Час вставати. Зі шпагату

Укладання спілок, у тому числі, політичних, рідко обходиться без жертвопринесень. Щоправда, іноді це називають поступками, у деяких випадках — компромісами, а часом — справедливою ціною. Але суті справи це не змінює. Заради успіху заходу сторони, які об’єднуються, часто змушені чимось поступитися. І чим слабший один із учасників створюваного альянсу, тим більшої плати від нього можуть вимагати. Лідери «Реформ і порядку», загалом, і не заперечують, що до початку парламентських виборів партія підійшла в ослабленому стані. Як в ідеологічному відношенні, так і в організаційному.

Говорячи про це на з’їзді ПРП, який відбувся минулого тижня, Тарас Стецьків посилався на виклики, які постали перед партією останнім часом. Спочатку частина її активістів перейшла в президентську партію, фактично створену депутатською групою «Разом». Потім помаранчевий табір розколовся, і пеерпісти змушені були вибирати, яка з його частин їм рідніша. І от тепер вони постали перед ще болючішим вибором: зректися свого керівника і брати участь у виборчій кампанії в складі блоку Юлії Тимошенко чи залишити Віктора Пинзеника біля керма ПРП і вирушити в досить ризиковане самостійне плавання. Був, правда, ще й третій варіант: переконати свого керманича піти з посади міністра фінансів. Але це питання ні на з’їзді, ні в його кулуарах навіть не обговорювалося. Віктор Михайлович ще місяць тому, коли питання про несумісність його перебування на міністерській посаді з участю ПРП у блоці Тимошенко було порушено вперше, чітко дав зрозуміти: заради роботи в уряді він згодний пожертвувати лідерством у партії.

Майже одноголосно (355 голосів «за», при п’яти тих, що утрималися) з’їзд «медоносів» переобрав Пинзеника главою організації. Що, за деякими даними, у більшості представників оточення Тимошенко викликало однозначне: «Розмову закінчено». У ПРП ж продовжували вважати переговори незавершеними, до останнього намагаючись знайти формулу передвиборної спілки, яка б улаштовувала обидві сторони. Багатьох визначних пеерпістів, не залишало враження, що проблема Пинзеника надумана. «Хіба можна сприймати Пинзеника на посаді глави Мінфіну як адміністративний чи фінансовий ресурс, який може використовуватися на виборах або для збагачення його самого і нашої партії? Для ПРП, як, утім, для всіх мислячих людей у країні, Пинзеник — це запорука того, що коаліційний уряд, сформований після виборів, одержить якісний бюджет, і країну не охопить фінансово-економічний хаос», — поділився своїми міркуваннями з «ДТ» Сергій Соболєв, котрий разом з Ігорем Гринівим представляв ПРП на переговорах із БЮТ.

Проте подібна аргументація (разом з доводом про те, що змінювати міністра фінансів у розпал бюджетного процесу вкрай шкідливо), зважаючи на все, не вплинула на протилежну сторону. Там не розуміли: як Юлія Тимошенко виходитиме на дебати з Юрієм Єхануровим і критикуватиме його уряд, якщо в ньому працюватиме міністр, який перебуває у виборчому списку БЮТ? До того ж за час підготовки закону про державний бюджет, міністр фінансів зумів налаштувати проти себе чимало впливового люду, у тому числі Асоціацію міст України на чолі з київським мером, а також об’єднання обласних рад, яке патронується спікером Верховної Ради.

Але Віктор Пинзеник не був єдиним каменем спотикання на шляху до об’єднання ПРП з БЮТ. Його сумісництво взагалі не було, на думку Сергія Соболєва, ключовим питанням на переговорах: «У будь-якому разі, ми це відчули». І засновувалися ці відчуття, очевидно, на впертому небажанні команди Юлії Володимирівни сприймати «Реформи і порядок» у ролі повноцінного партнера з передвиборної коаліції. Головна перевага політичної сили, очолюваної екс-прем’єром, — високий рейтинг самої Тимошенко, який може забезпечити вхідними квитками до нового парламенту значну частину людей, які запишуться до її списку. Головний недолік — дефіцит політиків, які б зуміли привернути до блоку додаткові симпатії виборців. Більш того, БЮТ може втратити навіть наявну електоральну прихильність, якщо його список і далі поповнюватиметься фігурами із сумнівною репутацією. І тут, на думку деяких спостерігачів, блок може виручити уливання до його лав пеерпістів.

Саме в цьому і полягає основна перевага ПРП — у ній сконцентровано досить вагомий особистісний потенціал. Яскраві, досвідчені політики, не обтяжені бізнесовою чи кучмістською спадкоємністю, цілком могли б зіграти роль того соусу, який поліпшив би смак не зовсім апетитного салату. І це від самого початку прекрасно розуміла Юлія Тимошенко. Але настільки ж очевидним для неї було і слабке місце «бджолярів» — низький рейтинг їхньої партії.

