Антикорупційний цугцванг Зеленського

29 серпня, 2020, 18:43 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Спроби завадити Ситнику не нові навіть у період керівництва державою Зеленським.

Антикорупційний цугцванг Зеленського
censor.net.ua

Вчора, 28 серпня, Конституційний суд України опублікував рішення щодо неконституційності указу президента України від 15 квітня 2015 року про призначення Артема Ситника директором Національного антикорупційного бюро України (НАБУ). Нагадаємо, в жовтні 2014-го було ухвалено Закон «Про Національне антикорупційне бюро України», яким передбачалося створити новий орган правопорядку, що повинен був розслідувати корупційні злочини високопосадовців. Загалом відповідний запуск Бюро як елемента системи органів правопорядку згадується в Концепції реформування кримінальної юстиції від 2008 року. Проте створення відклалося до постмайданних часів.

Уже під час правління Петра Порошенка вищезгаданий закон був ухвалений і розпочався конкурс. Звісно, зважаючи на типову поведінку керманичів нашої держави, Петро Олексійович намагався втримати всю повноту влади в своїх руках. Тому депутати проголосували за нормативно-правовий акт, що передбачав право призначати переможця конкурсу на посаду директора НАБУ саме президенту України. Вже тоді стало очевидно, що це міна вповільненої дії, адже закон не може суперечити Конституції України в частині статті 106, де зазначено вичерпний перелік повноважень глави держави. Іншими словами, якщо в Конституції немає певної функції для президента України, то і в законах не може бути нічого додаткового. І Порошенко розумів, що, призначаючи директора НАБУ, він порушує норми Основного Закону України. Проте розглядати відповідний кейс потрібно ширше, враховуючи передісторію, політичні перипетії та наслідки для України.

Отже, Петро Порошенко 2014 року залишив за собою право прямо впливати на призначення директора НАБУ, додатково створивши можливість зняти незговірливого главу антикорупційного органу, якщо останній передумає рухатися у фарватері політичних забаганок президента. Конкурс виграв тоді мало кому відомий Артем Ситник. 2015 року вищезгаданим указом, що оскаржений депутатами до Конституційного суду, його було призначено на посаду. Поступово розпочався запуск НАБУ, перші розслідування продемонстрували аполітичність розслідувань, адже в прицілі детективів Бюро опинялись як регіонали, так і автори тодішньої парламентської коаліції — депутати «Блоку Петра Порошенка» та «Народного фронту». Зняти Ситника соратники Порошенка намагалися неодноразово, зокрема через законодавчі зміни, запроваджуючи спрощені підстави для звільнення директора НАБУ. Зрештою, це завжди конвертувалось у скандал, і наші міжнародні партнери прямо натякали Порошенку: звільните Ситника без належних для того законних підстав, завершимо фінансову допомогу, тоді як Україна перебуває в стані війни з Росією в Донбасі.

Проте після зміни влади 2019 року розпочалася нова ера в роботі НАБУ. Скандали з прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) дещо стихли. Відбулося кілька гучних затримань, включаючи передачу найбільшого хабара в історії незалежної України за закриття провадження проти ексміністра екології в уряді Азарова Миколи Злочевського. Безумовно, не все було ідеально в співпраці НАБУ—САП, але загалом ситуація поліпшилася. Особливо це стало помітно за часів керівництва Офісом генпрокурора (ОГП) Русланом Рябошапкою в другій половині 2019-го — на початку 2020 року. Окрім цього, співпрацю попервах помічено і зі Службою безпеки України. Проте в березні 2020 року руками підконтрольних Коломойському та Авакову депутатів разом із членами фракції «Опозиційна платформа «За життя» Рябошапку зняли з посади. За протекції нового голови офісу президента Андрія Єрмака ОГП очолила Ірина Венедіктова, якій заважали як Ситник, так і Холодницький. Баканов змінив свою політику в контексті керівництва СБУ, створюючи проблеми НАБУ через бажання забрати деякі провадження (кейси Бахматюка) або здійснення відповідних експертиз у рамках кримінальних проваджень. Очевидно, що новій команді потрібні були «свої» на кожній із керівних посад.

