Цей день ми віддаляли як могли

Про Крим в опублікованих підсумкових документах мінських переговорів немає ані слова. Проте він там є - запевняють нас українські чиновники і близькі до влади коментатори, й навіть приписують президентові Порошенку дипломатичну перемогу. "Мінський саміт у нормандському форматі підтвердив у Декларації повну повагу до суверенітету і територіальної цілісності України, а отже, і Криму як території України", - пише у своєму Twitter посол України у США Олександр Моцик.

Але якщо все так однозначно, то чому про це не повідомляє Володимир Путін? А президент Порошенко не їде піднімати український прапор над ВР Криму? Чи хтось розраховує, що ця брехня поверне владі втрачену за рік анексії Криму довіру народу, який підозрює керівництво країни у "злитті" території або в нездатності її утримати тоді й повернути тепер?

Звісно, різне тлумачення сторонами навіть підписаних президентами України і Росії договорів, не кажучи вже про якісь форматні домовленості, - загальне місце в історії відносин двох країн. Ще відтоді, як ми з Росією Чорноморський флот СРСР ділили. Тоді, вийшовши з Масандрівського палацу, президенти Леонід Кравчук і Борис Єльцин кожен по-своєму повідомили про зміст договорів та додатків. До речі, їх хронічне невиконання російською стороною та злочинна бездіяльність у відповідь сторони української, оплачена Кремлем доступом до труби і підтримкою бізнесу корумпованих українських політиків, відгукнулися торік окупацією півострова, а потім - і війною на Донбасі. А починалося все з маленької брехні, - нам просто говорили не всю правду.

Дуже хочеться вірити, що справді, хай незграбно й туманно, але тема Криму повертається в переговірний процес, і президент Путін, серед інших підписантів, підтвердив "повну повагу до суверенітету й територіальної цілісності України" у тих кордонах, які визнані Великим договором між РФ і Україною. Але обманюватися не варто. Треба вчитися на власних помилках.

Одну з них - про міру допустимих поступок під тиском обставин - нагадав напередодні переговорів у Мінську нардеп і радник президента Сергій Куніцин. У питанні статусу "ДНР" і "ЛНР", вважає Куніцин, Київ може піти на надання "республікам" статусу автономії - за прикладом АР Крим. "Я згадую Крим на початку 90-х, коли українська влада була вкрай слабкою, і тоді ми створили Автономну Республіку Крим. Тоді половина райвідділів міліції, СБУ були хто за Росію, хто за Україну. Але ми зберегли суверенітет України над Кримом завдяки тому, що віддали Криму автономний статус. Я думаю, можна погодитися на будь-які поступки окупованим територіям, крім суверенітету", - заявив радник президента у прямому ефірі телекомпанії "Україна".

Не завадить нагадати, що Кримська автономія насправді створювалася з активною участю Москви напередодні розвалу СРСР: щоб, по-перше, стриножити грядущу незалежність України, а по-друге, запобігти відновленню кримськотатарської національної автономії після масового повернення раніше депортованого народу. Ну і, знову ж, чим закінчилося (не без участі й п. Куніцина, якого призначили постпредом в.о. президента і який ретирувався з Криму за першої ж нагоди) - відомо.

Тому сьогодні вкрай важливо не дати втягнути себе в автономізацію "республік" Донбасу, - це сценарій, який нам нав'язує Володимир Путін. І якщо нам не під силу тепер перемогти або ефективно протистояти його гібридній війні, треба з неї вийти.

Для цього владі потрібна всього лише дещиця (за мірками правової держави) - неухильно виконувати чинну Конституцію. Усе, що за її рамками, - не має права на життя, у тому числі й при укладанні будь-яких домовленостей щодо Донбасу та Криму в будь-яких форматах. Про це мав би пам'ятати Петро Порошенко, погоджуючи "Комплекс заходів з імплементації Мінських домовленостей"; цим повинні керуватися народні депутати, коли в парламент внесуть проекти, які прямо чи побічно стосуватимуться зобов'язань, узятих президентом. Мінські домовленості - не міждержавний договір, що має перевагу над національним законодавством, це взагалі - не договір. І Росія вустами Пєскова вже повідомила, що вона нам нічого не винна, а масованими поставками важкого озброєння в день підписання і після - що ще одне перемир'я може закінчитися не розпочавшись.

Другий крок для виходу з гібридної війни - влада повинна почати називати речі своїми іменами. Не просто всупереч міфології кремлівських технологів, а законодавчо. Окуповані території Донецької і Луганської областей повинні отримати статус, який мають фактично, - тобто тимчасово окупованих, так, як це було зроблено стосовно території АР Крим і Севастополя. З гарантією захисту прав і свобод громадян України, які на них проживають. Це може бути окремий закон, але краще - доповнений закон стосовно Криму. І не тільки тому, що це швидший варіант, а тому, що він абсолютно логічний і тактично правильний: таким чином Крим, із якого агресія й починалася, буде "повернутий" у зону діючого конфлікту з Росією, а отже, у порядок денний переговорів щодо його вирішення. Звісно, це викличе істерику з боку Кремля, мовляв, не про цей статус окремих районів Донбасу домовлялися у Мінську-2. Але ж мусять ці райони мати якийсь законодавчо-врегульований статус, перш ніж набудуть того самого "особливого", що його всі бачать по-своєму, але начебто згодні в одному: Донбас - це Україна. А деокупованими райони в Донецькій та Луганській областях вважатимуться тільки в тому разі, коли там буде повністю відновлено юрисдикцію України.