Було б наївно вважати, що лідер «Батьківщини» не скористається цим козирем у переговорному процесі. І пеерпістам так і не вдалося домогтися того, щоб їх сприймали не як окремих фізичних осіб, а як цілісну політичну силу. Тут, проте, слід зазначити, що особисто Юлія Володимирівна, за деякою інформацією, не наполягала на саме такому форматі об’єднання. Категорично проти збереження бренду ПРП у рамках блоку були її найближчі соратники, які вели переговори. Але керівництво «Реформ і порядку» вірити в це відмовляється, анітрохи не сумніваючись у тому, що усе залежало тільки від думки Тимошенко. Втім, тепер це, схоже, уже не має жодного значення.

На з’їзді неодноразово підкреслювалося: ніщо не змусить пеерпістів відмовитися від партійності, розчинившись у передвиборному блоці. Було заявлено навіть, що у випадку, якби вони погодилися на входження до блоку окремими фізособами, то одержали б 30 відсотків у списку, а не 20, обіцяних для партії. Але пинзениківці вважали цю пропозицію для себе неприйнятною. Хоча дехто з них поділився з «ДТ» міркуваннями про те, що, погодившись на такий прагматичний крок, надалі можна було використовувати його в партійних інтересах. Пройшовши до нового парламенту безпартійними депутатами, «медоноси» могли б відновити своє членство в партії, створити в рамках фракції БЮТ власну партійну групу і виступати відносно автономним колективом. Залишити межі БЮТівської фракції (після набрання чинності імперативного мандата) пеерпісти не змогли б, проте голосувати відповідно зі своїм бажанням їм ніхто б не заборонив.

Але й такий шлях пеерпістів не спокусив. Оскільки представництвом у новому складі Верховної Ради їхні апетити не обмежуються. Саме небажання БЮТівців домовлятися з ПРП про формат участі у виборах на місцях стало ще одним приводом говорити про безперспективність об’єднання. «Бджолярі» так і не змогли домогтися від своїх візаві цифр, які визначали б процентне співвідношення учасників блоку в списках для виборів до місцевих рад. Їм хотілося б одержати гарантію на двадцятивідсоткове представництво. Про це вони говорили публічно, замовчуючи, тим часом, про претензії на мерство у Києві та Львові. Тоді як у БЮТівців з цього приводу була інша думка. У Тараса Стецьківа, котрий претендує на посаду львівського міського голови, вважають вони, недостатньо високий рейтинг. Що ж стосується перспектив підтримки БЮТом Віталія Кличка, який націлився на столичний престол, то й тут усе непросто. Кандидатуру Кличка (якого патронують визначні пеерпісти Володимир Бондаренко та Ігор Гринів), як стверджують в оточенні Тимошенко, підтримують також не зовсім респектабельні бізнесмени, як українського, так і польського походження. Що дає підстави БЮТівцям вважати похід відомого боксера у велику політику чужою грою. До того ж не зовсім, на їхню думку, чесною.

Словом, за час переговорного процесу сторони не тільки не зуміли зблизити свої позиції, а ще й нагромадили солідний багаж недовіри й образ. Тимошенківці, з огляду на все, остаточно зміцнилися у своїй думці, нібито роблять велику послугу, виявляючи готовність включати до свого виборчого списку представників малорейтингової партії. І, загалом, мають підставу так думати. Якщо виходити з того, що сила, очолювана Юлією Тимошенко, набере на парламентських виборах відсотків 15—20, то народними депутатами можуть стати 15—20 пеерпістів, якщо погодяться вони блокуватися на запропонованих умовах. Навряд чи «Реформи і порядок» можуть сподіватися на такий результат при самостійній участі у виборах.

Пинзениківці настільки ж резонно вважають, що їхня участь у блоці може збільшити отриманий БЮТом результат саме на ті кілька відсотків, які й стануть вирішальними при формуванні парламентської більшості і коаліційного уряду. Але зробити за прикладом Миколи Томенка (котрий заявив на з’їзді про вихід із ПРП для того, щоб сприяти переговорному процесу, знаходячись уже поза партією) ніхто з пеерпістів не наважується. Окремі члени партії сприйняли крок екс-віце-прем’єра як зрадництво. Питання про входження Миколи Володимировича в першу п’ятірку БЮТ практично вирішене. І його обіцянкам не забувати про рідну організацію його колишні однопартійці не вірять: «Навіщо йому в блоці ті, хто вважає його своїм ворогом?».

У будь-якому випадку Томенко, здається, не матиме можливості виконати обіцяне. Вже на з’їзді, тобто тиждень тому, пеерпісти заговорили про можливість самостійної передвиборної кампанії. Але не загубитися серед мегаблоків, на думку деяких представників партії, можна лише за однієї умови. «Зараз, сівши на шпагат між НСНУ і БЮТ, ми повинні показати, що ми хлопці зі стрижнем. І таким стрижнем повинна стати мегаідея», — заявив Тарас Стецьків. Суть її така: «В умовах, коли «помаранчеві блоки» — НСНУ, БЮТ і СПУ — не зможуть набрати 51% голосів на трьох, наша партія може допомогти їм це зробити». Є, щоправда, ще одна необхідна умова, для здійснення цієї ідеї: ПРП потрібно потрапити до парламенту. За інформацією «ДТ», переговорний процес між «Реформами» і БЮТ, зайшовши у глухий кут, так і не вийшов з нього. Хоча шанс потрапити до блоку у ПРП ще є. З «Порою». Але це вже інша історія.