Андерс Фог Расмуссен: "Має сенс одночасний або принаймні наближений у часі рух, спрямований на приєднання України до Митного та Енергетичного союзів ЄС"

Андерс Фог Расмуссен - екс-прем'єр Данії і колишній генсек НАТО, з 2016-го року - позаштатний радник президента Петра Порошенка, а віднедавна - член наглядової ради форуму "Ялтинська європейська стратегія" (YES). Його заяви щодо європерспектив України видаються цілком оптимістичними й досить прагматичними водночас. Саме Расмуссен є автором плану, відповідно до якого подальше наближення України до Євросоюзу має відбуватися шляхом поступового приєднання до Митного, а відтак - до Енергетичного союзів ЄС.

До ідей Расмуссена можна ставитися з різною мірою скепсису. Проте в його ініціативах прозирає цілком очевидне раціо: щоби цілі стали досяжними, а перспективи - осяжними, треба наповнювати плани чіткими орієнтирами, реальними заходами та конкретними термінами. Позаяк, як влучно зауважив американський підприємець Харві Маккей, "Мета - це мрія, яка має здійснитися відповідно до плану та у визначений термін".

- Ви вважаєте, що наступним євроінтеграційним кроком України має стати приєднання до Митного союзу ЄС. Скільки часу на це піде за найсприятливіших обставин? І кого буде складніше переконати - українську владу чи Брюссель?

- Я думаю, що треба розраховувати щонайменше на 7-10 років, раніше цього не відбудеться. Укладанню угоди з Митним союзом ЄС має передувати повна реалізація Угоди про асоціацію з ЄС. А на це знадобиться ще кілька років.

Українська влада, як мені здається, вже має узгоджену позицію: наступною віхою євроінтеграції повинно стати приєднання до Митного союзу ЄС. Так, можна очікувати скептичного ставлення певних кіл у Брюсселі до цього прагнення Києва. Та я переконаний: треба визначити певну мету, щоби був стимул продовжувати реформи.

- Але ж приєднання до Митного союзу не гарантує вступу до ЄС. Туреччина, яка зробила це ще 1996 року, - наочний приклад.

- Так, не гарантує, але надає новий ступінь готовності до вступу. Бо Митний союз, зокрема, пожвавлює торгівлю. І приклад Туреччини якраз це підтверджує. Проблеми, що виникають між Туреччиною і ЄС, не мають економічного підґрунтя, це політичні проблеми. Але навіть вони не перекреслюють процесу співпраці Євросоюзу й Туреччини, і вона залишається кандидатом на вступ до ЄС.

- За Вашим твердженням, українська влада має узгоджену позицію щодо приєднання до Митного союзу ЄС. Проте є інформація, що в керівництві уряду є противники цього плану, які побоюються подальшої втрати економічного суверенітету.

- Ті, хто так вважає, мають рацію. Але Україна вже пішла цією дорогою: підписавши Угоду про асоціацію, вона вже відмовилася від частини свого суверенітету. Окрім того, треба зважувати позитив і негатив. А політичне й економічне зближення України й ЄС, вигоди, що їх отримала Україна від цього зближення, є безумовним позитивом. Поступаючись Євросоюзу частиною свого економічного суверенітету, Україна натомість додає економічних м'язів, отримує потужність Європейського Союзу. У будь-яких торговельних перемовинах Україна вже виступатиме не як окремий гравець, а як член великої сильної команди. Саме з цієї причини деякі країни, що не є членами ЄС, прагнуть долучитися до Митного союзу, розуміючи - вони отримають більше, ніж віддадуть.

- Чи варто Україні прагнути приєднання не тільки до Митного, а й Енергетичного союзу ЄС? Наскільки це реалістично, з огляду на заяви Єврокомісії про небажання залучати до цього союзу країни, що не входять до Євросоюзу? Можливий рух до Митного й Енергетичного союзів має бути одночасним чи треба зближуватися зі структурами ЄС покроково?

- Можна рухатися покроково, можна ініціювати два паралельні процеси. До слова, тут, на форумі, я мав розмову з віце-президентом Європейської комісії з питань Енергетичного союзу Марошом Шефчовичем. Ми обговорили це питання. Моя позиція: має сенс одночасний або принаймні наближений у часі рух, спрямований на приєднання до Митного та Енергетичного союзів. А скепсис треба долати справами.

- Але поки що скепсис бере гору. На нещодавньому саміті Україна - ЄС Києву відмовили навіть у безневинній згадці про європейську перспективу. На Ваш погляд, Німеччина й Франція зробили це через небажання дратувати Росію, чи були інші мотиви, політичні й економічні?

- Я не хотів би коментувати позиції окремих країн-членів ЄС, але можу припустити, що певні їхні вчинки зроблено з огляду на відносини з Росією.

Та менше з тим. Думаю, ЄС незабаром усвідомить, що Україна - це не тільки перспективний ринок, а ще й серйозне політичне надбання. Вважаю, що ці міркування рано чи пізно переважать сумніви, пов'язані з Україною, як і побоювання, пов'язані з Росією. Російський чинник не завжди буде завадою для розширення меж європейської інтеграції для України.

Попри все, Росія й Європа мають більше спільного, ніж відмінного. Було б логічніше, якби відносини між ними складалися інакше. Але напад Росії на Україну, анексія Криму поки що унеможливлюють очікуване поліпшення відносин між ЄС і РФ. Утім, колись ці відносини мають поліпшитися, а Україні, це, гадаю, піде тільки на користь.

- Колишній посол США в ООН Болтон заявив, що розгортання миротворчої місії в Донбасі є помилкою, що підвищує задіяність Росії у внутрішніх справах України. Екс-очільник Держдепу Керрі висловив припущення, що залучення миротворців може виявитися пасткою. Президент України Порошенко впевнений, що поява "блакитних шоломів" - чи не єдиний спосіб повернути мир на окуповану територію. Якої позиції дотримуєтеся Ви?

- Путінська пропозиція в її теперішній формі може бути пасткою, що означатиме заморожений конфлікт, освячений присутністю миротворців під мандатом ООН. Але якщо Путін замислив блеф, то ми повинні його викрити. Якщо Путін викривив ідею, це не привід від неї відмовлятися. Особисто я вважаю ініціативу стосовно залучення миротворців, що початково виходила від української сторони, продуктивною. За умови, що реалізація цієї ідеї виключає будь-які кривотлумачення, а контингент матиме твердий надійний мандат.

- Що ви розумієте під твердим надійним мандатом?

- По-перше, контингент повинен отримати повноваження щодо контролю над українсько-російським кордоном. По-друге, він повинен отримати право давати відсіч нападам, що загрожують цивільному населенню.

- Ви вірите, що Росія не застосує права вето щодо резолюції, яка містила б такі умови?

- Аби зрозуміти, чого насправді хоче Росія: чи Путін дійсно прагне за допомогою такої ініціативи якогось урегулювання, чи це просто гра, - треба починати щось робити, розпочати перемовини, аналізувати пропозицію тощо.

- Ви згодні, що світовий порядок змінюється швидше, ніж НАТО встигає реагувати на нові виклики? Що має підштовхнути реформи в альянсі?

- Я би не погодився з таким визначенням. Після нападу Росії на Україну НАТО дуже швидко пристосувалося до нової безпекової ситуації. І продовжує реагувати на нові виклики й загрози.

- Що, на Вашу думку, більш неймовірне - розпад НАТО чи вступ України до нього?

- НАТО існуватиме й надалі. Це міцна основа трансатлантичної безпеки. Що ж до України, то ви знаєте: ще 2008 року було ухвалено рішення, що Україна має отримати перспективу членства в НАТО. Питання у відповідності критеріям. Доцільніше говорити не про терміни вступу України до альянсу, а про необхідні реформи, які цьому передуватимуть.