю космічну суму, чомусь обмежилися не розв’язанням проблеми загалом, а погашенням заборгованості (до речі, невідомої) лише за час воєнних дій, яка, зрозуміло, непорівнянно менша за загальну.

Без зайвих сентиментів вони записали в проєкті закону: «Підлягає реструктуризації: заборгованість за послуги з постачання та розподілу природного газу для потреб побутових споживачів, що сформувалась після введення в дію Указу президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року». Далі автори аналогічно пройшлися по всіх послугах, окрім комірного (плати за утримання багатоквартирних будинків). Чому про нього нема й згадки, абсолютно незрозуміло!

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Комунальні тарифи для населення триматимуть максимально довго: у Мінекономіки сказали, від чого це залежатиме

Щодо позитивних моментів проєкту слід визнати, що автори обмежили суму щомісячних поточних платежів і платежів на погашення заборгованості 25% доходів домогосподарств, які визначаються при обчисленні величини субсидій для працюючих, і 20% доходів для пенсіонерів та інших осіб, що живуть за рахунок соціальних виплат.

Тут, звісно, виникають сумніви щодо реалістичності визначених відсотків, оскільки насправді велика кількість сімей, особливо в містах (де є повний спектр комунальних послуг), щомісяця мають сплачувати набагато більше, ніж чверть своїх доходів, а пенсіонери — взагалі половину пенсії, а то і більше! Тобто може виникнути парадоксальна ситуація: за наявності боргу сім’я платитиме менше, ніж при його відсутності!

Однак подібне врегулювання розміру щомісячного платежу потребує обов’язкового втручання з боку держави, тому що зараз боржник є абсолютно безправним перед місцевим монополістом, яким є фактично кожне комунальне підприємство у місті чи селищі. Цей монополіст може виставити боржнику ту суму щомісячного платежу, яка йому заманеться, й останній не має вибору, бо інакше йому просто відріжуть газ, електрику чи іншу послугу, що можна технічно відрізати. Й прикладів того не злічити.

Автори законопроєкту мали шанс розв’язати складну та болючу для всіх — і боржників, і кредиторів, проблему заборгованості, однак пішли не складною дорогою пошуку її вирішення, а простим шляхом дешевого популізму.