Чи можемо ми «зшити» Україну: важливі результати опитувань

29 жовтня, 2021, 08:30 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Про ставлення жителів Криму, ОРДЛО та підконтрольної частини країни одне до одного, перехідне правосуддя, і не тільки.

Чи можемо ми «зшити» Україну: важливі результати опитувань
© ДонПресс

Чи хочемо, чи зможемо ми знову бути всі разом — із Кримом та ОРДЛО? Кого посадити, а кому вибачити після деокупації? Хто злочинець і зрадник, а хто — жертва збройного конфлікту внаслідок агресії Росії проти України? На кого після деокупації чекає кримінальна відповідальність і обмеження прав, а кому не треба побоюватися реінтеграції та повернення у «велику» Україну? Як відстояти право на правду і справедливість після закінчення багатолітньої війни?

Коли не видно кінця-краю цій війні, коли ні у вітчизняних, ні в закордонних правителів немає чіткого бачення, дійових рецептів і твердої політичної волі її закінчити, питання перехідного правосуддя багатьом можуть здатися нині неактуальними. Та й Зе!влада дає вдосталь підстав для таких суджень. Концепція перехідного правосуддя вже вкрилася в ОПУ товстим шаром пилу в очікуванні президентського указу. Урядовий законопроєкт про засади державної політики перехідного періоду застряг у парламенті і, викликавши багато нарікань не тільки у вітчизняних експертів та Венеційської комісії, а й, за свідченнями наших джерел, у тому ж таки ОПУ, теж, судячи з усього, буде розглянутий і затверджений не скоро.

Але думати, як ми переходитимемо від війни до миру, необхідно вже сьогодні. Бо чітке уявлення про те, що нас очікує, може допомогти скласти чіткий план цього переходу, а наявність і оприлюднення такого плану, можливо, навіть дозволить наблизити мир.

Правда, за останній рік упевненість у тому, що закінчення війни залежить головним чином від Росії, прийшла не тільки до Володимира Зеленського, а й до переважної більшості громадян України. Так, якщо в березні минулого року ми писали, що тільки 57% наших співвітчизників вважають, що врегулювання ситуації в Донбасі залежить від Росії, а на українську владу (президента, уряд, парламент) покладав надії аж 81% українців (за даними соцопитування, проведеного компанією «Нью Імідж Маркетинг Груп» на замовлення Українського інституту майбутнього 13–23 лютого 2020 року), то через рік лише 35,6% респондентів відповіли, що саме від України найбільшою мірою залежить закінчення збройного конфлікту в ОРДЛО, ще менше (30,9%) тих, хто вірить у головну роль України у припиненні тимчасової окупації Криму. Тим часом вирішальною роль Росії у припиненні війни на Сході нашої країни вважають 67,2% українців, у деокупації Криму — 64,5%. Ці недавно оприлюднені дані було отримано в результаті національного соцдослідження «Ставлення українців до питань, пов'язаних із подоланням негативних наслідків збройного конфлікту в Україні» (проведеного з березня по квітень 2021 року на підконтрольній Україні території країни Харківським інститутом соціальних досліджень (ХІСД) у співпраці з Центром прав людини ZMINA за підтримки представництва президента України в АРК на замовлення проєкту «Права людини для України», що його реалізує ПРООН в Україні та фінансує МЗС Данії).

