Будинок, якого немає: де взяти житло для тисяч українців

Питання житлової інфраструктури є сьогодні одним із найболючіших. Під час воєнних дій в Україні було зруйновано понад 600 тис. квартир, а також величезна кількість приватних будинків, підрахувати які наразі неможливо. Ситуація вимагає негайного рішення, оскільки багато людей змушені мешкати в приміщеннях, малопридатних для тривалого проживання, тим паче за умов наближення зими. Також від того, як нагально держава почне розв’язувати житлову проблему, залежить швидке повернення на Батьківщину багатьох наших співвітчизників, чиї будинки було знищено.

Певних заходів держава вже вживає. Раніше заступник голови Офісу президента Кирило Тимошенко заявив, що до кінця року громадянам, які залишилися без житла, нададуть понад 53 тис. квартир. Частина має бути побудована, а решту планують викупити в забудовників. Також розглядають варіант будівництва тимчасового житла у вигляді модульних містечок. Один із таких комплексів на 352 жителі за підтримки уряду Польщі цього місяця було відкрито у Бородянці Київської області, що постраждала від обстрілів. Окрім того, обкатуються механізми компенсації. Зокрема Верховна Рада взяла за основу законопроєкт № 7198, який передбачає процедуру виплат за ремонт і будівництво нового житла.

Тим часом деякі експерти вважають, що запропоновані урядом механізми далекі від ефективності.

Дешевше — не означає краще

Архітектор, віцепрезидент Київської організації Національної спілки архітекторів України Георгій Духовичний сумнівається в доцільності масової установки модульних містечок. На його думку, це, по-перше, матиме наслідком досить витратне виділення землі, оскільки встановлення одно- та двоповерхових «боксів» вимагає великих площ. Але головне — модулі можуть вирішити питання короткочасного перебування в очікуванні поліпшення умов проживання. А коли воно настане?

«Можна забудувати території модульними елементами, тим часом питання соціальної інфраструктури абсолютно не буде вирішено. Водночас процес вимагає підготовки земельної території, потрібні комунікації, дороги, благоустрій. А це колосальні витрати та час. Тому розмова про те, що створюється певний спосіб життя, у якому людям доведеться існувати деякий час, не відповідає дійсності», — розповів він ZN.UA.

Зазначимо, що після початку війни на Донбасі 2014 року десятки тисяч переселенців переїхали до Харківської, Запорізької, Дніпропетровської областей, де для них, зокрема, було встановлено модульні містечка. Попри те, що іншого вибору в людей не було, все-таки прийнятним варіантом для проживання ці «модулі» багато переселенців не вважали (тіснота, кухня й туалети на 20 осіб). До того ж не всі «бокси» було підключено до комунікацій. Але головне — тимчасове житло не має довготривалих перспектив. Ще в січні міський голова Харкова Ігор Терехов заявляв про намір реконструювати модульне містечко для переселенців, на місці якого планувалося побудувати нові триповерхові гуртожитки.

«Термін служби приміщень минув 2017 року, оскільки модульне містечко було розраховано на три роки», — розповів він журналістам.

Потужності впали, а грошей немає

Ідея з будівництвом і викупом готового житла виглядає набагато привабливішою. За різними оцінками, даху над головою сьогодні потребують понад 2 млн внутрішньо переміщених осіб, для яких необхідно 35 млн кв. м багатоквартирного житлофонду. Про це нашому виданню розповів голова Спілки споживачів комунальних послуг Олег Попенко. Але вирішити питання не так просто. За словами експерта, в Україні досі вдавалося вводити в експлуатацію близько 8 млн кв. м житла на рік. Але це за наявності проєктів, будівельної техніки, фінансування і, що не менш важливо, робочих рук. Сьогодні вкрай бракує всього цього, а тим паче будівельників, багато з яких перебувають у лавах територіальної оборони або служать у Збройних силах. Приміром, в одній з найбільших столичних компаній із 10 тис. людей, зайнятих на будівництві 30 ЖК, вдалося зібрати лише 5% працівників.

Великі проблеми і з фінансами. На будівництво та викуп 10% житла, необхідного для ВПО, потрібно 69 млрд грн. Але в країні таких грошей немає. Як зазначав міністр фінансів Сергій Марченко, потреби держави не покриваються надходженнями в бюджет навіть на 30%. А тому Україна сьогодні змушена брати внутрішні та зовнішні позики.

