Нерівна «гра»: як змінилася ситуація на ринку праці

В умовах війни ситуація із зайнятістю в країні різко погіршилася. За даними Міжнародної організації праці ООН, понад п'ять мільйонів українців втратили роботу, при цьому заробітна плата, за оцінками Національного банку України, знизилася на 25–50%. Що стосується економіки, то «вона сьогодні в комі», про що повідомивпрезидент Володимир Зеленський, виступаючи днями перед студентами австралійських вишів.

Певна річ, дотримуватися трудового законодавства в нинішніх умовах непросто. Але насторожує той факт, що держава в цьому питанні цілком і повністю стала на бік працедавців, фактично розв'язавши їм руки. Йдеться про ухвалений ще 15 березня закон №2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який спрощує процес звільнення та зміни умов праці. Тимчасом інші законодавчі ініціативи свідчать, що ситуація для найманих працівників не поліпшиться й після війни.

Звільнити під час перебування на лікарняному і 60-годинний робочий тиждень

 Багато українців, які намагаються сьогодні працевлаштуватися, могли зіштовхнутися з жорсткими вимогами до умов праці, пред’явлювані їм потенційними наймачами. І річ не тільки у високій конкуренції серед здобувачів, а й у законодавстві, яке розширює права роботодавців у період воєнного стану. Кандидат юридичних наук, голова ради ГО «Соціальний рух» Віталій Дудін, який багато років займається захистом трудових прав, вважає, що закон №2136 суперечить статтям Конституції.

«Закон дозволив обмежувати права громадян значно ширше, ніж обмеження, визначені указом президента про впровадження воєнного стану в Україні. В указі йшлося про статтю 43 Конституції, яка гарантує право на працю. Однак прийнятий закон порушує право, гарантоване статтею 48, — про достатній рівень життя для всіх найманих працівників. Також було порушено статтю 46, що дає право на соціальний захист, який гарантується системою страхування», — розповів він ZN.UA.

Наведемо лише декотрі норми закону №2136, покликаного регулювати трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні, незалежно від форми власності. Отже, роботодавець має право:

— перевести співробітника на іншу посаду, не обумовлену трудовим контрактом (ст. 3);

— звільнити під час перебування на лікарняному та у відпустці (ст. 5);

— тривалість робочого часу може бути збільшена до 60 годин на тиждень для працівників, зайнятих на об'єктах критичної інфраструктури (ст. 6);

— відмовити працівникові в наданні будь-якого виду відпустки, якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об'єктах критичної інфраструктури (ст. 12);

— призупинити дію трудового договору (ст. 13). Крім того, закон звільняє роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці (ст. 10) тощо.

Віталій Дудін вважає, що вжиті заходи непропорційні цілям, які ставили законодавці (економія коштівроботодавців), оскільки закон дозволив обмежувати трудові права працівників на всій території України, незалежно від того, ведуться там бойові дії чи ні.

Економіст і фінансовий аналітик Олексій Кущ зазначає, що в багатьох виникла помилкова ілюзія, буцімто в умовах кризи потрібно максимально посилити права працедавця, тоді як права найманого працівника не мають жодного значення.

«Це абсолютно неправильна позиція, бо дискримінаційні норми у бік працівника дають певний ефект на ринкупраці лише в дуже короткому інтервалі часу. Роботодавець зрештою отримує додаткові інструменти з відчуження додаткової праці, тобто найманих працівників. Відповідно, він стає джерелом їхнього додаткового прибутку. Але навіть у середньостроковій перспективі ситуація потім перевертається. Досвід показує, що найтоксичніше, що може бути на ринку праці, — формат трудового рабства. Це повністю демотивує працю, у тому числі й продуктивну», — розповів він нашому виданню.

Втім, є й інша точка зору. Економіст, ексзаступник голови НБУ Олександр Савченко зазначає, що майже половина працедавців в Україні через війну перестали працювати, а багато тих, хто залишився, працюють на 20–30%, причому часто в мінус.

«Чим ліберальніше зрештою трудове законодавство, тим вищі темпи зростання країни. Це пряма кореляція. Заходи, яких вжив уряд, були необхідні. У нас діяло ще радянське законодавство, яке гальмувало розвиток і сприяло тіньовому ринкові робочої сили, тому багато хто трудових відносин легально не оформляв, оскільки важко було згодом звільнити. Краще все робити легально, але ліберально», — розповів він ZN.UA. Експерт також вважає, що дуже багато норм доведеться уніфікувати, але це вже буде після війни, оскільки через високий рівеньневизначеності ситуації кожен крок може бути помилковим. 

Майбутнє не тішить перспективами

Віталій Дудін вважає, що навіть якщо закон №2136 втратить силу після скасування воєнного стану, термін дії якого постійно продовжується, система трудового законодавства однак не буде на боці працівників.

«На підписі у президента сьогодні перебувають два законопроєкти. Один із них — №5161, про так звані договори з нульовим часом. Це впровадження трудових договорів із нефіксованим робочим часом, які знімуть із роботодавця обов'язок надавати роботу на постійній основі. Інший законопроєкт — №5371, про спрощення регулювання трудових відносин. Пропонується скасувати необхідність наводити законну підставу звільнення для певних категорій роботодавців. Якщо на підприємстві до 250 працівників, то можна скласти спрощений трудовий договір, який дозволяється потім розірвати без жодної підстави з виплатою мізерної компенсації», — розповів він.

Експерт переконаний, що трудове законодавство України рухається у бік звуження гарантій, і напевно в майбутньому буде прийнято інші конфліктні законопроєкти. Інакше за час воєнних дій ми б уже бачили якісьпозитивні ініціативи.