При цьому абсолютна більшість із десяти тисяч респондентів упевнена, що окупація Криму та війна в Донбасі — це частина одного збройного конфлікту з Росією (72,3% упевнені в цьому, ще 12,2%, швидше, згодні з таким твердженням). Утім, ще одне дослідження — «Тестування основних меседжів комунікаційної стратегії перехідного правосуддя» (проведене з допомогою шести фокус-груп у різних макрорегіонах на підконтрольній частині України та ще двох — в ОРДЛО і Криму в червні 2021 року ХІСД на замовлення Центру прав людини ZMINA у рамках спільного конкурсу програми «Права людини і правосуддя» Міжнародного фонду «Відродження» та проєкту ПРООН «Громадянське суспільство задля розвитку демократії та прав людини в Україні», яке реалізується за фінансової підтримки МЗС Данії) показало, що жителі тимчасово окупованих Криму та ОРДЛО бачать стан справ зовсім інакше. Опитані з цих фокус-груп, особливо з Криму, чітко розділяють ці дві ситуації. Для них події в ОРДЛО — збройний конфлікт (причому для більшості — «внутрішній»), а Крим — «закрите питання», в якому вони не бачать перспектив і не відчувають власного бажання повертатися під контроль України. Більшість респондентів схиляються до думки, що «кримчани самі хотіли такого переходу і щиро голосували за нього». Будь-яке «спільне майбутнє» з Україною опитані кримчани бачать лише за умови, що це майбутнє не передбачає повернення Криму під контроль України, або ж вважають за можливе об'єднання в одну державу з Росією, Білоруссю та іншими республіками колишнього СРСР. Учасники ж фокус-групи з ОРДЛО тезу про спільне майбутнє з Україною та Кримом сприйняли як «абсолютно нереальну» для реалізації. Вони вважають, що по обидва боки пролилося «надто багато крові», але на територіях самопроголошених республік, на їхню думку, загинуло більше мирного населення, зокрема дітей, а таке «вибачити неможливо». Дехто з них побоюється «громадянської війни»: «Ось самі люди між собою будуть убивати одне одного, калічити».

Жителі ж підконтрольних територій більш оптимістичні. Як показало національне соцдослідження, 70,4% їх вірять у можливість повернення ОРДЛО (51,7% відповіли «так», 18,7% — «швидше, так») і 57,7% — Криму (43,3% — тверде «так», 14,2% —«швидше, так»).

Чергове дослідження знову продемонструвало, що українці на підконтрольній частині країни здебільшого налаштовані до жителів ОРДЛО і Криму набагато доброзичливіше та співчутливіше, ніж там заведено вважати. Всупереч упевненості жителів ОРДЛО (які черпають «інформацію» з росЗМІ) у тому, що в Україні сьогодні сформувалася «атмосфера нетерпимості», національне дослідження, проведене ХІСД (як і торішнє опитування «Нью Імідж Маркетинг Груп»), показало, що більшість українців (72,4%) уже сьогодні, до деокупації, вважають, що жителям ОРДЛО та Криму необхідно забезпечувати максимальний доступ до держпослуг та створювати умови для підтримання зв'язків і спілкування з підконтрольними територіями України.

Лише 24,6% респондентів згодні з тезою, що жителі Криму та ОРДЛО залишилися на непідконтрольних територіях із власного бажання, тому Україна їх підтримувати не повинна.

Чимало опитаних (46,6%) вважають жителів ОРДЛО і Криму жертвами конфлікту, які потребують усебічної підтримки від України. На думку директора ХІСД Дениса Кобзіна, така позиція в людей сформувалася через досить однобічну подачу інформації про окуповані території українськими ЗМІ, які розповідають переважно про негаразди і проблеми тамтешніх жителів — відсутність води й тепла, грошей та багатьох товарів і продуктів, закриті шахти і труднощі з роботою. Але це не так, каже Кобзін: «Там є й нормальне життя, для декого навіть з'явилися соціальні ліфти, для когось — узагалі нічого не змінилося».

Тим часом теза про те, що «жителі окупованих територій є потерпілими від конфлікту», викликала досить неоднозначну реакцію в учасників фокус-груп. Наприклад, кримчани взагалі не вважають, що вони — постраждали, а Крим — окупований. У них «усе гаразд», життя стабільне й досить комфортне: є робота й гроші (хай і невеликі), є продукти в магазинах, туристи — в готелях і на пляжах. І немає війни. Немає й свободи, але від «звуження вольєра», в якому «дозволено бігати», схоже, страждає мало хто. Більшість же кримських респондентів не бажає чути, що їх називають «потерпілими» тільки тому, що вони «опинилися в Росії».

