АЛЕ БУВ ОДИН, КОТРИЙ НЕ СТРІЛЯВ

Враховуючи, із якою невимовною радістю «архітектори» парламентської більшості сприймали звістку про кожну нову «цеглинку», доставлену на «будівельний майданчик», можна уявити, яким болючим для них був вихід із ПБ п’яти народних обранців. На це, судячи з усього, і розраховували ті, хто слідом за Володимиром Сивковичем написали заяви про призупинення свого членства в більшості, пов’язавши своє повернення назад із результатами слідчої комісії, створеної для з’ясовування обставин арешту Костянтина Григоришина. У навколополітичних колах можна почути різноманітні тлумачення істинної причини демаршу групи парламентаріїв на чолі з Олегом Беспаловим. Хтось припускає, що це реакція на невиконані обіцянки, дані їм при збиранні більшості ще за часів обрання парламентського керівництва. Хтось натякає на тісні ділові та приятельські зв’язки Беспалова з Григоришиним. Хтось просто бачить у цьому бажання привернути до себе увагу і засвітитися в інформаційних зведеннях. Але в будь-якому разі, хоч би якими були справжні мотиви «вихідців», їхні дії можна назвати як мінімум «учинком». Оскільки, щоб їх здійснити, депутатам як мінімум знадобилося подолання страху.

— Олег Павлович, ви погоджували свій крок із сильними світу цього?

— Це було особисте рішення моє і моїх товаришів, і нічиєї згоди ми не питали. Я можу лише припустити, у кого яке було ставлення до наших дій, узгодження ж не було.

— Як до цього поставилося керівництво вашої депутатської групи?

— У цілому в групі поставилися дуже навіть нормально. І призупинили своє членство в більшості тільки четверо не тому, що інші були не згодні з такою позицією. Інші були згодні, але чотирьох було достатньо.

— Для чого? Щоб створена напередодні парламентська більшість перестала нею бути?

— Насправді такої мети взагалі не було. Але можна було б зібрати і більше підписів. Після того як відповідні заяви підписали четверо депутатів, далі процес пішов активніше.

— І вийшов за рамки вашої групи?

— Так, до нас підходили дуже багато депутатів з інших фракцій і висловлювали свою солідарність нашій оцінці ситуації. Те, що серед них були представники опозиції, це зрозуміло, але були й представники більшості.

— Так? І хто ж ці герої?

— Практично всі дніпропетровці, багато «трудовиків»...

— Скажіть, а чому в такому разі не відбулося консолідації тих, у кого історія з Григоришиним викликала обурення?

— Представники опозиційних сил свою позицію в цьому відношенні позначили відразу і гучно. А що стосується членів більшості, то, дійсно, публічно свого негативного ставлення до пригоди не висловив ніхто. Я не беруся аналізувати, з яких причин. Гадаю, що ви легко зробите це самі. У кулуарних же розмовах як мінімум половина керівників більшовицьких груп і фракцій висловили мені свою підтримку.

— Що ж їм завадило висловити свою позицію відкрито?

— Напевно, переконаність у необхідності існування парламентської більшості. Я, до речі, також затятий прибічник цієї ідеї. Але сьогодні є підозра, що люди з більшості зробили крок, який геть не вписується в рамки закону, а більше входить у рамки замовлення. У той час як більшість створювалася для того, аби узяти на себе відповідальність за країну, за долі людей, за те, що відбувається, у тому числі, і в парламенті. Виходячи з визначених перед ним цілей і завдань, більшість має бути моральною. Саме тому я не зміг спокійно дивитися на те, що Сивкович один призупинив членство в більшості.

— Як людина з чималим досвідом у цій справі, скажіть, що в нашій країні може бути гарантією для недоторканності бізнесу? На чому тут повинні базуватися принципи захисту?

— Гарантією має бути те ж саме, що у всіх цивілізованих країнах, — дотримання законів. У нас, на жаль, це не спрацьовує. У результаті, якщо не щодня, то досить часто ми стаємо свідками того, що жодних гарантій безпеки бізнесу не існує. І бізнесменам не залишається нічого іншого, як самостійно займатися пошуком гарантій: охорона, заступництво у високих кабінетах. Проте, на мій погляд, найбільш дійовий метод убезпечити свій бізнес — дотримуватися норм моралі. Бізнесмен має сам дотримуватися норм моралі, якщо не вдасться дотримуватися норм закону (а законодавство в нас таке, що до відповідальності можна притягнути будь-якого бізнесмена через півроку його діяльності), а також старанно вибирати партнерів, керуючись тими ж моральними принципами. Це єдине, що на сьогодні можна зробити для безпеки бізнесу.

— Але ви ж самі, говорячи про випадок із Григоришиним, промовили слово «замовлення». Запропонований вами засіб безпеки навряд чи в силах запобігти йому. Чи існує більш дійовий спосіб?

— Я не сумніваюся, що кожна зі сторін конфлікту, про який ми зараз говоримо, упевнена у своїй правоті. Послухайте, що казав на своїй прес-конференції Костянтин Григоришин і що заявляв журналістам Віктор Медведчук. Вони обидва вважають себе правими. І тільки розгляд у рамках закону може дати відповідь: на чиєму боці правда. Може, на цій знаковій справі буде продемонстровано те непорушне правило, відповідно до якого всі конфліктні ситуації повинні вирішуватися в правовому полі. І, дякувати Богу, що не сталося якихось непоправних речей. А отже, є можливість сісти і домовитися. Навіть використовуючи наше заплутане законодавство.

— Ви казали про те, що подібні випадки відбуваються в нашій країні досить часто. Який підрозділ, на ваш погляд, виступає найефективнішим знаряддям у боротьбі з нелояльним владі бізнесом: скажімо, Податкова адміністрація, УБОЗ, СБУ чи інший?

— При тому, яким чином у нас вибудована правоохоронна система, а також за її привілейованого становища і цілком конкретного прямого підпорядкування пріоритети розставити дуже важко. Я не знаю, від якого підрозділу очікувати нападу чи захисту. А все тому, що закони в нас пишуться таким чином, що їх можна тлумачити геть по-різному, щоб обов’язково знайшовся сторож, який вирішує: пущать чи не пущать.

— А входження в більшість забезпечує безпеку бізнесу?

— Запитання риторичне.

— Тобто «так»?

— Звісно — ні. Сивкович же член більшості.

— Що стосується Сивковича, то постраждав же не його бізнес, а сам депутат, оскільки просто трапився під гарячу руку. А якщо говорити про такий масштабний тиск, якому сьогодні піддаються фірми і підприємства, чиї колишні керівники не побажали примкнути до більшовицьких лав, то «більшовики» можуть почуватися безпечно?

— Ви б слухали не тільки тих, хто сьогодні перебуває в опозиції, на барикадах і на вулицях! Підіть, поговоріть із тими депутатами-бізнесменами, які значаться в більшості: ви не знайдете жодного, хто не перебував би під пресом. Під пресом тих фіскальних органів, які працюють за нашими заплутаними законами.

— То що їм заважає приєднатися до опозиції, котра вимагає змін, які ведуть до усунення такого стану справ? Хоча це запитання вже точно риторичне.

— Як колишній політпрацівник я знаю, до чого ведуть мітинги і барикади. До соціальних потрясінь, а це веде до економічного спаду. Йти потрібно не революційним, а еволюційним шляхом. Навіщо щось вигадувати? Чому ми не вивчаємо досвід тієї ж Польщі, Угорщини, Чехії, Росії, нарешті? Там уже пройшли ті процеси, котрі у нас ніяк не почнуться...

— Ви дійсно вважаєте, ніби всі події в країні, у тому числі і випадки, подібні тому, через який ви залишили парламентську більшість, пов’язані винятково з тим, що ми не вивчаємо досвід Польщі, Угорщини та Росії?

— Це пов’язано з тим, що наше законодавство настільки заплутане, що багато суддів повертають рішення таким чином, як їм того хочеться. Закон, до якого потрібно писати купу інструкцій, — це вже не закон. Це джерело порушень закону. Як писати цивілізовані закони — ось цього нам і слід учитися.

— Як довго ви маєте намір утримуватися від своєї участі в більшості?

— До оголошення остаточних результатів слідчої депутатської комісії, створеної для з’ясовування істини в цій справі. Повинні бути розкриті причини, через котрі таке могло статися. Тим більше що зачеплено честь членів більшості.

— Тобто ви задовольнитеся результатами розслідування стосовно дій правоохоронних органів, пов’язаних із Володимиром Сивковичем? Чи вам небайдужа істина і стосовно Костянтина Григоришина?

— Ну, як можна з’ясовувати причини того, що сталося, і брати до уваги лише те, що відбулося із Сивковичем? Адже парламент проголосував за створення комісії ще й тому, що такі події стали закономірністю.

— І ви вважаєте, що за допомогою таких комісій можна цю закономірність усунути?

— Ви чудово самі знаєте відповідь на це запитання: звісно, ні. Але це початок. Адже ми — законодавчий орган. І якщо розберемося в причинах, ми, напевно, зметикуємо, де ми недоробили в законах. Які форми усунення причин є у законодавців? Написання законів.

— Ще, напевно, вимога відставки високопоставлених чиновників?

— Безумовно. Але я переконаний: забравши одного чиновника, навіть найвищого рангу, включаючи, як того вимагає опозиція, Президента, ми не усунемо причини негативних явищ. Наш Президент — відбиток того, що відбувається в нашій країні. Які ми — такий і Президент.

— І найкращою ілюстрацією цієї вашої думки є саме те, яким чином на історію Григоришина—Сивковича реагували наші народні обранці: у кулуарах висловлювали вам солідарність, а відкрито висловлювати свої думки не наважувалися.

— Причин, чому людина не висловила публічно свою позицію, може бути сила-силенна. Невміння говорити, відсутність сміливості, побоювання за свій бізнес, за свою сім’ю, ще за щось. Якщо спонукальні мотиви виступити виявляються сильнішими, людина виступає. Ні — мовчить. Для мене, наприклад, у даній ситуації вибору не було. Бо сталося те, проти чого я прийшов боротися в парламент.

— Отож, тих, хто прийшов боротися проти того ж, виявилося в парламенті не більше п’яти чоловік?

— Я вас запевняю, що ви помиляєтеся. Оскільки ситуація знакова, і постаті, котрі беруть участь у ній, знакові, якщо ми грамотно розрулюємо її, грамотно визначимо причини її виникнення і потім на цьому прикладі покажемо, що з неї є нормальний вихід, то всі, у кого в подальшому виникне подібний конфлікт, користуватимуться легітимними способами виходу з нього.