«ЯКЩО УРЯД НЕ ЗНАЄ АЗІВ ЕКОНОМІКИ — ГРІШ ЙОМУ ЦІНА»

Навіть поверховий аналіз дохідних і видаткових статей держбюджету-04, текст якого вже підписав Президент, дозволяє дійти висновку про те, що офіційна частина доходів у сумі 60,7 млрд. грн. — це лише верхівка фінансового айсберга. Дохідну частину можна було б збільшити принаймні вдвічі. Фахівці партії «Яблуко» можуть стверджувати це, оскільки вивчили головний фінансовий документ і супровідні таблиці. Але, на жаль, «підводна частина» бюджету-04 піде на фінансування передвиборної кампанії кандидата від влади або осяде на рахунках людей, котрі мають стосунок до корумпованої влади. Для представників політико-олігархічних кланів бюджет наступного року — це остання можливість збагатитися за рахунок платників податків. Після завершення «епохи Кучми» це джерело вичерпається.

В Україні поки що немає біллів гейтсів, що стали офіційними мільярдерами завдяки інтелекту. Є олігархи, котрі набили собі кишені на використанні природних ресурсів, а також безконтрольній експлуатації бюджетних коштів і державної власності. На тлі старанно приховуваних владою можливостей держбюджету цинізм влади яскраво виявляється в суперечках про те, що тридцяти гривень на збільшення мінімальної зарплати в бюджеті немає.

До речі, члени уряду Януковича, якщо вони самі не слабують на амнезію, могли б нагадати прем’єру, що Конституція забороняє звуження обсягу існуючих прав і свобод громадян. Схоже, Віктор Федорович забув, що навесні він обіцяв установити з 1 грудня мінімальну зарплату в 237 гривень.

Прем’єру також забули нагадати, що ціни на хліб, крупи, борошняні вироби й інші основні продукти харчування підвищилися на 30 відсотків, а мінімальна зарплата — лише на десять. Зате Віктор Федорович, певне, добре пам’ятає суму боргу перед вуглярами, а також те, що від настроїв Донбасу значною мірою залежить результат виборів. Тож і пообіцяв збільшити фінансування шахтарів до чотирьох із гаком мільярдів гривень. Нагадаю, що кілька років тому у вугільній галузі спробували навести лад. Пройшли показові судові процеси, де фігурували директори деяких вугільних підприємств, але покарали тільки тих, на кого ідеологи афер із шахтарськими грішми перевели «стрілки».

До речі, гроші з бюджету для шахтарів тоді вже виділялися, але їх використали не за призначенням. Тепер борги за зарплатами й регресними виплатами гірникам уряд збирається компенсувати. Тобто профінансувати ще раз. І знову за рахунок бюджету...

Особлива увага прем’єра до проблем шахтарів не випадкова. Це — заділ на вибори. За рахунок бюджетних коштів «донецькі» готуються вирішувати питання майбутньої виборчої кампанії. При цьому і прем’єр Віктор Янукович, і генпрокурор Геннадій Васильєв, напевне, знають, що устаткування для шахт, скоріш за все, як і раніше, купуватиметься вп’ятеро дорожче. Вони, напевне, в курсі, що тендери, проведені міністерствами, — «фільчина грамота», адже право на поставку техніки одержують ті, на кого вкажуть керівним перстом.

Утім, чого тут дивуватися. За рахунок платників податків прокручуються й не такі махінації. У столиці, приміром, Київська міська держадміністрація, очолювана Олександром Омельченком, приймає рішення про купівлю для потреб міста МАЗів. Причому кожен такий автобус чомусь обходиться київській скарбниці на 15—20 тис. дол. дорожче, ніж бюджету московської мерії. До речі, за бюджетним коштом мерія Києва виділяє депутатам Київради по 400 тис. гривень на потреби округів. Інформацію про це, природно, не оприлюднює столична преса. Певне, міська влада вважає, що громадянам не треба знати, куди пішли податки.

У депутатів вищих рангом і апетит інакший: більшість Верховної Ради «прилаштувало» на потреби своїх округів (читайте — фірм) порядку мільярда гривень бюджетних грошей.

Підводна частина бюджетного «айсберга», яку не хочуть помічати податківці, — це надприбуток, що надходить у кишені олігархів від використання надр і корисних копалин. Причому доступ до копалень і свердловин вони одержали не в спадщину від багатих предків, а винятково через близькість до влади. Хоча єдиним господарем природних ресурсів є народ, і саме він повинен володіти рентою від їх використання.

