АНАТОЛІЙ КІНАХ: «МЕТОДОМ УДАРУ КУЛАКОМ ПО СТОЛУ ПИТАННЯ ПРО ЄДИНОГО КАНДИДАТА НЕ ВИРІШУЄТЬСЯ»

Цей представник вітчизняної політеліти вирізняється досить рідкісною рисою: протягом тривалого часу йому вдається зберігати імідж прибічника правила «золотого перетину» у політиці. Свого часу саме така особливість багато в чому зумовила сходження Анатолія Кінаха на посаду прем’єр-міністра України. І його політичний рейтинг тих часів зіграв не останню роль у проходженні в парламент блоку провладних політичних сил.

Однак продовжити своє прем’єрське життя, навіть пожертвувавши задля нього чесно заробленим депутатським мандатом, Анатолію Кириловичу вдалося не надовго. Дуже скоро у політиці пройшла мода на зваженість і затребуваною стала «чиста конкретність». Заявляючи про свій намір балотуватися, Кінах, можливо, намагається звернути увагу публіки на закономірність повернення цієї моди.

— Анатолію Кириловичу, чим вам не подобається Віктор Янукович як єдиний кандидат у президенти від провладних політичних сил?

— Свого часу, виступаючи на презентації форуму так званої широкої коаліції демократичних сил, я заявив, що не можна допустити ситуації, за якої пошук оптимальної передвиборної конфігурації, включаючи єдиного кандидата в президенти, відбувався б у кабінетах, грунтувався б на підписах кількох людей. Ще тоді я висловив думку про те, що за рахунок форуму ми повинні якнайглибше зрозуміти тривоги, надії, проблеми суспільства, його сподівання. Виходячи з цього, із необхідності зміцнення зворотного зв’язку, й потрібно шукати параметри передвиборних розкладів. Будь-яка спроба робити це в кабінеті чи методом удару кулаком по столу приречена на невдачу. При цьому потрібно ще пам’ятати і про те, що ми будуємо правову демократичну державу з громадянським суспільством, у якому серйозну роль відіграють політичні партії, що несуть персональну відповідальність за результати тих процесів, у яких вони беруть активну участь. Прізвище кандидата лідер будь-якої політичної структури має право називати після того, як його визначить партійний з’їзд. Керівники тих партій, котрі без рішень з’їздів уже називають прізвища, як мінімум демонструють дуже велику неповагу до своїх однопартійців. Політрада Партії промисловців і підприємців підтримала рішення попереднього з’їзду про активну участь партії в президентських виборах. І при цьому рекомендувала з’їзду, який повинен відбутися в липні, висунути від партії свого кандидата в президенти.

— А в чому вам бачаться переваги кандидата в президенти Анатолія Кінаха порівняно з кандидатом Віктором Януковичем?

— Я ніколи не даю оцінок людям, яких у цей момент немає поруч. Це по-перше. А по-друге, поки не настав строк, коли відповідно до вимог законодавства повинні бути визначені конкретні прізвища учасників президентських виборів, і ми не ввійшли в процес політичної конкуренції, я не хочу давати характеристик, про які ви мене просите.

— Та все ж хотілося б дізнатися, що ви думаєте про діяльність нинішнього Кабінету міністрів. Останнім часом складається враження, що суспільству буквально насаджується думка про бурхливе економічне зростання у країні. І в це дійсно можна повірити, якщо судити зі збільшення кількості супердорогих автомобілів на дорогах Києва й інших великих міст, за розкішними котеджами, що нескінченно виникають у передмістях. Однак у своїй загальній масі український народ навряд чи відчуває хоч якесь поліпшення добробуту. Непропорційне якесь зростання виходить, чи не здається вам?

