Ангели тут більше не живуть

За час, що минув між двома виборчими кампаніями — парламентською 2007-го і цьогорічною президентською, — Віктор Янукович так і не став для львів’ян своїм. Натомість відчутні метаморфози відбулися з Юлією Тимошенко, яка з «нашої Юлі» перетворилася на «менше зло». І хоча цьогорічні 34,7% — це таки перемога на Львівщині, вони й близько не стояли поруч із тріумфальним результатом БЮТ 2007 року — 50,38%. І це — коли «Наша Україна» ще остаточно не зійшла на пси. Отже, перед другим — і, можливо, останнім — туром виборів у Юлії Володимирівни виник серйозний головний біль якраз із тією областю, де ще зовсім недавно ніщо не віщувало біди. Відтак основні питання, які стоять на порядку денному, — чи вдасться Юлії Тимошенко вкотре знайти вихід у цейтноті і наскільки ефективно скористається її труднощами команда Януковича. Там, до речі, все також дуже й дуже не гладко.

Нащо тії вороги, коли такі друзі

Сьогодні вже зрозуміло: хоч би чим закінчилися вибори, розбірки за результатами діяльності львівського штабу «біло-сердечних» будуть іще ті. Кого призначать крайніми, можна здогадуватися, однак сумнівів у найпершій кандидатурі на роль цапа-відбувайла практично немає. Звати його Іван Денькович. Хоча до нього якраз претензій щонайменше. Івана Васильовича фактично було відсторонено від керівництва кампанією, топ-менеджерами якої стали один із найбагатших представників регіону Ярослав Дубневич і київський нардеп Віктор Швець — офіційний керівник штабу. Першого, попри все, розглядають іще й як можливого претендента на губернаторство. Звісно, за умови перемоги його патронеси. Натомість, хай як це парадоксально, провал Тимошенко на Львівщині може врятувати посаду лідера обласного БЮТ для Івана Деньковича. Звинувативши добродіїв Дубневича і Швеця, Іван Васильович буде формально правий. Як-не-як, але за його керівництва блок рвав область, набираючи понад 50 відсотків. Постійні чвари бютівських вождів (навіть перший тур обмивали, розділившись на свої тісні компашки) були б виключно партійною проблемою, якби не їхні відчутні наслідки: розбалансованість штабу і скупа на креатив кампанія передовсім в обласному центрі. Власне, вся творчість звелася до організації кількох концертів, прес-конференцій київських партійних «цяць» та до гігантоманії, вираженої у неймовірних розмірів білбордах, що на тлі кризи навряд чи додавало Тимошенко балів в очах збіднілих виборців.

Однак звинувачувати у невтішних результатах виключно львів’ян було б вищою несправедливістю. Судячи з медіазамовлень, котрі спускалися з Києва, метастази безсистемності добряче вкоренилися й на бютівських верхах. Спочатку «біло-сердечні» лицарі пера мало не як ворога народу мочили Віктора Ющенка. Потім, відчувши мінімальну небезпеку, активно переключилися на Арсенія Яценюка. Вже перед самісіньким другим туром, коли стало зрозуміло, що Арсеній Петрович «відпочиває», в розхід знову пішов Ющенко. До розробки гріхів Сергія Тігіпка, який теж пощипав електорат Юлії Володимирівни, схоже, просто не дійшло. Тим більше що черги отримати за всі «провини» дочекався і Віктор Янукович, який чорним райтерам бютівського штабу до пори до часу був геть нецікавий.

Але от чого не мали би пробачити обласним бютівцям, так це доволі безграмотної місцевої стратегічної політики. Після першого туру Іван Денькович зопалу заявив: мовляв, Юлія Володимирівна стільки зробила для Львова, а Львів її не оцінив. І тут виникає ключове запитання: а чого саме «стільки» зробила? Одразу згадуються три речі: рейковий автобус, цілодобове водопостачання і гроші на стадіон. Але жоден із цих пунктів не є очевидним. Рейковий автобус, у принципі, не міг стати транспортною панацеєю для замученого корками міста, оскільки ходить кілька разів на день за чітким графіком, а відтак не може конкурувати ні з маршрутками, ні з комунальним електротранспортом. Цілодобове водопостачання — казочка, яку чують уже не один рік і щасливе закінчення якої не спромоглися вигадати ні Світовий банк зі своїм кредитом, ні Любомир Буняк, котрий прийшов до влади в місті у 2002 році під аналогічними гаслами (до речі, за активної підтримки Юлії Тимошенко). Тепер прем’єр-міністр, виділивши Львову з держбюджету 191 мільйон, вирішила за кілька місяців зробити те, що нікому не вдавалося роками і що зробити неможливо без системного підходу до питання. Бо подавати воду цілодобово теоретично можна вже зараз і без Юлиних мільйонів. Тільки діряві львівські водогони та амортизовані внутрішньобудинкові мережі не здатні витримати тиск води. А тотальна криза в комунальній сфері одним махом не вирішується. Популізм так і залишився популізмом. Якщо в одних районах води й справді побільшало, то в інших вона почала таємничо зникати. Дійшло до абсурду. У під’їздах деяких спальних районів можна було прочитати жеківські дацзибао. Мовляв, шановні мешканці, у зв’язку із запровадженням у Львові цілодобового водопостачання можливі перебої з водою. Ну а щодо скандального будівництва стадіону, в яке місто доволі безвідповідально планує вгатити близько півмільярда громадських коштів, то хоч би скільки зі щедрого панського плеча докинула Тимошенко, навряд чи це буде радістю для жителів міста.