І головне - влада не може відволікатися на нав'язані теми держустрою невизнаних "республік", бо їй ніколи, - їй треба сьогодні трудитися до сьомого поту у проведенні реальних реформ, щодня демонструючи народові результати боротьби з корупцією як головним гальмом на їхньому шляху. Усе це поверне довіру громадян до влади й не дозволить розхитати ситуацію в країні. Насправді людям зовсім не потрібен третій Майдан - їм треба примусити владу працювати й виконувати зобов'язання, взяті після Революції Гідності. Зрештою, нинішня влада нам обійшлася вкрай дорого - хай відпрацьовує аванси, якими її щедро нагородили, зокрема й під обіцянки повернути Крим.

Прикметно, що Кабінет міністрів своєю постановою №38 від 30 січня окуповані Крим і Донбас уже зв'язав, але в гірший бік. Із 10 лютого, на час проведення антитерористичної операції, Кабмін запровадив прикордонний режим для ряду районів і населених пунктів Донецької, Луганської та Харківської областей, а також двох районів Херсонської області, що межують із Кримом.

Зроблено це, відповідно до постанови, для підвищення рівня національної безпеки України, забезпечення безпеки громадян, захисту їхніх прав та свобод, законних інтересів і виходячи з принципів непорушності державного кордону, територіальної цілісності, політичної та економічної незалежності і суверенітету України. По суті, кажуть правозахисники, йдеться не мало не багато - про встановлення нової лінії держкордону, звідки випливає порушення прав громадян - від обмеження пересування до вимагання хабарів, що спостерігається вже на "кордоні" з Кримом на Херсонщині. Експерти "Майдану іноземних справ", аргументовано критикуючи і цю постанову, і закон про "СЕЗ" у Криму, що породив годівницю для митників, прикордонників та окупаційних чиновників на півострові, вимагають від влади: на кордонах з окупованими територіями Криму і Донбасу повинні стояти ЗСУ й Нацгвардія. Бо це - лінії фронту, а не кордон у визначеному законом понятті.

Експертна спільнота, яка предметно працює над кримською темою, сьогодні впевнено доводить чиновникам, що є всі можливості повернути українську юрисдикцію у Криму. Так, поки що точково - але можна і треба. І тут Україні в поміч - санкції ЄС і США щодо анексованого Криму, які не буде знято, навіть коли на Донбасі запанує мир. На сьогодні можна сказати, що цими можливостями результативно почали користуватися лише окремі міністерства, але приклади їх дієвості вже є. Як повідомляє видання Вlackseanews, за перший тиждень лютого українська влада вперше з моменту анексії Криму створила відразу два прецеденти затримання морських суден, які заходили в порти окупованого Криму. 2 лютого в Іллічівському порту затримано сінгапурський танкер-газовоз KNEBWORTH, того ж дня у порту Бердянська затримано севастопольський рибальський траулер CHEREMOSH. Обидва судна порушили як міжнародні санкції, так і закон України про окуповані території.

За інформацією DT.UA, у Міністерстві агрополітики нині посиленими темпами готують документи для перереєстрації юридичних адрес і зміни керівництва держпідприємств галузі у Криму, - їх там понад 40, включно із всесвітньо відомими виробниками вин. Далі - позови в суди про право власності на бренди, а також скрупульозний підрахунок збитків, завданих "націоналізацією" підприємств, їхніх потужностей та землі під виноградниками. Звісно, рік втрачений у цьому плані однозначно.

Однак реальний стан речей свідчить, що й тепер - не пізно. І ось чому. Підприємства Криму, котрі потрапили у санкційні списки, досі юридично до кінця російською владою не оформлені. У них, як і в громадян, вимушених отримати російський паспорт, у "кишені" дві печатки - українська й російська. І держреєстрація так само. Тобто вони буквально висять у повітрі - йдіть і заберіть, поки що тільки юридично, звісно. Виграшність для України цієї ситуації наочно продемонстрував скандал цього тижня із захопленням головного заводу "Масандри" бійцями "самооборони Аксьонова". Після того, як ще торік НВАО "Масандра" (а, крім головного заводу, це ще 9 радгоспів і десятки тисяч гектарів виноградників) "націоналізувала" кримська влада, цю перлину з царськими підвалами передали відповідно до рангу - керуючому справами президента Росії. Однак, як з'ясувалося завдяки листу правління НВАО президентові Путіну, його "Дуся" активів так і не взяла на баланс. Причину, як бачимо, треба шукати все в тих-таки санкціях. Якщо ДУС президента РФ оприбуткує "Масандру", то відразу ж потрапить під дію санкцій, і, що абсолютно реально, на держмайно РФ, яким управляє це відомство, можуть бути накладені арешти. А воно є в кількох десятках країн світу, і у величезній кількості.

Отож роботи в кожного міністерства, яке має підприємства й активи в окупованому Криму, - непочатий край, але громадськість готова допомогти - куди ж тепер без волонтерів? І не слід чекати, доки в черговому меморандумі стосовно Донбасу (а їх ще буде немало) Володимир Путін погодиться на справді повну повагу до територіальної цілісності України, - треба цей момент наближати.