«Однак сьогодні немає жодних нових гарантій, наприклад, для працівників оборонної промисловості. Я не бачу підвищення соціального захисту для медиків, які відіграють велику роль у збереженні життя та здоров'я українців. Не бачу подолання тіньової зайнятості у сфері будівництва, яке на 50% складається з зарплат у конвертах, тоді як ця сфера важлива у відновленні наших післявоєнних міст... Загалом, вважаю, що сьогодні законодавці просувають нові неоліберальні ініціативи, які абсолютизують гнучкість у трудових відносинах і посилюють уразливість працівників», — розповів Віталій Дудін.

Додамо, що такі ініціативи мали місце в Україні й до війни. Раніше вже були спроби скасувати Кодекс законів про працю, а коли зробити це не вдалося, спробували урізати його частинами. Приклад — законопроєкт №5388, поданий з ініціативи прем'єр-міністра Дениса Шмигаля торік. У документі пропонувалося фактично нівелювати роль профспілок, а також скоротити список категорій громадян, яким працедавець не повинен встановлювативипробувальний термін.

Шляхи виходу

Соціальний аспект. Віталій Дудін вважає, що забезпечити зростання зайнятості можна шляхом посилення державного контролю над дотриманням трудового законодавства, а також створення робочих місць у державномусекторі чи дотацій на створення робочих місць у приватному секторі. Соціальний аспект експерт при цьому вважає вкрай важливим, бо отримання працівниками виплат — це і податки, і пожертвування на армію. Цікавепорівняння наводить Міжнародний валютний фонд: зростання доходів найбідніших верств населення бодай на 1% збільшує ВВП країни на 0,3%, тоді як збільшення доходів на 1% найбагатших верств населення, навпаки, ведедо зниження ВВП.

Дудін також упевнений, що головне для України сьогодні — збереження людського потенціалу, аби в майбутньому можна було запобігти подальшій еміграції населення.

«Зараз за кордон і так виїхало багато жінок та дітей. Якщо не буде соціальних стандартів, то після скасування воєнного стану з країни виїде багато чоловіків», — підкреслив він.

Націоналізація. На думку нашого співрозмовника, найбільший ефект у питанні зайнятості може справити державне управління, бо бізнес далеко не завжди дотримується соціального аспекту.

«У країні зупиняються найбільші підприємства. Приватні власники не знають, що з цим робити, і нерідко виходить, що приватна власність не несе відповідальності перед суспільством. Хоча держава й пішла при цьому на великі поступки бізнесові, той із різних причин зупиняє виробництво», — резюмував В.Дудін.

Трудові колективи. Олексій Кущ вважає, що в умовах кризи необхідно дати більше прав найманим працівникам, і насамперед у частині їхньої самоорганізації, акцентувавши на укладанні колективних угод із роботодавцем.

«Оскільки в нас фактично немає профспілок, тобто де-юре вони є, але де-факто їх вплив практично не відчувається, трудові колективи могли б відігравати істотну роль. Особливо тепер, коли багато працедавців кидають свої підприємства, навіть ті, які могли б працювати, закриваючи їх, умовно, на комірний замок. В Аргентині була схожа ситуація на початку нульових, коли працедавці залишили свої заводи й виїхали з країни. Тоді трудові колективи об'єднувалися і просто запускали виробництво. І там досі є деякі спеціалісти, котрі продовжують ефективно працювати в цьому форматі», — розповів він.

Економіст підкреслює, що в умовах війни абсолютно наївно спиратися виключно на роботодавців, бо їхня мотивація в частині виробництва прагне до нуля, за винятком окремих видів виробництв, таких як медикаменти, продукти харчування, паливо.

Економічне відродження. Олексій Кущ вважає, що в цьому питанні є тільки один шлях — кардинальне зниження оподаткування на працю.

«У нас є три податкових збори: прибутковий податок, єдиний соціальний внесок і військовий збір. Сумарне навантаження на фонд оплати праці — 41,5%. Я вважаю, що необхідно об’єднувати всі три податкових збори, як я називаю, — кумулятивний податок на працю», — підкреслює експерт. Оподаткування, на його думку, має при цьому становити 10% для працюючих підприємств, до 5% — для тих, хто перебуває в частковому простої, і нульова ставка — для тих , хто не працює, але продовжує платити зарплату хоча б на рівні мінімальної. Таким чином, вважає Олексій Кущ, через податкове датування вдасться зберегти робочі місця і тим самим підняти ринок праці.

«Сьогодні роботодавець, перш ніж виплатити зарплату, повинен віддати державі 41,5% від суми, яку планує виплатити. Відтак, йому простіше виплачувати гроші готівкою, що ще більше дискримінує права найманих працівників. Відповідно, датування збереження робочих місць через податковий стимул у такому разі може врятувати ситуацію», — вважає економіст. Він також підкреслює, що визначальним фактором у державі має стати не збір податків, а те, як із допомогою оподаткування стимулювати економічну активність. Однак у головах чиновників, вважає економіст, ця думка не знаходить підтримки.

Насамкінець хочеться зазначити, що у своїх економічних проблемах Україна сьогодні не самотня. Розвинені країни, котрі більшою, котрі меншою мірою, теж зазнають приблизно одних і тих самих фінансових та економічних труднощів, що свідчить про наростання кризи в сучасному світі. Це вочевидь свідчить про потребу в зовсім інших суспільно-економічних підходах. І вклад у людину як в основний ресурс будь-якої держави єнайважливішим етапом у розвитку. Але для цього слід створювати належні умови, а розпочинати необхідно бодай із поліпшення можливостей людям заробляти собі на життя.