— Всім, хто має стосунок до формування державної соціально-економічної політики, треба завжди пам’ятати, що люди оцінюють ефективність влади не за переможними рапортами про темпи зростання ВВП. Вони дають оцінку результативності її діяльності виходячи з того, наскільки державна соціально-економічна політика впливає на зростання кількості нових робочих місць, на збільшення реальної заробітної плати, пенсій, рівня життя. Це головні критерії. А коли ми чуємо бадьорі звіти про рекордні темпи розвитку економіки й водночас бачимо, що реальні якісні параметри життя людей ніяк не відповідають цим темпам, це викликає серйозну тривогу. Поглиблення диференціації суспільства, коли невелика група населення живе на рівні наддоходів, а переважна більшість народу животіє біля межі бідності, створює соціальну нестабільність у країні. Ці питання набувають не тільки соціально-економічного, а й громадсько-політичного значення. І я рекомендував би представникам виконавчої влади, хоч якою б великою була спокуса в характеристиці соціально-економічного розвитку країни перейти на популістську, декларативну тональність, у жодному разі не допускати цього. І як ніколи реально оцінювати стан економіки та життя людей.

Приміром, зростання явних реальних доходів населення 2002 року, коли я очолював уряд, становило близько 18%. При збільшенні валового продукту близько 6%. 2003 року, за даними Держкомстату, зростання ВВП досягло близько 9%, а зростання реальних явних доходів громадян — близько 5%. І люди просто не можуть не помічати відсутності зв’язку між зростанням економічних показників і реального поліпшення їхнього життя. Це говорить про те, що величезні матеріально-фінансові ресурси обертаються за межами державного бюджету і не беруть участі у життєдіяльності всієї країни.

— Враховуючи зближення, яке намітилося останнім часом між Віктором Медведчуком і Олександром Морозом, чи припускаєте ви, що на майбутніх президентських виборах СДПУ(о) підтримає кандидатуру лідера СПУ?

— СДПУ(о) — парламентська партія, яка, як і інші, бере участь у політичній конкуренції та боротьбі за владу, обираючи собі союзників. Тому я не виключаю таких варіантів. Але для мене важлива не сама конфігурація, а стимули, принципи, зміст такого партнерства. Якщо в його основі лежить тільки боротьба за владу і вплив, то я не думаю, що такий союз буде довгостроковим. Із погляду ідеології й інших параметрів мені дуже важко знайти точки дотику між об’єднаними соціал-демократами і соціалістами.

— Я з вами могла б посперечатися. Взяти хоча б їхню єдність у питаннях конституційної реформи.

— А їхнє ставлення до існуючої влади? Медведчук стверджує, що вона сильна як ніколи, у той час як Мороз зі своїми соратниками наполягає на необхідності її повалення. Цим партіям потрібно ще розібратися в контексті тієї ідеології, що їх може об’єднати. Адже це те, із чим вони вийдуть до народу. І якщо вони виявляться нещирими, якщо в базових питаннях продемонструють політичну «надгнучкість», люди ризикують укотре бути обдуреними.

— Чи припускаєте ви можливість того, що всі ті, хто сьогодні не квапиться підтримувати кандидатуру Януковича, зрештою зроблять це?

— Ви знаєте, кожен має право на свій вибір. Єдине, що я хотів би зауважити з цього приводу: останнім часом часто звучать слова про політичну смерть того чи іншого політика...

— У зв’язку з виходом цього політика із владних структур?

— Ні, у разі його участі у виборах і програшу на них. На наш погляд (а в даному разі це не тільки моя точка зору), політична смерть — це не негативний результат у виборчих перегонах, а відмова від принципів, ідеології, покладеної в основу діяльності конкретної особистості, політичної партії чи громадського руху. Політична смерть настає саме тоді, коли політик чи партія під тиском приймає рішення, що суперечить їхнім принципам. Звісно, ми розуміємо, наскільки недосконалий оточуючий нас світ, наскільки далека від вимог політичної культури у нас передвиборна конкуренція, рівень моралі, ділової етики. Але при всьому цьому ми ніколи не станемо приймати рішення, що виходить не з нашої логіки, волі й інтелекту, а з якихось інших обставин. Це я роблю попереджуючий сигнал тим, хто думає, ніби може бути інакше.