Зрештою, спроби завадити Ситнику не нові навіть у період керівництва державою Зеленським. Ті ж депутати від фракцій «Європейська солідарність», ОПЗЖ, «Батьківщина» та групи «За майбутнє» подавали законопроєкт стосовно автоматичного звільнення директора НАБУ та притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, пов’язаного з корупцією. Перед тим підлеглі міністру Арсену Авакову люди з допомогою свідчень підконтрольної агробарону Бахматюку особи «організували» у судовому процесі для Ситника адміністративний протокол за пов’язане з корупцією правопорушення. Зараз це рішення оскаржується директором НАБУ в Європейському суді з прав людини. Окрім цього, підконтрольні знову ж таки Коломойському депутати намагалися розгойдати човен шляхом прийняття у Верховній Раді постанови про звільнення Ситника. Хоча навіть студенту юридичного факультету зрозуміло, що це незаконний спосіб усунення з посади, бо його не передбачено профільним законом.

Загалом картина зрозуміла — проти Ситника об’єдналися всі «еліти»: корупціонери різних ітерацій влади, олігархи, росіяни, технологи Дональда Трампа, «п’ята колона». Кожна з цих груп має свій зиск: хтось прагне спокійного ожиріння, хтось — відштовхнути Захід від України. Здавалося, що Зеленський мав би зробити висновок про «чобітки, які треба брати». Але сталося навпаки.

Тепер повертаємося до конституційного подання 51 депутата. Нагадаємо, воно спрямоване на визначення неконституційним права президента України призначати директора НАБУ. Датоване відповідне звернення від парламентаріїв 16 квітня 2020 року. Важливо зауважити, що підписи поставили підконтрольні Коломойському, Авакову та Медведчуку депутати — Олександр Дубінський, Максим Бужанський, Олександр Куніцький, російський агент у Верховній Раді Андрій Деркач та цілий перелік депутатів ОПЗЖ.

Аналізувати всі пункти подання не будемо. Загалом депутати аргументують свою позицію тим, що НАБУ є державним правоохоронним органом, тому має бути віднесений до системи органів виконавчої влади. Президент у свою чергу виконавчої гілки влади не очолює. Також у тексті подання є відсилання до рішення Конституційного суду України від 16 грудня 2019 року у справі за поданням щодо надання висновку про відповідність законопроєкту про внесення змін до статті 106 Конституції України (щодо закріплення повноважень президента України утворювати незалежні регуляторні органи, НАБУ, призначати на посади і звільняти з посад директора НАБУ і ДБР). Тоді КСУ чітко вказав, що президент України — це глава держави, а вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабмін. І якщо президента України наділити такими повноваженнями, що віднесені до сфери відання Кабміну, то це порушить баланс влади.

Між тим цікаво було дізнатися, що депутати таки не оминули наріжного каменя оскаржуваного акта президента України. Вони наголошують, що до юрисдикції КСУ потрапляють обидва види актів — нормативно-правового та індивідуально-правового характеру. Як наслідок, існує варіація позицій, що акти індивідуально-правового характеру не могли і не можуть бути оскаржені в КСУ. Суд, у свою чергу, цього разу трохи видозмінив позицію і вирішив, що розглядати таке подання можна.

Отож, на думку суддів КСУ, президент України вийшов за межі своїх конституційних повноважень, призначивши Ситника на посаду директора НАБУ. Окрім цього, вказано на потребу змінити підпорядкування Бюро. Іншими словами, НАБУ має бути вмонтоване у систему органів виконавчої влади, підпорядковуючись Кабміну. І саме прем’єр-міністр України мав би призначати очільника Бюро.

Як наслідок, КСУ вирішив визнати таким, що не відповідає Основному Закону, указ президента України про призначення Ситника на посаду. Відповідний документ, як зазначено, має втратити чинність із дня ухвалення КСУ цього рішення. При цьому відповідне визнання неконституційним не поширюється на правовідносини, які виникли внаслідок здійснення посадових обов’язків особою, призначеною президентом України на посаду директора НАБУ. Іншими словами, жодне розслідування детективами Бюро не може бути визнане незаконним або призупинене через опублікування цього рішення КСУ. Більш того, директор НАБУ, за чинними нормами Кримінального процесуального кодексу України, не є керівником органу досудового розслідування. Іншими словами, антикорупційним розслідуванням за жодних обставин — звільняють Ситника чи ні — нічого не загрожує.

На початку статті було наведено перелік осіб, які найсильніше бажали знести Ситника з посади. Прикладів було наведено чимало. Космічна швидкість розгляду подання депутатів до КСУ не те що вражає, такий поспіх важко пригадати за останні кілька років. Очевидно, що політичні мотиви є основою задля звільнення директора НАБУ з посади. Ніхто не перебирав методами боротьби, аби тільки зупинити антикорупційний рух у державі. Але мене зацікавило інше: якщо президент України не мав конституційного права призначати на посаду директора НАБУ, то і звільняти наразі очільника цього органу правопорядку глава держави також не може.