«Є квартири для викупу у Львові, Києві, Чернівцях... Але я вважаю, що цей проєкт закрили, ніхто їх не викуповуватиме», — розповів Олег Попенко. Цю саму думку нам озвучили й у кількох великих будівельних компаніях.

Інші підходи

За умов війни, дефіциту грошей і будівельних потужностей питання житла вимагає системного рішення. Для цього потрібно враховувати не лише найпростіші й найефективніші заходи, а й також питання подальшого розвитку регіону та країни загалом.

 Будинки, що стоять порожніми. Олег Попенко вважає, що на поточному етапі уряду варто думати не про будівництво житла, а про розселення людей. Українцям необхідно дати добротне тимчасове житло, а для цього, вважає експерт, потрібно здійснити повний аналіз житлового фонду. В Україні, на його думку, є чимало незаселених будинків, які в короткий термін можна привести в житловий стан.

«Візьмімо місто Світловодськ Кіровоградської області. У ньому — понад десять багатоквартирних будинків, які стоять порожніми. Так, десь немає вікон. Але можна встановити вікна, відновити подачу тепла й дати людям змогу жити. Також придатні для заселення деякі садки та школи... І таких варіантів багато. У нас є цілі міста-супутники, які не заселені», — розповів експерт. Він також акцентував увагу на можливості розселення людей у робочих гуртожитках. Наприклад, у Кременчуці Полтавської області місцева влада домовилася з вагонобудівним заводом, у якого є кілька добротних і теплих житлових будівель, — людям надали кілька десятків кімнат.

Недобудови. У разі, якщо акцент буде зроблено на будівництві житла, архітектори радять звернути увагу на недобудовані висотки. Яскравий приклад — знамениті «свічі» на Троєщині (ЖК «Дніпровські вежі»).

«Якби будівництво сьогодні реанімували й привели в стан, придатний для заселення, ця група будинків вирішила б проблеми киян, які постраждали від обстрілів. Також залишилися б квартири тим, хто змушений був переселитися до Києва... Є й важка спадщина «Еліта-центру». Недобудовані каркаси можна привести в житловий стан, це не є великою проблемою», — розповів Георгій Духовичний.

Після завершення війни, на думку архітектора, непогано було б залучити частину громадян до «великого житлового будівництва», створивши певні об’єднання, де люди вчилися б будувати житло для себе (із серії — допоможи собі сам) і зрештою навчилися б робити це професійно. Це дало б змогу вирішити проблему не лише з житловим фондом, а й із зайнятістю, як було свого часу в США після Великої депресії.

Замість житла — виплати. Олег Попенко вважає, що за наявності достатніх коштів (у випадку міжнародної фінансової допомоги) замість будівництва людям слід було б виплачувати компенсації. Цю ідею, до речі, навесні озвучував президент Володимир Зеленський.

«Питання будівництва житла має бути пов'язане з іншими питаннями: роботою, дитячими садками, школами, інфраструктурою. Це комплексні заходи, до яких ми зможемо підійти за п'ять-сім років після закінчення війни. Людина в цьому випадку сама обирає, купувати квартиру чи оформити оренду. Вона сама шукає собі житло, роботу. У такий спосіб ми вирішуємо кілька важливих проблем», — розповів він.

Розстановка пріоритетів. Найважливішим етапом післявоєнного забезпечення житлом є питання пріоритетів держави, вважає Олег Попенко. Тут саме лежить відповідь на питання, чи є сенс відновлювати фактично повністю зруйновані населені пункти, і на розвитку яких регіонів робити акцент. Умовно, у Хмельницькому є 10 тис. вільних квартир, які доцільно було б надати насамперед фахівцям у галузі сільського господарства, а не металургам, бо регіон, приміром, спеціалізується на сільському господарстві. І так — по кожній області, зазначає експерт. Але для цього потрібно здійснити вертикально-горизонтальний аналіз, який дав би змогу зібрати необхідну інформацію.

Насамкінець хочу зазначити, що у розв’язанні житлових проблем уряду варто було б передусім керуватися інтересами громадян, а не великих забудовників, задля яких в Україні завжди готові виділяти величезні кошти та лібералізувати законодавство. Від того, наскільки Україна в майбутньому буде соціально-орієнтованою державою, залежить і мотивація самих українців, їхня готовність боротися за країну та відбудовувати її. А розпочинати потрібно насамперед із перегляду суспільно-економічних «правил гри» та системи управління.

Усі статті Олександра Кітраля читайте за посиланням