Чи помре в Білорусі малий бізнес?

На малий бізнес у Білорусі очікують чергові зміни. До кінця нинішнього року понад 150 тисяч індивідуальних підприємців мають набути статусу юридичної особи. Про ймовірні результати цього безприкладного економічного експерименту на сторінках «ДТ» розмірковують два професори і доктори економічних наук. Здається, ці міркування становитимуть певний інтерес і для українських читачів.

Андрій ТУР,
заступник міністра економіки Республіки Білорусь:

— Я б сказав, що це не конфлікт, а певні дії держави з упорядкування регулювання економічної діяльності, яка відбувається насамперед на наших ринках у середовищі індивідуальних підприємців. У країні нині близько 190 тис. індивідуальних підприємців, із них приблизно 160 тис. торгують на ринках, причому тією продукцією, яку вони завозять, насамперед — із Російської Федерації. Вважається, що це — російський товар, насправді ж основна маса товару — із третіх країн. І оскільки «іпешники», зважаючи на певні обставини, насамперед, завдяки нижчому рівню витрат, сьогодні почали складати певну конкуренцію великим торговельним підприємствам, держава має намір урегулювати цю проблему.

Другий аспект проблеми пов’язаний із підвищенням цін на енергоносії. Перед нами поставлене досить серйозне завдання — для збереження економічної динаміки максимально скоротити той імпорт, який можна скоротити, і зосередитися переважно на виробництві тієї продукції, яка може випускатися в країні, але поки що ввозиться.

Існує ще й третій аспект, для нас дуже важливий. Він пов’язаний і з першим, і з другим. Йдеться про те, що, справді, за останні кілька років у нас істотно збільшився рівень реальних доходів населення; середня зарплата за підсумками минулого року становила трохи більш ніж 300 дол. в еквіваленті. Зрозуміло, що нині, маючи вищий рівень зарплати, люди висувають підвищені вимоги і до споживчих якостей товарів, а саме з цим у певної частини продукції проблеми. Я не кажу про взуття, але те ж таки хутро, та сама парфумерія, про які багато розмов, побутова техніка, яка здебільшого ввозиться за «сірими» схемами, нерідко виявляються сумнівної якості. Дуже багато конфліктів було стосовно мобільних телефонів…

Тож саме тут склалося коло питань, які сьогодні треба вирішувати. Одним із нормальних, цивілізованих способів їхнього розв’язання і став 760-й указ, відповідно до якого певний час (за указом — рік. — Ю.В.) дається на створення нових умов діяльності індивідуальних підприємців на ринках. На мій погляд, це дозволить також дещо скоротити кількість індивідуальних підприємців, котрі займаються тільки торгівлею, і спрямувати їхні початкові торговельні накопичення на якусь виробничу діяльність.

Після 1 січня 2008 року «іпешники», якщо захочуть, зможуть залишитися в цьому статусі, але без права наймати працівників, тобто з ними зможуть працювати тільки члени їхніх сімей. А якщо захочуть наймати, то зобов’язані будуть перереєструватися у юридичні особи.

Проблема тут виникла насамперед із двох причин. Паралельно з президентським указом планувалося ухвалення ще кількох нормативно-правових документів, які б не лише показували стратегічний вектор розвитку, але й формували умови, що стимулюють перехід «іпешників» у юрособи. З серпня минулого року було підготовлено проект указу (але він досі не прийнятий) про спрощену систему оподатковування. Суть його зводилася до того, що юрособи, які перетворяться на мікропідприємства (до 15 осіб), матимуть таку саму систему оподаткування, як і індивідуальні підприємці. Тобто це єдиний податок і цілком спрощена система бухгалтерського обліку. Ми сподіваємося, що найближчим часом глава держави підпише цей указ.

Крім того, 27 лютого нинішнього року вийшов указ №108, який дозволяє тим «іпешникам», котрі реєструються як юрособи, використовувати нераціонально застосовуване майно, аж до купівлі його за одну базову величину (близько 15 дол.). Цей цікавий документ ми готували довго, робота посувалася надзвичайно важко, але він був дуже потрібний для того, щоб люди дістали нарешті можливість вилучити свій початковий торговельний капітал із «лахового обороту» і задіяти його у виробництві товарів і послуг.

Ми розуміємо, що 160 тис. осіб не зможуть набути нового статусу за короткий час. Це — велика проблема. Але держава змушена обмежувати надходження до Білорусі імпорту, оскільки за підсумками року дефіцит торгового балансу становив 1,66 млрд. дол. А за оцінками експертів, трохи більш як 1,5 млрд. — це товари народного споживання. З них 500 млн. — продовольство і трохи більш ніж мільярд — непродовольчі товари. Отож, у непродовольчій групі (за винятком автомобілів) усе ввозиться з Російської Федерації.

Крім того, нині розглядається проект державної програми розвитку малих і середніх міст. В уряді є розуміння, що за рахунок самих лише бюджетних коштів ці населені пункти не підняти. Оскільки з 187 таких міст (із населенням до 50 тис. людей) майже 90 — проблемні за такими критеріями, як наявність збиткових містоутворюючих підприємств, рівень безробіття (який вищий за середній у районі), належність до чорнобильської зони. Відповідно до нового проекту, всі податки від малих підприємств «капатимуть» у районний бюджет, і влада буде зацікавлена у відкритті на своїй території хоча б малих підприємств.

Олександр ПОТУПА,
голова Білоруської спілки підприємців:

— Мале підприємництво в Білорусі почало інтенсивно розвиватися ще з часів перебудовної кооперації. Після 1988 року, в епоху «номенклатурника» Кебича, було створено понад 40 тис. підприємницьких структур, багато з них швидко виросли в динамічні й успішні підприємства. Сьогодні це пригадується як таке собі «віконце» у тисячолітній історії, яке фактично зачинилося в 1996 році.

Великий наступ на малий корпоративний бізнес розпочався 6 лютого 1996 року — із припинення на півроку реєстрації, перереєстрації і ліцензування підприємств. Це була точка повороту у своєрідну антиринкову фазу, після чого того ж року почалася знаменита перереєстрація відповідно до указу №208, яка повторилася в 1998-му.

Правова сфера, яка регулює малий бізнес, у нас сьогодні буквально нашпигована тим, що інтелігентно, по-європейськи, називається «адміністративні бар’єри». Але не слід уявляти собі рівну доріжку, на якій бігуни граціозно долають посильні перешкоди. Швидше, це добре переоране «мінне поле» із величезною кількістю «розтяжок»: актів, підактів, відрегульованих до стану «невилученості». А на місці кожного дивом подоланого «бар’єра» відразу з’являються три нових.

Результат? Приватний сектор у стані стагнації. Білорусь має тільки 3,2 малого підприємства на тисячу населення, тоді як в Україні їх майже шість, у Росії — сім, у середньому по Євросоюзу — близько 45, а в США — 78.

Досі якоюсь ринковою віддушиною залишався так званий індивідуальний бізнес — підприємництво без створення юридичної особи. Йому приділялася соціальна роль — «нехай люди крутяться», тому і правила гри були досить простими: сплачуй твердий податок, а далі живи, як хочеш.

Природно, цей сектор почав бурхливо розвиватися, і на початку 2000-х років кількість «індивідуалів» досягла 208 тис. Навіть із загальнодержавного погляду розвинулася досить потужна система. І коли зважити, скільки «іпешники» у сумі заробляють за рік, то цей, як я його називаю, «Іван Петрович» (індивідуальний підприємець) — найбільший олігарх у країні.

Проте і на цей сектор із 2002 року посилився тиск. Спочатку директивно впровадили касові апарати. Але річ була не в самих апаратах, а в тому, що індивідуальних підприємців захотіли посадити на повну бухгалтерію. А повна бухгалтерія — це вже підприємство, яке «індивідуалові» у білоруських умовах витягти дуже важко. Потім була спроба припинити купівлю товару за рубежем за готівку. Ну, уявіть: на стамбульському ринку ви пропонуєте якомусь Мустафі за його товар безготівковий розрахунок через тиждень. Думаю, що можете живим відтіля не вийти. Або Мустафа помре. Від сміху.

Тоді за участі Спілки підприємців удалося провести «м’якше» рішення: касові апарати залишилися, але без «бухгалтерського хвоста». Вдалося також зберегти можливість закуповувати товари...

Потім був дуже важкий період, коли ПДВ у відносинах з Росією знову став стягуватися «за країною призначення». У принципі, із поверненням до узвичаєних норм ми були згодні, адже навіть між братніми країнами торгівля має бути цивілізованою. Але ми наполягали, щоб спочатку були впроваджені електронні номери і коди, які дозволяють спростити облік, — інакше виникнуть труднощі. Що й трапилося: у Росії врахувати ці податки, одержати підтвердження від місцевих податкових органів украй важко.

Аби укотре уникнути впровадження «повної бухгалтерії», тоді було знайдено компроміс. Але виявилося, що це — лише квіточки. Те, що тепер запропонувала держава — відмова від найманих працівників або перереєстрація в юридичну особу, — означає крах індивідуального підприємництва. Або, щонайменше, різке скорочення доходів і масові звільнення, оскільки продовжити роботу лише з «дозволеними» родичами зможуть одиниці.

Чи варто взагалі дискутувати на предмет того, яка форма правильніша — корпоративна чи індивідуальна? Всяка має право на існування! Нав’язувати ж цей вибір насильно — м’яко кажучи, дивно. Адже чому люди не хочуть ставати «юрособами»? Тому що ще не створена нормальна модель малого підприємства. Тому що Білорусь залишається європейським рекордсменом за витратами часу і грошей на всі процедури, пов’язані з життєдіяльністю малих підприємств.

Проблема ще й у тому, що нормативні акти, які зачіпають долі підприємців, готуються без активної участі всіх зацікавлених сторін — тільки іноді, як виняток, до нас доходять окремі проекти. Ще складніше намагатися коригувати те, що вже прийнято. А головна таємниця полягає в тому, що в Білорусі, відверто кажучи, відбулася «переконцентрація влади». Це і дозволило президентові видавати укази, декрети, які стосуються долі підприємців і економіки загалом, причому так, що парламент у цей процес втрутитися не може. Парламент може ухвалити декрет у вигляді закону або не ухвалити, але поправки внести не може.

Сьогодні, коли зав’язався діалог підприємців з урядом, багато хто думає, що ми сперечаємося тільки про майбутнє індивідуальних підприємців. Але питання стоїть ширше. Річ у тім, що будь-яка рестрикція (обмеження) — це форма експропріації. Я або забираю вашу власність, або обмежую вас у її використанні для одержання доходу. Але кожне таке обмеження свободи має бути обгрунтоване на рівні судового рішення.

У нас, на превеликий жаль, такі обгрунтування навіть не підлягають розголосу, звідси — дуже сильні експропріаційні очікування: «Уранці прокинуся, а в мене вже щось відібрали, добре ще, не посадили». І ця соціально-психологічна проблема серйозно гальмує розвиток приватного бізнесу в країні.

Готовий припустити, що початковий намір держави був добрим — одержати статистичні й облікові дані про товарно-грошові потоки, що за наявності «індивідуалів» зробити складно. А держава не може допустити, щоб мільярди оберталися без належного контролю. Але розв’язувати проблему треба іншим способом. Не можна не враховувати, що ліквідація цілих сегментів ринку призведе до підвищення цін, оскільки товар перейде з дешевих торговельних майданчиків до магазинів монополістів. Іншими словами, це антисоціальна акція, спрямована проти малозабезпечених людей.

І друге. Навіть за попередніми оцінками, до кінця року ніяк не можна перереєструвати близько 160 тисяч індивідуальних підприємців. А куди діти тих, хто «залишився за бортом»? Відправити працювати до верстата чи «повісити» на шию бюджету?

Білоруси — дуже толерантний народ, та коли в них забирають шматок хліба...

А може, якщо на вулиці опиняться тисячні юрби колишніх підприємців, Лукашенко накаже (як було свого часу із колгоспами) кожному «товстопузому» працевлаштувати у своїх фірмах по кілька сотень людей, і ті не насміляться ослухатися. Тож великому бізнесові доведеться «скинутися» на ті півтора мільярда доларів, які індивідуали заробляють щорічно. І нехай ще скажуть спасибі, що «іпешники» відбирають у них лише близько 5% ринку.

Проте ми сподіваємося, що малий бізнес у Білорусі не помре, адже навіть в СРСР, незважаючи на категоричну заборону, був широкий приватний бізнес. А ділові здібності у білорусів такі самі, як і у всіх європейців.