Більш того, представник президента Зеленського в Конституційному суді Федір Веніславський визнав, що рішення КСУ не є автоматичною підставою для звільнення Ситника з посади. Потрібно прийняти ще одне рішення. Перше, що Веніславському спало на думку, — Зеленський має видати указ про звільнення директора НАБУ на підставі рішення Конституційного суду. Але він не певен, що Володимир Олександрович піде таким шляхом. Питання, на його думку, дуже неоднозначне і потребує детального вивчення. Також Веніславський зазначив, що існує вірогідність перегляду процедури призначення на посаду керівництва Бюро. І вона має бути «поза межами виконавчої влади». Бо саме там, на думку представника президента в КСУ, найбільші корупційні оборудки. Тому знадобляться зміни до закону. А згодом — до Конституції та профільного закону.

Спочатку Веніславський розповідав про різні варіанти розвитку подій, але згодом став стверджувати, що повноваження Ситника призупинені. Проте без відповідного указу президента України Ситник і надалі залишається на посаді. Жодного прямого впливу на призупинення повноважень директора НАБУ рішення КСУ не має. І саме тут криється найцікавіше.

Групи Коломойського, Авакова та Медведчука, за палкої підтримки технологів Трампа і російської сторони, організували для президента Зеленського своєрідний цугцванг. У шахах цей термін означає ситуацію, коли кожен будь-який наступний крок лише погіршує ситуацію того, хто має зробити хід своєю фігурою. З одного боку, існує рішення КСУ про неконституційність призначення Ситника директором НАБУ 2015 року, і його потрібно звільнити з посади. Але, нагадаю, якщо президент України не мав права призначати, то не має права і звільняти. І тут два варіанти. Перший — Зеленський не звільняє Ситника, а значить, прикриває «корупціонера» і заплющує очі на нібито очевидне рішення КСУ. Другий — Зеленський звільняє Ситника і повноцінна співпраця з Міжнародним валютним фондом щодо надання макрофінансової допомоги Україні призупиняється. Згодом країна скочується в дефолт і починається зближення з Російською Федерацією, про яке так мріють вищезгадані політико-олігархічні кола кількох країн. Понад те, західні еліти можуть утомитися від постійної неспроможності української сторони дати собі раду бодай на антикорупційному фронті. Їм набридне носити «валізу без ручки», і вони кинуть нас сам-на-сам у війні з Російською Федерацією.

Другий сценарій, у свою чергу, вплине на електоральну підтримку Зеленського і стане фундаментом для його програшу у наступних президентських перегонах. Очевидно, що олігархічним групам Зеленський як сильний президент не потрібен. Більш того, Медведчук спить і бачить, щоб його соратник Юрій Бойко переміг на виборах 2024 року. Нагадаю, що Ситник заважав як російським елітам, так і бек-офісу президента США Дональда Трампа, який вважав Артема Сергійовича «зброєю» демократів.

Єдине, про що хочеться зауважити насамкінець: сідаючи грати в шахи з «гросмейстерами», що більш як 20 років управляють олігархічними імперіями з десятками підшефних депутатів у кожному складі парламенту, треба мати досвід і стратегічне бачення. Варто диверсифікувати політичні ризики, закріплювати свій статус на Заході, опиратися впливам російської сторони. Зеленському просто бракує досвіду, щоб зважати на розстановку фігур на політичній шахівниці 2020 року. І рішення про звільнення Ситника фактично може стати фатальним для його політичної кар’єри.

Зрештою, наступного дня після рішення КСУ Володимир Зеленський обрав свій шлях, опублікувавши на сайті офісу президента України «філософський трактат» про те, що вони виступають на боці сильної правової держави і розподілу повноважень між усіма гілками влади. З одного боку, це виглядає потужно — президент України визнає рішення КСУ стосовно неконституційності указу свого попередника. А з іншого — ми чудово пам’ятаємо спроби вже самого Зеленського узурпувати владу через призначення, наприклад, очільника нового органу правопорядку під назвою Бюро економічної безпеки (БЕБ). Депутати провладної фракції на консультаціях навіть чути не хотіли, щоб право призначення голови БЕБ відійшло до прем’єр-міністра.

Як-то кажуть, історія про спідню білизну і хрестик досі не втрачає своєї актуальності.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК