ВИЖИВ — ОТЖЕ, ПРИХОВАВ НАВІЩО НА ЛЬВІВСЬКІЙ ПЛОЩІ БУДУЮТЬ КІЛЬЦЕВУ ДОРОГУ?

Держава наша — як дружина: постійно заначку шукає. І постійно цікавиться, як ми при таких доходах, які показуємо, ще в туалет ходимо...

Хрюн Моржов (із TV-програми «Гасіть світло»)

Попереджаю відразу: документ, про який піде мова, поки що не справжній. Це — проект, складений Державною податковою адміністрацією України. Але все одно він цікавий кожному, оскільки придуманий для впровадження не лише в межах Львівської площі, де розташовано ДПАУ, а в усій країні.

Держкомпідприємництва, якому цей проект надіслали на узгодження, у своєму листі на адресу ДПАУ від 30 жовтня 2001 року попросив спочатку провести його публічне обговорення й тільки потім — погоджувати.

В ДПАУ така ідея захоплення, певне, не викликала, позаяк там розуміють, що документ цей навряд чи матиме настільки ж одностайне схвалення, як свого часу Конституція СРСР у процесі всенародного обговорення. 5 листопада податківці, наче нічого й не було, знову подали той самий проект на узгодження, вирішивши, що про публічну експертизу Держкомпідприємництва за тиждень встиг забути.

13 листопада Держкомпідприємництва показав, що пам’ять у нього хороша, й у черговому листі знову зажадав публічного обговорення.

Що ж, допоможемо ДПАУ на таке обговорення все-таки зважитися. А коли що не так — даруйте: передали б проект у ЗМІ, як того просив Держкомітет, мо’ й не було б тих неточностей, які, можливо, будуть.

Словом, не будемо інтригувати далі: усе вищесказане стосується проектованої відповідно до Закону «Про порядок погашення...» Методики визначення суми податкових зобов’язань платника податків непрямими методами.

Методика ця повинна набрати чинності (а може, ще й набере — у нас либонь усяке буває) із початку нинішнього року (про який дехто думає, що він уже два місяці як почався).

І позаяк нормальні люди (в розумінні не бухгалтери й не податківці) про непрямі методи знають мало (а коли чесно, то зовсім мало), відкриємо завісу: непрямі методи визначення бази оподаткування — це такі, які використовують практично будь-які інформаційні джерела, крім звітності й бухгалтерських документів.

А щоб ніхто не визнав епіграф від Хрюна занадто вже нереальним перебільшенням, із задоволенням повідомимо, що п. 9 проекту Методики передбачає, зокрема, такі джерела інформації, як одержувані від органів статистики й екології дані про обсяги викидів, скидання й розміщення відходів. Тобто дані беруться, звісно, не з каналізації, але за духом — дуже близькі.

Утім, це, ясна річ, не принципово. Інформація, як і гроші, не пахне. (До речі, списки інформджерел у проекті хоч і великі, але не вичерпні: їх гордо завершують усеосяжні «і т.п.» або «тощо».)

А ось інше — принципово дуже: проект ніде не передбачає анінайменшого натяку хоч на якусь відповідальність податківців, якщо вони в ім’я бюджету занадто вже зарвуться.

Тішить, правда, те, що податківці самі повинні доводити правомірність своїх донарахувань через суд, якщо тільки платник із ними не погодиться, тобто звичайна презумпція платницької винності в даному випадку не спрацьовує. Але це вже придумали не автори проекту, це — з закону. Довести щось у суді податківці, звісно, постараються, ось тільки зробити це буде вельми складно. Тож, певне, досить скоро — після перших 50—80 програних процесів — непрямий запал перевіряльників згасне. Однак крові поп’ють, і головне — ніякої відповідальності.

А можливо, ще й зберуть щось із боягузів, котрі побояться позиватися, або з тих, хто піде здуру на «податковий компроміс» замість того, щоб з отриманою від податківців письмовою пропозицією такої поступки бігти в суд і напевне вигравати (не скаже ж суд, що податкова права, коли вона й сама так уже не вважає — адже за законом, щоб запропонувати компроміс, відразу кілька податківців різного рівня повинні погодитися між собою, що спочатку помилялися).

А якщо перевіряльникам не поталанить і боягуз їм не попадеться, то неможливо буде довести навіть саму правомірність застосування непрямих методів, а про правильність розрахунків під час такого застосування годі й говорити. Адже підставами для непрямого дооподаткування (хоч за законом, хоч за проектом Методики) можуть бути або невстановлене місцезнаходження (це про втікачів або бомжів, до останнього ми ще — потерпіть — повернемося), або ухиляння від надавання даних, або неведення податкового обліку, або відсутність необхідних первинних документів. Але тих, кому необхідно щомісяця літати на Канари власним авіатранспортом при зарплаті 140 грн. (раніше — 118, у майбутньому — 165, тобто суворо на рівні законодавчо встановленої мінімальної), все перераховане, як правило, не стосується.

Стосовно ще однієї підстави застосування непрямих методів — непідтвердження задекларованих розрахунків перевіркою — зазначимо:

по-перше, виявлені «великі витрати», якби й були відбиті в звітності, могли б оподатковувану базу або зменшити, або не змінити взагалі, але ніяк не збільшити, адже це не доходи, а витрати, що не зовсім те саме;

по-друге, довести великими витратами неправдивість маленьких доходів можна лише тоді, коли дозволено непрямі методи, а їх дозволено тільки тоді, коли хибність розрахунків уже доведено, тож аби її довести — потрібно вирватися з цього зачарованого кола, яке так чудово намалювала ДПАУ, натхненна розумним законодавцем.

(Не доведеться навіть нікого переконувати, що всі гроші, якими користується хтось, подаровані йому на 8 Березня добрим дядечком, який наступного дня чи то помер, чи то дуже далеко поїхав...)

Уся вибудовувана «кільцева дорога» зможе лише полякати, та й то не всіх, а лише надміру полохливих. І жоден із шедеврів проекту тут не допоможе:

ані вираз «що підтверджуються (або ні) документами» (це гарненьке «або ні» стосується витрат, на підставі яких повинні визначатися податкові зобов’язання. Серед витрат таких, до речі, є також оплата «інших» потреб);

ані згадка про «геополітичне» місцерозташування (привіт від Володимира Вольфовича);

ані навіть визначення витрат як... «об’єктів оподаткування» (ні, ясна річ: непрямі методи — на те й непрямі, щоб про доходи підприємств і людей судити за їхніми витратами, але об’єктами оподаткування досі витрати ще ніхто не називав);

ані вже зовсім дивна «солодка парочка» інформджерел: дані, виявлені через «підприємства комунального господарства та мобільного зв’язку (??? — О.К.) щодо оренди житлових та нежитлових приміщень, дані про номери телефонів та інше (!!! — О.К.)».

(Ну й навіщо тут до «мобільників» пристебнуто комунальників з їхньою орендою? Хоча в разі чого хтось зможе сказати: «Це ми зовсім не про записи підслуханих розмов! Це ми про щось «інше» у комунальників. Просто — до слова прийшлося після телефонів...»)

А тепер — увага! Головний шедевр податкового ілюзіонізму (стежте за руками): тринадцятий пункт проекту не просто говорить про оподаткування розміру перевищення виявлених витрат над доходами (тобто «прихованого»), а ще й зазначає, що при цьому оподатковувана база додатково збільшується на розмір прожиткового мінімуму (який нині для працездатних дорівнює 365 грн.).

Отже, дооподаткуванню в результаті підлягає така величина:

витрати – доходи + прожмінімум = прожмінімум – доходи + витрати = прожмінімум – показана зарплата (та ін.) + витрати,

тобто різницю між прожитковим мінімумом і показаною зарплатою (із усілякими «тощо»), збільшено на якісь виявлені витрати.

І навіть коли ніяких «допвитрат» не виявлено — все одно, виходить, є що оподатковувати: це величина, на яку зарплата з «тощо» відстає від мінімуму, тобто від 365 грн.

Логіка тут така: ти не лише розкошував, а ще й просто жив; отже, крім Канар ти повинен довести законність джерела звичайного людського існування, зокрема й тоді, коли Канар — немає.

Але згляньтеся, у нас майже півкраїни (а то й більше) одержує менше за 365 грн.! Ну живучі в нас люди — то що тепер робити? До речі, у самого голови ДПАУ офіційний оклад становить 380 грн. (якщо вірити агентству «Інтерфакс-Україна», а чому б і не повірити?). Між іншим, прожмінімум на дітей від 6 до 18 дорівнює 384 грн., тобто більше! Отже, голові з його зарплатою ще поталанило, що він уже виріс, — інакше теж мусив би доводити, як живе на гроші, яких дитині на життя вже не вистачило б.

Хоча коли пригадати, що до «споживчого кошика», що враховується при розрахунку прожиткового мінімуму, прибутковий податок, очевидно, не входить, то порівнювати 365 грн. треба з чистою зарплатою, тобто з отримуваним на руки. Але тоді з 380 грн. залишиться лише 318 грн. 45 коп., що вже істотно нижче від 365. Мабуть, тільки премії (до 90%) і дозволяють голові якось дотягувати від зарплати до зарплати.

Отут ми й підійшли впритул до тих, до кого обіцяли повернутися, — до бомжів. Ось вони, хороші наші, й попалися! І місцеперебування постійного в них немає, і довести, що заробили 365 грн., вони не зможуть. А живуть! Не повинні б, а от вижили...

Тепер, нарешті, зрозуміло, для кого це все придумано. Поки «канарки», прилетівши зі своїх Канар, спокійно відбиватимуться тим, що застосувати «непрямі» до них не вправі та що, таким чином, негативна різниця «140 мінус прибутковий мінус 365» (і плюс ще Канари) їм нічим не загрожує, — безправні бомжі, такої грамоти не навчені, товпитимуться в черзі, аби доплатити прибутковий.

Для того, виходить, і конструювали на Львівській площі всю цю безглузду, здавалося б, кільцеву...

P. S. А, можливо, й добре, що запровадять оці «непрямі», після чого ми залишимося і без бомжів, і без боягузів.