В ОРДЛО з тезою про потерпілих від конфлікту погодилися, але тільки частково. Негативні емоції викликає слово «окуповані», оскільки чимало респондентів не вважають ці території такими. Багато ображених на Україну через те, що вона «сама відмовилася від Донбасу й не хоче його у своєму складі», через відсутність із її боку реальної допомоги, вони почуваються «кинутими» й «нікому не потрібними» «на краю цивілізації».

Але чи можна вважати потерпілими від конфлікту лише жителів ОРДЛО, причому абсолютно всіх? Адже зовсім не секрет, що далеко не всі з них, як і кримчани, вважають себе потерпілими, у когось життя, навпаки, налагодилося — пішов угору бізнес, з'явилася престижніша робота тощо. Тим часом, як свідчить менеджерка з адвокації Центру прав людини ZMINA Альона Луньова, під час обговорення цього питання у фокус-групах на підконтрольній території багато учасників дійшли висновку, що жертви конфлікту — це і вимушені переселенці, і сім'ї полеглих захисників України, і захисники, які повернулися додому з інвалідністю або психічними травмами, і жителі «сірої зони», а можливо, і всі українці, бо вони «морально й матеріально» постраждали від війни.

В урядовому законопроєкті про засади держполітики перехідного періоду, що перебуває в парламенті, немає визначення, хто ж є жертвами конфлікту. Проте однією із засад цієї політики законопроєктом названо «захист осіб, які постраждали внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, відшкодування завданих їм майнових і моральних (немайнових) збитків». Тому законодавцям треба буде дуже серйозно підійти до цього питання й дати чітке визначення, то хто ж є потерпілим у результаті російської агресії.

Знову ж, усупереч стійкому переконанню багатьох жителів ОРДЛО й Криму в «мстивості» України та її бажанні «реваншу» і покарання всіх, «хто не виїхав», результати соцдосліджень показують, що українці не такі «кровожерливі», як їх малює роспропаганда.

Попри ідеї, які іноді виникають у деяких гарячих головах, на кшталт пропозиції ексдепутата Ігоря Лапіна саджати на 15 років усіх, хто на окупованих територіях прийняв російське громадянство, більша частина українців на підконтрольній частині країни налаштована не так радикально й висловлює достатнє розуміння складності ситуації, в якій опинилися жителі окупованих територій. Лише 11,5% опитаних під час національного дослідження, проведеного ХІСД, вважають наявність російського паспорта «злочином, за який потрібно карати». 45,8% респондентів ставляться до цього факту «з розумінням», «якщо це допомагає людям вижити».

Більшість опитаних (62,1%) вважають, що за співробітництво з окупаційними адміністраціями в Криму та ОРДЛО має бути передбачена кримінальна відповідальність. Але при цьому просто проживання на окупованих територіях, роботу в закладах освіти, господарську діяльність і сплату податків у Криму або ОРДЛО переважна більшість українців на підконтрольній території не вважає співробітництвом із окупантом, яке має підпадати під кримінальну відповідальність.

Серед дій, які засуджуються значною кількістю українців, максимальне несприйняття викликають заняття керівних посад у так званих органах влади (52,6%); служба в правоохоронних, судових «органах» «ДНР»/«ЛНР» або Криму (48,7%); заняття будь-яких посад в органах місцевого самоврядування (43,8%); строкова військова служба на території Криму або ОРДЛО (34,9%).

Тільки 9,8% респондентів виступають за обмеження жителів ОРДЛО й Криму у виборчих правах, а 19,6% вважають, що ті, хто проживав на окупованих територіях, мають пройти процедуру підтвердження громадянства. Половина ж (50,1%) опитаних вважає, що не має бути жодних обмежень у правах для жителів ОРДЛО і Криму після повернення цих територій під контроль України.

Отже, страхи по той бік лінії розмежування, мабуть, значно перебільшені та в основному нав'язані російською пропагандою. Однак українська влада теж вносить тут свою лепту. Навіть якщо якийсь відірваний від українського інформполя житель окупованих територій докладе зусиль і знайде якимось чином новини з «великої» України, як йому зрозуміти, що його очікує після деокупації, як розібратися в позиції держави Україна? От, наприклад, віцепрем'єр Олексій Резніков уже в десятках інтерв'ю пояснив, що вважатиметься колабораціонізмом, і заявив, що кримінальної відповідальності за нього не буде, а у Верховній Раді при цьому тільки 2021 року було зареєстровано три законопроєкти, що криміналізують колабораціонізм, причому два з них — авторства депутатів монобільшості. Тож хвилюватися жителям окупованих територій чи ні?