Підсумовуючи, можна сказати, що невтішна картина Юлиного результату на Львівщині, передовсім у Львові, склалася з пазлів безсистемності, розбалансованості та слабкої аналітичної роботи. Взагалі ж не полишає відчуття, що на основі досвіду попередніх виборів львівські штабісти за єдино правильну стратегію обрали варіант: ніхто так не проагітує за Юлію Тимошенко, як сама Юлія Тимошенко. Але тут немилосердним до неї виявилося навіть Небо. Двадцятиградусні морози унеможливили проведення велелюдних мітингів, на яких помаранчева принцеса могла постати у всій красі.

Тихше їдеш — далі будеш

Саме за цим принципом розгорталася кампанія лідера Партії регіонів. Віктор Федорович логічно акумулював зусилля у своїх електоральних вотчинах і вирішив зайвий раз не дратувати львів’ян своїми кавалерійськими наскоками-наїздами.

Якщо відкинути централізовано замовлений зі столиці іконостас із сотень білбордів і доволі мляву медійну політику, то всю наочну кампанію кандидата можна звести до одного — постійних виправдань керівника штабу народного депутата Петра Писарчука за мовну політику свого шефа. На одному з телеефірів Петро Іванович добалакався до того, що всі «двомовні» заяви Віктора Федоровича треба розглядати як ледь не популізм.

Звичайно, на видатний результат Януковича на Львівщині розраховувати не доводиться, однак маленькі здобутки все ж таки є. У 2004 році Віктор Федорович здобув тут 4,72%. На парламентських виборах 2006-го і 2007-го Партія регіонів брала, відповідно, 3,01% і 4,19%. Січневий результат Віктора Януковича — 5,67% — невеликий, але прогрес. Причому цифра могла перевалити і за шість відсотків, якби не зроблені буквально напередодні сумнозвісні кримські заяви лідера, що так різонули вухо дезорієнтованого галицького виборця.

Є й ще одна причина, менш помітна, проте досить вагома. На відміну від БЮТ, штаб Партії регіонів перебуває під жорстким контролем свого керманича. Однак це зовсім не означає відсутності внутрішньої
позиції. Дехто із середньої ланки партійних менеджерів абсолютно не сприймає Петра Писарчука. Одні не можуть вибачити йому авторитаризму, інші — фактичного розгрому команди попередника — Олексія Радзієвського. Власне, жорстке ставлення до людей останнього дещо зменшило чисельний кадровий потенціал партії на Львівщині. Проте навряд чи тут доречно говорити про зменшення ефективності.

Ще один клопіт Петра Писарчука — дамоклів меч на ім’я Ганна Герман. Про складні стосунки між двома галицькими легіонерами у донбасівській команді відомо вже давно. Але після першого туру Ганна Герман чи не вперше дозволила собі публічну критику свого візаві. За що тут-таки отримала флегматичну відповідь у стилі «нам працювати, а вона хай собі говорить».

Демократія на два кінці

А от що справді може завдати збитків електоральній скарбниці кандидатки, так це низька явка її потенційних виборців. І тут, здається, Юлія Володимирівна зайшла в глухий кут. Як мобілізувати електорат, котрий уже змучився обирати між «злом більшим» і «злом меншим»? Тим паче що закликів голосувати проти всіх у місті лунає не менше, ніж за котрогось із кандидатів.

Реально Тимошенко має з чого наскубти відсоток-другий. Ющенко, Яценюк, Тігіпко, Тягнибок і Гриценко, чиї виборці можуть стати донорами для БЮТ, на всіх набрали на Львівщині 54,64%. Є за що поборотися. Втім, завдання «привести» їх усіх на дільниці і переконати голосувати не проти всіх — архіскладне. Бютівську тривогу мав би підсилити і той фактор, що електоральний резерв було вичерпано ще в першому турі, в якому на Львівщині проголосувало 73,69% виборців. За останні 11 років — це третій показник після виборів Ющенко—Янукович (явка — 85,22% у третьому турі) і Кучма—Симоненко у призабутому 1999-му (явка у другому турі — 85,73%). Щоправда, у цих цифрах, особливо у варіанті з обранням Кучми, є всім відомі сумніви. Натомість у трьох останніх парламентських кампаніях Львівщина давала явку 67,78% (2002 р.), 65,12% (2006 р.) і 69,33% (2007 р.).

А загалом нинішні вибори чимось дуже нагадують уже згаданий другий тур з участю Кучми і Симоненка. Хай скільки було приписок, львів’яни, які не мали жодних сентиментів до Леоніда Даниловича, таки масово прийшли на дільниці, налякані загрозою червоного реваншу, і дали чинному президенту, ні мало ні багато, — 91,59%. Значна частина тих, хто голосуватиме за Юлію Тимошенко, голосуватимуть проти Віктора Януковича, нажахані оповідками про донбаський «бєспрєдєл» і реставрацію Союзу. От тільки набрати стільки, як Кучма у 1999-му, Юлії Володимирівні не судилося. У неї немає свого Волкова (вірніше є, але на цих виборах він курує Сумщину і Закарпаття), а у всіх інших натомість є бодай якась демократія. Іронія долі: демократія, яку Тимошенко вистоювала на Майдані, у неділю найбільше знадобиться її конкуренту. Принаймні на Львівщині. В області, де після Ющенка перестали вірити в добрих ангелів.