КОЛИ ЗАМОВКЛИ ФАНФАРИ

Коли двомільйонний Мінськ святкував День міста і небо розцвічували феєрверки, на білоруському телебаченні офіційно заявили, що не мало й не багато, а мільйон тонн жита (тобто шоста частина всього зібраного врожаю) виявився «зайвим».

Як у старому анекдоті

Справді, пригадується анекдот, коли двох алкоголіків завели в кімнату, де до стелі було підвішено пляшку горілки. Один із них сказав: «Ой, Васю, дістати її непросто — треба подумати, як це зробити». На що другий заперечив: «Що тут думати — стрибати треба»!

А спадає на думку цей анекдот, коли згадуєш, як гриміли на всю країну «Дожинки» — свято врожаю, що його так любить президент. За уточненими даними, на проведення «Дожинок» витрачено 30 млрд. білоруських рублів (з них лише близько 200 млн. пішло на нагородження «героїв» жнив, половина яких—чиновники). А якщо сюди додати 200 млрд. із держбюджету, і 250 млрд. із місцевих коштів, та ще й спонсорські, стане зрозуміло: за ці гроші можна було б спокійно купити скільки завгодно сільськогосподарської продукції, не запроваджуючи при цьому надзвичайного стану в країні. Адже «битву за врожай» оплачено не лише величезними грішми, витраченими на відрядження маленьких і великих чиновників (плюс невиконання ними в цей час своїх прямих обов’язків), а й знищеною технікою, хворобами, інфарктами тих, хто не витримав божевільного пресу цієї «битви».

Про надлюдське напруження всього народу з гордістю говорив Олександр Лукашенко перед багатотисячною аудиторією, більшість якої приїхала в стародавній Полоцьк в автомобілях. У їх баках хлюпав бензин, куплений за найвищою в СНД ціною (попри те, що нафтопродукти надходять у Білорусь за внутрішньоросійськими цінами). Але треба ж було допомогти сільським трудівникам. А за допомогу доводиться платити білоруським автовласникам.

Хто винен, і що робити?

Відповіді лежать на поверхні: у Білорусі створено таку чиновницьку систему, при якій наведена на початку статті відповідь одного з алкоголіків здаватиметься вінцем конструктивної думки. Бо хоча білоруські газети рясніють повідомленнями про викритих хабарників і різних корупціонерів, але давня народна приказка про те, що тільки курка гребе від себе, залишається в силі. Тож усі закони й декрети, спрямовані нібито на зміцнення «продовольчої безпеки країни», або діють із точністю до навпаки, або відкривають ще одну лазівку для чергових виконавців.

Спробую проілюструвати це найсвіжішим прикладом. Нинішньої осені на ринках овочі та фрукти (особливо ті, які не вирощуються в Білорусі, — баклажани, солодкий перець, персики, виноград, дині) дорогі, і їх мало. Здавалося б, що простіше: потрібно хоч трохи знизити божевільні мита, й сусідня Україна (а про Молдову годі й говорити) завалить білорусів смачною продукцією. Але поки на засіданнях спільної українсько-білоруської комісії з жалем констатували зниження взаємного товарообігу на 60 (!) відсотків, вийшов черговий декрет О.Лукашенка про заборону провезення приватними особами через білорусько-український кордон більше десяти кілограмів фруктово-овочевої продукції (!). І я на власні очі бачив: митники скрупульозно обшукували десятки не тільки вантажних, а й легкових автомобілів, вишукуючи «зайві кілограми» в тих, хто спокусився вдесятеро нижчими цінами в Україні. Деякі автовласники «полагоджували справи» з «вартовими продовольчої безпеки», інші... Прямо переді мною, після обшуку автобуса, в якому поверталися з кримського відпочинку діти, під колеса машин, що чекали своєї черги, викочувалися й лопалися духмяні дині та інші дорогі для білорусів ласощі. То як же назвати таку «митну політику»?

Чи буде взимку до пісень?

І ще кілька штрихів із нагоди «всенародного свята». Полоцька міська організація Об’єднаної громадянської партії провела на цю тему соціологічне опитування. Понад 70% респондентів незадовільно оцінюють якість води, роботу міського транспорту, стан доріг, роботу комунальних служб, а також своє матеріальне становище (нагадую — на «Дожинки» витрачено 30 млрд. рублів). Найважливіші проблеми для городян (у напрямку убування): безробіття, злочинність і безправ’я. Лише чверть городян «врожайної столиці» ставляться позитивно до платної медицини. Воно й не дивно, адже численним пенсіонерам практично перестали видавати ліки безплатно. Дві третини полоцької молоді хотіли б виїхати за кордон, переважно — на Захід. На запитання про ставлення до «Дожинок» 60% опитаних відповіли, що доречніше було б витратити ці гроші на конкретну адресну допомогу. Якщо ж врахувати, що борги із зарплат працівникам сільського господарства Вітебщини (саме там лежить Полоцьк) перевищують мільярд рублів, то коментарі навряд чи потрібні.

А тепер — про зиму. Один «опалювальний» день забирає з бюджету Білорусі майже мільйон доларів, для неї це величезні гроші. Якщо перевести (для наочності) цю суму в оптові ціни, то щодня в топках ТЕЦ згоряє ешелон елітної пшениці, за місяць — пенсії всієї Мінської області. А витрати за всю зиму порівнянні, мабуть, із усім золотовалютним запасом Національного банку. Причому це ми виходимо з ціни 24—30 дол. за тисячу кубометрів природного російського газу. А якщо він прийде в Білорусь за світовою ціною — 110 дол., то не тільки валюти, а й «штанів» не вистачить: зупиняться заводи, холод скує міста. І цей апокаліпсис цілком реальний, адже по телебаченню білоруси постійно спостерігають, як у Росії щозими через енергетичні борги замерзає якийсь регіон. А чим Білорусь краща, тим паче що вона постійно винна за той-таки газ по 250—400 млн. дол.?

І тут неминуче повернення до політики, оскільки, рано чи пізно, одного далеко не чудового дня президент Росії, відзначивши, що його країна щиро поважає незалежний білоруський народ, ще раз полічить «мухи» й «котлети». А потім, поздоровивши Білорусь із тим, що вона зуміла в цей непростий час зберегти свій могутній економічний потенціал, визнає, що «молодша сестра» вже не потребує підтримки своєї незалежності у формі різноманітних пільг, знижених тарифів, відкритих митниць і ексклюзивних допусків на російський ринок. І тоді або доведеться розраховуватися своєю незалежністю, або... Але про це краще навіть не думати. Простіше, коли лунають фанфари.