До відома українського уряду: у державну скарбницю Російської Федерації завдяки різноманітним податковим механізмам, повертається близько 60% природної ренти нафтогазового комплексу. Це близько 40 млрд. дол. США. І вже зараз розробляються нові правила, які дозволять направляти в скарбницю додаткові 20 млрд. нафтодоларів.

В Україні, ясна річ, не так багато нафтогазових родовищ, але корисних копалин не бракує. Карколомні прибутки від їх видобування, відповідно до принципів справедливості, повинні стати доходом. За найскромнішими підрахунками фахівців, тільки за рахунок цієї ренти Пенсійний фонд можна збільшити в кілька разів. Збільшення пенсії хоча б до 500 гривень дозволить залучити у вигляді внутрішніх інвестицій п’ять із половиною мільярдів гривень. І ці кошти працюватимуть на економіку. Пенсіонери, купуючи товари, стануть інвесторами вітчизняної промисловості й фінансового сектора. Це, у свою чергу, дозволить створити більше робочих місць, що забезпечить зростання ВВП і збільшення надходжень у бюджет. Отже, працю вчителів і медиків буде гідно оцінено, а студенти одержать нормальну стипендію. Колишній британський прем’єр Маргарет Тетчер свого часу взяла в Америці кредит тільки для того, щоб збільшити пенсії людям похилого віку.

Проте, певне, таким «грамотним» макроекономістам, як Віктор Янукович, Микола Азаров і Валерій Хорошковський, про ось ці економічні закономірності нічого не відомо. Тож у таблицях Кабміну до держбюджету-04 фігурують дуже скромні цифри доходів за статтями «спеціальне використання природних ресурсів» (843 млн. гривень, тобто приблизно 158 млн. дол.), зокрема за «використання надр» (181 млн. гривень, що становить приблизно 34 млн. доларів). Авжеж, Україна — не Росія, хоча для декого вона вже перетворилася на Ріо-де-Жанейро. У нашій країні досить родовищ, де є мало не вся таблиця Менделєєва...

Гроші на гідні зарплати й пенсії, отже, і на створення класу покупців, що стане соціальною базою економічного зростання, можна також одержати за рахунок реприватизації та націоналізації великих підприємств, придбаних окремими людьми за гроші. Про необхідність реприватизації об’єктів, щодо яких не виконуються приватизаційні зобов’язання, говорили всі прем’єри й голови ФДМ.

Кошти від повторного продажу таких об’єктів пропонувалося скеровувати в бюджет, але далі слів справа не пішла. Тим часом у багатьох країнах реприватизація, а також націоналізація — це інструмент державного регулювання економіки. Не можна навіть порівнювати рівень життя людей у Франції та в Україні, проте французька економіка пережила в минулому столітті три періоди націоналізації. 1936 року прем’єр Леон Блюм посилив контроль держави над оборонною галуззю шляхом націоналізації авіакомпаній. Після Другої світової війни генерал Шарль де Голль здійснив передачу одного з лідерів автоіндустрії Франції — компанії Renault — у держвласність. До речі, й нині державі належить значний пакет акцій цього концерну. Крім підприємств транспорту, також було націоналізовано шахти, об’єкти газо- й електропостачання, банки й інші підприємства, що потребували фінансового оздоровлення. Навіть нині французький уряд не поспішає розлучатися з держвласністю з міркувань національної безпеки, хоча приватизація триває.

Українську псевдоеліту терміни «націоналізація» та «реприватизація» лише дратують. Адже найпривабливіші та найприбутковіші підприємства потрапили в руки представників політико-економічних кланів непрозорим шляхом, багато тендерів проводилося номінально. Часом заводи й комбінати одержували «протеже» влади, а не ті, хто пропонував більшу суму при купівлі об’єкта. Переконаний, що законність приватизації підприємств, подібних до Миколаївського глиноземного й Нікопольського феросплавного, слід установити в судовому порядку. Потрібно перевірити і приватизацію деяких фінансових установ, приміром, тих-таки Укрсоцбанку, Промінвестбанку. Рішення парламенту стосовно їх роздержавлення не було, а статутні капітали було розмито.

До речі, на чесних торгах купити реприватизований комбінат або банк може навіть і колишній власник, за умови, що він запропонує найбільшу суму. Виручені кошти — ще одне джерело поповнення скарбниці. Це — додаткові фінансові ресурси на соціальні програми, створення нових робочих місць, ті самі зарплати й пенсії.

Коло замкнулося. Зменшення кількості покупців для економіки згубне. Це ази економічної грамоти. І якщо український уряд цими азами не володіє, гріш йому ціна.