— У жовтні 2001 року, відвідуючи Вашингтон як глава уряду, ви пообіцяли там, що парламентські вибори-2002 будуть чесними і демократичними. Проте оцінка тієї виборчої кампанії, зроблена багатьма вітчизняними і закордонними експертами по закінченні виборів, була геть протилежною. Ви помилилися?

— Я думаю, що ні. Ви ж пам’ятаєте, що блок «За єдину Україну!», котрий асоціювався з блоком влади, набрав близько 12% голосів. І якби на виборах максимально використовувався адмінресурс та інші неприпустимі з погляду демократичності технології, то, звісно ж, блок мав би значніші результати. Але вибори 2002 року продемонстрували іншу системну проблему України: найглибша недовіра суспільства до влади. Це був основний чинник, який вплинув на результати всенародного волевиявлення. І навесні 2002 року (я казав про це, будучи прем’єр-міністром) влада повинна була зробити дуже серйозні висновки, щоб відповідним чином скорегувати свої дії. По-перше, діалог між владою та суспільством повинен бути постійним, а не тільки в критичні моменти чи коли владі потрібно отримати якісь політичні дивіденди. По-друге, спроби вдосконалення системи влади і підвищення рівня її прозорості та демократичності не повинні перетворюватися на примітивну торгівлю посадами і перманентний переділ економічного і політичного простору. Але ці висновки зроблені не були. І такий непоправний історичний і політичний ресурс, як час, був використаний не на вирішення поставлених перед країною завдань, а на імітацію. Імітацію політичної реформи, імітацію вдосконалення системи влади. І провал конституційної реформи значною мірою підтверджує цей факт.

— Кількаразові згадування вами про діалог між владою і народом викликають у пам’яті ті методи проведення всенародного обговорення політичної реформи, з допомогою яких цей процес був перетворений владою на чисту профанацію. Влада, судячи з усього, боїться почути думку людей. І, напевно, тому що знає, до чого загалом вона зводиться. І виходить, справа не у відсутності діалогу, а в повному нехтуванні точкою зору одного з учасників цього діалогу — народу. Який, на вашу думку, вихід із цієї безвиході?

— Відповідаючи на це запитання, я дозволив би собі трохи пофантазувати. Я мрію про той час, коли, може, з допомогою наших українських учених ми зуміємо організувати тест для тих, хто бажає взяти у свої руки важелі влади. Цей тест повинен складатися всього з одного запитання: «Чи любиш ти людей?». Якщо той, хто претендує на здобуття влади, любить людей, брак досвіду, знань та інше можна надолужити. А того, хто не відповідає, на гарматний постріл не підпускати до влади.

— Але тут не обійтися без потужного детектора брехні! У зв’язку з цим ви передбачили участь у своєму замірі українських учених? А який, за вашими роз-рахунками, відсоток людей, котрі перебувають сьогодні у владних структурах, що не впоралися б із тестом?

— Складно сказати. Я не люблю давати узагальнених оцінок. Бо в державній системі влади, навіть попри високий рівень корупції й суттєве зниження професіоналізму, працює чимало гідних людей, готових служити загальнодержавним і загальнолюдським цінностям. Я знаю цих людей. Наша трагедія в тому, що в Україні, на жаль, не вироблені критерії чесної, кваліфікованої, відповідальної праці на будь-якому місці. Якби вони були вироблені, державний службовець, котрий відповідає їм, повинен був би відчувати захист держави, у ньому укорінювалася б професійна та людська гідність. Але у нас, на жаль, поки з цим не складається.

Окрім серйозних системних проблем, таких, як бідність, недосконала структура нашої економіки, відсутність продуманої інвестиційної політики, у нас є ще і така біда, як низький рівень державного менеджменту. І політична реформа покликана вирішувати значну частину цих проблем. Вона вкрай необхідна для створення механізмів політичної відповідальності влади перед народом.

— А чи не здається вам, що провал політичної реформи відбувся тому, що її ініціювали і намагалися запровадити в життя саме ті, хто доклав чимало зусиль для створення всіх тих проблем, про які ви щойно казали?

— Я розумію, про що йдеться. Але мені здається, що не так важливо, хто був першоджерелом цієї ідеї, ініціатором і ідеологом реформи. Це вимога самого життя. Інша річ, що ця ідея, на жаль, не трансформувалася в дії, пов’язані з суспільним діалогом, із підвищенням рівня довіри людей до влади і держави, із розумінням ними логіки процесу. Адже зміни Конституції повинні відбивати інтереси всього суспільства, а не вирішувати чиїсь кон’юнктурні завдання.

— Як ви гадаєте, чи вдасться до президентських виборів затвердити конституційні зміни?

— Що ближчий жовтень 2004 року, то менша ймовірність того, що в парламенті набереться 300 голосів для остаточного затвердження реформи.

— Ну а після виборів про неї можна буде й зовсім забути?

— Це також одне із завдань поточного року: необхідно, щоб результат виборів не перетворився на перешкоду для проведення життєво важливої для країни політичної реформи. Ставлення до подальшої долі реформи буде тестом на перевірку істинних намірів не тільки кандидатів, а й того, кому виборці виявлять довіру на виборах. І я вважаю, що у разі незатвердження конституційних змін до виборів, ймовірність чого досить велика, одним із головних зобов’язань кандидатів перед українським народом повинна бути обіцянка і демонстрація твердого наміру завершити реалізацію політичної реформи.

— А чи може, на вашу думку, статися так, що завершувати реалізацію політреформи після виборів доведеться тому ж, хто її починав? Наскільки ймовірний третій строк Леоніда Кучми, як ви гадаєте?

— У всякому разі, з урахуванням того рішення, що прийнято Конституційним судом, нормативних обмежень для цього немає. Решта — це право людини. Право на власний вибір. Право на вибір має й український народ. І цей вибір повинен здійснюватися в умовах відкритої, рівної і чесної політичної конкуренції. У цьому сенсі сама виборча кампанія і її результат повинні дати нам можливість підвищити довіру до України, її авторитет в очах оточуючого світу. Відповідальність же за це, як ні на кому іншому, лежить на чинному Президенті.

— Прокоментуйте рішення про створення спільної з НДП парламентської фракції. Яке місце вона займе у ВРУ?

— 12 травня було підписано договір про партнерство і співробітництво між двома партіями. Його мета — забезпечити проведення прозорих демократичних виборів-2004, завершити реалізацію політичної реформи, сприяти посиленню ролі та відповідальності політичних сил за майбутнє України, налагодити конструктивну взаємодію представників ПППУ і НДП у парламенті. Аналогічні угоди готуються до підписання з низкою інших громадських і політичних організацій.

Дві політичні сили засвідчили намір спільно працювати над прискоренням економічних реформ, у тому числі в бюджетній, податковій, земельній, пенсійній сферах, стимулювати розвиток підприємництва й інвестиційної-інноваційної діяльності, сприяти створенню ефективної законодавчої бази. У договорі зазначено, що ці плани стосуються не тільки 2004 року, а й післявиборного періоду.

У даний час розглядається питання про створення спільної фракції у Верховній Раді України, виходячи з необхідності консолідувати в парламенті здорові прагматичні сили, інтелект і кадровий потенціал, щоб у найвідповідальніший час — рік президентських виборів — не допустити в суспільстві поглиблення політичної конфронтації, не дозволити, щоб боротьба вузькополітичних, особистісних чи кланових інтересів превалювала над зусиллями ефективно вирішити назрілі загальнонаціональні соціально-економічні проблеми.

— Як у світлі створення єдиної фракції виглядатиме ваша позиція щодо висунення кандидата на президентських виборах?

— Так, як це передбачено статутами партій. Рішення з висунення кандидатів будуть прийняті на з’їздах. Я особливо наполягаю на тому, що всі процедурні моменти повинні бути старанно дотримані — тільки широкий партійний актив шляхом прозорих демократичних процедур може назвати свого кандидата.