Показово, що теза «Відновлення миру та повернення окупованих територій мають базуватися на принципі справедливості (для злочинців, потерпілих і держави Україна)» викликала найбільше нерозуміння в усіх фокус-групах серед усіх запропонованих тверджень. За свідченням авторів дослідження, дана теза викликала крайнє несприйняття в респондентів із Криму: вони побачили в ній бажання «реваншу» і відкриту загрозу для себе особисто як для таких, хто підтримав відокремлення Криму. Побоювання виникли й у представників ОРДЛО, які сприйняли тезу як декларацію «ми переможемо й будемо вас судити», обіцянку того, що всі, «хто не виїхав», стануть злочинцями. При цьому у фокус-групах на підконтрольній території багато учасників дали зрозуміти, що ця теза набуде для них сенсу тоді, коли стане зрозуміло, що мають на увазі під «справедливістю», з'являться відповідні нормативні документи, спрямовані на примирення та визначення провини різних категорій людей. Поки ж людям незрозуміло, хто буде визнаний винним і покараний, а хто зможе уникнути покарання. Як зазначають автори дослідження, частина учасників також висловила сумніви та роздратування щодо можливості взагалі домогтися справедливості, прийнятної для всіх. Опитані побоюються, що, з одного боку, «окупанти на це не підуть», а з іншого — із сумом констатують, що «в Україні відсутнє поняття справедливості загалом».

Основні емоції, які відчувають учасники дослідження з приводу ситуації в Донбасі та Криму, — це сум, безвихідь, страх, розчарування, злість, образа й біль. Найбільше невдоволення в них викликає несправедливість того, що відбувається; малий вплив України на вирішення ситуації; побоювання повторення конфлікту; втрати від конфлікту (територіальні, людські, матеріальні), а також складнощі в поїздках на окуповані території.

Як і торішнє опитування «Нью Імідж Маркетинг Груп», яке зафіксувало, що лише 22% українців вважають населення України тією силою, від якої врегулювання в Донбасі залежить передусім, два дослідження ХІСД і Центру прав людини ZMINA продемонстрували збереження в цього самого населення значних патерналістських настроїв. На питання «Хто, на вашу думку, має виступити ініціатором створення державного плану дій з переходу від стану збройного конфлікту до миру» 74,4% респондентів національного дослідження назвали президента України (інші органи влади отримали голосів у рази менше).

Так само й учасники фокус-груп хоча й виявляли значне невдоволення та розчарування діями влади, підозрювали її в бажанні «продовжувати пиляти гроші на військовому бюджеті», але водночас чітко давали зрозуміти, що самі вони не готові вкладатися в невідомий результат. На їхню думку, люди зробили вже все, що могли, — боролися на фронті, допомагали волонтерам, продовжують платити військовий збір (і, не приведи Господи, запровадять іще якісь нові податки «на війну та мир»), отже, тепер побудова стійкого миру й повернення територій — завдання влади.

Щоправда, при цьому під час національного опитування з'ясувалося, що тільки кожний четвертий житель підконтрольної частини країни (25,6%) має близьких або знайомих, які були змушені залишити території, охоплені конфліктом. Самі стали переселенцями 4,3% опитаних, 5,5% — брали участь у бойових діях, у 4,4% конфлікт забрав когось із близьких. Більшість же українців — 65,4% (!) — зазначили, що збройний конфлікт і окупація не торкнулися ні їх особисто, ні їхніх близьких.

Наскільки ж реально слабкій, некомпетентній, брехливій і злодійкуватій владі «зшити країну» при пасивному населенні її підконтрольної частини, що «втомлене від війни» та не довіряє владі, та жителях непідконтрольних територій, які не бажають «пришиватися» назад до України, оцінюйте самі…

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК