БАЛАМУТ

«Прошу звільнити мене через незгоду з інформаційною та комерційною політикою каналу», — так журналіст Олександр Піддубний поставив крапку в емоційному конфлікті з керівниками Першого національного. Тепер колишня «надія» головного каналу країни — безробітний, який говорить вголос про цензуру і страх на українському телебаченні.

«Бунтар»

Сашка Піддубного досі знали лише уважні глядачі державних новин. Але в УТшній «тусовці» він був зіркою. 25-літній журналіст пропрацював в УТН п’ять років — вів денні випуски і програму «Енергетичне поле», «покривав» парламент і навіть потрапляв у святая святих — президентський пул. Тепер, говорячи про УТ, він згадує інше — розборки з керівництвом.

Зі слів Піддубного, справжні проблеми почалися після того, як на початку жовтня він разом з іншими трьома журналістами НТКУ підписав Маніфест про цензуру в українських медіа і публічно розповів про специфічні методи правки його текстів. Спочатку підписантів «чехвостив» президент НТКУ Сторожук, згодом Піддубного зняли з програми «Енергетичне поле», звинувативши в хабарах за сюжети. Журналіст зрозумів, що працювати йому не дадуть. 1 листопада його заяву на звільнення з екзотичним формулюванням підписали.

Сашко часом говорить словами людини, яка заблукала поміж своїми політичними симпатіями і образами на колишніх керівників. Але і ці сумбурні слайди показують атмосферу, в якій працюють українські телевізійники. Отже, Олександр Піддубний:

— Допекло. Чому? Я відчув на собі весь механізм, як людину намагаються перемолоти морально, слава Богу, не фізично, тиснути на неї, правити, змінювати світогляд.

— Що це за механізм?

— Він дуже простий. Коли журналіст їде на значущу політичну подію, його викликають до керівника і пояснюють, що треба писати, в якому руслі, у кого брати інтерв’ю. Кореспондента не вважають самостійною бойовою одиницею. Часто людям навіть не кажуть, що правити. Тексти просто переробляють редактори.

— Що кажуть журналістам перед зйомками?

— Ну, наприклад, мене відправляли на зустріч керівників каналів з Томенком, і редактор прямо сказав: «Томенка не показувати». Я кажу: «А як? Він же ініціатор!» — «Як хочеш, але не показуй».

Коли більшість утворювали у парламенті, умова була писати Табачника або Тігіпка — ні кроку вліво-вправо, — бо Тігіпко, начебто, ближче до «Нашої України», і таким чином задобрювати Ющенка. Якщо в сюжеті є «НУ», то це обов’язково має бути Костенко: він, буцімто, міг відколотися і приєднатися до більшості. В той же час була чітка вказівка — Ющенка не давати.

— А як із Тимошенко і Морозом?

— Їх категорично не можна було давати: вони занадто харизматичні. Досвід Долганова навчив: краще замовчати, ніж подати негативно.

— Щодо УТ, як на мене, ніколи особливих ілюзій не було. Ти, Сашку, там пропрацював п’ять років. Чому ж ти терпів весь цей час?

— Важко пояснити… Раніше можна було навіть у межах УТН робити щось цікаве і не звертати уваги, що робиться навколо. Раніше я не займався політикою.

— Але ж ти їздив із Президентом...

— Ну про Президента взагалі об’єктивний матеріал зробити важко. Там хоч престиж якийсь був. Головне, що зараз змінилися методи.

— Як саме?

— До Медведчука основним пріоритетом був Литвин і «Єдина Україна». Вона була різнобарвна, погляди були різні, і на цьому можна було зробити баланс. Тепер зосталась єдина сила — СДПУ(о). Це, як коняка, в якої шори були відкритішими з «Єдиною Україною». Коли прийшла СДПУ(о), шори стали — на сантиметр і все.

— Звідки йде тиск?

— Я в усіх справах вів розмову з головним редактором, але не думаю, що це була його ініціатива. Гадаю, він виступав як рупор.

— Чи правда, що існують «чорні» списки заборонених політиків?

— Є перелік людей, яких не можна показувати, — опозиціонерів, деяких регіональних лідерів, підприємців. Київський мер Омельченко, наприклад, після приходу Медведчука я не пам’ятаю, щоб ми його показували. Навіть у культурі є люди, яких небажано ставити.

Тенденція така: одну партію треба виставити консолідуючою силою, і не лише в політиці — у соціальному житті, в культурі.

«Цензори»

Колишні керівники відповідають Піддубному так само жорстко: брехун, бездара і хабарник. Але не шукайте того, хто повторить це на диктофон: в НТКУ на скандал накладене тихе табу — керманичі державного телебачення вважають історію занадто дріб’язковою.

У неформальних розмовах на каналі говорять, що позбулися Піддубного з полегшенням: «На фоні УТН він здавався зіркою, але насправді його тексти — сірість». На всі закиди Піддубного є пояснення: цензури не було — елементарна редакторська правка; з парламенту його прибрали, бо з’явився кращий репортер; з програми зняли, бо дізналися про хабарі. Президент НТКУ Сторожук публічно звинуватив Піддубного у «халтурках», доказів чого канал, щоправда, не має.

Чому його не звільнили раніше? Буцімто тільки тому, що позбутися поганого працівника в бюджетній організації настільки ж складно, як і провести імпічмент через нинішню Верховну Раду.

Директор творчого об’єднання «Новини» Артем Петренко говорить про ситуацію так:

— Протести також прискорять процес демократизації. І вони потрібні. Я вітаю створення журналістської профспілки — журналісти повинні солідаризуватися у відстоюванні своїх прав. Але якщо якийсь співробітник просто лінується працювати і починає кричати про цензуру — це абсурд. Якщо працівник намагається протягнути в ефір «халтуру», а йому не дають, і він починає кричати про цензуру — знову абсурд. Звичайно, я не хочу образити тих колег, які мають свою позицію, а не прикривають свою бездарність гучними фразами.

Скандал по-новому збурив дискусії навколо нереформованого держтелебачення. З нового року новинами на УТ керує молода команда на чолі з Петренком, яка бралася зробити неможливе — наздогнати і перегнати комерційні новини. Тепер їм не позаздриш: найадекватніший, можливо, менеджмент держновин опинився поміж молотом дедалі жорсткішого пресингу з адміністрації Президента і ковадлом власних принципів та журналістського спротиву. Компанія живе передчуттям десантування у крісло президента НТКУ одного з творців нової інформполітики Васильєва, поруч з яким Сторожук здаватиметься апологетом вільнодумства.

Петренко каже, що з початку року рейтинг основного випуску новин виріс утричі, а НТКУ в цілому за ці сім місяців заробила більше, ніж за три попередні роки. Офіційна зарплатня директора новин, наприклад, залишається смішною як на телевізійника — 309 гривень.

— Конкуренція державного Першого національного із комерційними телеканалами нагадує спринт, у якому бере участь один сліпий, глухий, хворий, недогодований спортсмен із зв’язаними руками та ногами, — говорить Петренко. — Решта — здорові, вгодовані та добре натреновані учасники. НТКУ як державна організація настільки зв’язана недосконалими законами та нормативними актами, що виникає подив, як вона взагалі може працювати!

Система

Історія залишає масу запитань — і до Олександра, і до його екс-босів. Невже потрібно п’ять років, щоб розвіяти ілюзії щодо держтелебачення? Якою була ціна компромісів, котрими доводилося мовчки платити весь цей час? Чим керівники НТКУ можуть крити конкретні приклади їхнього політичного втручання в журналістську роботу? Чому Піддубний став для них «паршивою вівцею» тільки після того, як відкрито заговорив про цензуру?

Для київських телевізійників скандал з Піддубним навряд чи став одкровенням. Негласні «чорні» списки, установки на зйомки і «делікатна» редакторська правка, яка докорінно змінює сюжет, — суворі будні для багатьох «новинарів», які роками мовчки терплять, скаржачись на це хіба що в курилках і на анонімних інтернет-форумах. Але Піддубний виявився одним з перших, хто наважився відкрито говорити гіркі слова про роботу і про себе також.

Припускаю, ця історія додасть аргументів росіянину Кисельову, який повчає українців, що проблеми їхніх медіа зводяться до того, що журналісти мають видавити з себе рабів і відповідати за свої вчинки. Але це і рядок в рахунок для пред’явлення владі, яка має відповісти за порушення духу і букви закону, за цензуру і за ту атмосферу, в якій журналісти стають рабами.